Відповідь: Ми і наші мами Рона порадила книжку "Трансферинг реальності" - там є глава про почуття провини - дуже раджу.
Відповідь: Ми і наші мами Маруся-мама, я на мене, Ви вибрали важчий, але вірніший шлях - інших приймати зі всіма їх заморочками, а розбиратись зі своїм ставленням до речей/людей, Бог Вам дав мудрість, дасть і силу, я в Вас вірю, бо Ви - сильна жінка
Відповідь: Ми і наші мами Трансефінг, бла бла... Ану, підніміть руки, ті хто 100% живе там де хоче, і так як хоче. Тільки перед тим як підняти добре подумайте, про всі аспекти свого життя.
Відповідь: Ми і наші мами насправді, Наталю, кожна з нас живе таким життям, яке собі надумала, часом на свою голову, інше діло, що ми свою "думалку" контролюєм %-ків на 10 максимум, але то вже офф-топ може для когось "трансерфінг" і бла-бла, але мене змусив з іншого боку глянути на своє життя і позитивно мислити при будь-яких обставинах, а то вже не мало, я рахую
Відповідь: Ми і наші мами такого не буває, я задоволена, але хочу кращого і це нормально. Завжди хочеться кращого
Відповідь: Ми і наші мами Я навіть не знаю що то таке Я працюю з психологом і в своїй групі над тим, що звільнитись від будь-яких образ які сидять глибоко в підсвідомості і керують моїм життям. Жити на 100% так як хочу, то ні. Але живу і вдосконалююсь, не покладаю рук і не переконую себе, що можу змінити інших це так. Акцептую реалію, навіть ту, що я м’яка, надто м’яка.
Відповідь: Ми і наші мами Я особисто такого не уявляю... Суд це своєрідна війна, судитися це воювати за щось. Юридично звісно можливо довести свою правоту, але морально? І я дивлюсь зі "своєї дзвіниці". Моя мама САМА заробила і САМА купила житло яке має. А крім того моє виховання не дозволяє мені навіть припустися думки, що можна судитися з рідними. Звісно це моя суб"єктивна думка і кожен робить із своїм життям, своїми стосунками з оточуючими (в тому числі ріднею) те що вважає за потрібне. А навіть тим, чиїм батькам, яким квартири "дали", ми вже живемо в іншому часі та в іншій державі, де квартири здебільшу купують та винаймають. Отже крокуймо в ногу з часом.... P.S. А хто обіцяв, що буде легко?
Відповідь: Ми і наші мами як казав їден москаль в своїй басні (хоч кажуть, що він ніяких басень не писав а просто здер все в Езопа, але менше з тим) - ти віноват уж только тєм, что хочєтся мнє кушать. Я винна тим, що не така. А яка маю бути? А не така... одним словом нереальні мені завдання поставили, тому я і розгрібаю поволеньку то всяке паскудство.
Відповідь: Ми і наші мами Взагалі кажучи, це дуже мудрий підхід. Недаремно, що кажуть: "не можеш змінити чогось, то зміни своє ставлення до цього". Єдине, що то є набагато довший шлях до спокою. Зате якщо вийде абстрагуватись, сприймати все спокійно, а не пропускати через себе кожен раз - то вже буде абсолютна перемога, яка допоможе не тільки у цій ситуації, а в багатьох інших. От, дочитала, що хтось теж такої думки :
Відповідь: Ми і наші мами Якщо хтось є прихильником труднощів, навіть за рахунок морального здоров"я своїх дітей- велкам)).
