Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мама може вже не гніватись, а дитину ще "доковбашує". Але мама в гармонії це основна передумова спокою і детей, і сім*ї вцілому Вже знаєте - то намагайтесь фізично не дати йому наробити шкоди. Пам*ятайте - Ви мама, Ви головна. Навіть якщо дитина плаче і кричить, вона всеодно потребує маму яка сильна і знає як треба (те, що мама дослухається до потреб дитини всі і так пам*ятають, правда?). Тато дзеркалить маму. Дитина маму, атмосферу в сім*ї вцілому. Суцільні дзеркала навколо Не активно. Або дивлюсь просто на нього, або спокійно говорю, якщо це не викликає посилення плачу. А часом, коли бачу, що сам не справляється з емоціями таки беру силою на коліна і заспокоюю. А тоді вже проводим роз*яснювальні бесіди - що, чому і що з цим робити.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Золоті слова, я як перестала дратуватися, то і в темі цій писати перестала... Бо синочок не істерить. Вдома ніхто не кричить і він не скандалить. А коли була внутрішньо роздратован, навіть не показувала цього - він певно відчував. І демонстрував.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Головним чином я про це прочитала в Дж. Грея. Там ще поділ в нього є в залежності від темпераменту дитини (їх 4). Дуже пізнавально. навколо мами) треба піти привести себе в порядок)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? У нас було дуже схоже, більшість істерик і агресій була спрямована саме проти мене. Коли я навчилася реагувати на них спокійно (а минуло майже півроку, бо істерили по черзі, як по змові , але строго або ж просто ігнорувати (у нас це виявилося ефективнішим, бо почався активний період якогось патологічного привернення уваги через негативні вчинки), а ще, як тут вже радили, намагалася побільше уникати ситуацій, коли дітям доводилося б щось забороняти чи постійно ґдирати до них (для прикладу, мила начиння під час сну, чистила бульбу, як вони їли (в мене їдять самостійно), мішала на плиті тоді, коли вони на безпечній відстані були тощо, щоби не провокувати конфлікти, бо встежити за двома, коли поруч не дуже безпечно - нереально. А ще, як тут вже не раз писали дівчатка, головне правило у таких ситуаціях вміти перечекати той важкий період і не зриватися, хоч мені це важко давалося...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? оце ви влучно описали. хоча моєму уваги вроді би не бракує
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я знову хочу порадитися. Вже якось писала про ту проблему, але так для себе до кінця і не зрозуміла, як далі чинити. Мої хлопчики зовсім не хочуть бавитися самі і взагалі залишатися наодинці ні на хвилину. Спершу мене це не конфузило, бо намагалася приділити їм якнайбільше уваги - читали, малювали, бавилися, щось будували. Потім поспілкувавшись із подругами, зрозуміла, що, виявляється, дітки можуть самі бавитися хоч якийсь час, а мої - ні. Причому це стосується всіх - мене, бабусі, тата. Тобто з ними постійно хтось мусить бути фізично присутній у кімнаті. Відлучишся - дикі істерики в двох, мовляв бавитися не будемо. Ходять за мною хвостиком по хаті - ну нехай, але мене цікавить, як їх зацікавити до самостійного бавлення? І чи взагалі варто тим перейматися і вони самі до того прийдуть? Бо я на разі здалася і сиджу з ними. А мене хвилює, чи правильно роблю? ---------- Додано в 14:19 ---------- Попередній допис був написаний в 14:15 ---------- Бачите, у мене двоє, хоч їм теж досить уваги приділялося, але це виглядало як змагання між собою, яке, до слова, триває і далі, але у менш агресивній формі. Може ваш синочок десь таке підгледів, у садку наприклад? До речі, скільки йому рочків?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я б не радила. НМД, це як у Висоцької читати про годування маленьких дітей Краще Писарик (Ньюфелд).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В садок ходим дуууже рідко, при нагальній моїй потребі відлучитися. 2,8 - теж сам взагалі не бавиться, але він один, потребує компанії - маминої. А з чим саме ви не згідні в "Діти - з небес"? Можна коротко в пп. Пліз.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Та чого в пп - можу тут. Мені не подобаються тайм-аути, сидіння на стільчику і т.