Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

Тема у розділі 'Ти + Він', створена користувачем Apelsynka, 1 Квітень 2013.

  1. Apelsynka

    Apelsynka Well-Known Member

    Питання до тих хто вже знайшов свою половину:girl_tender:як ви зрозуміли чи відчули що це саме той з ким ви хочете створити сім'ю, народити діток і взагалі провести своє життя?що дало вам відчуття що ось це саме він, хочу бути з ним і ні з ким іншим
     
  2. UnLikE

    UnLikE Фотограф

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Коли знаходиш, то вже не виникає таких питань. От і все. :)
     
  3. LUSINDA

    LUSINDA New Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    На це питання важко знайти якусь конкретну(правильну) відповідь. Ніби здається, що це саме та людина, а пройде час і думка може змінитися. Від цього не застрахований ніхто. Якщо людям судилося бути разом,-будуть...як то кажуть, від долі не втечеш. Думаю,людина якось саме має відчути,що ЦЕ ЇЇ і нічиїми порадами (думками)керуватись не потрібно )
     
  4. bybka

    bybka New Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Маю ті ж роздуми... коли коханий запропонував одружитись - погодилась, бо тоді так це відчувала. До весілля ще багато часу ( більше півроку), почали жити разом , що відповідно потягнуло за собою "притирку" характерів, побут, сварки за дрібниці і т.д. І от тепер мене мучить теж питання: а чи він саме той, кого я так довго чекала і з ким хочу провести все життя? А може це і нормально сумніватись і приймати такі рішення головою, звашивши на всі плючи та мінуси і оцінюючи реально ситуацію, а не серцем, керуючись емоціями? Чи в мені говорить певний ідеалізм і в душі я чекала "принца на білому коні", а життєва реальність зовсім не така? Дівчата - поділіться, будь ласка, своїм досвідом чи не було в вас такого?
     
  5. Seshat

    Seshat Альфа-баклажан

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Кому як. Мені - нормально. Свого чоловіка я кохаю, але розумію, що він не ідеальний. Він - частина мого життя і я не бачу себе більше ні з ким поруч.
    Життєва реальність така, яку ви зробите. Притирки будуть. В нас вони були дуже голосні, але нічого - і це мало бути. В кожного свій шлях.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  6. Olka Sherolka

    Olka Sherolka розпатлана посиденька

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    в нас гучні і болісні притирки відбувались приблизно протягом року після знайомства, ще й досі часом можемо гостро непорозумітись, а разом ми вже 7 років. Що він саме той відчула ще на день 4-5 після знайомства, але сумніви проскакували ще довго - якраз той рік притирок.
     
  7. something

    something Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    кажуть, що на підсвідомості, жінка в перші дві хвилини знайомства вирішує, хоче вона мати дітей від цього чоловіка чи ні.
     
  8. Barnaulka

    Barnaulka Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Я після першої ж зустрічі знала, що цей чоловік - моя половинка. :) Не знаю, звідки те відчуття взялося :). І сумнівів ніколи не було, навіть коли сваримося )))
     
  9. jalla

    jalla Прогрес року 2013

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    В мене було таке. Розійшлася з попереднім хлопцем дуже болісно. Пройшло пару днів, ходила ще як в тумані вся така з розбитим серцем))) і тут на роботі пам"ятаю бачу іде навпроти мене молодий охоронник і мені проскакує в голові (дівчата, чесне слово))) "от іде мій майбутній чоловік і в мене з ним буде два сини". Я не знаю звідки то взялося, бо після знайомства ми далеко не одразу почали зустрічатися і довший час зберігали дистанцію і спілкувались тільки по роботі і то виключно на "ви".)))) І ще, на перший погляд він мені зовсім не приглянувся, а манери і поведінка взагалі бісили.
    О, та в мене таке до сих пір проскакує, вже 7 років.))) Я в пориві гніву інколи такого собі можу накрутити в голові, що потім самій дивно і навіть смішно. Я повнісю керуюсь емоціями і коли не добра на мужа, мої емоції інколи таке видають, шо мати рідна...)))
    Але знаю і чітко знаю (то в стані спокою, без емоцій))), що окрім такого чоловіка, якого я маю, більше нікого мені не тре.
     
