Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Справа в тому, що бавиться дитина на 2 поверсі, а ванна в нас на першому. На другому поверсі самого на довго на разі малого не залишаю.
Ситуація,яку описала, мала наступне завершення - синочок набавився машинками, і тоді ми таки пішли в ванну, хто малювати, хто митись-сушитись. Правда, в цей день пропустили прогулянку. З прогулянками взагалі в нас складна штука, малий не любить вбиратись і на дворі йому зараз не особливо цікаво. Одним словом, чекаємо літа.

Точно не в одної В нас наразі теж критичні ситуації бувають рідко, але я не завжди впевнена (я деколи точно знаю), чи поступаю правильно. Намагаюсь читати літературу, тут, на посиденьках, пишу
Недавно з чоловіком говорили про це, дійшли висновку, що коли сину буде 15 років, може бути набагато складніше
Відносно грудей - дивлюсь по ситуації - якщо малий дуже сильно плаче і я знаю,що хоче спати, то мої слова-пояснення вряд чи поможуть. Тоді цицю даю

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

І я. І прекрасно розумію, що так не можна, намагаюсь стримуватись, але коли дитина істерить, я намагаюсь спокійно з ним поговорити, він мене не чує істерить ще голосніше, терпець вірвається і кричу=(((. Сьогодні істерить цілий день. Зранку хотів бути на балконі, а там в нас не дуже безпечно, стоїть стрімянка на яку він лазить, ризикуючи впасти + склад усіляких речей.Вдягнулись, побули там з півгодини, заходити додому - крик, сльози. Потім з прогулянки відмовлявся заходити додому (але це в нас стандартно, скільки б часу не гуляли), потім знову - балкон, істерика. Потім поїздка в супермаркет- повертаємось додому - істерика....
Петрику 2роки 4 місяці. Акуратний, веселий, кмітливий, розумний хлопчик... І характер показує чи не з народження, і ламати не хочеться, але й слухатись в усьому його теж якось не дуже... З їжею вічна проблема, перелік продуктів, які він ість, значно меньший, ніж ті, які не ість ( і навіть куштувати не хоче).
В більшості випадків, я намагаюсь ігнорувати істерики, не кричати, по попі діставав за все життя кілька разів ( коли маму бив і на землю на вулиці, типу руками ногами). Напевно це в мене зла карма, за те що я колись дивувалась і засуджувала людей, діти яких перебирали харчами, істерили, казала " я не припущу, в мене такого не буде, не хочеш їсти - ходи голодний, бла-бла-бла". Ага... Не так сталося як бажалося: танцюю ритуальні танці навколо їжі, годую під мультики, і саме тим, що він їсть... Отаке... Пожалілась... І люблю ж малявку більше за життя, та і себе шкода, істеричкою стати не хочеться...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та не звилюйтеся, моя мама малу також у свій час так розпацькувала (не скажу, щоб вона там свідомо заявляла, що мама погана, а бабуся - золото, але бабуся у нас завжди краще знала, що а) моя дитина бідна і нездорова, б) її дитина (я кохана) у свій час краще спала, менше істерила, краще розвивалася ), в результаті нічого доброго для мами не вийшло: для Насті (9 років) бабуся тепер не авторитет. Деколи навіть доводиться на місце ставити, бо починає вилазити на голову, і наскільки я у свій час наслухалася, що дитину треба шкодувати, бо воно бідне-маленьке-хворобливе, настільки зараз вислуховую, що я у дитинстві була золотою дитиною, а от моя Настя... (Я собі трагедії з того не роблю, сприймаю з гумором, що би й іншим у схожій ситуації радила).

Можете кидати капцями, але я у її 2-3-4 роки і була деколи "мачухою", бо далеко не завжди вмовляння та відведення уваги на мою дитину діяло, особливо у такі форс-мажорні моменти, коли вона влаштовувала істерику серед ночі.

А стіни у нас картонні, довкола сусіди, верещало моє чудо переважно з закритими очима і так голосно, що я банально не могла перекричати, причому цей процес міг затягнутися навіть на годину, тоді як легенький ляпас по дупці вирішував справу за лічені хвилини, далі всі мирилися і йшли спати. Ні, я би, звичайно, із задоволенням ігнорувала її істерики чи спокійненько доводила до її відома, що буду з нею спілкуватися, коли вона заспокоїться, але що ж було робити, коли вона голосила так, що навіть вдень при зачинених вікнах її було чути за 20 м від хати, і то кожного дня? Ой, як згадаю - аж недобре: прокидалася з вереском, спати йшла з істерикою, поки збереш надвір, самій вже нікуди не хочеться, бо спочатку ловиш її півгодини по хаті, потім ще півгодини пробуєш запхати в комбінезон, бо видирається і товче ногами. Спочатку їй, бачте, смішно, потім реве...

