Мистецтво бути дружиною

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

Я вийшла хоч не в 30, але 2,5 роки зустрічались і перші 5 років жили без дітей (так і хотіли), і думаєте ситуація безхмарна?
За останні 3 роки все частіше задумувалась про розлучення, бо всі методи, вичитані мною, не діяли, а з малюсінькою дитиною тягнути все господарство і ще іноді думати, де взяти гроші, і получати кожен вечір наганяй лише тому, що в чоловіка настрій поганий, і міцне словечко полюбляє, ну не знаю, хто б то витримав...
(наприклад, чоловік приходить з роботи, питаю "як почуваєшся, як справи?" , в-дь грубим тоном "чого пристала, шо тобі від мене треба, не твоє діло!"..... на наступний день вже не питаю нічого, просто кажу йди їсти, через день получаю втик, шо я ним не цікавлюсь і мені пофік на нього...)
І все ж таки два рази я забирала речі і дитину, і залишала прощальну записку... і це не заради демонстрації чи залякування, а абсолютно всерйоз. Це був дуже важкий крок.
Проте розійтись (в моєму випадку) виявляється не так то просто, як здається...
Писати можу багато, але давайте по суті, що я хочу сказати...

Порівняно недавно тільки признала (!), що проблема не тільки в ньому, а й в мені, складність в тому, що егоцентризм заважає це побачити і зрозуміти (я вся така прекрасна, майже ідеальна, всі мають мені тільки давати, дякувати, на руках носити... десь там серед хмаринок, біля веселки...ля-ля...)
При одній сварці я кажу "ну я ж стільки років тобі готую, прибираю, перу, мию, догоджаю і т.п., а тобі пофік, ніколи доброго слова не скажеш...", на що він відповідає "я в тебе цього не просив, в чому ти мене звинувачуєш?!", я була просто морально розчавлена, довго дратувалась...і посилала його в думках. Аж поки не зрозуміла,що насправді проблема моя в тому, що я апріорі покладала свої сподівання на те, що мої зусилля будуть оцінені, віддячені, і розчарування, як наслідок, це теж моя проблема! А не його! Тобто якщо я хотіла це все робити, то треба робити просто так, не чекаючи подяки, або не робити взагалі.

І ще дуже серйозний мій висновок, що чоловік найсильніше відтворює емоційне середовище мого дитинства, він набагато пісиленіше відноситься до мене (в проблемних місцях) ніж я відношусь до себе сама, тобто в його поведінці це є явно, а в мене - воно скрито, тому так сильно його поведінка мене дратує. Власне ефект дзеркала), про який писала Rona, і не тільки. Це треба захотіти побачити!

Дуже важливо не тільки то, що ми говорим, а і то яким тоном, бо тон чоловік першим вловлює, а тоді слова. Зауважила, що мені дуже важко говорити лагідним і люблячим тоном(не тільки ззовні, а й в думках), бо маю накопичено багато обід на нього за ці всі роки, (працюю над їхнім розчиненням). Тобто всі мої слова і звернення звучать для нього як претензія, докір, тому і він їжачиться хоч говорю добрі слова (я не пилка, маю дуже покладистий х-р) , ефект "качелі" в подружніх відносинах. А коли думки світлі, то чує відразу і відкликається, різниця "на ліцо". Коли мене на інд тренінгу запитали, яким явищем чи предметом природи я би себе охарактеризувала, я відповіла - деревом. А хочу бути як вода...

Подружні відносини - це є велика робота над собою (ІМХО), знаю, що не кожна зі мною погодиться, скільки мені говорили, що мій шлюб приречений і шо я ідіотка...
Тільки не сприйміть, що я пропагую терпіти чоловіка, бо шлюб святе і крапка, тільки не терпіти! Бо терпіти (як мучитись) це наказувати саму себе, а так щасливою і гармонійною неможливо стати. Треба просто змінити своє відношення до певних моментів,хоч про це всюди пишуть, але це правда.

Нікого не збираюсь вчити, це лише мій досвід і то лише короткі фрагменти).
Рекомендую почитати "5 мов любові" Чепмена.
(Луіза Хей, Джон Грей теж мені дали багато)

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

та ні, то я заплуталась

просто глянула на то зі своєї дзвіниці... соррі

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

Ну таких точно не тра!!

