Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Я напевно нічого не розумію в тому житті? Я вже перед тим писала, що чоловік забезпечує сім"ю, це його обов"язок. Він платить за квартиру, за садочки, школи, гуртки, відпочинок, продукти, робить серйозні покупки до хати. А жінка, якщо працює то докладає до необхідної суми (при потребі), а на свої забаганки тратить свої гроші. Чим вона принижує? Ви так пишете ніби жінка сама заробляє, сама все тратить тільки на себе, а чоловіка ніза що немає. Не подобається мені залежати від чоловіка на всі 100%, і знати що я нічого сама не можу без чоловіка.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? та ніхто собі ради сам на 100% дати не може..я не можу купити машини,він-купив, ми не могли без його тяжко зароблених грошей ні поміняти хати,ні зробити ремонт,ні купити щось з меблів....але таке дрібне,як майка/шорти,постіль, хімія я можу купити,то нащо брати на це гроші в мужа..нехай краще "купка" зросте і будемо далі рухатись в напрямку-море,диван,телевізор..без мужа ніяк
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? А хто каже показувати, що сильна. Необхідне купляє чоловік, утримує він, але я завжди маю свою копійку на непередбачувані дрібні покупки і не дзвоню з магазину, щоб запитатися чи купити те чи інше собі. Ніхто ж не говорить, що жінка заробляє і все приховує. Але коли йду за продуктами і мене "несе" по повній і те і те треба, то не переживаю, що чоловік запитає нащо ти так багато потратила і де поділа стільки коштів.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? усьо аналогічно... Тільки не завжди ж я, будучи в декреті можу купити щось, що потрібно/дуже хочеться: тому, попросити для мене не є приниженням...а радше обов"язком. Бо як я не попрошу, звідки він знатиме що мені то треба? Або як я не нагадаю, що просила, то як він про це згадає з його вічними справами і склєрозом? А як мовчатиму/чекатиму/боятимусь, бо бурчати буде, то кому від того гірше? Думаю мені ж... То я не про надцяті джинси...але про другі туфлі, наприклад.... Десь отак.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? і я з цим згідна! я знаю де лежать гроші, і коли мені треба то можу завжди собі взяти! я майже кожного дня забігаю в продуктовий, і принаймі раз на тиждень ще в магазин з хімією! купую як для себе так і для чоловіка! інше діло з одягом, я сама можу купити все що хочу, але я також маю свої ліміти! великі покупки платить чоловік, але буває що побачили щось гарне, гроші є я при мені, то плачу все я! от місяць тому купила матрац, зі своєї зарплати!
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? А я вважаю, що то зовсім не означає Я повністю фінансово залежу від чоловіка, але чому від того має страждати якась моя самооцінка? Я знаю, що якщо ЗАХОЧУ чи буде потреба, то все зможу. І взагалі, чому купувати 20 помаду за "чоловікові" гроші це приниження? Ну навіть якщо він при тому побурчить собі трохи, то й що? Мені було соромно з 18 років просити гроші в батьків, тому з 19 я почала працювати і нормально заробляти, до 28 років (поки ми не почали жити з чоловіком разом) жила сама окремо ні від кого фінансово незалежною. "Наїлася" вдосталь але для мене якось дивно, що можна соромитись чи вважати приниженням щось просити в чоловіка. Ми ж подружжя, ми одне ціле. До речі, мій чоловік з тих, які економні/ощадливі. А якби таким не був, то не доробився до того, що маєм зараз.за це я його дуже поважаю, можливо й тому що мені як сестрі Вітторії тої риси бракує. Тут запитаували як проявляється економність чоловіка, в нас вона не зачіпає продуктів харчування (то до питання про тортик), навпаки чоловік постійно хвилюється, щоб ми часом не голодували і продукти в нас часто в надлишку, а от щодо речей, то буває бурчить "анашовоно", але то часто спримує від непотрібних покупок, бо якщо потрібно я кажу "треба" (або нічого не кажу ) і купую під тиху музику бурчання.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Не подобаються ( мені) розмови про "повинен", "обов"язок", "повинна" "зобов"язана". Друга часина схожа на дитчяий прикол типу " а давайте з"їмо твої конфєти, а потім кожен свої?". Ми за таке ще в садку товкли, тому, можливо, моє почуття справедливості бунтує. Якби мій чоловік так поступав то...як в садку. Не буває розподілу на моє і твоє в чомусь одному, завжди одне тягне за собою інше. Тільки то дууже поступово відбувається. Та й не розумію ЯК можна купити буханку хліба за його гроші з одної кишені, а помаду за свої з іншої кишені? Це та сама жадібність душі, як і у жадібних чоловіків. Щодо чоловіків вичитуючих своїм жінкам з приводу надмірних трат. Десь тут є незадоволення особою в інших аспектах. ( чи чоловік "повинен" бути задоволений жінкою? )А витрати- причина почитати моралі, за інші невисказані речі. У нас є поступлення зі сторони моєї, зі сторони чоловіка, як порахувати на які кошти лікуються мої батьки, якщо я їм чоловіковий хліб віддаючи гроші на ліки, або оплачуючи навчання сина?
