Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дівчта, не впевнена, що в цю тему пишу, але іншої не знайшла. Наскільки Ви даєте право вибору дітям? Поясню - малий (1р8м) зараз має період - "все сам(сям))". Розумію, це нормально. Але разом з тим, він активно відстоює свою точку зору. Напр., сідаєм їсти цицю, то мусить бути то крісло, яке захоче дитина (всі крісла однакові), при чому якщо малий в поганому гуморі, починає вередувати, кричати, мусить бути то крісло і ніяке інше. Чи сьогодні - спланувала помитись, посушити волосся, малий в той час мав в ванній малювати пальчиковими фарбами (він то любить), але моя дитина вперлась, що хоче гратись машинками, хоча ще 10 хв. тому кричав "фаби". І так 100 разів на день. Я розумію, є принципові питання, як вже писалось, що, напр., не можна бити маму. Тут без компромісів. А з рештою як? Не хочу діяти за принципом "я -мама, зробиш, як скажу", але коли дитина керує. дорослими, то теж не є добре.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Конкретно по тих ситуаціях, що Ви описали. Якщо домовилися, що мама сушить волосся, а син бавиться фарбами, то мама таки сушить волосся. Мама зайнята, не хочеш фарби, бався машинками сам. Стільчики я б дала вибирати, на мій погляд питання не принципове. В нас є так: якщо певні речі стосуються тільки дитини і не заважають іншим, дозволяю вибирати скільки хоче, навіть підштовхую до того. До речі, моїй дитині то дуже подобається. Я її питаю, що вона хоче вдягнути сьогодні, вона йде до шафи і приносить певні речі. Тоді пояснюю, що в тій спідничці буде холодно, а светрик вона вибрала дуже гарний,молодець в багатьох побутових речах даю їй право голосу. Тому в ситуаціях, коли вона впирається рогом, пояснення все ж доходять. Поки що
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Якщо Вам не принципово - дайте йому зробити як він хоче. По суті, яка Вам різниця чи син буде фарбами малювати, чи машинками бавитись поки мама миє голову? Годуємся ми там, де мені зручно. Я чітко і спокійно кажу - я сиджу тут, бо мені так зручно, хочеш цицю - бери. Є речі, які я дозволяю робити тільки так, я хочу, їх небагато і вони пов*язані з небезпекою - ніж, нести банку двома руками, з вилкою не ходити і т.д.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в мене сьогодні був розрив саша попросив кави з молоком зробили,вона підстигла прийшшов і ложкою набирає щоб пити. а ложка довга, для латте кажу: - саша візьми чашку руками і пий, з ложки все виливається саша дуже твердо і *як відрубав*: - а я ХОЧУ ложкою!!! в бабусі очі на лроба
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в мене останнім часом якесь відчуття безпорадності, наступають панічні моменти, що я не зможу гідно виховати дитину, що в де-яких ситуаціях зовсім не знаю, як поступати, і по вечорах перед сном находить якийсь страх, чи я добра мама. то в мене одної такі припадки? сьогоднішній випадок - доня порвала книжку, спеціально, ще й видирала в мене з рук, щоб дорвати до кінця. я насварила, мала розплакалась, і що першим ділом робить? лізе на руки за цицьою, щоб заспокоїтись. в мені бореться і злість, і жалість. і так мені смішно, що мала відразу в циці розраду шукає, ніби циця окремо їснує від розстроєної мами . як в такій ситуації поступати? не дати груди, щоб дитина виплакалась? то буде, як покарання для неї? чи заспокоїти і пояснити?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Слово в слово про нас. Така ж ситуація тільки вчора. Нову книжку навмисно порвав. Я теж не витримала насварила, він розплакався і до грудей: "ті-ті!". Я саджу зазвичай на коліна до себе, або сідаю з ним на один рівень якщо він на підлозі сидить, цицю не даю, але заспокоюю (не можу я бачити як він плаче, хоч і сама сварю), пояснюю, намагаюсь його в діалог втягнути, тобто, щоб він відповідав мені на питання: "так", "ні". Тоді вже заспокоюємося і їмо цицю. Ні, не в одної
