Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Я підписуюсь під кожним Вашим словом, бо наші думки в цих реченнях повністю збігаються Вона погодилась, але на це пішли роки поки вона навчилась розмовляти українською. На все потрібно час. Люди які все життя розмовляли російською, не почнуть розмовляти відразу на українській, але я бачу прогрес, хоча прекрасно розумію, що питання мови буде ще стояти не одне десятиліття
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? І ще одне, дівчата. В цій темі було багато сказано про підтримку української, про те, що російськомовним людям важко опановувати українську, якщо немає мовного середовища - і це факт, ви всі праві в цьому питанні. Але давайте поглянемо навіть на форумні теми "Що читаємо" та "Фільми, які я раджу переглянути", "Фільм, що мені не сподобався" тощо. Якою мовою ми пишемо назви фільмів чи книжок , які прочитали, якою мовою подаємо анотації до тих книг чи фільмів? Правильно, майже у 80-90% випадків це російська. І лінк на кінопоіск.ру. Але ж перекласти - не важко, справа буквально 2-3 хвилин! Зізнаюся, раніше я теж про це не задумувалася, але потім зрозуміла: як? Як я можу пропагувати українське, якщо я навіть на форумах пишу назви іноземних фільмів (наприклад, французьких) на іноземній мові (тій же російській), щоб всі зрозуміли, що це за фільм - тобто апріорі визнаю пріоритетність іноземної мови над державною. Ясна річ, що коли пишеться назва фільму чи книги мовою оригіналу, то таких претензій і бути не може, але в інших випадках... Подумайте над цим. Велике починається з малого.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Нація починається з колиски. Треба дітей привчати поважати свою мову, ставши їм прикладом. У Львові і Тернополі найкраща україномовна атмосфера, а в інших областях біда чорна. Я сама родом з Хмельницького, ходила в школу, де 99% школярів розмовляли російською мовою, при тому, що в сім"ях 80% цих же дітей спілкувались українською. Але варто було вийти за поріг дому і жодного укр.слова від них не почуєш. Молодь соромиться своєї мови. І це, як на мене, провина батьків.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? я собі пригадую як не раз і не два і не три, старалась допомогти українцям, в тій самій Італії! перші рази сама пропонувала допомогу, (сидячи в кафе чи стоячи на вулиці) мимовільно чуєш розмову, так від мене направду шарахались! одного разу жінка почала шипіти на чоловіка, бо він пробував щось в мене питатись, інші просто не відповідали! я знаю, що таке відчуття рідності. але для мене це однозначне польській мові! ніколи ще такого не було щоб я комусь не помогла, на якій би це не було мові! але зовсім по іншому, коли стоїш в магазині, перед тобою пропихається дівчи'на і каже щось на кшталт: "у меня же меньше вещей, прАпустите меня! я не хочу ждать" і в мене німе мовчання! про те що я стою першою в черзі навіть і не згадується! чи я взагалі розумію що вона каже, також не важливо! от таке от воно закордонне побратимство!
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? та там є села-містечка, де усі предмети читають угорською. А українську ніхто вчити і не хоче, бо мріють в Угорщину їхати вчитися -працювати. А що до поляків. Я навчалася у третій школі. там їдальня суміжна з польською - спільна. Як ті польскьі діти себе несли! Вони усім своїм видом показували, що вони є кращі. Тітоньки-буфетчиці на завжди розуміли, що овни питають (думаю, вони спеціально знущалися), тоді вони уркїнською казали, що вона - дурепа і т.п. зате в польській школі в туалетах завжди було чисто, не пахло і був туалетний папір. І ніхто його в унітазі не топив і не поцуплював. А в наших таулетах - сморід та бруд ---------- Додано в 17:51 ---------- Попередній допис був написаний в 17:41 ---------- Пригадала. В універі треба було обрати факультатив зі слов"янськиї мов. Я обрала добре знану російську (на ішні не пушла через викладачів). Дві мої бойові подруги також за компанію. Яким було їх здивування, коли вони в диктанті зробили більше 100 помилок (практично як і усі група). Через 2 семестри одна подруга писала практично без жодноїпомилки, навчилася м"яко казати "щ" (до того навіть вимовити не могла, виходило "шч"). Вона навіть мене просила, щоб я з нею російською розмовляла - так хотіла вивчити. А друга так і робила по 100 помилок і виправдовувалася, що та москальська окрім заліку їй більше ні до чого. І, до речі, тій подрузі, що вивчила гарно, рос.мова потім в роботі на раз допомагала.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Це нахабство на будь-якій мові,чи якби вам це сказали українською то вас би це не обурило?
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? тут ( в Німеччині) існує дуже хороший жест пропускати людей без черги( неважливо чи старші ,чи молодші), які мають тільки декілька речей в кошику чи руці, навіть, якщо вони в тебе про це не просять)) Це так приємно, коли люди потім дякують.. А коли просять, то ще не чула, щоб хтось колись відмовив.. Але коли нагло пруть, ще й з притензіями Пам´ятаю, коли до мене приїхав брат в гості, ми розмовляли в супермаркеті українською, до нас підійшла німецька бабулька і сказала, що ми живемо у Німеччині і повинні розмовляти німецькою. Прийшлося прояснити ситуацію, що мій брат тут не проживає і відповідно німецькою не розмовляє.. Ще мене завжди дивувало, чому росіяни чи турки так голосно розмовляють своєю рідною , напевно думають, що їх ніхто не розуміє..