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

ну, може не аж в 30, але рожеві окуляри дійсно скинути треба
розповім з власного досвіду: коли ми з коханим ще не були одружені, а тільки почали жити разом, вхопився мене Синдром Порядної Господиньки - хотілось робити все зразково, щоб і коханому догодити, і собі довести що я вся така вправна. На той момент я вчилась на стаціонарі, працювала у вечірню зміну, мала зазвичай один вихідний на тиждень, і то посеред тижня, намагалась приділяти час батькам щоб вони не відчували себе покинутими, таскала продукти з ринку

як згадаю скільки кіло могла тягти щоб два рази не бігати - просто тяжкоатлет якийсь))

, виготовлювала перше-друге і компот, прибирала, займалась спільним бюджетом і т.д. При тому часто почувала себе погано, бо через змінний і напружений графік та нервову роботу страждала безсонням і головними болями. Але все одно відчувала якесь мазохістське задоволення від усвідомлення того яка я вправна господинька. Але одного разу коханий прийшов з роботи не в настрої і сказав мені що я ніфіга не роблю. В мене був шок, навіть слів не було, на мене ніби відро крижаної води вилили! Він, звісно, потім вибачався, але, насправді, мені той холодний душ був помічний. Я подумала - а для чого я власне напрягаюсь? Мій чоловік загалом байдужий до складних і часозатратних кулінарних шедеврів, тішиться чомусь незвичному й смачному, але простіші страви щодня йому смакують не гірше. Не зациклений на чистоті й порядку, та і сам може прибрати краще за мене. На відміну від мене, любить ходити на закупи, хоч рідко має на то час. То ж навіщо я все звалила на себе? А банально через пихатість - приємно десь в розмові сказати що от я ВСЕ роблю САМА - і те, і те, і те... а ще краще у своїх фантазіях уявляти як коханий у розмові з кимось розповідає яка в нього вправна господинька, все встигає... Але чоловіки на таке не настільки звертають увагу! то ж для чого? І я розслабилась, тепер роблю те що вважаю неоюхідним і вдосталь відпочиваю, що не зробила - зроблю потім, або попрошу чоловіка зробити, а не зробить сьогодні - зробить завтра-через тиждень чи місяць, якщо не нагально, а якщо нагально - попрошу ще раз-два-три, якщо не робить - значить дійсно не має як, тому роблю сама чи когось іншого прошу. Але таке буває рідко бо нагальних справ аж так багато не маємо.

От нещодавно було - чоловік повернувся з посиденьок з колегами і сказав що я найкраща дружина. Гиии, приємно)) Я спитала як ця світла думка потрапила в його голову. Він розповів що, за розповідями колег, їх дружини не пускають ні на пиво, ні до друзів, а якщо й пускають - то потім довго то згадують і пиляють. А я відпускаю і не пиляю, а навпаки тішусь що в нього є добра компанія друзів. От що чоловіки обговорюють за пивом, а не складність приготованих страв чи ідеальний порядок в домі. А не пиляю я тому що не втомлена, а не втомлена - бо не переймаюсь надто домашніми справами. Звісно, буває що і погиркаю трохи, але рідко, і зазвичай це від невисипону і втоми (малюк не завжди добре спить). Напевне, я погана господиня, але дружина - така нічогенька))

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

не всі чоловіки нічого не роблять і не помагають...
я оправдую непомагання дружині, якщо робота дуже важка, забезпечує повністю сімю і тп. (мене совість мучить, коли чоловік мені після роботи помагає, бо він реально більше напрацьовується ніж я)
може жостко, але жінку ж не насліпо заміж видають і добровільно) якщо жінка така , що тягне все на собі, то ніяк не дивуюся, що чоловік-любитель дивану до неї буже залицятися, всі ми шукаємо підходящу другу половинку)))
п.с. я б теж свому чоловіку могла сказати, що він те чи те не виконує, а інші чоловіки роблять... але я була з тими іншими чоловіками, і не хотіла за них заміж

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

О! Вони таки справді з одного тіста зроблені..