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а ми далі боремось з намаганнями маніпулювати оточуючими за допомогою істерик. то навіть не істерики як такі... не знаю як назвати. свіжий приклад: збираємось нині в садок. Сашко на ліжку лежить, я йому одягаю колготи. часто все відбувається саме так, нічого не маю проти. тут він вирішує що лежатиме на животі. в такому положенні вдягти колготи майже анріал для мене. прошу повернутись на спину. ніякої реакції. повторюю кілька разів, нічого не відбувається. останній раз прошу суворим голосом і вже таки починаю закипати. в результаті Сашко в крик і в сльози. Найцікавіше що я на нього не кричала, просто все було сказано без хі-хі-ха-ха. Через секунду він згадав що пора годувати рибку і вже радісний погнав до акваріуму. Мене такі ситуації просто виводять з себе. Готова роздерти дитину, а потім сама на себе зла що піддаюсь емоціям. Я розумію що дитина так намагається маніпулювати нами, але ж є певні моменти, коли та перевірка зайва і він про це знає. наприклад телевізор він може дивитись тільки з закритим оком. і це не обговорюється. таке правило для того щоб очка були здорові і в школу Сашко пішов без окулярів. Він то все знає, але все одно кожен раз мусить заплакати і покричати що не хоче. Через кілька хвилин сам приносить пластир і заклеює собі око. Як реагувати?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене таке вже десь місяць-два. Скоро буде якийсь "взрив мозгів". За день таке враження, що в дитини міняється настрій по 100 разів. То все нормально: без особливих пояснень можна домовитися на будь-яку тему, навіть ДУЖЕ важливу для Тарасика (мультики, цюці, поскладати іграшки, взути тапки....). То йде "якийсь збій" і люба дрібниця (печенько паламалося надвоє; я підняла чи пересунула на пів міліметра його кубик; хтось сказав на нього Сонечко, а не Тарасик; в машинки відлетіло колесо, яке він сам же пів секунди тому поламав; взула спочатку ліву ногу, а не праву) викликає страшні емоції і плачі. Потім довгий час дитина без настрою і нічого не діє, доки саме не перейде. Ніякого логічного пояснення для себе з тим перебоям в настрої знайти не можу. Вже не розрізняю де він придурюється, а де справді сталося шось важливе для нього. Кажуть, що то період такий, що має перерости, але як то все перебути я не знаю. Як правильно все робити, щоб і не розбалувати і тримати дисципліну і при тому не поламати психіку дитині, яка формує свою думку і розвивається як особистість???
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я в таких випадках таки даю цицю і, поки Оріяся заспокоюється, пояснюю чому мама щось забронила чи забрала і т.п. зрештою, циця же ж не має бути інструментом покарання чи заохочення
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? таку ж маю думку. і я так зробила. в мене такі думки безпричинні, виринають спонтанно . поки дитина здебільшого чемна, якщо я пильную її ))). бо коли вона має час і простір до власних самостійних дій, поки мама зайнята недовго домашніми справами, і в цей час щось вчудить ТАКЕ, то я і не сварю, хіба пояснюю, бо вважаю, що вина на мені, дитина мала себе чимось цікавим зайняти .
