Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Привіт всім!!!!!!!!! Хотілося б погодитися з Вами!! У мене дитинка - півтора місяці має. Так чиста правда - зараз фігура вже не така як раніше, та мені якось це не важливо. Головніше вигодовувати малятко молочком. А щоб воно прибувало - на дієту не сядеш. Хоча дитина - це ВЕЛИКЕ щастя. І всі ті страхи мої і побоювання були марні. Задля неї можна пожертвувати багато чим, і то без жалкування. :p Додано через 4 хвилини А дитину хотілося мати вже давно. Хоча я ще не уявляла всієї відповідальності і важкості. Просто хотіла на інстинктивному рівні. Але коли б я почала обдумувати всі за і проти - то певно ніколи б не наважилася. Бо коли є маля - то вже не живеш для себе. Хоча воно того варта!! Так що бажаю всім такого щастя!!!!
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? ну по-перше якщо півтора місяці то ВІІІТАААЮУУУ!!!! а по-друге це один з найоптимістичніших дописів в цій темі спровокованій мною мабуть ці відчуття найкращі бо тепло і радість і щастя має здатність поширюватися навіть через монітор і нетну павутинку дякую і ще раз вітаю Додано через 26 хвилин ви просто з мамою дві красивезні жінки а так би мовити дружні стосунки передбачають поєднання плюса і мінуса а не двох плюсів можливо хтось красивіший а хтось кмітливіший хтось начитаніший а хтось рухливіший тоді класно а коли дві красуні тоді відчуття чкоїсь нереальної конкуренції і з цим нічого не поробиш коли я відчула якісь підсвідомі заздрощі збоку рідних жінок стосовно моєї молодості то втекла з дому крім того в молодості то були красуні а я не така як вони і це їх теж дратує бо як так вони були красавіци а вже старі а я не конче проте молода але то нормально збоку психології то навіть дуже нормально мій колєга психолог навіть тоді підтримав і похвалив за відвагу це визнати і змиритись що ж ми теж не будем вічно молодими а стосовно знову ж таки татових доць то... вони не бояться чоловіків і не бояться подобатись чоловікам навіть в досить юному віці (чесно!!!! маю купу-купезну знайомих) і це мені страшенно подобається це і є одна з найголовніших як ти кажеш крайніх жіночих рис ну на мою думку бо особисто я виросла серед жінок тільки серед жінок!!! то капут я боялась всіх чоловіків на світі а ще мама якось так дивно в досить ранньому віці сказала подивитись фільм "жестокий раманс" і він не скажу що добре на мене вплинув фільм звичайно геніальний і зараз мій один з найулюбленіших проте тоді...я довго ламала ту боязнь страх і недовіру тотальну недовіру хм як багато вього було в житті хоча нам тільки...років
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Можливо, але моя мама мала пізніше хлопчика і на ньому цілковито зосередилася. Відтоді ми й віддалилися взагалі. Ще й нас із братом переконували, що я його не люблю. І для мене, коли я поїхала на півроку на навчання до Польщі на 3-ому курсі, було великим відкриттям, що я таки брата дуже сильно люблю і для мене то дуже близька людина. Так що різне буває. Головне, що я навчилася із мамою говорити і співіснувати без конфліктів. Вона теж сильна жінка, тому просто розставили чітко межі, де чия територія, і тоді все владналося у нашому спілкуванні. Але досі не можу звикнути до того, наскільки я зовні на неї схожа, а наскільки характером цілковито відмінна.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? але ж красотки! а краса врятує світ!!! у вашому випадку шляхом компромісу мабуть тому є комплес електри і комплекс едіпа не кажу що це стосується вашого випадку але нема генільного без підстав :shy:
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Цікаво. Я то сприймаю просто як дружбу, співпрацю, розмову. Мінус такий, що в результаті не розумію, ЯК можна тратити годину на покупку одної речі? ЯК можна просто ходити по магазину і просто дивитися? ЯК можна любити косметику і мастити себе нею? (Одна моя подруга постійно з мене сміялася, що на мені помада довго не тримається, бо... я її моментально з'їдаю з губ. :D) І ще мій тато завжди із мене сміявся, що ніщо мене так не тішить, як подарована книжка, а особливо словник. Так і лишилося. Тут поясніть будь ласка, бо я не зовсім зрозуміла. Для мене крайні жіночі риси, це постійна розмова про якісь деталі, одяг, взуття. Я постійно нервуюся, коли мене розпитують (після того, як побувала на весіллі, наприклад), а яка була сукня в нареченої (ну яка? біла), а які страви, а що на солодке і т.д. І коли я ледве спроможна відповісти на ці питання, то мене питають, що ж я там робила, то якось виходить, що постійно була якась цікава компанія і розмови чи дискусії на теми, які зовсім не стосувалися ні весілля, ні страв. :D:D:D Вибачайте за оффтоп, але вже давно про такі речі не говорила. Але, мабуть, саме через оце все мене так захопила соціолінгвістика та псиолінгвістика. Додано через 1 хвилину Дякую, якось не звикла на себе з цієї точки зору дивитися. Зрозуміла це якось в універі, на другому чи третьому курсі, здається, коли мене хлопці з хору попросили не підмальовувати очі, бо вони ноти плутають. :D:D:D І все-таки мені видається, що ви трохи перебільшуєте, або ідеалізуєте, бо красива кожна. У кожної є щось своє. Щось особливе. Бо краса не зовні (така краса пуста), краса тоді, коли з-під оболонки щось пробивається особливе, певне світло, яке не можна не зауважити і не полюбити.