    • мімімі мімімі x 1
  10. Fistawka

    Fistawka Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Як на мене, то в такому випадку просто потрібно не спішити і розібратись в почуттях. Бо шлюб то є дуже важливо, на все життя.
    Тут тільки ви самі собі порадник, ви можете почитати досвід інших людей, але, як бачите, у всіх по-різному буває.

    Наприклад в мене таких думок не виникало ніколи, навіть при сильних сварках.
    Сварились, мирились, але я завжди відчувала що то моя людина.
    Я абсолютно не ідеалізую, бо як і всі люди, чоловік мій не ідеальний. Але він мені потрібен незважаючи ні на що, зі всіма його замашками і недоліками.
    Ну і при знайомстві я одразу відчула в цій людині якусь рідну душу))
    Не було відчуття, що то є мій чоловік, моя половинка. Було таке враження, що ми знайомі 100 років, так легко і приємно було спілкуватись про все на світі.
     
    • Подобається Подобається x 1
  11. kvVItKA

    kvVItKA Позитив року 2013

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    ахаха, то в мене так було
    ну ми відразу про трьох і домовились, не через дві хвилини але і не набагато пізніше:girl_haha:
    ми думали, що спілкуємось місяці два, а то було менше тижня:)
    в нас стосунки взагалі дуже стрімко розвивалались і таки перший рік був ідеальний, той що до одруження, але цукерково-квіткового періоду в нас не було, та й не було коли йому бути, разом ми 5 років, 4 роки в шлюбі:girl_in_love:
     
  12. Magnit

    Magnit Від себе не втечеш

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Якось не починались у мене стосунки, коли не було відчуття близької душі :girl_haha: Щось стримувало іти далі, і не хотілось знайомство розвивати у щось більше. А от коли зустріла майбутнього чоловіка, сумнівів ніяких не було. Все пішло як по маслу. Навіть ніхто нікому не пропонував зустрічатись, одразу було ясно, що нам добре разом :girl_in_dreams: І десь за місяць-два сусідка по квартирі так і сказала, що ми одружимось, так виглядало з боку :girl_in_love: А я щось навіть і не дуже віднєкувалась, бо він був такий мій, такий рідний :girl_in_love: Звичайно час від часу виникала напруга, притирання, але вміння і бажання шукати компроміси, а також бажання бути разом допомагають у спільному житті вже 11 років.
     
  13. MorsImmortalis

    MorsImmortalis мирний атом

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    у мене те ж саме. ми вперше зустрілись в суботу, а в наступну п"ятницю вже були парою. і я вже тоді чітко знала, що це мій чоловік.
    а притирок в нас взагалі не було. ми просто обговорили деякі питання і не сварились через дурниці
     
    Останнє редагування: 12 Вересень 2013
  14. Serceedka

    Serceedka Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?