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Згідна на всі 100%. А в нас інше - при мені робить те, що не можна робити, навіть якщо тільки що пообіцяв, що більше так не буде.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Може не давайте, так би мовити, знаряддя злочину до рук. Поясню на ситуації: в мене Артем дуже полюбляє малювати, останнім часом чомусь на стінах, меблях, а квартира не наша (навіть, якщо і своя б була це суті не міняє, просто відповідальність більша за не своє майно). То скільки не просила, не пояснювала - не доходило. Я позбирала, всі олівці, ручки з його поля видимості, і сказала, що як будеш малювати де не треба, буду забирати ручку. Пояснила чому не треба, чому це мене засмучує така його поведінка. Трохи ще намагався пошкоднічати, але розмова була коротка. Забирала і пропонувала нову забавку. І знаєте подіяло, зараз малює лише на папері, спеціальній дошці і на собі (з тим нічого не можу зробити - улюблена справа, але помити дитину мені не важко), ну і ще іноді на мені).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене з Дми стосунки йдуть по синусоїді. Хвилями від порозуміння до повного гаплику. На капризи реакція в мене спокійна, я саджу чи кладу його в безпечне місце (бо він в таких ситуаціях любить головою десь побитись, щось поламати) і не втомлююсь повторювати, що поки він капризує, я ніяк не можу зрозуміти, що він хоче, і допомогти йому. Значно гірше з капризами на публіку. Свекруха, щоправда, схвалює мій метод ігнорування "вистав". А от моя мама... півдня в гостях у мами = Дмитрик тяжкохворий, ледь дихає і ходить, ні на що не реагує, спеціально робить всякі капості, а моя мама його заохочує тим що "ніхто його не розуміє, він біднесенький" і відкрито ставить акценти: мама - погана, бабуся - завжди тебе зрозуміє. І от з цим я давати раду не вмію. Останнім часом взагалі, ледь свідомість не втратила післявчора підчас одного з концертів. Фабула така: Дмитро приходить обідати і каже, що зупу їсти не буде. Я кажу: "Не їж тоді, може, потім зголоднієш і прийдеш". Він починає кривлятись "зупа - "беее"", хитати стіл, намагатись все розлити. Тоді тричі просить дати йому їсти і тричі намагається кинути тарілку, коли я даю. На четвертий раз я кажу, що вже не вірю, що він буде їсти, і що за столом їдять, а не вередують. Прошу його встати з-за столу. Розхитує стіл. Беру його на руки, саджу на підлогу і кажу йому, що коли він зголодніє, ми з радістю його погодуємо. І тут приходить моя мама, пропонує йому на вибір ще пару страв, він спочатку кривляється, не погоджується. Тоді (не питаючи мене зовсім) каже: біднесенький, ну тоді на тобі солодкий сирочок. винагорода за капризи... А потім я ще пару днів маю такі відлуння... Наприклад, в маршрутці нам час виходити, а він сидить і не встає і я прошу-прошу-прошу, а потім в результаті виношу обох дітей з маршрутки. А минулого року Сергійкові не було ще і місяця і після маминого візиту ми з дітьми гуляли. І Дмитро з капризів взяв і всівся на "зебру" на переході. Нерегульованому. На перехресті Наукова-Кульпарківська. На ожеледній дорозі. Коли я під пахвою несла його до тротуару, думала, що в мене не те що шви після Сергія розійдуться, а взагалі - пупок розвяжеться. Хоча б 2 тижні без маминих візитів, слізних розмов по телефону - і в нас знову є розуміння. В часи непорозумінь я поводжусь погано. Тобто, деколи зриваюсь на крик, постійно дратуюсь. Не справляюсь, загалом. Хотілось би краще давати собі раду, мушу працювати над собою. Отаке. Розповіла. Накипіло.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В чому проблема? Поставила маму на ігнор до кращих часів і вуаля.