Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ого, то в кого рівень не той? в того, хто не хоче спілкуватись чи в однолітків? швидше за все перший варіант. а взагалі шем такого не чула. про "не той рівень" це круто сказано.:xaxa: так само як і оце
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? так ніхто й не каже, що подарунки за щось конкретне, а малеча всеодно колись має починати вливатись в свій колектив, нехай спочатку й з допомогою мами, варто спробувати ---------- Додано в 13:30 ---------- Попередній допис був написаний в 13:26 ---------- в розумінні, не захоче в школу - не піде, чи то я чогось не зрозуміла? а на рахунок тих діток. які не спілкуються з однолітками - не хочеться, щоб хтось з моїх дітей таке проходив...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? То Ви напевно пожартували? Я собі просто такого не уявляю, чесно. Як то не спілкуватися з однолітками??? Рівень не той - це швидше "відмазка" батьків, а от для будь-якої дитини (а особливо підлітка) відсутність колективного спілкування має значний вплив на психіку, і зовсім не в кращу сторону. Як би Ви все це не називали, але від суспільства Ви ніколи і нікуди не дінетесь. І Ви повинні це розуміти.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Fleshka, "купіть" Роміку сестричку Це не жарт...В мене страший був дуже замкненим у собі, не охоче бавився з дітьми, на вулиці старався осторонь, в садочку - теж, хоча, якщо його зачіпали - давав собі раду. В перший клас йшли зі слізьми, підготовку проходили так само з плачем, варто було вчительці вийти з класу, як він зі сльозами кидався за нею...Думали, буде й далі "каторга", хоча вдома вже не знали, як "пацькатись" - ігри, забавки, одяг, їжа - чого вже не чудили, намагались весь час приділяти дитині. Але...потім народився Вітя. Ми переймались, як буде все далі: малого привезли з пологового, старший в цей час повернувся зі школи й на питання, чи піде до братика, гримнув вхідними дверима та ступився на вулицю...Я пережила шок, два дні була без молока, Ігор навіть не глянув на брата...Так тривало, мабуть, з тиждень, потім він потихеньку (спочатку, щоб ми не бачили, а вже потім й не ховався) почав звикати до брата, бавитись з ним, чогось вчити - йому просто стало цікавіше, він відчував себе потрібним, в якійсь мірі "автоитетом" для меншого. Та й в школі почало налагоджуватись, з"явились друзі, в дворі теж й, дякувати, насьогодні ситуація кардинально змінилась в кращу сторону. Можливо, це лише наш випадок, але всеодно слід шукати якогось виходу, а головне знати, що все налагодиться й БУДЕ ДОБРЕ!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Правильно зрозуміли. Я думаю що з віком все одно бажання комунікації з однолітками прийде. Що це трапиться не в 3-6 років- не страшно. ---------- Додано в 14:30 ---------- Попередній допис був написаний в 14:26 ---------- Щось не подумала зразу вікові рамки уточнити. Я говорю за дітей віком 3-6 років. Навіть до 8 років вважаю це припустимим. Комунікація між маленькими дітьми все одно проскакує. Просто не в рамках 8 годинного перебування в садку.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ну Ви даєте З таким підходом добра половина дітей (якщо не переважна більшість) в школу би не ходили....