    Хочу дати маленьку пораду всіх хто вагається варто чи ні!?7 І варто і потрібно і не має чого тут вагатись.
    Моя історія не має щасливого хепі енду, і все через те що я в свій час не довірилась серцю, а прислухалась до думки близького оточення.Ми познайомились коли мені ще не було 21, я була студенткою і підробляла в маленькому ганделику біля свого гуртжитку, молода, симпатична, завжди усміхненая я завжди привертала увагу хлопців, навіть зустрічалась з кількома, але це все так було, не особливо серйозно (після свого дитячого кохання, яке тривало 7 років, без взаємності та з великими переживаннями та сльозами, я більше не вірила в любов, не вірила хлопцям)! і одного дня я побачила чорнявого високого хлопця з карими-карима очима, обрамленими великими пухнастими віями, і не подумайте я в нього не закохалась, і не скажу що він мені одразу сподобався, він був зовсім протилежністю мого "принца на білому коні" - мав чималенький животик, шкіра на облиичі далека була від ідеалу, на фоті заворожуючих очей виділявся ніс і він розмовляв російською (як представниця сім"ї яка завжди була патріонами України, я ніколи собі не могла уявити що буду мати хлопця з російським коріням) і виглядав мужчиною за 30! Він був знав мою напарницю і вони часто зустрічались з своїми однокласниками саме в цьому кафе і як виявилось пізніше що він тільки на 3 місяці старший за мене. Ми познайомились поїхали на дискотеку з моєю напарнецею її чоловіком і він з своїм другом, на дискотеці він постійно конкорував з своїм другом, я ж нікому не віддавала переваги, але номерами ми обмінялись. Так кілька разів він заходив до нас сидів, розмовляв, пропонував після роботи завести додому, я ж гордою дурою ходила в дощ додому ігноруючи його залицяння, аж до одного моменту коли у нас була здача практики він подзвонив і запропонував зустрітись і я погодилась, ми зустрілись в кафе там де я працювала, вони з друзями святкували щось, ми з ним посиділи, і після цього він мене проводив до гуртожитка, розкауючи несинітниці про те що в нього є дружина і діти ( це він розказував про свою колишню дівчину та дітей своїх знайомих яких я колись полюбила всією душею), але не зважаючи на це все ми посиділи в парку, і я відчула що він мені такий рідний, такий знайомий, піля того ми почали зустрічатись і він часто повторював що якщо я з ним не буду спати то він буде спати з іншими і я погодилась ми вирішили провести ніч, але нічого не получилось ( я його вимучила поцілунками та пестощами, так як до нього в мене був тільки один хлопець з яким я тільки втратила цноту), подальший розвиток наших стосунків тривав чудово: побачення, квіти, походи в кіно, кафе,... ми прозустрічались рік і жодного разу не посварились, для мене дівчини з невеличкого містечка він був усім, чуйний, милий, завжди приходив до мене коли я хворіла, зустрічав мене коли я приїздила з дому (хоча я відчувала деякий дискомфорт, приїзджаючи з сумкою, він бачив мене не таку охайну, одіту як завжди) - на що він постійно говорив що любить мене всяку. Він був львівським хлопчиком і мав машину та власну квартиру в якій на той час проживали квартиранти, і одного разу він при зустрічі сказав що планує більше не здавати квартири, а робити там ремонт і хоче щоб ми жили там разом. З однієї сторони я відчула радість, нарешті я могла почати своє життя, планувати свій день, просинатись і засинати з коханим а з іншої мені тільки було десь 22! і я боялась чогось серйозного, боялась того що я можу завагітніти і що тоді - жити як мої батьки будуть постійно сваритись, розходитись, погрожувати один одному летальним рішенням проблеми, я була малою боязливоб дівчинкою яка не ділилась своїми переживаннями з ним найріднішим, який міг би розвіяти сумніви, порадити, а з подругами, шукала поради в людей, які як виявляється заздрили мені, і бажали тільки найгіршого. Час ішов, - робився ремонт, ми зустрічались, але стосунки трішки спортились, - ми стались сваритись, декілька разів розходились, мирились, і він постійно повторював що не всі мужчини такі хороші і одного разу він піде і більше не повернеться. Я тим часом накручена подругами, християнськими канонами, мамою і тим що як я можу жити з людиною і не бути його дружиною, я ставала капризною, дратівливою, на мене всі тиснули, підбурювали, і я розгубилась. з одної сторони я час від часу лишалась в нього вдома ночувати а з іншої були докори сумління що мене можуть наївно використати і лишити ( погані спогади