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

якби всі жінки це зрозуміли хоч колись, не тільки щодо своїх чоловіків, а й щодо дітей, то певно стало би в рази легше багатьом сімям)))

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

питання: а терпіти все-таки правильно в сімейних стосунках(типу бачили очі, кого брали або церква не одобряє розлучення) чи можна розлучатись, якщо не виходить змінити своє відношення до певних моментів? де найти правду? у кого питати? коли вже так стоїть поперек горла, що нічого не хоч. Як моя кума каже: той спокій, який я маю..вартує любих грошей...

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

Як і ми всі з одного тіста )))

Про що і говорила Маруся багато сторінок тому назад - природа у всіх однакова.. у чоловіків - одна, у жінок - інша..

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

а давайте ще з сто таких випадків опишемо. Негативних прикладів так само багато, як і позитивних. Чого ви звертаєте увагу саме на такі історії, чому не шукаєте історії де в жінки таки вдалось змінити ситуацію?
Бо в мене таке враження, що ви тільки і пишете відмовки, чому певні правила не діють. От вона вся така хороша, а мужик від неї пішов чи йому і так добре. Так і читається поміж рядків - НІФІГА ВАШІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НЕ ДІЮТЬ.
Може перестанемо розбирати приклади знайомих, а таки ділитемося серетами того, як досягти гармонії в стосунках, щоб і тобі було комфортно і сім'ї добре. Я прекрасно розумію, що на 100% всі задоволені не будуть, але є якась золота серединка коли в сім'ї всі почуваються щасливими, в кожного своя, до речі.
Знаєте є така приказка: ХТО ХОЧЕ ТОЙ ШУКАЄ МОЖЛИВОСТІ, ХТО НЕ ХОЧЕ - ВІДМОВКИ.

---------- Додано в 13:38 ---------- Попередній допис був написаний в 13:34 ----------

я теж від свого чоловіка таке чула, хоч одружені ми зовсім трошки і я теж зрозуміла, як дівчата тут пишуть, що йому не обов'язково на обід їсти якесь супер-пупер блюдо, може і гречкою обійтись, головне щоб я на нього не бурачала, що от я тобі те то і те то зробила, а ти такий невдячний не оцінив моїх старань. І теж на себе звалювала забагато обов'язків, а потім казала чоловіку, от бачиш скільки я зробила, а ти що зробив??? Ні до чого доброго це не призводить. На щастя, я це зрозуміла вчасно і більше так не роблю.

---------- Додано в 13:40 ---------- Попередній допис був написаний в 13:38 ----------

І про дзеркалення. Я собі завжди казала, що не буду така як моя мама. Фіг там, я при сварках з чоловіком поводилась раніше точно як моя мама. Але на моє превелике щастя, чоловік має зовсім інший характер і він оті мої заскоки присікав на корню. І я помітила, що викорінюю ті негативні поведінкові звички.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

соррі, але це ви так прочитали. А ситуації життєві- їх не потрібно вишукувати. Є позитивні історії, є негативні. Але існують і ті, і інші.

тому що вони існують. А як це буде сприймати кожна людина- її особиста справа. Я на них не концентруюся. Просто є життєва ситуація, як певна ситуативна основа.

а у кожного вони свої. І розповідати про те, що "от я зробила оце-то і воно подіяло, а якщо у вас не подіяло- значить ви нічого не робили"- не правильно, як на мене. У своїй сім ї я знайшла свою "серединку", але її радити нікому не буду, бо :а) у кожного свої обставини; б) виносити "на люди" те, що було колись немає ніякого бажання. Бо воно було- і це особистий досвід, який у кожного свій.А просто щоб "пагаваріть"- прикладів і в оточенні є багато. Просто як ситуативний приклад, який можна розглянути. Бо

Тому "кровавых подробностей" не чекайте.

безхмарних ситуацій і не може бути. У нашій сім ї перші "дзвіночки" змін пролунали через 8 років подружнього життя - подолали. Інші- через 14 років, коли у чоловіка дійсно почався період "кризи середнього віку" ( можна це заперечувати, можна ні, але до мужчини у віці після 40-ка, а особливо після 45-потрібний особливий підхід, причому- кардинально інший , ніж це було до того. Я цього реально колись не розуміла, коли такі речі років 10 тому говорили стрші жінки в оточенні ( причому жінки, у який щасливі подружні відносини). Розумієш це лише на власному досвіді. Розумієш, що так само,як змінюється жінка у 20-30 чи 40 років. так само змінюється і чоловік у тих же 20-30-40. Лише жінка- більш гнучке створіння. А чоловіка, коли починає психологічно "крити"- це реально криза, а не "ПМС". І триває вона не день і навіть не місяць.І відображається це на усіх членах сімї- хочеться цього чи ні. І лише не власному досвіді у межах окремо узятої сім ї приймаються рішення і проводяться якісь зміни.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

во-во.. і то не тільки їди стосується.. треба фізично жити так, щоб морально втомлюватись мінімально.. робити з хорошим настроєм, а нема настрою - не робити, або робити по-мінімуму.. не чекати віддачі..