д. Я почала читати і зупинилась. Ну не йшло мені, не до душі було - оте відсторонення. Потім прочитала брошуру Писарик і все стало на свої місця. Відразу пишу - я теж не свята і зовсім не завжди спокійно реагую. Але чим далі, тим частіше. І результати очевидні. Хоча спочатку здавалось, що воно не діє. Якийсь час іде на усвідомлення себе - своїх образ, своїх проблем. Тоді на вироблення звички реагувати спокійно.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дівчата, як по мудрому поступити на випадок, коли дитина кидає іграшками, тапками, лахами і всім чим під руки попадеться по квартирі, по стінах, ну і куди попало. Мене вже задовбав коструктор в баняках, машинки попід диванами і за диванами і купа поламаних від не належного відношення іграшок. Принесла йому хресна таку гарну машинку, а він і нею жбурляє в стіну, по вікнах і нині мені ще й в голову перепало. Маю синяка на чолі. Все, мій терпець тріс. Пояснювання не допомагають, інколи постоїть послухає і далі те саме, кричить і мєтає тим всім по хаті. І позбирати потім не заставиш, впертий до нестями. Заохочування допомагати не діють, накази позбирати теж, прозьби- те саме. Було що конструктор я ховала від нього на декілька днів, мовляв не вмієш бавитися, не будеш бавитися конструктором, мама збирає і ховає. Але такі переховування улюблених речей і іграшок, які мали честь політати по квартирі, по стінах, по вікнах нічого не дають. Трохи може поплакати і далі знайде чим жбурляти. Так вже потрощилося купа книжечок, іграшок, розмальовок, олівці- то мови нема, звідки я їх тільки не визбирую, ну і різні предмети побуту страждають теж. Сидіти малювати, бавитися з ним "по правильному" діє на декілька хвилин, потім починаються мєтання по квартирі. Я таки нині впала в нерви, після того, як отримала по мозгам машинкою і викричалася, дала пакет і примусом заставила збирати іграшки. Ага, счас!!!!! Розплакався, сказав шо не буде і побіг в кухню робити те саме. Ну, от що з ним робити? Мені здається- то вже якось трохи забагато.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене не кидає (ну ляльки в неї інколи в цирку і літають ), але з розкидуванням по цілій хаті, без прибирання було. Довелося викинути шафу для барбі, але не на декілька днів, а взагалі (ну вона в мене на шафі лежить, але уже декілька місяців) Ще у нас олівці по цілій кухні, пройти щоб не наступити то просто нереально. Вони побували в смітнику неодноразово. Я просто кажу або вона прибикає (я можу запропонувати їй допомогти), або я прибираю, але оскільки то все мені не потрібне, то воно іде в смітник. Раз заявила, що вона хотіла поскладати, але не встигла, то я дістала з смітника і зробила так як було. Вона то все поскладала. Може то не правильно, але з результатом
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? заставляти - марна справа, самі ж бачите. краще почати зі слова "давай" : напр, "а давай ми позбираєм твої забавки і зробим більше місця в кімнаті" і починати самій збирати, класти їх на місце. може зразу і не підтримає, але за пару раз почне допомагати (можливо). Тут головне витримка. А на рахунок жбурляння - не знаю як правильно діяти. Я вже писала, що мій в гніві теж кидається чим під руку попаде. Може переросте? Он вчора в діда кинув залізною машинкою, я забрала, сказала шо так не можна. Така незручна ситуація. Потім ще й я получила тЄксту, яка дитина не вихована, і куда я дивлюсь, чому не б"ю по дупі і не наказую Ті поучЄнія так збивають зі шляху...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене після такого, взагалі навіть і не думала складати. Кажу їй, допомагай, а у відповідь - та ні, давай ти мама сама. Але коли не може щось знайти (ну я інколи до цього руку прикладаю), то починає все складати, тоді ще мене кличе, щоб я акуратніше поставила щось там, ну тоді я ще і тряпочку прихвачу і тоді ми вже ідеально все поскладаємо і всі мештики барбі пару знаходять і тд. Я не є фанатка того, щоб все ідеально було, але коли вже кроку не можна вступити, бо олівці, розмальовки, вся дрібота типу мештиків, сумочок, одягу для тих барбі та ще й лего по цілій підпозі валяється, а вона мультик дивиться, то я точно не піду складати за неї це все. Є варіанти просто або вона складає і далі дивиться мультик, або вона не дивиться мультик, або я то все в смітник складаю. А нарахунок того, що дитина когось б'є чи ображає, чи якісь збитки робить. То я їй втолкмачую, що потрібно вибачитись до тих пір, поки вона цього не зробить. І це без варіантів. А опосля іде ще виховна робота, що таке більше повторюватись не може. Так в деяких питаннях в мене нема компромісів ніяких, це має бути так і не по іншому. І вона це знає. І тут не допоможуть ні плачі, ні тупання ногами, нічого. Але коли вона плаче бо вдарилась, чи щось у неї не вийшло, я чи чоловік, чи ми разом її заспокоюємо, обнімаємо, цілуємо, носимо на руках, танцюємо...