про перше инесщасне коханя). І знову час втікав мов пісок крізь пальці, і от я хворію, помирає мій батько, хворія мама, ... і я закінчую університет і маю шукати собі житло щоб жити і працювати , або вертатись назад, додому. Несправедливо було б сказати що увесь цей час мене не пітримував він, єдина опора яка не давала збожеволіти, у всіх цих перепетіях, але знову з моєї сторони мінус, - я знову боюся відкритись, розказати про свої страхи, про те що мене турбує, я досить не довірлива людина, яка в душі любить готова віддати життя за рідну кровинку, але сказати це в голос не може, не можу сказати в голос - " Люблю!". Мій хлопчик пропонує переїхати до нього жити разом з ним і тільки мізерну частину давати йому за комуналку, а що я!?? я знову не можу, як це я можу переїхати, лишитись без свого (хоч і винаймленого, але житла) я домовляюсь з комендашою гуртожитку і за велику плату продовжую жити в гуртожитку з сестрою (рідноб, вона також вчилась в тому самому універі що і я), працюю, сварюся і знову розходимся, мені чомусь здається що він не мій ідеал, що чужі хлопці, хлопці які залицяються до мене вони кращі, миліші, якось більше мене розуміють, вони так солодко розказують про себе, такі роблять компліменти, так професійно вміють скружити голову тобі, наївній дівчині, якій ревнивий хлопець здавалось що не дава свободи, постійно контролював тебе, дзвонив питайв: як ти доїхала, як твої справи, що привести коли ти хворієш? І так одного разу я спокусилась і в переіод коли ми розійшлись мене застукав мій хлопчик з залицяльником яким я цілувалась, він витримав паузу і коли ми попрощались задзвонив щоб я вийшла, коли я вишла я побачила лють в його очах і все зрозуміла, а він на томість запитав чого я так? в той момент мені хотілось получити ляпаса, обрушеня гніву, а почула тільки те як шалено він мене кохає, і що я взагалі не розбираюсь в мужчинах, який мене лишать, і хороший він тільки на словах а не на ділі. Пройшов часі справді я зрозуміла що помилилась, що він зовсім не принц, і його солодкі слова він повторює усім, і ми знову зійшлись і так вже минав 4-тий рік нашого зустрічання. Він звільнився з роботи і сидів у дома (мав не постійні підробітки і пенсію свою, так як хворів на астму з дитинства) і так сталось що я втрачаю роботу і знову він пропонує жити в нього що його мама нам допоможе, і знову я не можу, як жити на кошти його мами, чи моєї ( я ніколи не була корислива, і не могла допустити щоб хтось подумав що я нагло його використовую) і я переїзджаю жити в квартиру родичів, я знову боюся залишитись з ним жити попробувати як це воно. Він постійно обіцяє, мовляв поживем, побачим, можливо одружемся якщо з живемся, я ж вперте теля, - ні, як це, де гарантії, мені вже 24, але все ж ми домовляємось що я 4-3 дні буду в нього, а решту 3-4 дні в себе. і скажу що іноді я тижнями в нього жила)), але квартири не лишалась, бо боялась що лишусь без нічого, що нікуди буде піти коли посваримось, що опинюсь на вулиці у важку для мене хвилину. Не скажу що проживання з ним було казкою: багато суперечок, мого невдоволення ( я сташенний педант, а він єдина дитина у мами, яка не живе з батьком), але й море позитиву: спільне готування снідонку ( він постійно готував мені вівсяну кашу, коли я спала, чай), допомагав з прибиранням як міг, а могли і не прибирати і не готувати і це мене досить злило, що він сидить вдома, або приходить швидше за мене і лінився - нічого не зробив(((( У нього багато друзів, які мене завжди радо приймали і постійно запрошували на прогулянки, пікніки, більшіть з яких я пропустила, бо постійно їздила додому до мами, він нікуди не ходив без мене і йому було скучно, я постійно працюю, не вдоволена злючка! І на 14 лютого я отримала кольцо з діамантом, це не було освідчення як у фільмах, не було море квітів та пелюсток, не звучала романтична музика, він не стояв на одному коліні, і були трохи випивші ( особливо він, для смілості), - і от ти будеш моєю жінкою!? і як б мала скакати від радощів (в думках я це робила, і моя підсвідомість виробляла несамовиті сальта і радісно плескала в долоні), а я застигла з відкритим ротом і фразою я подумаю. Дура, дура,... так зараз скаже безліч. Він бу завжди з тобою ви пережили все: його зраду (він зрадив мене з подругою моєї накращої коліжанки, яка мені все розказала, але факт не підтверджений - він сказав що нічого не було), моє приниження, і чого ще мені потрібно: він мене обожнює, шалено кохає, ми