Зате тепер у нас вже роки чотири мир і спокій, а у двох сусідніх квартирах підростає по парі хлопців, які люблять розносити хату. Настя нервується, а я кажу, щоб терпіла, бо у свій час і вона сусідам "веселе" життя влаштовувала. Ех, життя наше колгоспне...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

То не на всіх дітей діє Софія, бувало, впадала в істерики і ніби спеціально доводила мене до того щоб дістати по дупці і то діяло моментально, дитина заспокоювалася, але я потім страждала від мук совісті, бо хоч і не сильно але вдарила дитину, тому намагалася не давати себе довести до стану, коли закінчуються слова пояснень і відволікань.
А Таюся на теперішній час влаштовує по п"ять істерик за день, вона собі що-небудь бере за причину, починає нити, вимагати і доводить себе до такого стану що сама заспокоїтися не може, тому в нас ігнорування не проходить зовсім, треба брати на руки, обнімати носити і говорити-говорити, часом фантазії бракує вже щось на ходу вигадувати... І ляпас по дупці на неї теж не діє, якось вона раз таки дістала від мене але тут же розгнівано обернулася і зі словами "е, то шо ?!" почала зі всієї сили лупити мене, заспокоїти її після того було ще важче. Я потім вибачилася, пояснила, що її поведінка мене сильно рознервувала і я не стрималася у відповідь вона почала плакати, було зрозуміло що дитина сильно образилася.

Я одного разу зняла її істерику на камеру і потім показала, видно було шо вона ніяк не сподівалася що її поведінка так виглядає, потім деякий час вела себе досить нормально. А ще в нас останнім часом дієвими є розповіді про те, що то не дитина вередує, насправді вона дуже чемна, то злі чарівниці приходять і підговорюють її вести себе погано, а щоб їх прогнати треба просто не робити того що вона кажуть.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Таки так, на кожну дитину діє щось своє.

Нагадало мені, як знайома, у якої 2 чи 3-річна донька не давала помити голову, підкралася ззаду з банячком води і вилила на неї. Думала, зараз буде кричати, а та мовчки обтріпалася, і видала: "Ти що, здуріла?!".

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Так і до заікання недалеко... Мені б в мої роки ненадто приємно було, якби мені зненацька на голову води налили, а малий би точно налякався страшенно... Хоча, миття голови діткам це окрема тема. Також неспокійна

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а я з'їжджаю з котушок у ситуаціях фізичної безпорадності. Коли я не можу більше втримувати на вису возик з Сергійком і прошу Дмитрика відійти з дороги, а він "запирається" і стоїть на місці. От тоді я поводжусь на всі 10 балів за 12-бальною шкалою "поганості"...
Вчора знову ситуація на дорозі. Відмовився йти посеред смуги руху, і мені довелось жестами зупиняти машину, яка їхала на мою дитину. Викричалась. Пошкодувала.
Навчусь того, навчусь. От тільки страх паралізує любов, то точно.

---------- Додано в 17:30 ---------- Попередній допис був написаний в 17:28 ----------

о, мої найхворіші, ну ні в кого так не хворіють, ну подивись навколо

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

І я зриваюся. Намагаюся домовитися, відволікти. Але часто донька істерить поки не доб"ється свого. Деколи поступаєшся аби тільки не чути цей крик. І то так з народження вона кричить на все. А найгірше, що коли заходиться в істериці, то синіє. Один раз навіть зупинилося дихання, і вона втрачала вже свідомість. Тож вже боюся тих істерик.
Але останні 3 дні знов заходиться і синіє. Сьогодні зайшлася, коли переходили дорогу, я взяла її за руку і швиденько перевела, бо вже їхали машини. А вона почала кричати, бо хотіла сама перейти і постояти посеред дороги. Все пояснюю, розказую- погоджується, розуміє. Тільки знову щось не так не по її -знов істерика.
А як ми збираємося йти гуляти, а потім додому заходити. То вже і слів не вистачає, щоб це описати.
Я вже немаю сили, відчуваю себе виснаженою і безпорадною.
А тут ще моя мама каже, що то я погана, а дівчинка чемна і все треба робити як дівчинка скаже.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я сьогодні зірвалась на всі 100%, бо вже не витримую.

Якщо раніше на питання : ЯК ти там сама (що бабів нема) справляєшся??? я відповідала : "справляюсь на всі 100% і навіть нема потреби в допомозі", то сьогодні я б на цілий день віддала малу мамі, а сама би десь гуляла по пустому полю Втомилась не фізично ,а морально.

кожний ранок гарний, прокидаємось, Поля йде до мене в ліжко, обіймаємось, цьомки бомки, а потім мала роздягається догола. В нас зараз досить холодна підлога , вона ходить боса, ноги як лід, на прохання вдягнути колготи чи тапки-істерика і так вже 4 ий день. Бо їй мусить бути тільки сукня і тапки. Перші дні я пояснювала , просила, ставила в кут, після ревів, приходила і вдягала. А сьогодні я не змогла, дістала і по дупі, і я кричала, бо вже просто

не витримую ті крики, заведеться і на повну кричить. Я вже сьогодні зайшла вванну і розревілась. Обідно ,що ти пояснюєш, а дитина не хоче почути. Я зриваюсь і кричу, хоч розумію, що так гірше, але розумію опісля. В такі моменти таке враження , що мені треба "нєрвішкі підлікувати"

