Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Синок майже здоровий, істерик вже нема,ура значить, то на хворобу так злився. Правда, нам спокій тільки сниться, але то вже йду шукати іншу тему, десь тут бачила про агресію.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас теж зерез малий почав битись і копатись. Несильно, неболяче, але може мене вдарити по лиці, типу жартуючи і кажучи "Бий-бий". Так само копає легенько і каже "коп". Де він того набрався? Зрозуміло, вдома ніхто не копається. Я пояснюю, що неможна і мамі боляче, але за деякий час повторює знову. Що це, випробовує маму?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? нам недавно виповнився рочок і доня все частіше починає щось вимагати а коли я їй кажу що не можна зразу в крик, я бачу що то просто метод домогтись свого і стараюсь спокійно реагувати, і пояснити їй, але не завждии вдається тримати себе в руках деколи можу і голос підвищити, а деколи просто руки опускаються і даю їй те що вона хоче, хоч знаю що це не правильно..
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? От і мені мама постійно каже - щот я Гриця занадто балую... Але ж йому не 20 років, аби він робив тільки те що треба...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? думаю, що випробовує межі дозволеного. Бачу по своїй і інших дітях, що це для всіх характерно. Тут важливо правильно реагувати. Я КОЖЕН РАЗ пояснюю, що мені боляче, неприємно, що треба сказати словами, що хочеш, питаю, чому розізлився. За один раз (і навіть за 10 чи 50 разів) це пояснення може і не "дійти" (перепровіряти буде ще купу разів), але результат з часом буде, я бачу прогрес (зокрема, мені дістається найменше, а от ті, хто на биття/копання/кусання реагували сміхом чи театральним "плачем" тепер не в найкращій ситуації...). Тут важлива послідовність, щирість (якщо це неприємно - так і сказати, пояснити), бо навіть мала дитина відчуває фальш і обман. Моя думка.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мамусі, як ви даєте раду з дитячими істериками? ( якщо вони трапляються в ваших діток). В нас вони щось почастішили..як тільки щось не так, не по її, Аня починає дико верещати, тупати ногами і т.п. При чому таку поведінку може викликати все, що завгодно, от сьогодні ,наприклад, влаштувала істерику зранку перед садком, бо хотіла щоб її в садок відвела я ,а не тато ,як завжди, а я зараз не вожу її в садок,бо з меншою залишаюсь вдома. Ніякі пояснення,вмовляння вона просто не слухала, потім я просто пішла з кімнати,вона почала кричати в 2 рази сильніше,поки я вже не заволокла її до ванноїі не почала вмивати її холодною водою..потім якось заспокоїлась. Але мене тиліпало ще довго. Потім після таких випадків,коли доня заспокоюється, то я з нею розмовляю, намагаюсь пояснити і з'ясувати чого вона так реагує, але наступного разу все повторюється. Як ви виходите з таких ситуацій?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені в садочку порадили досить дієвий спосіб, наказати методом садіння на стілець. Сидить доти доки не заспокоїться ( деколи і до пів години дотягує), випускаю тільки тоді коли скаже що більше так не буде. Але дитина має розуміти за що її посадили
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Малому минуло 1 р. 7 м. При чому ото "бий-бий" він застосовує періодично до всього, навіть печення)) Тобто це для сина така *новинка* (як, напр. вивчив нове слово, здобув навик і повторює) Мій малий молодший, але згідна з Вами, намагаюсь реагувати так само. Відносно істерик - теж інколи бувають плачі безпричинні, нечасто, але все ж. Я начиталась про незрілу нервову систему, та й сама бачу, що в основному так трапляється, коли син втомлений/недобре себе почуває/хоче спати, але з якихось причин не може заснути. Намагаюсь заспокоїти, беру на руки, колишу, якщо виривається, копається, сідаю поруч, глажу. Найгірше для мене в такій ситуації, коли збігаються домашні, батьки бідкаються, що дитину ображають, чоловік намагається жартувати. Тільки заважають, чесне слово