з ним десь за 2 роки (поки ніхто мене не повчас як потрібно жити ) не посварились, його мама мене любила, ми завжди мали спільну мову про що поговорити, моя сестра добре ладила з ним і тільки мама завжди пиляла: скільки так можна пора вже робити весілля, пора вже виходити заміж,.. пора, пора,... і коли ця пора настала от воно бери, знову сумніви, чи це він, чи буду я його любити через 10 років спільного життя, чи не буду зраджувати як мама батька, чи батько матері, чи зможемо ми зжитись,... і знову одвічні сумніви, він православний, я грекокатоличка, він російськомовний, а я україномовна, він не вірить в бога, а я вірю, .... Ми домовились жити разом пів року коли зживемось я стану його дружиною. і знову сірі будні:прибирання, готування, мої часті поїздки додому,.... і так настав квітень я змінила роботу, мене практично через день коханий підвозив на роботу (практично в другій кінець міста), так на роботі всі дізнались про мого хлопця і всі почали інтенсивно дискусувати як він мені не підходить і що я варта більшого. захворіла знову моя мама, я була змужена на 10 днів поїхати додому, приїхавши ми знову почали сперечатись на тему: як бути далі, так не можливо, що я не живу маминим життям, я хотіла і йї допомогти, бо окрім неї та сестри в мене нікого не має, а з іншої не могла нормально пояснити це йому, лбдині якою дорожила, на що почула: "ти хочеш щоб я тобі допоміг, а хто я тобі, я навіть і не чоловік!!!" тут в кожного своя правда, після цього ми почали частіше сваритись, я частіше стала ночувати в себе на квартирі, ще ми постійно сварились за те що мені не зручно було від нього добиратись на роботу, і я не носила його заручальне кольцо на лівій руці( не те що я не хотіла його носити, хотіла, але мені постійно здавалось що всі на мене дивляться), так протривала до серпня і в серпні (я уже півроку не їла протизаплідних таблеток, на які мене підсадив він, а вживала я їх 4 роки), у нас порвався презерватив і халепа я в паніці, з однієї сторони напружені стосунки з іншої можливість завагітніти і родити ( в 23 роки мені сказали з дітками не чекати, бо маю схильність до полікістозу, і потім буде важко завагітніти) і я вирішую прийняти таблетки Простинор, ми йдемо в аптеку, він мене відговорює, каже що будем разом, я ж дура стою на своєму, ні і все. Купила, прийняла, плакала, він писав, дзвонив, я сказала що хочу розійтись остаточно, а через два тижні дізнаюсь що вагітна - позаматкова вагітність (її визначали довго та важко, в результаті чого я була на межі життя і смерті, і позбулась однієї труби та яйника і прогнозом що не відомо як воно там складеться, але це вже інша історія) за цей час я істирила, постійно картала себе за те як я могла до такого опуститись, я колись вжитті б не пішла на такий крок, і от я дівчина уже не молода, скалічена, з хмарним майбутнім про дітей, кому я така портібна, хоса я понад усе на світі люблю дітей. За час обстежень і ходіння по лікарнях зі мною постійно він був разом, вислуховував мої істеики. і говорив що я йому і така потрібна, що він мене любить і в нас все буде добре, я розуміла що занадто його люблю, і не можу дозволити бути зі мною ( з якою усе не ясно, яка не рішуча людина, яка боялась всього що серйозне, яка не зважаючи що найбільше за все хотіла свмю та діток, уступилась і сама напартачила), яка його замість того щоб прийняти його допомогу, я відштовхувала його, постійно докоряючи його тим що він мені спортив все життя, і що я буду більше нікому не потрібна, але особливо на мене вплинуло те, що коди я задзвонила рівно через 14 днів після того випадку коли у нас порвався презерватив, бо на наступний день ми розійшлись, сказати що я вагітна, він мої слова зустрів з сарказмом, мовляв дитина не моя, ми з тобою розійшлись, і ти її десь нагуляла а тепер шукаєш тата?! Це було боляче почути від людину якій я довіряла, заради якої я їла безперервено 4 роки протизаплідні таблетки, яка мене заразила мінімальним, але що передається статевим шляхом вірусом а потім довго лікувалась, це людиназ якою я прожила добрячий рік. Для мене це були слова, як ніж у спину, я не виправдовую себе я також причинила йому багато болі, образ, часто не могла зрозуміти глибини його почуттів, але ви уявляєте як таке можна сказати людині. Вкінцевому результаті , він допоміг мені фінансово - часткова, тому що я добряче витратилась на обстеження, медикаменти,.. відвідував кожного дня, приносив їсти, а я мовчки дивилась на таких округлих