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? що значить її право? якщо у подружжя спільний бюджет, то не може бути поняття, що чоловікова зарплата - це наша спільна, а моя - це суто моя. це не є спільний бюджет. цікаво як би жінка поставилась до того що жінчині гроші це спільні, а чоловікові - це тільки його. чи чоловіки не мають забаганок?
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? круть, навіть не знала, що то прям обов'язок. Нє ну так, голова сім'ї, тра та та, але як на мене то працювало в час , коли жінка була домогосподиня і чоловік її забезпечував. Але якось троха дивно, чого він має віддавати все, а я би мала тамщось при бажання підкидати? Працюємо обоє, то й живемо на спільні гроші (тобто обидвох). Чи то у мене неправильні поняття сім'ї? Зрештою, я розумію, що і чоловік має часом свої забаганки і я хочу , щоби він мав на них свою копійку.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? от теж намагаюся зрозуміти, у чому тут "крутість" жінки чи у чому приниження чоловіка? Одна із моделей формування бюджету у окремій сім ї: чоловік вирішує глобальне, дружина- поточне. Звісно, при умові, що кожен має можливість і бажання. Наприклад, я би теж не уявляла, як би наша сім я мала квартиру, будинок, машину і т.п. без допомоги чоловіка. Натомість, я не вважаю , що принижую чоловіка, якщо оплачу за навчання дитини у школі сама, чи якщо не буду у нього просити кошти на "оте зелененьке платтячко із інтернету", а куплю його собі сама. Для мене більш неприйнятним якраз просити у нього кошти на чергову помаду чи колготки. Бо, знаючи його економний характер ( а якби не ця риса, то реально багато з того "глобального", що маємо, банально би не мали) просити мені би довелося довго. І за "енним" проханням і причитанням "анашовонотобі" я би може це і отримала, але відчуття "постійного прохача" особисто мене якось "напрягає". Так само така річ: маю певні захоплення. Вони теж потребують фінансових вкладень. Чесно кажучи, мій чоловік скептично відноситься до усіляких хоббі, тому тяжко уявляю, як би у нього випрошувала кошти на ті ж художні фарби ( а вони недешеві) чи аксесуари для миловаріння і т.п . Це би він точно вважав "зайвими" витратами . Тому певна фінансова незалежність дружини ( підкреслюю- певна) без фінансових "вливань" мужа- не є чимось поганим і принижуючим. ---------- Додано в 19:10 ---------- Попередній допис був написаний в 18:57 ---------- то часом не я писала? ...ібо - "согласна со всем"
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Я працюю вдома, і навіть в декреті і під час появи дитини цілком зможу себе забезпечувати, тут правда з часом може бути нюанс..)) ну дякую за поради, візьму їх до уваги
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Мені цікаво, якби чоловік заробляв мало, а жінка багато, то як тоді бути з теорією - "чоловік повинен", і з гаслом "мої гроші - мої, а його - наші" ? Або в кожно свої гроші і кожний тратить їх на свій розсуд, але заробляють далеко не однаково.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Чесно, от не розумію я того і все. Я всі кошти, які є в нашій сім"ї називаю "нашими", і неважливо хто саме ту сотню, за яку ми сходили в магазин за продуктами приніс до хати. Бо то наші гроші. А того ставлення "мої" не розумію. Може тому й не хочеться просити, бо самій ділитись не хочеться...