знов і знов згадую про "любов якщо", "любов тому що" і "просто любов"

про чоловіків після 40 говорити не буду, бо не маю досвіду.. років так через 10 і для мене то стане актуально.. але тут і без мене багато говорилось..

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

А мені подобаються вони після 40 набагато краще ніж до. Може то тільки мій Джеймс Бонд такий, але окрім пузячка який стирчить мене у ньому все влаштовує.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

як на мене, вони не кращі і не гірші- просто інші. Зрештою, якщо спитати наших чоловіків про дружин- вони теж скажуть. Ми всі змінюємся...

У відомої блогерші "Екатерина Безымянная. Записки шлюхи" ( ага, не все ж Валяєву читати і радити) є досить цікавий запис під назвою "Мужчины в возрасте за..". тут теж досить цікаві та реалістичні спостереження, хоч і висновок один:Просто так было и так всегда будет: мужчину делает женщина.
И не просто делает - именно женщины в итоге ухаживают за мужчинами и именно они, женщины, чаще всего, держат мужчин «на плаву».
А сам досить цікавий сам по собі пост сховаю сюди:

Знаете, я как-то пришла к выводу, что природа над нами здорово посмеялась, сделав нас совершенно разными не только телами, но и мозгами. И из этих несоответствий растут вечные драмки жизни.

Вот, скажем, о чём думает среднестатистическая девочка, годов так до двадцати пяти?
Это просто. Среднестатистическая девочка не хочет быть одна. Она хочет иметь любимого мужчину, в идеале - сходить с этим мужчиной в загс, родить ему детишку, а лучше две, и жить долго счастливой и дружной семьёй.

О чём думает среднестатистический мальчишка, годов так до двадцати пяти?
Хоть тут и так понятно, но даю подсказку. Не зря ведь фразу «ещё не нагулялся» применяют гораздо чаще именно к мужчинам.
Мальчишки - это ветер. Нет, им, наверное, тоже хочется иметь девчонку, но лучше – несколько, а уж о том, чтобы сходить в загс, да завести детишку, так и вовсе, большей частью, речи не идёт.

Но проходит лет пять. Или семь. Или десять. И всё меняется. К мальчишкам вдруг приходит понимание того, что девчонки, чередующиеся с калейдоскопической частотой, это, конечно, забавно, но… требует слишком уж больших затрат - и даже не столько материальных, сколько моральных. Потому что пока ещё охмуришь, пока пройдёшь весь этот допостельный ритуал полубрачных танцев… а в итоге - да в итоге всё почти одно и то же.

И ведь это же ещё надо встать и кого-то искать. Чего ради? Ради секса? Смешно. Очень смешно. Это всё с возрастом становится и сложно и лениво. Тут-то и приходит осознание того, что эта самая свобода, которую мальчишки так боятся потерять в молодости, на поверку - та ещё шлюха.

За тридцать и свободен – иди куда хочешь. А идти, в общем-то, особо и некуда. Что, в самом деле, встать и пойти в кабак, и там сидеть, дуть пиво, или что там ещё, и высматривать? Или на сайт знакомств? А потом уговаривай её, выводи гулять - а оно надо, оно будет того стоить?

За тридцать и свободен - делай, что хочешь. А делать-то, оказывается, особо нечего. Особенно по вечерам. И сидишь, чешешь пузо, пялишься в телевизор и вспоминаешь, кто ещё там в записной книжке - и либо заняты уже, либо всё это было и было, и больше не хочется.
И доходит вдруг до вчерашних мальчишек, что постельные игры каждый раз со свежей птичкой - это, конечно, неплохо, но… надоело, да и птичку эту тоже надо где-то взять.

