Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Як не дивно, але багато таких прикладів )))). Тому і задумалась ))), а інакше б думала, що то у всіх таке )))). ---------- Додано в 21:09 ---------- Попередній допис був написаний в 21:00 ---------- Ну власне оте і хотілося б знати )))) скільки пояснювати? )))) і як при тому себе вести, щоб настав такий чудесний момент. Знаю декілька випадків де діти слухають з перого разу, але то зі страху перед дорослими.... бо нажаль тих діток люпасять, як сидорових кіз (((((. Мені такий варіант категорично не підходить.... Тому питаю демократичних порад.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Думаю ніхто... І він ходить туди а не в садок, бо це єдине місце яке я знайшла, де допускають присутність батьків (хоча я скоро буду єдина присутня) і на мій погляд дуже правильно підходять до виховання і навчання. Ніяких заставлянь, підвищень голосу, тиску, заборон, вимог. Все що роблять діти - роблять добровільно. Але не знаю чи так є, чи я накручую себе, мені здається що чим далі, тим більше уваги Роман потребує. Оті вимоги, істерики, капризи, тому немає кінця... Я постійно, з самого народження Романа борюсь з чимось. Чоловік не раз дивлячись на то все, або на мій стан деколи в кінці дня, озвучував думку - що дарма ми його з садку забрали. І на моє - його б там зламали, він мені відповідає - а так він зламає тебе...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? це однозначно! наберіться терпіння, спокійно поговоріть з дитиною і постарайтеся знайти причину того вередування і ліквідувати її. На мого деколи находить - хоче за щось поплакати - спочатку було дивно, але зараз бачу, що шукає причину на порожньому місці. Сьогодні розхникався, що на його черевиках немає шнурків - я показала, що є замочок, є липучки, шнурків не треба. Він оглянувся до чого б то ще придертися, нічого не знайшов і заспокоївся. А ви ларинготрахеїт антибіотиками лікували? Я зауважила по собі і по знайомх, що після них діти стають неспокійними
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Хоча мій на 1 рік молодший, ситуація з гуртками та ж. І думаю, вона не зміниться. То такий тип дитини і все тут. Хіба травмувати... Я дома теж дурію, то наразі ходжу з ним 1 раз в тиждень на малювання. Ми там одні))). Вчителька з своїм сином і я зі своїм. Поки мого ніхто не рухає- все ок. Як тільки той хлопчик починає йти в контакт- мій зразу на руки\циця\додому))). Приходьте до нас. Веселіше буде))).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас ще пахлєщє: катається Роман на качелі. Підходить дівчинка і стає біля нього. Не контактує, не питає нічого, просто стоїть. Роман помічає її і закатує істерику: "додому!!!!" і в крик... Помічаючи діток на площадці розвертається на 180 і тягне мене в іншу сторону, катається з гірки тільки якщо в полі зору не має ровесників...і т.д...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Читаю і мені вас шкода... Не знаю, які у вас з дитиною проблеми були, але якщо ви нічого не зміните, то нічого не зміниться... 24 год на добу з дитиною - це дуже важко. Похід в садок для кожної дитини дуже болісний процес, але він дуже необхідний для її розвитку як особистості. Не буде ж він все життя за вашу спідницю триматися? Ми перші кілька тижнів ходили в садок по 30-40 хв з плачами і істериками, та й зараз не завжди хоче йти - з мамою всеодно краще. Але я бачу як змінилася дитина - став краще говорити, сміливішим, та й поводиться він там краще, ніж вдома. Молочну кашу там навчився їсти, а до того вдома навіть не нюхав)) Мене в дитинстві мама забрала з садка, і, як на мене, це була серйозна помилка, яку я вирішила не повторювати зі своєю дитиною.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так було завжди. Не знаю чи з народження, і не знаю де шукати причину і який вихід, і як правильно чинити в загальному щоб це направду минулось і перерослось. Я не пишу тут, щоб мене пожаліли і втерли мені соплі, я хочу зробити правильно і не нашкодити Роману, зробивши неправильний вибір. Шукаю відповіді - чому так? в кого схожі ситуації? чи минається це з часом? як ви цьому сприяєте і що робите? Хочу знати що правильно роблю, що потроху ввожу його в колектив, супроводжуючи при цьому. Чи може це все дарма і нічого не дасть? Чи продовжувати далі так? Чи всеж садок - потерпіти пів рочку, а там ніде йому буде діватись, звикне, навчиться самостійності і стане сміливіший? А може навпаки стане ще більш боязкий і вредний?