Відповідь: Ми і наші мами От точно моя ситуація але з батьком. І навіть коли позвонила через дуже дооовгий термін що б якось змінити ситуацію то вислухала такооого :-( Ну але тут не стільки його думок звучало як його "коханої". От власне. Не завжди мама розуміє що донька вже сама доросла жінка і мати, з своїми переконаннями і поглядами. Що вже не вийде втлумачувати їй в голову свої думки... звідси і притензіїї.
Відповідь: Ми і наші мами а може ми і не "не хочемо". Просто від задовбування не можемо зрозуміти, чого ми хочемо. Не хотіти радитись з мамою - це не жах. Це варіант норми. Якщо погляди на важливі життєві речі дуже різняться, то деколи краще не говорити, аніж виходити на конфлікт. А третього в нас наразі не буває. Інша річ - я вважаю, не можна тримати образу на маму. Тому я пробачаю своїй мамі всі ті гаплики, які вона мені говорить. Я пробачаю те, що вона радить мені радикальні методи контрацепції. Я пробачаю те, що на святкуванні 5ї річниці нашого шлюбу мама у якості тосту сказала, що моя молодша сестра, подивившись на мене, "вирішила не поспішати із заміжжям". Я пробачаю їй постійні павутиння брехонь. Але не ображатись і пробачати - це одне, а не давати на себе наступити - то інше. Ну і ще про найближчу людину. В мене мама - не найближча людина. І це теж не добре і не погано. Поза моєю сім'єю - так, звісно, найрідніша. Але на першій орбіті - чоловік. Завжди є вибір, чи бути чесним в стосунках чи лицемірити. Я могла би лицемірити, брати ті книжки, які радить читати моя мама, погоджуватись з її поглядами на виховання дітей тощо. Але робити того не збираюсь. По-перше, тому, що ту ахінею читати - не шкідливо ніби, але сприймати то всерйоз - тяжкий гріх у моїй вірі. По-друге, я вважаю що брехня у будь-якому вигляді ніколи не налагодить стосунків. Щоденне спілкування - взагалі річ непроста. А особливо якщо я знаю, що мій спосіб життя і мої переконання мама не схвалює. Має право. Я також не схвалюю багато чого в її житті і залишаю їй право бути собою.
Відповідь: Ми і наші мами Ні, не так. Ми мамі винні. От тільки мама має зрозуміти що ми винні їй повагу (нескінченну) і допомогу коли то необхідно а не можливість усе життя лізти у наші справи і виставляти невідомо для чого поетензії. Тут зовсім інша ситуація. За таких умов і виникають теплі стосунки між двома людьми, не кажучи вже про маму і доньку. А коли з однієї сторони іде тиск, то з іншої завжди буде спротив. ---------- Додано в 14:13 ---------- Попередній допис був написаний в 14:07 ---------- І добавлю трохи власного... От саме через те що мама, яка сидить вдома і має купу часу видумувати собі невідомо що, хожу в себе в дома як чужа аби недай Боже раптом не зачепити "гострого кута" і не спричинити вселеньску образу. Ну чесно, як по мінномк полю :-(
Відповідь: Ми і наші мами О! То теж питання... Над ним також роздумую, як то рахувати. Живемо разом з чоловіком з мамою моєю і бабцею. Мама переконана що так і має бути, що МИ хазяйки і тд. Ну але не може вдома бути 2 хазяйки Говорячи маю на увазі "в себе" не то що дім мій, а бо тут живу (прибираю, наводжу лад, їсти готую іноді... ну ніби ж не чужа людина, нє?)
Відповідь: Ми і наші мами Та власне. Навіть якщо мама і каже, що "МИ хазяйки", вона всеодно відчуває СЕБЕ хазяйкою.Якщо квартира її - ви живете в неї. Значить і устої - її. Не подобається - живіть в себе.
Відповідь: Ми і наші мами Сонечко, це дуже ключова фраза, тільки я б з неї забрала "i". Ти свою мами сприймаєш такою як вона є. Сваритись, то дурного робота. Її не зміниш. Але для себе обов’язково треба окреслити кордони, переступати які мама не має права. Якщо переступає - розвернулась, без сварок і пояснень, і пішла геть. Просто замовкнути. А як буде питатись чому, то легко відповісти - я тебе просила на цю тему не говорити, і я не бажаю того слухати. Хочеш поговоримо про щось інше. Спочатку мама буде злитись, а потім звикнеться, що певних тем не можна починати з донькою. Це було б чудово, але коли є ось такий підхід той не дивно, що вона ані не цікавиться ані не думає про те, що дитині щось не так або вона просто напросто банально занята!!! Вона тепер сама жінка і мама. ---------- Додано в 15:46 ---------- Попередній допис був написаний в 15:42 ---------- Там навіть не мама господиня, а бабця. Коли живе 3 покоління жінок в одному приміщенні, тоді найстарша жінка вважається господинею. Звичайно, що бабця може добровільно віддати вузди правління в руки своєї доньки, ака мами, але вона всеодно залишається поважною особою. Тож коли на це накладається ще й донька із своєю сім’єю, то вона аж ніяк там не господиня. Бідний чоловік! ---------- Додано в 15:48 ---------- Попередній допис був написаний в 15:46 ---------- Я он живу з мамою в одній хаті, але не спілкуюсь з нею щодня. Бозю! Та я нераз не маю часу лягти і просто поспати, а не те, що з нею проводити час і спілкуватись. Я кілька раз на тиждень зайду і запитаюсь як в неї справи, але постійно звітуватись... як файно, що у мене нема більше в такому потреби.