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? То вже перебір ІМХО (старші люди часом чудять). Вказувати, як між собою розмовляти - це вже обмеження прав і свобод . Тоді було б так: виїхав з сім"єю за кордон -і все, зась говорити по-своєму. Уявити то не можу
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? та то понятно і я би сама не перейшла на німецьку, якби мені таке зауваження зробили. Але просто цікаво які вони затяті Німці добрі мухи мають в голові , то відомо
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? згадалось, як ми поїхали на море з малим вперше, коли йому було трохи більше 2х років, в Крим. І підійшли до бабульок, які торгують горішками, насінням і т.п., ну і дитина просить арахіс купити...(звичайно, по-укр.) А та бабулька каже: "Ты смотри, молодец, такой маленький, а уже украинский знает... А наши дети-татары..."
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? А ще кажуть, що французи дуже відстоюють свою рідну мову, і навіть до туристів на вулиці не дуже хочуть переходити на англійську. Чи може хтось поділитись зі свого досвіду, то - правда?
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Я зараз у Франції, то в критичній ситуації на вулиці пару разів дещо питалася англійською - як можуть, так відповідають, то краще, то гірше. Часом в магазині не розуміють. Наразі я не стикалась із таким, щоб склалось враження, що не хочуть. Просто менше знають. То ж "класика" , вислів, що "англійська - то сильно зіпсута французька", то нащо то вчити? То я жартую Але от що я 100% помітила -майже ніде ніякі надписи не дублюються наглійською, ні вказівники на вулицях, ні меню в автоматі для покупки квитків на метро, ні розклад чи оголошення на вокзалі! Оце справді дуже важко. Якщо б тут жити, то однзначно треба вичти, бо дійсно без того в буденному житті непросто.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? голосно розмовляють ті, котрі в носі мають, хто що про них подумає... будь де бувають просто горласті люди, і мова тут ні до чого...
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Правда. І можуть дорогу зле показати. А ще вони принижують тих, хто приїхав із Канади і говорить із квебецьким акцентом. Знайомі мали дуже неприємний випадок у ресторані. Але то від виховання та особистої культури залежить. До речі, самі кебекуа теж не дуже привітні до англомовних і англійською до них краще не говорити, хіба що почують, що то не ваша перша мова, тоді перейдуть на англійську.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Саме так, ми коли в Канаді з малою розмовляли українською, то до нас часом також підходили питали звідки, і казали про милозвучність. Можливо тому що містечко на острові, і українців там небагато (тільки двоє).
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? То всюди так. Дехто зразу впізнає, що українська, якщо стичність мали, а дехто питає чи то російська.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Ну його трускавки, давайте гарячіше Я вже раніше писала на форумі (і не тільки я): скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Мій колишній керівник дав свою дитину в російську школу. Їх сімя повністю україномовна. Питаю: чому? Він пояснює: щоб знала ще одну мову. Питання суперечливе в тому сенсі, чи не програє від цього знання української? Якщо ні, то я руками і ногами - за. Дико, але молодь від 23 років і менше практично не знає російської. І мова не про те, що читають чи говорять з акцентом, а про те, що вони її НЕ РОЗУМІЮТЬ. Елементарних слів! Я пригадую як була мала, то дивилася мультик про Смерфів на польському ТБ. І розуміла набагато більше, ніж коли мені було 18 (то вже тепер навернулася до польської). Моє узагальнення відносно і польської, і російської: шкода не розуміти і не використовувати такої можливості вчити, чути, практикувати ці мови, маючи всі умови ( а в нас у Львові умови є). Але я сприймаю ці мови виключно як іноземні. Ніколи не буду переходити на російську чи польську, якщо спілкуюся з українцями. Це особиста справа кожного: якою мовою йому розмовляти в своїй сімї. Але коли мені в Криму чи в Одесі заявляють російською, що мене не розуміють... То я у своїй державі повинна соромитися своєї мови і розмовляти чужою?? Сорі Майкл.. То не мої проблеми, що ви настільки тупі, що не розумієте мову країни, де живете (хто б ви не були за національністю). Питання мови не даремно одне з тих, про які не можна говорити при порядному столі. Тому допис не для того, щоб навязувати комусь свою думку, а просто її висловити. Тим більше, що навряд чи хтось здатний змінити свою думку в такому принциповому питанні. Я кажу клубніка. Спробую перевчитися на полуницю.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Патріотизм 100% постраждає. Знання мови залежатиме від учителя, але теж може постраждати. Роблю висновки по своїх знайомих, котрі були теж із україномовних сімей, а вчилися в російській школі.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? У вас, певно, просто підібралися саме такі знайомі. Але це не правило. Я з російськомовної сім'ї і вчилася в російській школі. Але ні моє знання української мови, ні мій патріотизм від того ані трохи не постраждали. На російській мові спілкуюся лише в сім'ї та з російськомовними друзями. В інших випадках - завжди на українській мові. Дитину віддала саме в український клас, хоча в російський в тій самі школі дуже вмовляли віддати. Бо хочу, щоб він знав мову змалечку. Мені було важче. До речі, вже давно я зрозуміла, що абсолютно однаково спроможна думати на обох мовах. Якщо читаю щось на українській мові, чи, наприклад. спілкуюся на форумі - я автоматично думаю повністю на українській. Аж доти, доки не прочитаю щось російською чи з кимось російськомовним поспілкуюся - тоді переходжу на російську. Навіть не зауважую цього в більшості випадків. Цікаво, чи у всіх двомовних людей так?