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я чогось думаю, що малий вже знає і усвідомлює , що в нього буде братик чи сестра і намагається до себе більше уваги привернути. не можу дати порад однозначних, бо з кожною дитиною по-різному треба вирішувати скандальні питання чи розбіжності але бажаю Вам терпіння величезного.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? З моєю таке не проходило. І навіть зараз (їй 9 років) не горить бажанням прибирати, вірніше, вона САМА! складе і застелить наш диван (цей процес описати важко, то треба бачити), попереносить постіль, принесе всім чай, зробить ще там не знаю що, а от свої підручники-зошити-олівці для неї зібрати каторга. Хіба би знала, що хтось має прийти, тоді літає як електровіник, я за нею не встигаю. Скільки ми вже тих ручок-фломастерів передавили - жах!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Проблема, імхо, в іншому. В нас, з амленького, обидвох привчаю - побавилась одним - поскладала - взяла інше. Так, буває щось роблю - повитягують-покидають, але в мене на все є коробки, і діти без нагляду більше 10 хв не бувають, і ми все планомірно складаємо, часто сама, але це також дисциплінує. Ну а мультик ввечері вмикається тільки за умови чистої кімнати, коли всі іграшки по місцях.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я теж вчу змалечку складати речі на місце. Доня побавиться чимось, потім ми то поскладаємо разом, даю їй коробку, вона то все скидає в коробку. Коли вигребе якусь шуфляду, то потім зі мною складає то все на місце.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Сама навчилась включати. І мультик для неї то не є щось таке, що їй конче тре. В мене таке враження, що їй просто подобається процес включання і тикання по каналах. Коли все розкидано їй і хокей подобається Ну в мене також, завжди при малій хтось є, але як іде забава то використовується усьо. Бо то вона з ляльками розмальовує, то їх кладе спати і тим часом ведмедики на поїзді катаються, то уже час малювати, лялькам книжки читати, то забавки в зоопарк попадають і тут згадується, що мамі каву треба зготовити і до неї зліпити кексик пластиліновий і тд. То у нас нема такого, що бавиться чимось одним. Якось пробувала теке навчити, але так їй не цікаво і вона не бавиться. Просто вона має свій куточок і той хлам поки вона бавиться може бути весь на купі але в неї, а не всюди і в той час коли бавиться. Ну в кожного свої заморочки.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ну, нас мультиками не візьмеш,)) а от гуляти ми сьогодні ішли тільки за умови що іграшки будуть зібрані. І позбирав, таки взяв і позбирав. Але і настрій у нього був хороший, бо перед тим переглядали на диску його свято з садочку. Вчора трішки теж поміняла тактику. Іграшки, які летіли догори дригом ховалися не тільки в не доступне місце, а й так щоб їх видно було, а дістати не міг. А то бачу як заховаю на антрасоль, для прикладу, то він відразу забуває і знаходить собі заміну для жбурляння. А я вчора виставила на пічку, йому то так очі помулювало, брав таборика, дерся туди, але дістати не міг, істерив- а толку. На мої пояснення накінець то здався і сказав, що буде чемний. Обіцянку порушив через 10 хв і улюблена машинка простояла там до нині. Добре хоч опалювати не треба, є де ховати.))) На рахунок порядку, то я старалась привчати його ще з самого малечку. Але бачу він, як і більшість мужчин (і в тому числі його тато)), спокійно і комфортно може себе почувати серед безладу і ніц то його не зачіпає. А кому треба, то най собі поприбирає). І теши йому, хоч трісни... Дуже-дуже бачу в ньому чоловіків характер. Обидва овни і характери один в один, не поступливі, вперті. І чим малий стає старший, тим більше я це розумію. Хоч зараз по любому з ним легше, більше розуміє і набагато простіше домовитись. Навіть те, що рік тому мені ніяк не вдавалось, зараз часто виходить на раз-два. Дорослішаєм.