Відповідь: Ми і наші мами Я теж спілкуюсь кожного дня з мамою по телефону, бо ми живемо в різних областях. В нас почалось нормальне спілкування коли нас розділила відстань, тобто коли я поїхала в інше місто на навчання а потім і заміж вийшла і зупинилась вже у Львові. Коли я родила доню то мама дуже лізла їз своїми порадами, тому я їй одного разу сказала щоб не втручалась бо я сама знаю що робити, бо нас з нею зовсім різні погляди на виховання дітей. Так і вона після цього перестала приїджати на довше щоб посидіти з внучкою, каже що занята своєю роботою. Приїде на 2-3 год і їде назад. Ще ми дуже часто конфліктуєм коли розмова йде про роботу. Вона дуже хоче щоб я йшла по її стопам, щоб я зробила кар"єру, а я не бачу себе в тій професії.
Відповідь: Ми і наші мами Ну я не зовсім то мала на увазі. Хотілось тою фразою сказати, що ми маємо (поВИННІ) безмежно поважати маму за те, що вона дала нам життя, і допомогла зробити "перші кроки".Але так само і вона має поважати межі між собою і сім'єю дочки. Ні, не у нашій ситуації... Бабцю ми забрали кілька років тому з Росіі, де вона залишилась одна. Тут вона і не думає бути господинею. А чоловік... добре що він такий собі "пофігіст" і не надто задумується над питанням: "хто тут хазяйка". Нагодований, попраний, хата прибрана (правда наразі з його допомогою, бо я зараз не маю стільки сили) то і добре... Але видно, таки не довго ше в бабському царстві спокійно протримається...
Відповідь: Ми і наші мами У вашій ситуації бабця добровільно віддала ту владу вашій мамі, навіть не оголошуючи того. Так мені виглядає, що ваша мама цього не зробить ніколи. Моя бабця таки не віддала цієї влади. Тепер ніхто з дочок з нею не живе, але коли вона до нас приїздить, то і надалі керує всіма. Особливо коли є якась гостина, то вона вказує що подати, як і коли. Це неправильне розуміння. Справді не Боже. Ми не повинні, бо це з розряду рабства або виховування почуття вини. Це наша добра воля (яку нам дав Господь) виконувати заповідь про пошану батька і мами. Якщо ми любимо себе і Бога в собі, той маму шануватимемо без повини. Якщо ж ми себе не любимо, той інших не дуже шануємо. І це так само відноситься і до мами. Мама дуже часто забуває, що то Бог дарував їй дитину, так би мовити позичив, для того аби вона нею опікувалась. Поставила на ноги, і відпустила. А наші мами дуже часто егоїстично відносяться до своїх дітей. Тому і виховують, що ми повинні. Я своїх дітей не заставляю. Вони не повинні, але мені дуже приємно коли вони щось роблять, і для мене також. І щодо прибирання вдома, то я їм говорю, що вони не повинні тримати все в чистоті, а воно приємно для нас. Прошу прибрати. Ладно... мене тут понесло, бо мені важко висловити все те в двох словах.
Відповідь: Ми і наші мами мені мама дала виключно життя, і то, в період вагітності курила і вживала алкоголь, і хто зна, чи не тому я зараз маю проблеми зі здоровям. А в перші місяці і "кроки" життя лишала мене голодну і в одних і тих же ж не міняних пеленках по три дні на чудих людей, звідки мене забрала бабця. Після чого вже коли мені було 20 таке вона мені життя воаштувала, що я не вважаю, що маю поважати цю людину. Якось в мене так склалось, що чужі люди стали рідними, а маму я просто викреслила з життя. Ой, так, звісно, що люди скажуть і то дуже неправильно. Можливо, але в моєму розумінні "правильно" - це не дозволяти нікому, НІКОМУ, ламати і лізти в моє життя. І я вважаю, що повинна безмежно любити і поважати саме бабцю, бо саме бабця дала мені справжнє життя і підтримала і підтримує мої "перші кроки"
Відповідь: Ми і наші мами З останніх дописів я зрозуміла, що багатьом вдається не те що не дзвонити кожний день, але й дати зрозуміти мамі, що у вас окрема сім'я. Я з багатьма моментами свого спілкування з мамою змирилася (про те що треба подзвонити декілька разів на день, розказати що де й чому роблю і тп), але як дати зрозуміти мамі, що я не повинна втілювати в життя ті поради, які не зовсім підходять нашій сім'ї? Як це донести, щоб не було образ, поганого самопочуття і т.д. Проблема, ще й у тому, що у мами купа болячок, які одразу дають про себе знати. У мене всі засоби вичерпалися, може хтось поділиться досвідом?