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? ну це крайні позиції з одного боку дуже поверхневого а з іншого більш глибинного це жінка яка повноцінно відчуває себе жінкою з кимсь це стається коли вони вперше закохуються і то любовію без відповіді з кимсь після першої близькості з чоловіком хтось це відчуває вийшовши заміж за коханого чоловіка а хтось після того як власне народить дитину (одна моя товаришка можна сказати тільки після того стала жінкою в значенні навіть особистого ставлення до себе як не парадоксально) ну в мене були наприклад тривалі бесіди я б навіть сеанси чи то пак лекції збоку чоловіка що я таки женшіна і там не знаю красавіца для мене крайні точки жіночості це в першу чергу поведінка в чоловічому товаристві в таку жінку на одну мільйонну секунди закохуються всі чоловіки вона не вульгарна проте зваблива вона ВМІЄ ПРИЙМАТИ КОМПЛІМЕНТИ не боїться того не соромиться а приймає так що їй хочеться їх казати ще і ще і це тільки скромненький початок переліку крайніх жіночих позицій на мою думку всі вони пізнаються в першу чергу у співвідношенні з чоловіком бо дитина і матиринство трііііішечки інше більше того воно класно коли з"явиться після крайньої усвідомленості себе жінкою трохи думки плутаються бо спішу але головне ніби сказала а шо таке оффтоп незнаю:shy:
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Те, що не стосується теми. Але, у нас тут тема про мамів, то можна за вуха якось притягнути.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? ми про одне бо такі крайні точки як ти назвала теж поверхневі і пусті хоча і вони часом...виникають і чого на ви...мені легше коли на ти.ок?:shy: дивно як ти не здогадуєшся..хм певно ми просто дуууууже довго не бачились...хм...так дивно
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Туся, вітаю із появою малечі! Якщо є питання щодо годування молочком, ми їх обговорюємо тут: http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=24945
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Ну раз ми тут вже про протиріччя з нашими мамами так почали ділитись, розкажу про свою історію. Так вийшло, що коли моїй мамі було тільки 20 років, її мама перенесла інсульт. Випадок був важкий, але мабуть, маминими молитвами бабуся залишилась жити, чи, швидше, існувати... Незабаром помер мамин тато, так що їй довелось майже 30 років доглядати бабусю, яка спочатку ще хоч трохи ходила самостійно, потім взагалі була прикута до ліжка. Одним Мені з ними було дуже добре, але дитині все-одно потрібні батьки. Мої в основному були зайняті розборками між собою, але не мені їх судити. Років до 10-12 в мене були досить нормальні стосунки з мамою, потім вони перетворились на пекло через мамину недовіру. А я ще, як назло, ні характером, ні зовнішністю в неї не вдалась, мені навіть здавалось, що їй взагалі всі діти, крім власної дочки, подобались. Та й скандали через те, що я їй щось зобов'язана, бо вона моя мама, також були досить часто, так що я цілком розумію Лілю. Але то все так, ліричний відступ... Мабуть, багато хто з нас має свою непросту історію відносин з мамою. Але нещодавно був один випадок, який якось заставив мене все переосмислити. Кожного ранку я набираю мамин номер, щоб розбудити її. Того дня я дзвонила хвилин сорок, а вона все не підходила... Не можу описати вам, що я за той час пережила! Коли я вже почала думати про найгірше, вона сама задзвонила мені, - виявляється, щось з телефоном сталось. Боже, яка я була щаслива! І знаєте, якось після того випадку все вляглось - чи то я її стала краще розуміти, чи що... У всякому разі, тепер ми так би мовити, дружимо, і претензій та критики на мою адресу відчутно поменшало Можна навіть сказати, що взагалі не стало... Переглянула я тут свої дописи, дописи Лулу та інших... Цікаво виходить - ми, дочки матерів з поламаним життям, вже з дитинства несемо тягар страху - страху створення родини, страху зради, страху народити дитину (навіть не з фізіологічної чи матеріальної точки зору - а зі страху, що недолюбимо, як колись недолюбили нас). Недавно моя трирічна дитина запитала мене, де вона була, коли мама з татом були маленькими... Поки я з відвислою щелепою намагалась щось придумати, вона сказала: "я була сама без мами і тата надворі, і так боялась і плакала..." Потім так ридала, що ми її ледве заспокоїли. От і спробуй таке чудо не люби чи шкодуй, що воно є
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Так і в Гінеса загриміти можна. confused... проблема не в вас, а в чоловікові,.. ібо нічто женскоє вам не чуждо... ... какой тєлєфончік і гдє оставіть?