Відповідь: Ми і наші мами Ні, це зовсім не так. Цей шлях навпаки мені допомагає швидше знайти спокій і розуміння. Он я тепер можу спокійно відділити мухи від котлет, і подякувати моїй мамі за те добре, чого вона мене навчила. Так, методи якими вона це подавала, не надто... але вона мене навчила багато цінних речей. І бабці маю за що подякувати, хоч у мене з нею ніколи не було теплих і близьких відносин. І теточці, яка ще та терористка. Я коли з нею якийсь час жила, то вона маніпулювала здоров’ям свого чоловіка, щоб всі виконували те, що вона хоче. Ну яка дитина в 18 років хоче бути відповідальна за смерть всіма любимого вуйка. Ще й така делікатна і вразлива як я. Використовуючи такий аргумент вона керувала мною. Але то все минуле. Воно пройшло. Тому я вчусь не тиснути на своїх дітей, не маніпулювати ними, хоч я далеко не досконала і багато помилок роблю. Власне просто забратись і піти геть не означає, що автоматично буде процес оздоровлення. Мама, яка глибоко засіла в кожному з нас, буде нас супроводжувати куди б ми не йшли. Тільки різниця та, що якщо мама-критик, то ми будемо продовжувати самокритику ще сильніше, ніж тоді коли мама поруч. Власне, бо не відбулось того процесу оздоровлення і прощення. Он я вчора говорила з одною дівчиною, і вона мала багато непрощення по відношенню до свого батька. Вона розповідала, що хоч з татом вже не живе багато років образа і біль були з нею і її їли. Щасливою вона не була. Тільки після того, як вона молилась за свого батька кілька місяців без перестанку їй стало легше. Так он вона мені сказала, що коли ми молимось за "ворогів" (важко назвати маму чи тата ворогом, адже ніби близькі люди, але я вважаю, що якщо відносини з ними руйнівні, той друзями їх назвати важко) то ми самі очищаємось. Ось і я зауважила, що мені дуже важко молитись за тих хто мене скривдив, але я не здаюсь. Відповідно після такого очищення я зможу жити з тим, що у мене є, і або акцептувати повністю і без обмежень, або відкидати якщо воно мені непотрібне.
Відповідь: Ми і наші мами Ні. Я просто сприймаю реальність такою як вона є. І тяжба не є полегшенням життя ні для кого. І вряд чи вона відобразиться позитивно на чийомусь моральному чи фізичному здоров"ї. Я багато зтикалась по роботі з тяжбами за метри між ріднею і не бачила, щоб по завершенні люди виходили й обіймались щасливі і задоволені. Але якщо хтось згідний, повторююсь, викреслити з життя людину, яка подарувала тобі життя (неважливо навіть те, що можливо потім вона його активно псувала, буває, знаю), то як Ви AilataN, кажете, велкам. Я притримуюсь іншої позиції.
Відповідь: Ми і наші мами Думаю так: якщо мама виховала дочку, з якою не можуть знайти порозуміння то винен , певно, стовп на вулиці. Ну а хто? Мама? Жінка, яка носить святе ім"я "МАМА", та ні вжисть. мама- то святе. Ні, я не маю пієтету до людей, які просто виростили своїх дітей. І не маю повної неповаги до дітей, які з негативом ( або пофігізмом) відносяться до своїх батьків. Є такі батьки, що не виховували.( їхні діти до суду підуть, тільки дорогу покажи) Є такі, що виховували. ( їхні діти до суду не ходять, повірте) А є ( третя категорія) ті що виховували, але забороненими методами, і виростили дітей з почуттям ВИНИ, яке діти плутають з відчуттям надзвичайної поваги. Це найстрашніша категорія, нмд.( Бо вони б хотіли той кавалок вкраяти, але почуття вини не дасть, вони виправдаються тим що ж це татомама і перетерплять, незважаючи на труднощі) Серйозно? Можливо я занадто буквально сприймаю " подарувала життя" і " псувала життя". Тобто, Жінка, яка ( образно)мене народила, потім не мала до мене ніякого хорошого відношення, а потім ще й почала мені псути життя, і , додатково, стала претендувати на повагу і преклоніння- чи має вона таке право? Тільки тому, що вона- мама.
