гроші: спільні чи особисті?

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

Однозначно так.
Але і в

особисто я не вірю...

Може моя думка і помилкова, але має право на існування, а думаю я що ми маємо те на що заслуговуємо, і ми варті один одного... І я дуже рада що заслужила на таку сім"ю як я маю.
Звичайно ми молода сім"я, звичайно недоліки є, звичайно я не хочу з ними миритись. Але не можна ж бачити тільки їх. Тай за "плюсами" ті недоліки вже дрібниця...Так має бути, так правильно! Але це не означає, що я закрию очі на те, що рішення про велику покупку прийматиметься без мене, звичайно я не промовчу, що хочу нову куртку, а в цьому місяці я на неї не заробила, чи дитині потрібно комбінезон, і поки я в декреті, то прямий обов"язок добитчика (так мій муж себе називає, коли прошу не йти на роботу) принести шкуру мамонта(щось тут вже таке проскакувало). І мені його бурчання абсолютно не важливе, адже так має бути, ми як сім"я маєм один одного доповнювати а не тягнути ковдру кожен на себе, приховуючи такі дрібниці, як сума зарплати, тільки щоб втіхаря заховати.
Правда вважаю що і моєму чоловікові пощастило не менше за мене (то з серії вищенаписаного: "один одного вартуєм"). Я не шопоголік, фанатично в покупках одягу не кохаюсь...так десь-колись, іто тому що чоловік пристидить: "та купи вже собі якусь туфлю"...Зате маєм спільну потребу - потребуєм вражень. Тобто можем ходити в одних джинсах декілька років, але не можем не їздити, не подорожувати, не відпочивати...Йому не внапряг на морі посмажити деруни, мені не внапряг спати в палатці і розпалити багаття. Підросте дітьо, буде можливість - будем шикувати на закордонних курортах, не буде - житимем в наметовому містечку...Вмієм і любим по всякому обоє. Працюєм, щоб жити, а не живем, щоб працювати. Тому для нас на даному етапі (а сім"я ми молода, повторюсь) спільне чи особисте - немає різниці. Сім"я одна, пріорітети одинакові, ціль одна, отож і витрати на спільне благо...

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

якщо вона виходила заміж аби шикувати (а не за певну людину, в "біді і в радості") - то проблема в її установках перед одруженням.

в кожної сім'ї свій стаж і свій досвід, іноді чиїсь рік-п'ять більш значущі і показові, ніж чиїсь 40, імхо

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

а мені важливе..не люблю того бурчання...і думаю, що лукавиш, бо кому бурчання подобається?

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

беру собі )))

він ніби й не відмовляється, що то треба, але ніби відсуває на другий план...а тут для себя-любимого...

знаєте, я проектую його ситуацію на себе: сім"я не голодує, на мою думку нагальних потреб не має!, я отримала додатковий заробіток, чому б по дорозі додому не зайти в магазинчик і не взяти фірмову сумочку, я так давно про неї мріяла... чи замовити брендові капці по знижці, якраз була...
а матрац можна буде купити з наступної чи післянаступної з\п...

це ж така спокуса (напевно, бо давно собі нічого не купляла)...

чи то я занадто лояльна? розсудіть

бо взагалі-то маю дуже м"який характер...

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

В мене теж колись проаскакувала така думка. І теж дуже рада, що маю таку сім"ю і такого чоловіка. Але чомусь думаю, що та жінка, в якої чоловік її обмежує практично у всьому, навіть до дрібниць, таких як нова білизна, бо таки її потрібно часом міняти чи нова куртка, бо стара вже пожовкла, так не думає, що вона на це заслужила. Їй себе шкода і то нормально.
Я розумію, коли грошей немає, або коли є одна спільна мета. А коли просто, тупо треба економити. На що? Треба і все, а вдруг війна????

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

а боронитись треба, а зброя дорога))) чи той, як його.... бункер, о...Сорі але дуже кумедні люди є

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

Не зовсім те.
Вище йшлося про те, що перед одруженням треба думати та прораховувати. Якщо добре прорахуєш - вибереш собі такого чоловіка, з яким все життя проблем не буде.
Звідси і питання - як можна було їй тоді прорахувати, що за два роки так різко зміниться все - чоловік втратить джерело прибутку і як наслідок - у нього будуть зміни в характері та психіці?
Я в жодному випадку не хочу сказати, що не треба думати за кого виходиш. Думати треба. Але веду до того, що життя не стоїть на місці і часто вносить свої корективи у наші плани та розрахунки.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

Не лукавлю ні грамулічки.
Бо бурчання не подобається - то одне, але бурчання не важливе (бо знаю я ціну тому бурчанню) - то інше.

Тай Віталік сам не раз казав, що нічого з тим бурчанням зробити не може, радив мені вуха затикати. тобто десь глибоко усвідомлює той такий недолік

Я абсолютно готова що на деякі мої захцянки (наприклад селянам посудомийка чи підігрів підлоги нетреба) він бурчатиме (то здається там в крові), але і що попало я не вимагаю. І коли кажу що треба, то значить справді треба. Він це розуміє, деколи зразу, а деколи з часом.
І ще, для мене не приниження просити. Я можу тричі нагадати, що мені треба щось, п"ять раз нагадати...Що тут такого? Ну забудькуваті вони! Взагалі в сім"ї така річ як взаємне прохання один до одного не може бути приниженням, щоб не просилось. Ну от він жеж не принижується, коли просить насмажити котлет? І я не принижуюсь, просячи нові лижі. Так нерівноцінно. Але який може бути поділ на рівні цінності? Для чого йому лізти з шкіри, щоб зробити щось, що мені - раз плюнути...і навпаки?
Я радше схиляюсь до задуманого природою: я жінка, мама. Мій прямий закладений обов"язок вагітніти, народжувати, вирощувати, леліяти і дбати про мущин. Йому більшість з того не дано (на даний час))). То тоді чому ж не дати йому можливість виконувати інакші функції: дбати, годувати, приносити радість, відчувати себе потрібним нам?