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? то добре! Бо виховання не починається в 2, 5 чи 15 років. Говорити, пояснювати треба з народження.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Уявіть собі, коли маленькі левенята лізуть в очі левиці - вона не психує, не заламує руки, не плаче, вона просто лапою притискає мале до землі, так, щоб не нашкодити, але щоб відчуло силу и легенько ричить. Я своїм перехоплюю руку і кажу, що маму не б*ють. Якщо це стосується інших дітей, то намагаюсь так само фізично не дати модливості вдарити і тут же пропоную альтернативу виходячі з ситуації - попросити чужу іграшку, пояснити словами, що не він хоче, щоб брали його іграшку, пропустити когось і т.д.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Приміряла на себе. Я б завела дитину в садок. В нас часто буває мама ти мене візьми на руки, ти мене погодуй, ти мене вдягни. Іноді то так нервує але я роблю. Мені це все виглядає як ревність до меншого. От з ним це все роблять, а зі старшим ні. Я пояснюю, що братик малий і не вміє ще того і того і т.д. Але і Антон ще теж мала дитина і так само потребує турботи. А на фоні меншого видається дорослим який повинен все вміти і сам себе обслуговувати.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так і роблю,як тільки є можливість-завожу я( наприклад коли був наш дідо,то він лишався з мацьопою,а я разом з чоловіком заводила старшу в садок). Але зараз не можу, бо садок далекувато, чоловік завозить доню машиною, тобто мені треба спеціально збирати меншу дитину з самого рання десь везти тільки ,щоб завести старшу до групи А з годуванням,вдіванням і т.д.я також все це роблю,іноді навіть на мій погляд забагато,але власне через те,що шкодую її, і також виправдовую це ревнощами і браком уваги. Але це я навела один з багатьох прикладів. Буває істерики викликає щось,що в принципі неможливо здійснити,наприклад просить купити певну іграшку,йдемо в магазин,дивимось, того,що хочеться -нема, на заміну не хоче нічого, пояснюємо ,що нема,можливо буде наступного разу,але вона вже нас не чує, крик одразу не відходячи від каси, і цілу дорогу додому. Тобто це не просто ниття,а дійсно крик,потім розмовляю, питаю,чого так кричала,вона не може мені цього пояснити.Отакі-то справи, чекаю,що можливо це такий період, але щось він в нас затягнувся. Я вже аналізувала, що можливо навпаки забагато дозволяється, і тому ,коли щось забороняється або не виконується чи не здійснюється,то це таке от страшне розчарування для неї і тому така реакція..
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А пояснюєте чому? Для мене на сьогодні найскладніший момент у вихованні дитини - знайти золоту середину між заборонами (памятаю себе в дитячому віці, ясно не в 2 роки, я дуже переймалась зауваженнями батьків) і вседозволеністю
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Все, дійшло У випадку з биттям мами, тата і т.д. - ні. Це не робиться, тому що не робиться. Ти ж маму любиш? Любиш. А якщо любиш, значить можна обняти, поцьомати, погладити. Відповідно і на дитину ніхто не піднімає руку. З рештою заборон справи такі. Років до 2-х слова "не можна" дитина сприймає як фізичну неможливість - неможливо дотягнутись до сонця, наприклад. Коли мама каже "не можна бити тата", дитина б*є і ніби каже: "Мам, дивись, я ж б*ю, значить можна". Тому або є слова "небезпечно", "гаряче", і "я не дозволяю". "Я не дозволяю" має бути мінімум і лише там, де справді інакше не можна - я не дозволяю кидати мій телефон, але краще його тримати так, щоб дитина не могла дістати. Коли обмежень мінімум і вони всі є по суті - тоді дитина буде слухатись. Якщо дитину обмежують на кожному кроці, вона просто однієї миті плюне на них або буде в дорослому житті боятись щось зробити, бо ж "все не можна".