* * * * *
А ты уже, слегка побитый жизнью, просто хочешь больше спать и у тебя, пока ещё редко, но уже побаливает где-то в районе спины.
И даже не это главное - уже хочется, чтобы кто-то просто сварил тебе тот самый борщ, вкусный, полил его сметанкой, и смотрел, улыбаясь, как ты, голодный, пришедший с мороза в тёплую квартиру, сидишь и уплетаешь его за обе щеки. И к чёрту надоевшие пельмени, давно окаменевшие в морозилке.
А потом чтобы кто-то принёс тебе чай.

И чтобы потом за тобой убрали чашку и тарелку, и не пришлось бы их мыть. И дело даже не в тарелках и не в борще, а в том, что хочется прийти в квартиру, в которой кто-то ждёт. В квартиру, где твои рубашки появляются чистыми и глаженными сами, где твоя постель уже убрана кем-то, и нет на подоконнике сантиметрового слоя пыли.
В квартиру, где просто тепло и уютно.

И приходит вдруг понимание того, что тот самый секс, за которым ты гнался, теперь регулярнее не у тебя, а у твоего женатого приятеля. Потому что тебе его, этот секс, еще надо найти, а у приятеля - да вот он, всегда под боком. И пусть его жена не так уж идеальна, и совсем не модель, и у неё появились бока и животик, но она просто рядом.

* * * * *
Я заприметила давно: возраст чуть после тридцати - это тот самый рубикон, после которого ещё неженатые мужчины массово хотят жениться. Они вдруг понимают, что одному - не так и хорошо, и начинают всерьез присматриваться и искать.

И вот тут-то и оказывается, что природа - большая шутница! - здорово над всеми посмеялась. И посмеялась от души.

И выясняется вдруг, что жениться-то особо не на ком.
Молоденькие птички всё больше смотрят в сторону таких же молодых кавалеров (которые потом, «не нагулявшись», оставят их с детьми), да и на кой чёрт ты, старый тридцатипятилетний хрен, с первыми сединками в волосах, сдался молодой девчонке?

* * * * *
Ну был бы ты хоть безмерно богат, имел бы хоть джип и большое бабло…
Так нет же, ты - ну признайся! - совершенно среднестатистический, ходишь на работу с девяти и до шести с понедельника по пятницу, и зарплата твоя такая же, среднестатистическая. И ты понимаешь: если заводить семью, то, чтобы вам прожить нормально, твоя женщина тоже должна работать, а сам ты всё если и потянешь, то с большим трудом.

Нет, молодые петушки, на которых смотрят молодые курочки, так же бедны, как и ты, но у них, у петушков этих, есть главный и неоспоримый плюс: они молоды. А ты уже не очень. И потому девчонки помоложе не записали в списки тебя с твоими сединками.

И ты начинаешь присматриваться к тем дамам, что уже постарше. Они тоже хороши и отстоялись, как вино, и явно знают, как варить тот самый борщ, и…

И вот тут-то поджидает главная засада. Они, женщины постарше, уже слишком «прошаренные», чтобы просто быть с тобой. Просто потому, что ты - это ты.

Они уже нажрались этой жизни, они уже поразводились по первому разу и тянут своих детей, и главное - они слишком хорошо понимают уже, что семья - это не только лёгкость бытия, но и рубашки, и носки, и пыль на подоконнике; и что мужчина рядом - это ещё одна забота.
А забот, кроме мужчины, у женщины хватает и так. Особенно если дети.
И они уже не смотрят на то, какой ты красивый и балагур, они смотрят, что ты можешь дать взамен, за заботу о себе и за тот самый борщ.

А ты ведь нихрена, если подумать, не можешь дать.

Зарплату? Не смеши. Ты - среднестатистический, она - тоже, а потому зарабатывает не меньше тебя (а иногда и больше), а потому от этого союза выиграешь только ты: себя она и без тебя обеспечит, только теперь у неё прибавится домашних забот, потому что исторически так вышло: работа по дому - она всегда женская.
И то, что она раньше могла отложить на потом, или не делать вовсе, теперь придется делать, потому что есть же ты со своими борщами и рубашками, которые нужно гладить для тебя.

Секс? Забавно. Только она сексуально расцвела, и ей надо и надо, а ты - угасаешь потихоньку, и теперь тебе ленивый раз в неделю - вполне достаточно для того, чтобы чувствовать себя безмятежно.
Но недостаточно для того, чтобы всё оставшееся время ухаживать за тобой.