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

ну чого ж коліжанок... Я сама вже 17 років у шлюбі...

п.с : свого чоловіка я би ні на кого не проміняла. Але ситуації бувають різні...

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

Погоджуюсь. Мені онте бурчання не те, що неважливе а саме те, що мене не зачіпає. Тобто я знаю відкіля ростуть ноги, і якщо онте бурчання переходить межу, то я його спиняю, а якщо ні то просто не реагую.

Ховати зарплату не має сенсу. У нас є так, що ми всеодно потім все обговоримо і навіть якщо він приховає якусь копійчину (бо тисячі у нас не водяться) то всеодно це не для власного егоїстичного використання а для нас. В основному він це робить для мене і дітей, для обладнання нашого гніздечка. Але він їх не ховає, а просто мені говорить, що я відкладаю бо треба на ...

Я вважаю трошки так само, але те, що ми самі побудували собі таку сім’ю на яку заслужили. Якщо я прошу в Бога про прозріння і розуміння де я зробила помилку, і де поводилась надто егоїстично, той відповідно сім’я будуватиметься саме таким способом. Егоїстом бути не варто, але це не означає, що я даю об себе витирати ноги.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

я пишу.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

при чім тут характер та психіка? гроші були, тут їх не стало, тре економити. То не є жлобство чи скупість, скупість коли грошей купа, а жінка мусить штопати панчохи 5 років (є такі пари, знаю).

а стосовно "джерел прибутку" - навіть принцеса, яка виходить за короля, не може бути на всі 100% впевнена що буде забезпечено жити все життя. Бо раптом ж війна, революція, метеорит? Виходити заміж за гроші - то зовсім з іншого розряду.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

А як прораховувати? Є хвормула?

Ні, всетаки вважаю, що єдине на що можна зважати при створенні сім’ї це на те, чи особа вірить в Бога і чи готова працювати з вами на благо родини.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

бач,в нього значить це вроджений недолік, бо ми таки немолода сім"я, а підстаркувата, то в нас це набуте за останні 3 роки..власне, коли почалися великі витрати, а доходи зменшились...а до того-бери скільки хоч,купую що хоч, ніц не питаю де,скільки і нащо витратила....тому зараз для мене краще прожити момент купівлі чогось для нас чи дітей без бурчання і "перекрутитися" своїми силами..тут не амбіції, що я крута і бла-бла, а просто мені так простіше ..на голову

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

згідна на всі 100%. Ми обоє працюємо, але я завжди маю свою заначку. Напевно з дитинства я собі знала, що ніколи не буду "іждівєнкою", не хочетьмя щоразу просити на 20-ту помаду гроші чи зайву кофту і пояснювати, що вона мені просто сподобалась. Такі речі я купляю собі сама. А в чоловіка беру вже на щось конкретне. Коли ходимо по базарі, то не раз буває, що я йду за одним товаром він за іншим. Кожен розрахувався і не питаємо скільки ти витратив і скільки я. Купили необхідні продукти та й усе. Те саме стосується дитини.

Знаю сім"ї де жінки живуть за рахунок чоловіків, і жінка кожного разу просить ту чи іншу річ і виправдовується чого потратила так багато грошей. і з часом чоловіки починають натякати на те що вони заробляють, що вони утримують сім"ю, що тільки вони і дбають з гроші іт.д. І що жінка взагалі б пропала без нього та його грошей.

Щодо спільних грошей чи ні, я вважаю, що чоловік все таки більше повиннен заробляти і грошей і приносити їх додому, а жінка повинна заробляти хоча б на свої потреби, про які чоловіки не завжди повинні знати. А продукти, квартплата, садочок, школа - то можна залишити чоловікам.

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

Кажуть люди, що є

А я думаю, що таки нема. Тут діє сукупність різних факторів. Ну і з тим

Згідна цілком.

Ми з Вами трохи одна одну не розуміємо. Хотілось донести тільки те, що майбутнє непередбачуване.
На рахунок економії згідна. Але без фанатизму треба. Якщо чоловік пиляє дружину, бо вона дозволила собі купити фарбу для волосся, то по-вашому що? Економія чи жлобство?

 

Відповідь: гроші: спільні чи особисті?

абсолютно подібна ситуація у сім ї моєї хресної.

Тільки з тою різницею. що "золотий" період тривав біля 18 років. А потім- чоловік втратив бізнес, нові починання не дали такого успіху, заробітки скоротилися на порядок. Дружина працювала завжди ( і зараз працює). Але чоловік забезпечував сім ю усім і нічого не шкодував. Але коли сам опинився "на мілі" , спочатку впав у депресію, потім- почав шукати шляхи виходу. Але ті шляхи не приносили того, що було раніше і близько. Ще і вік " далеко за 40" теж дався взнаки. Одним словом,

і це при тому, що основне джерело доходу у сім ю зараз все-таки приносить дружина. І ніколи не була марнотраткою- навпаки усі кошти давала у спільний бюджет. Але певні обставини породили у чоловіка підсвідомий страх, що ситуація може повторитися. І навіть коли фінансовий стан вже +- стабілізувався, все рівно, не перший рік чоловік тим жлобством так доколупує дружину, що немає на то ради ( повторююся, навіть коли все стабілізувалося, але зміни у характері з явилися). Чи могла моя хресна передбачити зміни , що відбудуться через 18 років?