Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? [/COLOR] В таких випадках я теж, звичайно, цілую, шкодую, пояснюю. Але якщо йдеться, наприклад, про падіння на м"якому ліжку, при чім там вже 100 разів падалось перед тим і не плакалось. Для мене в такому випадку плач то більше ознака того, що дитина сонна. Тому я відволікаю і вкладаю. Будем знач виправлятись
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Якщо дитина сонна й змучена, то так їй і скажіть, тоді ви не будете стикатися зі сльозами, коли треба буде йти спати. У мене з Натусиком завдяки тому проблем не виникає. Я питаю, чи він хоче спати, коли бачу, що він втомлений, і він сам чемно йде лягає в ліжко й чекає, коли я прийду його вкладати. І якщо плаче, а я спитаю, чи хоче спати, то затихає й веде мене за руку до спальні. Правда, Дарко в нас у тому плані лабораторна мишка, бо не все з ним вдалося правильно зробити. В результаті він сну уникає, як лиш може.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ото, напевно, наша ситуація. при чім то з такого маленького віку почалось. дитина просто бореться зі сном і не хоче здаватись, деколи вже очі закриті, але вона плаче, бо ж не здається. та власне, кажем, і пісеньку співаєм про сонька-дрімка (вона її дуже любить), але чим більше дитина сонна, тим важче буває її заспокоїти. А можете досвідом поділитись? будем дуже вдячні!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я по своїй дитині бачу, що більшість плачів- це елементарне бажання привернути до себе увагу. То мама зайнята - маму не чіпати, то треба йти в садок - бо треба... А потім він хоче, щоби щось було так, як він хоче - от і вередує
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а в нас знову почався період істерик на рівному місці і вічного скавуління а було кілька тижнів вже більш-менш спокійно, я зраділа, подумала "ну нарешті переростає"! а тут опять! найгірше те що ларинготрахеїт, від якого відходимо вже 3,5 тижні вона собі заробила саме через істерики на вулиці, я то точно знаю! - бо верещить так, що мені волосся дибом стає! і от тепер, коли вже майже вилікувались, але ще не зовсім, починає знов мені на всю глотку кожного дня ричати. починається все з постійного скавуління - там не так стала, не туди пішла, листочок не підняла, і сонце в очі світить! а найгірше то оте постійне вимагання, мусить бути по її. я дуже погано реагую на то все, бо мене оте скавуління так вимучує, що коли вже починається ор - я вже не можу себе тримати в руках дехто з рідних/знайомих каже що потрібно давати якесь заспокійливе малій. останнім часом я все серйозніше про це задумуюсь... з іншої сторони бачу що воно хвилями так, і само по собі проходить, без ліків... то що робити? наразі бачу що мені заспокійливе точно не завадить..
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? До всього вищесказаного, ще хочу добавити, що ми деколи ще імітуємо "но-но-но", або" ата-та-та " цьому місцю ою яке він вдарився, тоді він відразу заспокоюється. У Вас в малої такий вік, і напевно такий характер, бо вона пробує в собі розвивати якісь нові вміння, а коли їй це не получається, то вона починає нервуватися і плакати. Я пам"ятаю, як мій старший вчився повзати, але в нього не получалось і в нього постійно виходило рачкувати, але то було сліз і нервів В мене молодший ще і кусає старшого Нажаль старший може дати здачі, тому сварю трохи двох. У нас взагалі чим дальше, тим веселіше Але вони і любляться також дуже сильно, тому бачу , що ті кусання і щипання більше ідуть в ігровій формі.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дівчата, скажіть, а ви своїм дітям також мусите по "150 раз" сказати, щоб щось елементарне зробив чи послухав? Я поки що отих "150 раз" говорю в різних інтонаціях... деколи приходиться шантажувати ((((( (якщо ти то, то я тобі то). Щось для мене, то так все не природньо ті шантажі і так зло бере коли не реагує.... Це такий вік чи просто мега впертість? Кричати не хочеться, але в середені все аж закипає... Як ви реагуєте?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Змініть підхід - замініть "я тобі" на безособове і правдиве "для того, щоб піти на вулицю треба вдягнутись" (наприклад).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а відповідь мені на то: "не хочу вдіватись, я піду голий!"... і ніяке - "замерзнеш, застудишся" і т.д. аргументом дієвим не є...