в животах дівчат і хотіла плакати, після операції він завіз мене додому і більше я про нього не чула, прйшло чимало часу перш ніж він зміг сказані мною болючі слова, зализати рани, та я не змогла.... Він задзвонив уже десь листопаді, я його привітала з ДН і він запрошував мене на чай, каву, спокушав солодким ( я сладкоїжка), та мені в той час ще довго кровоточили в серці його слова, проте що це не його дитина, мені здавалось що це не проблема, що все у мекне попереду, що купа хлопців, які кружляли як купа стервятників над павдалю є кращими за нього, людину яка мене обідила але невзначай. Я вперто ігнорувала його намагання помиритись і згодом про це пожаліла. У нього зявилась дівчинка, але він і далі намагався бути зі мною, хоча потім ми і сходились але завдяки новій дівчині його вже колишнього хлопця ми завдали тільки більшого болю один одному. минуло вже 2 роки, з того часу я пробувала зустрічатись уже з декількома людьми, але жодного разу я не переставала думати про нього. кожного разу я порівнюю, у мене постійно йде згадування чомусь тільки щасливих моментів проведених разом.
    Єдиний я можу зробити висновок, що всі мої наступні хлопці не можуть заповнити нішу та порожнину яка залишилась після розставання, навіть зранку я прокидаюсь і засинаю з думками про нього, кожного разу коли йду повж пухлиньких щокатих малюків, які тримають маленькими ручками батьківські сильні чоловічі руки у мене на очах зявляються сльози. я розумію що вже нічого не вернути і від цього стає ще гірше, тому що моя боязливість, невпевненість зіграла зі мною злу гру. Іноді нам здається що він не ідеальний, і він не зійшов з обкладенки журналу, і він далеко не схожий на того з дитинства омріяного "принца", якого ви завжди чекали, і життя з ним не завжди приносить ті емоції та сподівання які ви очікували, але це того варте, він цього вартий, ти цього варта! Хай кожен придивиться до себе в дзеркало, і побачить також далекий від ідеалу образ з своїми "тараканами в голові!" Я хочу щоб кожна дівчина яка засумнівається в своїх почуттях закрила очі і згадала той початок ваших стосунків ті перші відчуття, ті побачення, ті емоції які ви відчували, той запал в очах з яким ви спішили на побачення, той стукіт серця, коли він вперше вас торкнувся, ті перші "метелики в животі" коли ви вперше поцілувались)))) , ви обрали його, полюбили не за той дитячий образ принца, ви були і підтримували його увесь цей час, ви пережили багато чого разом, тому для чого тепер ваші сумніви, вагання. спільне життя тільки в казці здається таким казвовим та легким, а в житті зовсім все не так, в житті бувають сірі будні, сварки, звичайний побут, звичайні проблеми, - не тікайти від цього, бо втікнувши від однієї відповідальності ми рано чи пізно прийдемо до іншої, і всерівно стикнемось з тими ж проблемами, і відчуємо той же сумнів і ті ж думки закрадатимуться в нашій голові, але час вже буде потрачено, життя пройде і вашу молодість ніхто вам більше не поверне. і якщо вас спукушатиме якісь солодкоголосий мужчина (чоловік) не ведіться на його слова, на хороші залицяння, квіти, увагу, - це все залилюваня очей і не відомо яка маска криється за цим пафосом, бо наспраді ви можете лишитись синиці в руках заради журавля у небі, і той журавель може бути і не журавлем, а всього навсього надоїдливою вороною))).
    Правду говорять що заміж потрібно виходити по молодості, по дурості! Бо з віком тобі все не те, все не так, ти вже сформована особистість яка не бажає уступати принципам, яка не хоче іти на компроміс, який з кожним роком все важче і важче вибратись кудись погуляти, не те щоб сходити на побачення. І ніколи не вірте знайомим та найкращим подругам, мовляв збоку видніше, збоку тільки завидливіше! І якщо це справжня подруга, то вона ніколи тобі не скаже: ти його не варта, знайдеш ще собі купу таких як він, і навіть кращих, вона тебе заспокоїть і напоумитть, заставить задуматись та пригадати за що ти була з ним поруч, а сама зустрінеться з твоїм хлопцем і скаже йому, щоб ви не робили дурниць, і що без нього пропадеш. Тільки проживши разом, ти зможеш зробити висновок, тільки тоді. є чудовий фільм для тих хто вагається, сама на нього натрпапила тільки цього року - " Огнеупорний", він спочатку не особливо цікавий, але в процесі ти багато чого розумієш, багато на що дивишся по іншому, якщо б я переглянула його раніше то докорінно поміняла своє ставлення!
    Успіхів всім! І не вагайтесь а дійте!
     