Відповідь: Ми і наші мами Серьозно. Можливо, я належу до тих, хто в Вашому розумінні, виховані так але всеж - таки, мене виховували, а не вирощували, до 15 років, далі мою особистість формував соціум, оскільки, я вчилась за кордоном, далеко від батьків. І, можливо, легше жити, дивлячись на речі з Вашої позиції, але чомусь мені здається, що Ви належите, до тих, кого виховували і хто до суду проти батьків не піде, оскільки і ситуація така в Вас не виникне, чи я помиляюсь?. І тому думаю, що щодо таких речей розмірковуєте чисто гіпотитично. Але загалом кажете резонні речі. Ми говорили, про третю особу стосовно тяжб і т.і, але я висловила свою суб"єктивну думку. Як там їх виховували чи вирощували, поняття немаю і не думаю, що в мене чи в Вас буде можливість докопатися до істини, оскільки, навіть якщо донька нам перескаже свою історію, версію її мами ми не почуємо. А щоб знати як все було насправді, завжди треба почути обидві сторони. В "хмарному атласі була хороша фраза "Версій правди не існує, правда завжди одна і будь-які її версії - це вже брехня" А, стосовно "винен стовп на вулиці", Ви ж прекрасно розумієте, що в будь-якому конфлікті винні обидві сторони,хто більше хто меньше. Діти народжуються з характером і виховання на характер має лише "косвенное влияние", якщо звісно, не ставиться за мету цей характер переламати, але це інша довга розмова.
Відповідь: Ми і наші мами Мгммм. ні , не розумію. Або- не прекрасно розумію. Якраз думаю, що вроджений характер має лише поверхневий вплив на особистість, все решта- виховання. тут я не спєц, може психологи щось підкажуть.Тому вважаю, що найбільшу масову частку вини перекласти на батьків є правильним.
Відповідь: Ми і наші мами А це залежить до яких прихологіф/філософів ви звертатиметесь. Одні говорять, аля Жан Жак Русо, що дитина це чистий лист на якому пишуть все в процесі виховання. Інші вважаю, що є певні задатки, гетенично закладені а решта вже вплив соціуму. Я дотримуюсь думки, що 90% це виховання а лишень 10% таланту/характеру. Не всі люди однакові і певні риси характеру розвиваються в одних більше ніж інші, а чому? Саме через приклад/виховання в соціумі.
Відповідь: Ми і наші мами а як то - потроху виганяти? можна ж або виганяти, або ні? ци я щось путаю? а "потроху виганяти" - це як кожний етап операції робити в інший день... бо ж "вигнання з душі" - це таки операція... важка і болісна... +1000. позавчора була в театрі Курбаса, "Амнезія...": ""ми живемо наше життя в наших головах", приблизно так... як на мене, то основна проблема тоді - непрощення? стільки сала за шкірою налито, що годі пробачити отакво: раз - і пробачила... щоб сало само вийшло, бодай трохи, треба абстрагуватися від людини, яка його заливає... найкраще - просто піти від неї геть. повторюся - мої стосунки з мамою були мало що інші, ніж у тебе, Марусю, вони налагодилися (трохи), коли мама зі скандалом "ображена" пішла геть. тоді вона мала більше чим займатися - мусила сама влаштовувати свій побут, і ніхто їй не казав ніц,наприклад, що вона їхала через півміста, щоб купити на рубля дешевше, а потім стогнала, що змучена, бо вона це робила СОБІ! їй "стало куди себе подіти". так, якийсь період часу я була "нездала, найгірша тощо", але... потім то перейшло. напевно, мамі важче було викреслити мене зі свого життя, яка вже я б не була, ніж миритися зі мною на відстані. і мені так само. крім того, з чоловіком стосунки теж налагодилися правда, я не уявляю, як би то бабуся, та й просто жінка лишила голодними дітей, тим більше рідних внуків, цілий день... тим паче, якщо вона хоче від них поваги, уваги