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? От те саме напрошується. Я писала, що також довго ламала в собі ті стереотипи, просити в чоловіка - абсолютно нормально, як і обовязок чоловіка забезпечувати сімю. Я, до прикладу, також спокійно можу заробити на себе, але склалась така ситуація, що робити це поки мені неможливо з інших причин, на які йде мій час, при тому ситуацій таких може бути безліч, наприклад жінка захворіє, працювати не зможе, але дома всю роботу виконує домашню, як завжди, - то що жінці тепер ніколи не мати 2 помади, нових туфель і т.д.?
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? А в нас патріархат))). Чоловік приймає важливі для сім"ї рішення (дехто його до цього легенько підводить))). І гроші в нашій сім"ї заробляє чоловік. І в нас все "наше". Все моє - твоє. Навіть машину свою дає без жодних проблем та претензій.Тому просити на щось не потрібно - кожен знає, де лежать гроші і бере стільки, скільки вважає за потрібне. Жодного контролю. Ми знаємо як важко вони заробляються, і ніхто не сміє їх викидати на вітер. Якщо взяв - значить точно треба, без жодного контролю. Вже вісім років так. І мені це подобається.
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? я переконана що проблеми з грошима "мої-твої" починаються після недовіри та інших проблем(сварки, скандали....). можливо я не права(на істину не претендую) Але таки підтримую Уляну. Я попрошу раз, попрошу другий раз а на третій просити не буду а знайду варіант як купити без участі чоловіка(а потім хожу як пава що я можу сама). Знаю це неправельно, і впевненість чоловіка таки підриваю, але цим я також даю чоловіку зрозуміти що я без нього не пропаду і дам собі раду. Бо знаю таких чоловіків які думають що жінка в декркті то ніщо і повністю залежна від чоловіка(а робота по дому навіть не рахується)
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? Угу, жінка повинна мати свої гроші на свої жіночі потреби. А чоловік на свої потреби, виходить, бере зі спільних, ну, оскільки його гроші спільні. Я ще коли студенткою була, могла за день витратити стипендію на компослуги і купівлю продуктів, а потім спокійно брала на свої потреби ті гроші, які приніс чоловік. В нас ніколи не було, що та купюра моя, а ота наша. І навіть якщо муж бурчав, я то мала десь і ніколи не казала, що свої гроші я ж то потратила на нас, так що ти мус дати мені на мої потреби. Добре, якщо комусь так добре. Для мене то вже не спільний бюджет. Ну мій на прохання може бурчати, але точно не буде доколупуватися чи воно треба, чи нема дешевшого, а чого стільки коштує. Але в нас є так, що просити майже не приходиться, бо маю доступ до всіх коштів. Хіба б треба було його карточку з PayPal, він то контролює дуже, то мушу попередити завчасно. Тоді може побурчати В нас постійна війна за дрібні гроші. Чоловік умудряється витратити всі копійки і одно-дво-п"ятигривневі купюри за першої нагоди, а потім шарить по моїх кишенях і вигрібає все дрібне. А я приходжу в магазин і не можу купити хліба, бо продавці вічно не мають здачі. Ааа, як мене то злить! Тому дрібні гроші я від нього таки "никаю")))
Відповідь: гроші: спільні чи особисті? А ще оті мої-твої і наші починаються від банальної нестачі грошей. Не коли невистарчає на 8 джинси, а коли вистарчає рівно на компослуги і їжу. А що таких сімей зараз мало? Та кожна друга-третя. То на дп часом складається враження, що ми не в наших українських реаліях живемо, але за вікном все якось прозаїчніше.