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  15. mitla

    mitla All You Need Is Love

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Serceedka, щось я не можу осилити всю вашу розповідь!:girl_blush2:
     
  16. Nyashka

    Nyashka Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Serceedka, а я осилила ваш рассказ и полностью с Вами согласна. Спасибо вам.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  17. masjaka

    masjaka Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Може це ще те ТА історія. Прочитала розповідь, таке враження що ви досить сильно зациклились на минулому. Свого колишнього почали занадто ідеалізувати. А це явно не дає вам віддкритись для чогось нового, кращого. Бо ви ж то все так заідеалізували, що хіба ж кращого знайдеш? Бо ви такі-сякі а ВІН..., а тим часом в розповіді проскакує і зрадив, заразив, не підтримав...Знаю що це важко зробити але відірвіть це від себе і залиште в минулому, бо ви молода і все у вас ще буде, а з минулого візьміть досвід, а все решта нехай там і залишиться. Значить це було не ваше, навіть якщо зараз вам це так не здається.
     
  18. UnLikE

    UnLikE Фотограф

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Знайшла цікаву цитату в інтернеті..
    І це абсолютна правда
     
  19. zaderyshka

    zaderyshka Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    Прям Даніела Стіл - Ранні роки. :8:
     
  20. ladybagira

    ladybagira Well-Known Member

    Відповідь: Моя друга половина або як зрозуміти що це саме той?

    правду вже хтось писав тут, що з віком так важко пристосуватись, вічно знайдеш недоліки і речі, які дратують...