і допомоги... та ж було що дати, нє??? пробач, Марусю, але від такої людини я би йшла не зволікаючи... ну або би висказала все що думаю і все зробила для того, щоб та людина пішла... це просто знаковий момент... імхо, пробач, тобі боляче це читати, але чи не було ще більш боляче сприйняти і усвідомити таку ситуацію?? десь ти писала, що твоя мама нізащо не жила б з твоєю сестрою. чи не тому, що з тебе вона може "пити кров" - ти даєшся - а з неї ні? після "вигнання" моя мама лиш півроку жила з сестрою, тоді як з нами - 13 років до того... таки не захотіла пристосовуватися. це я до того, що, щоб людина змінилася, треба її поставити в інші обставини, те ж саме "змінити ставлення" - тоді вона буде вимушена помінятися сама... але "змінити ставлення" означає не тільки змінити його у своїй душі, а ще й зовнішньо - ставлення до людини... аж ніяк не закликаю вибрикувати і вередувати, але й вік та посада "мама" також не дають їй права на це, неважливо, усвідомлює вона це чи ні... і поки їй не стане незручно у найфізичнішому смислі слова, вона нічого не буде змінювати... з крісла мусить вилізти пружина, лиш тоді виникне потреба з нього пересісти... якось так
Відповідь: Ми і наші мами Ні, не важка і не болісна. А поступова. Потроху, значить з кожним тижнем новий крок. Я склала дуже довгий список всіх образ, і переглянула їх з розуміння сьогоднішнього дня. Після цієї титанічної роботи (мені треба було 7 листків аби виписати в стовпчик всіх тих хто мене зранив), що я переглянула ті записи почався глибокий аналіз своїх почуттів. Тут я вже розбирала, ЩО я могла зробити інакше аби уникнути тих помилок, яких я допустилась. Найбільшим відкриттям для мене було як моя мама спричинилась до того, що я була холодна і підла в відносинах з хлопцями. Моя родина завше вважала, що то просто хлопці були не мої, але тепер я знаю, що причина була в мені. Я поводилась, як чорна вдова - отримувала задоволення, а потім ними нехтувала і принижувала. Я не знала звідки у мене таке, але вчора зрозуміла, що це подарунок мами. Вчора моя психолог мною просто захоплювалась. Вона аж в руки сплеснула, наскільки я виросла і змінилась. Вона просто не могла намилуватись мною. Так, це саме воно, але до прощення можна прийти саме через молитву. Треба молитись інакше ніколи не зможеш пробачити. Саме молитвою можна очиститись. ---------- Додано в 19:07 ---------- Попередній допис був написаний в 19:00 ---------- Для чого? Що мені це дасть? Наживу ворогів? А воно мені потрібне? Я вже неодноразово висказувала те що думаю, і що? Нічого не змінилось, стало лишень гірше мені. Це дало їм оправдання чому я неправильна і чому мене терміново треба рятувати. Щераз кажу, інших людей не зміниш. НІКОЛИ!!! І ніколи ніякі мої дії, типу вискажу їм ней ідуть геть, нічого не дасть. Їм тільки дай можливість поконфліктувати, це як пожива. Тільки єдина хвора людина після такого це Я. Не мама, не чоловік, а я. Ну і може ще діти коло мене. Так, вона тільки зі мною і може бути, бо тільки я їй потрібна. Тільки я можу нею опікуватись, а не сестра. Он тільки мама більше мені крові пити не буде, бо я не даюсь. Я не конфліктую, я просто з нею не живу. Я живу поряд з нею в тій самій хаті, я спілкуюсь з нею, он тільки з нею не живу. Я цю можливість завдячую оздоровленню. Я ще не повністю оздоровилась, бо це процес всього мого життя, але я вже набагато дальше від того де я починала.
Відповідь: Ми і наші мами Рада за Вас, головне, аби після припинення відвідування психолога Ви не забули усі її настанови і все не повернулось на круги свої. Типу, мама Марусю гнобить, а Маруся - терпить.