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Зараз ми почали, іздити на вправи для очей. Тільки 5 днів занять пройшло, а Мійка уже на все істерить. Вчора з татком своїм була, то бігала по коридору від стінки до стінки і кричала (чоловік пару секунд зафільмував, жесть), потім заспокоїлась, з горя-пополам вправи доробили. Але ввечері я прихожу до дому, питаю як заняття, а вона мені - я була нечемною, бо того і того не хотіла робити, потім плакала, інше добре робила. На питання чому відповідь - бо не хотіла. І дальше пішло - мама ти мені чобітки взуй, тато, а ти мені курточку, мама, а ти мені защипни і тд. В результаті татко нагарчав на неї і сам одів, але поки не гаркнув, не перестала тупотіти і викручуватись. Дальше, ввечері ніс промиваємо - домовились, що спершу їсть, потім ніс, а потім гру на планшеті в ліжку бавиться. Ніс нормально не дала промити, я її попередила, що грою бавитись не буде, залякування не помогли. В ліжку почалися крики,з плачами, що вона таки хоче грою бавитись. Хвилин 10 я пояснювала, чому не даю планшет, боялась, що зірвусь і або накричу на неї, або дам ту забавку. В результаті я запропонувала поцьоматись, (не одразу захотіла, довелося попросити) і на наступний раз вона сказала, що свої обіцянки буде виконувати. Перша обіцянка - всі вправи гарно робити, зараз подивимось Але після конфлікту Мійка стає ну дуууже чемною. От вночі сама тихенько встала і пішла на горшок (такого в принципі ще не було). Але мені здається, що я трохи перехожу межу з тим, що у нас фактично, те що мала не хоче робити я пропоную, щоб вона зробила, а за це щось отримає, типу сочок, барні, вафлі, раз на барбі розкрутила мене. Але дойшло до того, що ідемо на танці, а вона мені, а чи я куплю соломку. Тобто зараз уже за кожний свій пук починає щось просити. Ну це присіклося тим, що на танці вона може не ходити, але зараз все важче не заходити в магазини.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Стосовно істерик теж маємо досвід, писала вже вище, вони у нас були дуже моцні, із биттям головою об підлогу чи інші предмети. Я думала, що тих періодів не переживу, так знервовувалася, причому нам тоді не допомагало ні обнімання, ні в дупцю (лише піддавало жару), ні крик, хіба ігнорування і тримання, поки заспокоїться. Знайома психолог порадила витримати кілька таких міцних істерик і не здаватися і не показувати жодних емоцій, за енним разом я таки зробила так і поступово ми перестали так істерити. Тобто якось ці вимоги злагідніли, це вже більше нагадувало дитячу образу. Тож я думаю, що то справді якісь такі періоди кризові у дітей бувають - у кожного у свій вік, в нас перед дворіччям почалося... Зараз з вимогами стало легше, але страшно б'ються між собою. Причому за такі дурниці - наприклад чи мама у ванні купається чи чистить зуби, починається суперечка і далі бійка, а там дика істерика в обох... Про іграшки вже мовчу, і ще ревність до мене і чоловіка. Тільки один вилізає на руки, другий вже біжить його скидати....Що маю з тим робити? Старшому пояснюю, що має бути мудрішим, але бачу, що там ще теж не доходить? Як ви полагоджуєте бійки і сеперечки між дітками (рідними), бо з чужими відносно спокійні...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Уявіть, як йому це набридне, якщо ще не набридло. Він маленька дитина, і хоче поводитись як маленький, а не "бути мудрішим". Стосовно як полагоджувати - залежить від конкретики. В чому причина, як дорослі себе поводять в конфліктних ситуаціях, наскільки діти відчувають любов батьків і чи отримують достатньо якісної уваги. Немає єдиної універсальної пігулки для всіх дітей і всіх ситуацій.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Коли Гриць зрозумів що Нестору також дарують іграшки - домовились шо вони спільні і вони бавляться разом. Ну і постійне нагадування щоб не забирав, а мінявся. Ревнощів наразі нема, наскілько бачу, страюсь ставитись до них як до рівних. Коли несу Нестора на кухню - то пояснюю Грицеві що Нестор не вміє ходити, тому я його несу. Пропоную і його занести, але в Гриця "включається самостійність"))) Завжди беру на руки обох, якщо вони того потребують.... Тяжко, але кіко того дитинства?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Згідна, що маленький і можливо мої пояснення - неправильна позиція, хто зна... Тому і часто себе картаю, чи правильно я відреагувала у цій ситуації, а може треба було по-іншому. Стосовно уваги батьків - якщо я цілий день проводжу із дітьми, то вони сваряться менше, але достатньо їх залишити наодинці, аби вирішити якісь хатні справи, то починаються суперечки, не хочуть самі бавитися тощо... ---------- Додано в 00:05 ---------- Попередній допис був написаний Вчора в 23:56 ---------- Я теж намагаюся не виділяти когось і якщо дуріємо чи лоскочимося, то намагаюся двох одночасно. Хоча часом не виходить - наприклад на вулиці були ситуації, що менший не хотів більше йти, я брала його на руки, а старший теж починав плакати. Двох нести фізично не втну, тож доводилося якось розрулювати ситуацію. Хоча зараз з цим легше, бо у Євгенка як ви написали, "включається самостійність" і він підкреслює, що достатньо дорослий, аби робити це сам.