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ви не ту увагу дитині приділяєте. Харчі, одгання, це все другорядне, якщо ви це робите через мус аби догодити дитині, то вона то відчуває. Ви просто маєте сприймати дитину по-іншому. Проблема в Вас а не в дитині. У вашому ставленні до ньго. Дитині лише три роки, а ви вже пишете про догляд за ним як про кару небесну, про відмовляння від купи зручностей заради дитини, але ж дитина не потребує тих жертв, вона просто хоче бути дитиною, щоб мама її приймала безумовно, а не вимагала одягати самостійно, бо інші вже давно це роблять, щоб їв сам, бо вже пора. Якщо він не готовий того робити, то він і не буде того робити, а ваше пристосування до умов лише травмують його, тому він і є таким як є. прийміть його безумовно, просто за те що він у Вас є, а не тому що він чемний, сам одягається, не заводить істерик, ходить як треба, бавиться як треба. Оте "як треба" або "робить як нормальні діти" - це ярлик, і він Вам заважає прийняти свою дитину, а дитина це відчуває. І отой знак, коли дитина не дає руки іншим дітям в танці - знак недовіри оточуючим, він сидить глибоко в дитині, бо та недовіра небезпідставна, Ви весь час його до когось рівняєте і він відчуває це. Діти не люблять такого. Перестаньте робити це. Просто прийміть свою дитину такою якою вона є а не чекайте коли вона стане такою якою має бути. Живіть зараз. Така озлоба та недовіра до оточуючого світу частіше зустрічається в других дітей, бо їх, як правило, порівнюють з старшими братами-сестрами, бо ті були кращі і т.д, але видно Ваш малий дуже чутливий до того а Ви трохи десь перегнули з тим палку. Забагато непотрібної уваги. Дитина просто хоче любові і безумовного прийняття. Навіть обговорення поведінки дитини між батьками може викливати в дитини заниження самооцінки і шквал негативних емоцій, пам'ятайте про це і в присутності дитини не робіть того ніколи.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ходити з ним на заняття? Лишитись того? Всі дітки готуються до свята Миколая, вчать пісеньки, танці, проводять репетиції. Я сказала вчительці що ми не прийдем, адже Роман ітак триматиметься осторонь, біля мене, він навіть за солодкий стіл не сяде до діток. Вона мені відповіла - що це невірне рішення, і правильно буде таки прийти і бути там з ним, щоб спостерігав і був з колективом, вдягнув туж вишиту сорочку, і всеж хоч осторонь але сидів за тим жеж столом. Як правильно? Піти з ним на це свято - це тиск? Я вже запуталась...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ви інтуїтивно знаєте як треба робити, але думка вчительки вас ввела в ступор. Мамина інтуїція - головне. Ви мама, і ви знаєте, що він не піде і не хоче. Ви маєте стояти на стороні інтересів дитини, але ніколи не дорікати за це, не порівнювати, не оцінювати, бо тоді в дитини знижується самооцінка і падає рівень довіри до найближчих людей. "Ось я не хотів туди, а мама взяла і мене привела, не люблю маму і не люблю їх". Для чого так робити? Пропустите одне свято, два та хоч 10, якщо дитині то не цікаво і не на часі, то й що? Хіба не можна дозволити собі те, що подобається тільки вам, а не що "потрібно" і що роблять інші? Всі підуть віршики розказувати а ми підемо в парк білок голодних годувати або ще щось, що дитині приємно. Коли ви зробите ту радість дитині, і побачите що дитині цікаво і вона щаслива, ви самі станете щасливою. На вас дуже впливає суспільна думка, навчіться незважати на неї. Що би ви не робили, завжди знайдеться хтось, хто скаже, що ви робите неправильно. То для чого проводити експеременти над дитиною. Ви його стіна, його тил, опора. Він хоче щоб ви його охороняли, а ви його кидаєте під танки. Ну хіба так можна? Яка різниця що подумають про вас інші? Головне - щоб ваша дитина була щасливою. Чи ні? Соціалізація це міф, придуманий для підстригайлівки всіх під одну гребінку. В кожного своя програма соціалізації. Мої діти не ходили в садок і нічого не втратили, вони ще краще комінікують з людьми ніж я, яка ходила з двох років. Чоловік не ходивв садок - він погано комунікує, сестра моя не ходила - взагалі душа компанії, легка і вільна в спілкуванні і гарно пристосовується до життя. Це лише мала ілюстрація того - що кожна людина унікальна, і не садка заслуга в комунікабельності і соціалізованості наших дітей. Зараз він не піде, через певні проблеми, про які я вам описала вище, а якщо з часом це пройде, він навчиться довіряти людям, то він сам вас водитиме туди, де йому цікаво і все ще у вас попереду, але не чекайте на це. Живіть зараз.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? для кожної мами її дитинка особлива!)) керуйтесь тим, що Ромчик саме такий, а не інакший і має саме такі потреби) Моя Маргош мєа багато таких "мульок", був період коли мене накривало недоброю хвилею, але тепер я це повернула на кшалт наших маленьких особливих ритуалів і ми обидві кайфуємо від цьог (хоча хронічно запізнююсь на роботу і майже нічого не встигаю по господарству)) зате нам стало спокійніше))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Думаю у мене схожа ситуація. Ми вирішили нічого не робити. З дорослими (толковими) спілкується. Нашо йому ті однолітки? Що він у них почерпне? Ваша інтуїція вам що підказує? Не думки оточуючих а саме ваш внутрішній голос? Ви хоч розумієте абсурдність того всього? Особливо в 3 роки? В 3 роки йому подарунки потрібні від рідних за просто так. А не за пісеньки\віршики і т.