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дитина в 2,5 роки не пам*ятає, що обіцяла через 15 хв, а то і скорше - як тільки переключилась на щось інше. Це норма. ---------- Додано в 12:28 ---------- Попередній допис був написаний в 12:24 ---------- Цьом-цьомка - не ходіть в гості до тих пір, поки не врегулюєте з мамою межі дозволеного. В себе вдома - вона хазяйка і робить те, що вважає потрібним. Тут проблема не у ваших з Дми стосунках, а втому, що ви себе поводите з мамою як маленька дівчинка, а не як доросла жінка і мати своїх дітей.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? мабуть не для всіх хоч я зазвичай керуюсь тим що дитина може не пам"ятати, але Домінік переважно пам"ятає при чому раніше ніж з 2-х років ну але і в мене пам"ять до 7-го класу з раннього дитинства була ледь не феноминальна, прочитавши раз параграф переказувала практично слово в слово і перекази пасала так що вчителі думали я списую з книжки ггг події відтворювала до найменших деталей Домінік запам"ятовує що обіцяв, а головне, що обіцяли йому і за яких умов, навіть якщо пройшло не мало часу він асоціативно може нагадати про якусь домовленість. буває, що домовишся і після виконання з моєї сторони він капризує і вимагає ще повторення, але не тому що не пам"ятає а тому що власне капризує-тоді в основному я не ведусь (то в нас вічна історія з цукерками які після відлучення стали просто манією, але і в мене в 3-х річному віці були постійні істерики через шоколад, я прям памятаю як я просила "чуть-чуть" і не могла заснути, в малого тепер таке саме "цюють-цютьь") щодо заспокоєння цицею то я так не робила, давала груди тільки після того як дитина заспокоювалась і не плакала в час істерики спокійний тоном кажемо -заспокійся тоді поговоримо і домовимось, дитина робить кілька глибоких вдохів і каже-всьо, це означає що він готовий слухати індивідуальний розвиток і не ламання особистості то одне а маніпулювання мамою то інше і треба просто розуміти що де є на рахунок ситуації цьом-цьомки я б радила поговорити з мамою, але не при дитині звісно, спокійно пояснити мамі наслідки таких її дій в нас в виховання дитини ніхто не "влазить" я то на корню відрубала, батьки мали чудову можливіть виховувати СВОЇХ дітей і все іноді буває що хтось з бабусь-дідусів намагається пожаліти , ну як без того, але я такі намагання різко зупиняю з чоловіком в нас теж домовленність, між ким виникає суперечка з дитиною той її і залагоджує, щоб один забороний/насварив, а інший в той момент дозволив/пожалів то один з найгірших моментів в вихованні, як на мене, тим не менше дуже поширений сценарій тому навіть якщо є ситуація в якій я не згідна з чоловіком чи він зі мною все вирішується тим хто її (сутуацію) "заварив" а потім обговорюємо між собою без дитини, покищо авторитет мами і тата на одному рівні ну і домовленості з нашою дитиною в нас в 80% діють, бо є злагодженість мені дуже допогли в розуміння багатьох речей лекції по вихованню дітей Ашера Кушніра, хоч я прослухала тільки половину але керуюсь основними принципами практично з народження дитини і нам так добре і та, всі діти різні, всі мами різні і кожна мама знає як краще її дитині, який має бути підхід і т/д/ ну так принаймі мало б бути чи що
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Аналогічно. Інколи пропоную водички попити. І головне все спокійним тоном. Треба ще розуміти,що ми - дорослі тато і мама, а дитина - це дитина і в 3, і в 5. Тому нам потрібно стримуватися. Дитина може кричати, а ми -ні. Хоча і справді важко стримати і спокійно говорити, коли малеча істерить. Я сама імпульсивна людина, тому коли відчуваю, що зараз почну кричати, говорю собі подумки" Вдихни спокійно і видихни, а потім говори". Дівчата, помагає. Тому що діти - це віддзеркалення нас самих. А ще, ну я думаю, що усі і так знають, коли до дитини звертаєшся, контакт має бути очі в очі. Просто шкода тих мам, які верещать у простір над дитиною, Юля, в твоєму випадку, можливо справді обмежити спілкування з мамою або пояснити, що мама -це ТИ, бабусі, дідусі - це одне, але своїх дітей виховуємо ми Головне, що ти це усвідомлюєш і з кожним разом ти все менше будеш зриватися