Відповідь: Ми і наші мами Карає вас. Як мені це відомо. Мама мене більше не карає, але чоловік ще цією тактикою користується часто. Але дякувати Богу, що я більше не реагую так гостро. ---------- Додано в 16:22 ---------- Попередній допис був написаний в 16:20 ---------- Так виглядає, що ваша мама користується вашим почуттям вини, щодо її хвороб. Попробуйте трактувати її саме як хвору людину, і нічого більше. А кордони окреслити можна навіть і з хворою людиною.
Відповідь: Ми і наші мами Мені здається, що так неможливо + "погане самопочуття" може бути виключно способом маніпуляції. Образа буде і не у Ваших силах її уникнути, а тільки у бажанні і усвідомленні Вашої мами. Спробуйте пояснити і поставити її на Ваше місце. У мене з людьми в таких ситуаціях діє така методика: розкажи, що тебе не влаштовує? повтори, що саме? (хай людина в голос повторить кілька разів, в результаті, коли вона себе чує зі сторони, їй самій стає смішно з проблеми)... Я розумію тебе, я б теж так почувалась (дати людині зрозуміти, що ви розумієте її на своєму прикладі, що ви б теж так переживали і вчили свою дитину)... але як би ти почувалась на моєму місці, якби я.. (якби Ви робили те, що вона робить Вам).... Це може не подіяти... а може подіє... залежить, на скільки мудра Ваша мама... і наскільки її поведінка егоїстична... З того, з чим я стикнулась, українськи мами часто з принципу не хочу розуміти... можуть, але не хочуть... Образиться, і нехай... Все-рівно покличе, все-рівно будете їй потрібні. Для Вас складніша робота - не піддаватися на ті образи і маніпуляції, на жалість..
Відповідь: Ми і наші мами Так вона перестала ночувати в нас, приїджає до внучки на пару годин і їде назад. Я завжди пропоную залишитись, хоч і сама справляюсь зі всім. Вона каже що має купу роботи, так, вона трудоголік, і та її робота на першому місці була завжди. Єдине що мама дуже помагає нам з одягом, купує мені, малій, чоловікові. За те я їй вдячна. Ну я ті поради просто не втілювала, вона мені щось радила а я мовчки робила своє, але так щоб вона бачила що я роблю не по її. І мені це допомогло. А якщо не вдавалось так то я їй намагалась розжувати чому я не згідна з її думкою. Мама перестала мені давати поради якщо я їх не прошу.
Відповідь: Ми і наші мами о, улюблена фраза моєї мами і чергова маніпуляція. на практиці ж зазвичай з точністю до навпаки: ми настільки не хочемо, щоб наші діти страждали так, як ми, що впадаємо в протилежні крайнощі. Так воно і тягнеться з покоління в покоління...
Відповідь: Ми і наші мами Вочевидь так... І у моєму випадку також Мама усе доросле життя прожила на відстані від бабці (по закінченню технікуму її направили сюди працювати) Тож усе моє життя я тільки то і чула що "не дай Боже мені дізнатись як то тяжко коли мами поруч нема". А тепер ще добавилось: "як тяжко буде коли її не стане". Теж один з видів маніпуляції... ---------- Додано в 18:04 ---------- Попередній допис був написаний в 17:52 ---------- А тепер задумуюсь, що якщо ми з чоловіком переїдемо, то мама залишиться наразі з бабцею, а з часом сама... А так хочеться самостійного життя.
Відповідь: Ми і наші мами Та чому? Ви що відповідальні за те скільки часу вона проведе на землі? Як можна так розвивати в дитині почуття вини і відповідальності за інших. Я вам кажу. Я напевне чогось зовсім не розумію. Ну... як залишиться немічна, то будете їй допомагати і нею опікуватись. Але поки вона сама себе забезпечує, в плані побутових потреб ви їй нічим не зобов’язані. Вчора мене чоловік запитав, чи мама планує назавжди з нами жити? Я знаю, що вона планує назавжди, але чи Бог так само хоче, то цього сказати не можу. Я журитись майбутнім не збираюсь. Завтрашні проблеми буду вирішувати завтра. З Божою поміччю все владнається. Якби мама відійшла в кращий світ, то я б за нею сумувала, бо бракувало б мені самого знання, що мама є. Але їсти себе, бо мами вже нема або в один день не стане... не збираюсь.