Ты, что называется, «с руками»? А сколько в той квартире нужно рук? Поди, не дом в селе. Да и правда ли, что «руки золотые»? Или тебя надо просить по десять раз, пока ты забьёшь тот самый, пресловутый гвоздь? Ну признайся же.

Мужчину в доме, который оградит её от жизненных проблем? Ой-ли!
Она получит, вероятнее всего, ленивца с пузиком и в стареньких штанах.

Вот и выходит на круг, если подумать хорошо, что ты, женившись, получишь борщи, рубашки и заботу о себе, а она… лишнюю работу в доме и, по большому счёту, ещё одного ребёнка. Только взрослого.
И она это прекрасно понимает. И потому присматривается к тебе гораздо больше, чем ты к ней.
«Мы выбираем, нас выбирают, как это часто не совпадает…» (с)

* * * * *
Там, в начале, я сказала, что ближе к тридцати кое-что поняла.
Так вот - я поняла, что мужчине в возрасте «за тридцать» семья гораздо более необходима, чем женщине в таком же возрасте.

А ведь природа пошутила ещё больше. Спросите, в чём? Я расскажу, это очень просто.
Женщины психологически сильнее мужчин, это известный факт. Женщины выносливей морально.

Да, человек - существо парное, это безусловно. И все мы хоть где-то, в душе, но боимся быть одинокими. И женщины тоже боятся. Но часто трезвый взгляд на потенциального «мужчину рядом» и то, что он в жизнь женщины привнесёт, перевешивает этот страх. И кроме того, у женщины, чаще всего, в этом возрасте есть дети. И они - с ней. А у мужчины - что?

И именно мужчинам в возрасте «за» семья нужна, как ничто иное.
И именно мужчины, от одиночества, чаще всего начинают спиваться. И опускаться.
Нет, речь вовсе не идет о маргинальности, просто всё становится каким-то не особо нужным, да и просто не имеет особого смысла. Добиваться чего-то - зачем? Ради кого или чего?
Да и особо ухаживать за собой уже становится как-то ни к чему.
Поставьте рядом десять среднестатистических женщин без мужей, в возрасте около сорока, и десять таких же среднестатистических мужчин без жён - и всё поймёте сами.

Просто так было и так всегда будет: мужчину делает женщина.
И не просто делает - именно женщины в итоге ухаживают за мужчинами и именно они, женщины, чаще всего, держат мужчин «на плаву».

А потому, мужики, прямо сейчас, оторвите попы от диванов и идите поцелуйте жён. Ну, те мужики, у которых они, жёны, есть.
А остальным - ну что ж, остальные, дай бог, чтоб нашли.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

А для мене мій кращий після 40. І подобаються вони мені старші, радше ніж малявки.

В молодості мене потягло на каваліра старшого від мене на 12 років, то було досить комфортно. Пізніше мене потягнуло на каваліра молодшого від мене на 10 років. Хоч він поводився як дорослий мужчина, але це був так би мовити неповний пакет. Мій теперішній муж старший від мене на 2 роки, і власне після того як він досяг своєї 40-ки він для мене став кращим.

Та де?!

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

йой.. прочитала я той довжелезний пост

і заради отих останніх фраз треба було стільки "водички" написати.. не знаю як там інші мужі до яких вона зверталась, а мій прочитав би хіба перше речення і до останнього точно не дойшов..

сказав би, що ніц нема по суті..

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

Я сама така, що мир читаю а войну пропускаю. Сама тільки перше речення прочитала, ну і ще пару в середині. Чукча нє чітатєль.

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

я все боялась, що упущу самоє важноє і чекала коли ж воно буде ))) А то треба було починати читати з кінця )))

чоловіка формує жінка )) тобто жінка не те, що його формує.. бо ж як можна формувати сформоване? вона формує його ставлення до себе..

 

Відповідь: Мистецтво бути дружиною

то ми тут зібрались просто "а пагаваріть"? Бо я думала ми тут справді шукаємо шляхи розвитку.

не чекала. В цій темі хотілось почути, як жінка освоює те мистецтво, а не те як в деяких так нічого і не вийшло.
Я пишу не для того, щоб з вами сперечатись, просто хочеться направити дискусію в інше русло.