д.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я собі не уявляю щоб дитина в 2,2 роки сама сиділа на заняттях... з власних спостережень думаю починати водити дитину на гуртки варто років з трьох, а то і чотирьох, тоді і поведінка дитини буде іншою вже. Таюся піде на гірку чи качелю якщо там нема нікого зовсім, якщо хтось раптом схоче також покататися, то вона просто відходить і чекає далі поки нікого не буде. Може бавитися з дітьми хіба десь за годину-півтори перебування на майданчику або з тими дітьми котрих дуже добре знає. Мені часом так хочеться шоб вона відлипла від мене і десь собі побавилася і побігала але розумію що їй треба час щоб адаптуватися і не завжди ми стільки часу гуляємо) Якщо часу на адаптацію достатньо, то вона дуже компанійська стає, а до того просто стоїть біля мене і уважно за всім спостерігає. Ми ще на гуртки з Таюсею не ходимо але я впевнена що змушена була б сидіти разом з нею на заняттях. Без мене вона лишається з татом, бабусями чи дідом, більше ні з ким. Таюся дуже хоче ходити на танці як Софійка, з осені спробуєм, якщо без мене не схоче, то чекатимем ще рік. А ще по темі - не знаю що робити з п"ятирічною плаксою. Софія плаче сто разів на день з найменших причин і дуже часто надуманих, починає собі щось придумувати як то все буде погано і плаачееее, постійно ображається на всіх, вигадує, що з нею ніхто не хоче бавитися, хоча насправді так не є. От з тими її сльозами я вже безпорадна...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А чому тиск? Він каже, що не хоче? Я б пішла. Самій би було цікаво Сорочечку би дала, якщо б погодився. А там - по ситуації : дивиться, не просить йти геть - добре, не хоче бути - пішли собі, чи тих же білочок годувати, чи в 5-й парк на поїзди дивитися
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я ж не кажу- сама. Мій при батьках себе так веде. Ми його самого і не хочемо залишати.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ні-ні, до АБ не дійшло, бо температура жодного разу не підвищувалась, аналізи були більш-менш в нормі, просто захрипла була і сухий кашель, хоча дільнична їх виписувала, але я не давала. а лікували в більшості народними методами, ну і сиропчики якісь давала, але вони практично нічого не допомагали. короче, вирішила я купити нерво-хеель, для нас двох, трохи почитала відгуки, бо, наприклад, валеріанка мені зовсім не допомагає. а моя хоч ходить в садок, але там вона з дітьми прекрасно спілкується, і ніколи! не плаче. коли ж з мамою, стає неадекватна стосовно дітей, нервується чуть не трясеться якщо хтось наближається до неї, її пасочок, качельки на якій вона катається... то всьо ми виходить винні?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Як на мене, найкращий варіант - прийти, нехай він подивиться і вирішить. Скаже, що йому не подобається - підете геть, вас же ніхто за руку тримати не буде. Нехай не піде до дітей, але побачить, що таке є і наступного разу свято буде для нього знайомим, і йому буде легше) ---------- Додано в 10:15 ---------- Попередній допис був написаний в 10:06 ---------- Ну це вже ви загнули! Дитина піде до школи, потім в інститут - і змушена буде спілкуватися з однолітками, і там їй буде цікавіше, ніж з мамою)) Нові друзі, перше кохання - це що непотрібно? Я мало не плакала, коли на святі в садочку мій малий з дівчинкою танцював, і не тому, що його змусили, а тому, що йому подобалося. Хоча на майданчику до незнайомої дитини він не підійде, і нічого в неї не візьме
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Піде звісно. Як сам захоче))). Силою пхати не будемо))). А на рахунок змушена буде спілкуватися з однолітками- я бачила дітей, які і в школі з тими однолітками не хотіли спілкуватися))). Ну бо не було про що. Рівень не той. Не цікаво. Коли вже той совок з нас вийде- треба\мусить...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Наталю, я приєднусь до Бо всім не догодиш. Та і чи потрібно? А з радістю проведений час разом додасть сил і ентузіазму обом. Суттєво легше давати, коли бачиш, що даєш саме те, що потрібно. І бачиш радість. подивіться - дитина покаже Вам, чого хоче. Я зараз дивлюсь на нас з сином після народження меншого - я все його кудись тягнула, чимось зацікавлювала. А тепер бачу, що потрібно було свої сили на інше спрямувати. На те, щоб зробити комфортнішим своє життя . Організувати допомогу в побуті, наприклад. І займатись тим, чим хотіли ми - я і син - просто бути разом, хоч і лежачи днями в ліжку з книжками. Діти повинні плакати. Так вони переживають незворотність певних подій (розбита чашка, яку вже не склеїти), неможливість щось змінити (хочу щоб вже настала субота і ми поїхали в гості). Це певний стрес, який виводиться з сльозами.