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я з страхом про це "мрію"))) Не відомо як він зреагує. Мені ітак тяжко справитись з його емоціями, я не завжди можу знайти джерело його неадекватної поведінки, якщо до них підключиться ревність - я застрілюсь Добре якщо швидко звикнеться і полюбить, а як той процес триватиме роками? Ще раніше я думала, що то б був вихід. Я отримала досить багато ПП з посиланнями на статті, книги, порадами чи прикладами з власного життя, і бачу що часто народження другої дитини ще більше може усугубити ситуацію і можна запутатись так, що ніякий психолог не врятує...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А от чи є приклади в когось коли все благополучно перерослось? Реальні...з життя? В якому це віці скінчилось?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? можливо, постійний страх та відразу впевненість, що щось знову обов"язково піде не так й стримує процес, а малий це розуміє (вони ж набагато розумніші, ніж ми думаємо) й це його захисна така реакція. Спробуйте підключити чоловіка, й замість думки, "знову малого привели зі садочку додому" нехай спробує щиро цьому зрадіти та вечір провести у веселощах, це всім додасть оптимізму, та й Ви підіграєте В будь-якому випадку все буде БЛАГОПОЛУЧНО, навіть не сумнівайтесь, безвихідних ситуацій немає, просто зараз ще не бачите, де він)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну от же вище Оксана Prutylyatko писала про свого старшенького якраз реальний приклад. до речі, мені здається порада про сестричку прямо в точку сама не раз про це задумуюсь. особливо коли розмовляю зі старшими людьми(або які мають більше дітей), і коли вони питають "А вона у вас одна? Ааа, тоді все ясно."
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас було повне заперечення дітей однолітків як таких пів року тому. Був період коли ми з Грицем футбол на дворі бігали виключно за руку. Про те щоб йти на контакт з іншими дітьми - навіть не було мови. Якби тодімені сказали що моя дитина буде плакати щоб побавитись в Антошці, чи не буде йти додому з садку - бо хоче бавитись з дітьми - я б не повірила... Хотіла ще запитати - а Роман ж має друзів-однолітків? Мені здається я бачила фото... ---------- Додано в 20:30 ---------- Попередній допис був написаний в 20:28 ---------- Тут палка в двох кінцях - зараз бачу по Грицю, якби Нестор не був настільки спокійним, і відповідно переймав на себе більшість моєї уваги - то Гриць і неадалі міг би бути проблемною дитиною...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я думаю тут мало залежить від віку дитинку. Дитина дзеркалить маму. Коли мама побачить чого вона хоче і чого хоче дитина - тоді і будуть зрушення. Я про справжні потреби і бажання, не про купівлю морозива чи похід в перукарню (хоча це мамі тільки на користь )
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ясно. Але Софія ті стреси собі часто вигадує сама, так виглядає ніби спеціально щоб поплакати, сама себе накручує і придумує всякі страхи... мені важко її в тому зрозуміти і розрадити. Згадала собі, що колись читала в книжці про виховання, що якщо дитині повторяти настанови більше 2-3 разів, то вона просто перестає вас чути. Бачу по своїх дітях, що то так і є. Тому якщо, наприклад, Таюся не хоче одягатися, то "виходимо" за двері без неї, не хоче йти їсти-забираю тарілку зі столу і т.д., про що її попереджаю. Після таких дій робить то що має зробити але без сліз і плачів рідко обходиться, тому практикую таке наостанку, коли всякі зацікавлення, пояснення не діють. Бути тут послідовною мені дуже непросто вдається але тоді дитина починає слухатися, бо знає шо говорю не просто так.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в мене тепер з тим проблемв саша останні пару місяців почав просити засинати зі світлом, бо він боїться темноти навіть якшо ше не темно в кімнаті, але вже починає темніти, він туди не піде - бо там ТЕМНО!! як пояснити шо там нічого в темноті нема? я вже всякі способи пробувала
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Часом достатньо просто не заважати ---------- Додано в 10:14 ---------- Попередній допис був написаний в 10:13 ---------- Нічник включити?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та спимо з включеним світлом тут ше проблема - юра, коли лампа включена буде лізти до неї, попечеться, плаче, ну довго ми тоді засинаємо я не про те, а як допомогти перестати боятись темноти чи страхи мус прерости?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ми спимо з маленьким нічником - діодним, який не дає яскравого світла, і не нагрівається. Згадуючи себе і свого брата думаю шо тре перерости. В мене в дитячій дуже довго стояв виключатель з регулятором світла, і я засинала з приглушеним світлом.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? маю думку миколайнути лего-лампу з нею він точно спатиме)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? мус перерости, але не треба ускладнювати, нічників зараз море, можна щось підібрати. Ми переростали страхи з ліхтариком і читанням книжок під ковдрою.