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Ви навчилися у неї тому, чому навчилася і я завдяки своїй: дивитися на людей не через їхні вчинки, не через їхні мінуси, а дивитися на них прямо, бачити їх такими, якими вони є насправді, а не якими їх роблять усі ті оболонки, накладені життям. Додано через 5 хвилин А я тішуся, що (вибачайте за тавтологію) навчилася вчитися на помилках батьків. Хоча, у моїх лише є чому повчитися. Але люди часто роблять помилки і якщо уміти бачити, що стало причиною і які наслідки, то багато дає. Правда, ще треба хотіти самому помилку не повторити. А часом хочеться, навіть дуже. Я знаю декількох людей, котрі застрягли у павутинні дитячого світу, проблем своєї сім'ї. Мені видається, що вони забули одну річ, що дитина бачить лише малу частку відносин батьків, вона багато чого не бачить. І саме брак розуміння цього не дає їм вийти із замкнутого кола і вони, як їм здається, повторюють шлях своїх батьків. Мені усвідомлення цього допомогло. Тепер, якщо ми з чоловіком, буває, посваримося при дитині, то ми при ньому і миримося. І він тоді дуже тішиться, коли усі втрьох обнімаємося. Бо він бачить аналогію до того, як сваримо його і потім його перепрошуємо. Тобто він не бачить лише темряву, а бачить саме те світло, яке є потім, після сварки, коли є примирення. Вже колись писала, як він нас змусив утрьох обійнятися і казав, що "Дарчик happy". Дитина все відчуває, по-своєму розуміє і запам'ятовує. Про це треба пам'ятати завжди. Якщо проаналізувати свої дитячі спогади, то можна зробити висновки для себе, які саме спогади хотілося б дати своїй дитині.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Я теж так думаю...І ще одне хочу сказати, я пройшла 5 років психотерапевтичного навчання і усвідомила, що будь-який крок батьків у вихованні дитини впливає на її майбутнє...Інколи наші стереотипи і моделі поведінки передаються нам у спадок з покоління в покоління..Які би ми не були готові, все одно ми зробимо безліч помилок у вихованні наших дітей, які нам потім згадають...:p Але, якщо наше батьківство буде бажаним та усвідомленим, то наші діти виростуть гармонійними і впевненими у собі і вони пробачать нам помилки і недоречності... А що таке усвідомлене батьківство, хочу сказати словами відомого французького психоаналітика Франсуази Дольто"усвідомлене батьківство - це бажання дати життя і опіку новій людині, знаючи, що ти ніколи не отримаєш від неї нічого взамін"...Я всім раджу прочитати її книгу "На стороне ребенка"..ця книга зовсім змінює погляди на виховання дітей і показує, як діти самі сприйають нас...
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Звичайно, виховання дітей - річ надзвичайно важлива і відповідальна, безперечно, але оскільки тут піднялася також тема взаємин із батьками, то хочу сказати, що ми всі, дорослішаючи, стаємо дуже розумні, досвідчені і самостійні, бачимо одразу краще помилки наших матерів і татів і вміємо їх критикувати. Але при цьому чомусь часто забуваємо, що все-таки значну роль у формуванні наших цінностей, духовного світу, культури відіграли саме вони. Що вони віддали нам багатство своєї душі, частину свого здоров"я (нервів), часу. І можливо, деякі їхні поради чи вказівки виглядають на даний час неактуальними чи неприйнятними з нашої точки зору, але я чомусь глибоко переконана, що все це вони роблять для нас і наших дітей з великої любові. І навіть, не цілком проявляючи в буднях це почуття! Нікому не відомо, скільки кому відведено Богом життя. І можливо одного дня когось із наших близьких раптово не стане... Тому чи не краще інколи погодитися, прислухатися, подякувати і сказати найріднішим людям добре слово подяки і тепла?! Соррі, що вийшов такий великий ліричний відступ від сформульованої теми. Відчула необхідність написати ці рядки.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Я не зовсiм погоджуюсь. Я наприклад, вчуся з помилок рiдних. Я дуже не хочу бути додатком до статистики у нашiй сiм'ї по розводам.
Відповідь: як ви відчули що хочете стати мамою? Просто віддаємо те, чим вони нас обдаровували, поки ми не підросли. :D:D:D Додано через 18 хвилин З досвіду можу сказати, що велику роль ще відіграє егоїзм. Не те, що би я не любила своїх батьків та свекрів, чи вважала себе дуже мудрою. Просто люблю, коли речі називають своїми іменами без притягування ідеології, якої нема. Зрештою, я слухала порад якийсь час, але вони ні до чого доброго не привели, тому довелося припинити бути чемною та толерантною, бо то приносило шкоду і мені, і моїй дитині. І власне, аби відносини були хорошими, має бути певна відстань. Моя сім"я, то не сім"я моїх батьків. Як я їм не кажу, як жити, так і вони мені не повинні. Чого? Бо то не їх сім"я і не їх компетенція.