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Пробували пустити? Переважно далі кількох кроків не виходять при такій температурі. Хіба його вже дитину зовсім дістали і вона дуже хоче зробити аби не так, як мама каже, навіть незважаючи на холод. Або ще варіант - хоче уваги. Щоб мама вдягнула.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? так і направду але при наступному вдіванні-збиранні все повторюється і в сукупності з іншими дрібними і не дуже капризами, вимогами і істериками може виводити мене з рівноваги.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я вчора приблизно стільки ж просила скласти іграшки. Вмовляння, "шантаж" не допоміг. Відреагували ми миттєво на сміттєвий мішок, в який почали складатись іграшки. Іграшки мала склала, але потім пішла в кімнату до бабусі і видала їй : "Я не хоцу таких батьків, я хоцу шоб ти була мої батьки. Бо "Ці" мене дістали своїми іграшками" - ось така фігня малята... Шо дєлать?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а це в нас і не обговорюється, я вже і не роблю спроб заохотити його до вдівання хоч якихось речей самому...це мені дорого обходиться...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Уваги просить? 3 і 3 це таке ще маленьке дитинча насправді
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Та я і не сперечаюсь що мале. Але я з ним 24 години на добу і все навколо крутиться навколо нього. Всі його потреби намагаюсь враховувати. Ми і в садок не пішли, і відклали мій вихід на роботу, бо йому це тяжко. Знайшли альтернативу - заняття при церкві. Сиджу там з ним, бо потребує. Годую з ложки, бо не проявляє бажання самостійно їсти навіть коли спільна вечеря, вдіваю-роздіваю, гуляю тільки я і татко з ним, бо з бабусями-дідусями не залишиться ні за які подарунки. Готую те, що любить, бо інакше і не спробує. Малюєм, читаєм, казочки розказуєм. Навіть мульти він хоче дивитись з кимось з нас. Спимо втрьох. Годувались до 2,9. Скільки ще уваги йому потрібно? Відчуваю,що я на межі. Найбільше мене підриває відвідування занять з Романом, в мене щоразу після них стрес, бо бачу що моя дитина не така як інші 11 в групі. І хоч вчителька мене заспокоює і постійно повторює що потрібен час, мені плакати хочеться щоразу, коли, наприклад, на музиці всі дітки тримаються за ручки, танцюють, повторюють якісь рухи, просто сидять разом, уважно слухаючи, а мій Ромчик, як вкопаний стоїть біля мене. І ніхто і ніщо не переконає його просто навіть підійти до них. Я б вже кинулась того ровера давно, але він щоразу питається коли піде вчитись, коли будуть заняття. Проситься на уроки. В ті дні коли ми відвідуєм заняття, він абсолютно спокійно відпускає татка на роботу, махає ручкою, каже "тату, я йду вчитися!" а в інші дні - коли татко йде то істерика...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та я так плоско ніколи йому не говорю, то я написала коротко, так щоб не розписувати всі ті аргументи, що я навожу )))). Пробую по всякому, але завжди все пояснюю що, чого і навіщо. Просто деколи дивлюсь, як мами до дитини скажуть один- два рази і дитина послухала і зробила те що просять, а мені реально разів 5-10 треба повторити..... і отой момент мене дуже бісить. Стримуюсь, абстрагуюсь, але все ж хочу зрозуміти чого так?!? Чи це просто є такі діти чи я щось не так роблю.....
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Де ти таке чуєш? В моїх знайомих явно з 1-2 разу не доходить. Я теж думаю що то просто період такий.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Це як альтернатива садочку, в чотирьох стінах в нас обох дах їде. Два рази на тиждень - не так багато. Тай писала вище - я б кинулась того, якби Роман сам мене не тягнув туди. Крім музики є ще ліплення, малювання, катехизація, праця, щось типу письма і математики, англійська. Насправді все дуже цікаво подається в ігровій формі і абсолютно не грузить, але Роману то було до лампочки. Малювати для нього - смерть. І тільки зараз він почав звертатись до діток і розмовляти з ними, що для мене є величезним досягненням, ну і вчителька змогла заохотити його до спроб малювати, спершу були кидання олівцями і "я не буду","я не хочу", сидів собі і поїзди з папірчиків робив... а зараз після купи уроків, купи історій, казок і бачачи приклад діток яким це подобається, він бере в руки олівці...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Багато з тих 11 мають такі події в житті як Ромчик? Ви ж не знаєте, скільки разів вони пояснювали і просили до того, як дитина почала слухати з одного разу.