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

цікава ідея, треба спробувати

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

О, в нас з тим вічні проблеми. Теж підлога холодна, перший поверх, з низу сифонить, а малий хоче ходити босий. Влітку йому це могла дозволити, а взимку ну реально ноги як лід, часті соплі, задовбало... Навіть якщо вдастся якимось чудом ті тапки надіти, це можливо тільки добре заговоривши зуби, то через пару хвилин він їх зніме і далі побіжить на босяка. І пояснюю що мама і тато ходять в тапках, бо в нас зимно. Беру його ручку кладу на підлогу, пояснюю як зимно і ніжки змерзнуть і від цього можна захворіти, а хворіти- то зле, але толку нуль. Питаю виховательку чи в садочку знімає тапки, кажуть ні, проблем з цим нема.
я вже собі ото втіхаря грішу- думаю може він ті тапки на зло мені так знімає, бо бачить що мені дуже важливо аби він був взутий?)))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в садочку, як досвід показує (не мій), вони взагалі завжди слухаються , а от дома....

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А я попиваю заспокійливі таблетки.... бо бачу, що часом також дуже сержусь на малого і деколи не можу себе опанувати. Трохи перевтомлююсь тому і малому передається моя нервовість, отже вирішила попити таблеточки на травках.... помагає )))).

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ні, я дозволяю їй в тапках і сукенці , але в нас так: Вже вліжку знімає піжаму, і так хвилин 10 ганяє, не знаю чи то тільки в нас, але ноги стають-льодишки, і я її прошу шоб вдягнула після душу носочки чи колготки, хоча поки чистимо зуби і сніданок, для того, щоб зігріти їх трохи, а вона ніяк. Ну не знаю може я якась заморожена, але мені завжди і всюди зранку холодно (оцей момент з під одіяла -в душ-перевдягнутись, поки не попю чаю я мерзну, потім можу ходити менш вдягнута) і відповідно ,якшо я мацаю ті льодяні ноги, і "вони" ше й хочуть продовжувати гасати голими по всій квартирі, то мені трохи зле. може проблема в мені, але тут не так справа в голих ногах, як в тому , що маму не слухає, зразу в крик, як тільки но я скажу впяте вже вищим тоном вдягнути колготи. Я пояснюю дитині: ніжки холодні- Поля замерзла-почне кашляти, але ці пояснення не діють.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Таюся в зимовому комбінезоні з курткою полюбляє часом вдома ходити ) Але найулюбленіше то ходити зовсім без одягу і босою або переодягатися кожних п"ять хвилин то в піжаму, то в Софійчин одяг з танців, то в нарядне плаття і корону, якщо шось нормально-домашнє то навиворіт чи задом-наперід.., був час що я злилася на то але тепер на фоні всіх її щоденних істерик я того неодягання і переодягання вже навіть не помічаю криза 3-х років в розпалі...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас питання тапок вирішується теплими шкарпетками з прорезиненою підошвою, або ще шкарпетки типу чешок. Дімон мій теж верещить як різаний коли одягю його. Іноді пускаю його поголопопити, він підмерзне і без особливих протестів вдягається. А про істерики з одягом в двухрічок - то нормальна тема))). Я вже колись писала як не могла кілька днів з Антоном в такому віці на вулицю вийти бо він хотів гуляти виключно у пласмасовому лицарському шлемі)))) Я вже і на шапку пропонувала вдягнути - ні і все.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а ми купили 2 пари, треба комусь подарувати, ні і все.
Я знаю, що це все періодтакий і т.д. ,але трохи буває не хватає терпіння, а особливо, потім вечором поки розгребеш те все взуття і одяг ,то капець. В нас просто поки орендоване житло, інема кращого місця для зерігання дит взуття , як в картонному пакеті внизу шафи купе, там є мале і те шо ше добре, і вона за день тих 10 пар пои не переміряє не порозкидає, а потім я під ліжком-за ліжком, в іграшках шукаю то все

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мені ревіння у ванні допомагає зняти стрес і відчуття повної моральної безпорадності і фізичної виснаженості. Я теж часто зриваюся і кричу, часом даю в дупцю і потім мені дуже погано, ще гірше ніж від слухання істерики. Я себе почуваю якоюсь нестриманою мамою, яка не може справитися зі своїми емоціями, а це передається моїм дітям. Як тільки вдається трохи відпочити, відволіктися (піти кудись по справах на годинку-дві) - відразу повертаєшся із іншим настроєм і зовсім ці істерики мені не видаються вже такими надривними, я відчуваю, що впораюся з ними і таки часто впоруюся... Раніше мені здавалося, що я одна така нервова мама, а почитавши дописи розумію, що всім нам тре трохи відпочивати (морально) більше і тоді й нерви будуть в порядку...

---------- Додано в 23:50 ---------- Попередній допис був написаний в 23:45 ----------

Валеріана теж мій незмінний друг Але мабуть більше психологічно допомагає, ніж медикаментозно