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Зараз мами не таких дітей комплекси почнуть відчувати Одна справа, коли домовленість про те, що йдемо в гості після того поїмо, до прикладу. І інша річ, коли мама змушує дитину пообіцяти, що вона не брати маминої помади. І залишає таки ту помаду на тумбочці прям перед очима дитини. Тоді велика ймовірність, що за якийсь час буде нагода мамі сказати "ТИ ж мені обіцяв!". А дитина таки згадає, що обіцяла, але вже після маминих слів. Тому найкраще позбавитись від очікувань, що в дитини феноменальна пам*ять. На все свій час. І на це теж.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та ну, я не відчуваю комплексів що моя дитина не говорить так як більшість дітей в його віці, бо відчувати комплекси порівнюючи себе з кимось тупняк, я про таке навіть не думала, а от про те що комусь стане в пригоді така розповідь так, я наприклад надихаюсь чиїмось позитивним (в моєму розумінні) досвідом якщо розумію що нам би таке могло підійти і пробую втілити замість того щоб картатати себе "а в мене так не виходить", або ще гірше казати динині що он всі такі а вона не така, бо від такого ходу думок нікому краще не стане погоджуюсь, особливо негативних очікувань, а позитивні вірю шкоди не несуть до прикладу я ніколи не налаштовувалась що дитина має малювати стіни, бити посуд, лягати посеред дороги і битись в істериці і в нас такого не було, але я розумію, що таке буває і не виключаю, що таке може статись але зазвичай тих очікувань в основному негативних йде багато від людей навколо, наприклад стоматолог налаштована на те що дитина не відкриє рот і мій малий реально не розуміє чому йому не дивляться зуби, або коли дивуються, що він відкриває рот висовує язик і каже ааа і дихає глибоко, коли слухають і те здивування збиває дитину з пантелику, бо я розповіла як то буде він готовий то все зробити а дорослі тьоті сидять з круглии очима і прозрівають ггг звичайно що є речі які він не робить, бо йому не хочеться але суть не в тому що робить а що ні а те як до того ставитись
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Згідна на всі 100, що так треба. Але наприклад у мене з мамою вже було розмов на цю тему енна кількість ( і чоловік пробував, але від того тільки гірше ставало - мама це сприймала як напади зятя, іноді навіть сварилися і я різко намагалися припинити мамині сюсюкання особливо до меншого малого, але в результаті виникав конфлікт. Ситуація зараз не дуже покращилася, мама просто з образою каже, що не буде взагалі опікуватися дітьми, що мені теж не хочеться, адже бабуся вносить у виховання свою важливу роль. Наш випадок складніший ще тим, що живемо разом і такі непорозуміння недобре позначаються на домашній атмосфері, відповідно і на дітях. А зараз в моєї мами ще й захисниця з'явилася - моя бабуся, діти взагалі з-під контролю виходять... Мене це заганяє в депресуху і відчуття безвиході.... Бачу, що то вічні проблеми поколінь і нема на то ради.... Треба якось розрулювати ---------- Додано в 14:51 ---------- Попередній допис був написаний в 14:45 ---------- Не одна, я точно вам в компанію, вище про це писала. Мене тої ночі так накрило, що спати не могла. Читала мудрі книжки і розуміла, що я ніц в тому вихованні не розумію... ---------- Додано в 15:00 ---------- Попередній допис був написаний в 14:51 ---------- На моїх хлопців теж зараз часами налітають якісь мухи - я защіпаю малому тапок - ні з того ні з сього істерика, виявляється, він хотів, щоб братик це зробив. А братик не хоче. А старший влаштував вчора істерику за столом, що я в сирок ложечку запхала, а треба було збоку. Я спершу хотіла іншу дати, а чоловік наполіг, що досить потакати комедіям. І я потім зрозуміла, що насправді причина не в ложечці, а просто поганому настрої. Дала наступного разу виплакатися і ніби попустило...
