Розлучилась, розійшлась... що далі?

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Раніше мала таку думку теж. Але зараз,маючи сина, розумію, що я б задушила його отою своєю любовю і опікою. Маю кілька таких прикладів збоку: мами самі ростили синів\сини сімей не мають(та й не хочуть). Отак і живуть біля тих мам. Не у всіх мабуть так стається. Але я тільки такі приклади знаю. І це дуже сумно.
Наразі вчусь любити в першу чергу себе\потім чоловіка\а вже потім дитину.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

ви в шлюбі?

і в гілці про нього власне і кажуть, як це тяжко, бо мало б бути певно райдужно, легко і сонячно і ніхто не мав би питати нічиєї думки, просто собі уневажнити, потім ше раз пошлюбити, а потім? знов по колу? шось не грає.

оскільки маю перед собою гідний приклад мами, на жаль розлученої жінки, тому маю таку думку, шо одружена у 18, за рік з дитиною на руках, у 25 вдруге одружена...иии, звиняйте, шо і коли встигла переосмислити? і це ж коли встигла, якшо певно поміж тим вчилась чи/і працювала + дитину бавила?
Бо я достеменно власне не розумію саме отакі випадки. А їх знаю кілька. І не було в тих випадках підстав до уневажнень, ібо "не подумала", "не зійшлись характерами", тотожне в тому ж числі "нуашотуттакого" не є підставами для уневажнень.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Вибачте, не зрозуміла, це Ви про свою маму..?
А ще не розумію звідки береться те засудження. Не судіть та не судимі будете. Ніби про малолітніх і несвідомих ніхто тут не говорив ( а про власну маму просто добило), і в цій темі також всі ніби зрілі і досвідчені діляться своїми переживаннями, шукають підтримки, а тут таке...
Тема називається (зверніть увагу) "Розлучилась, розійшлась... що далі? ",
Bogdanka, що конкретно Ви пропонуєте - піти вішатися, чи вернутися до того від чого втекла?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Це ви тільки про уневажнення, чи загалом про розлучнення?

ну так. Поки працювала, і вчилась, і дитину бавила, і ...ще багато чого робила.
Чи сила до думання згасає коли шось робиш?
Робиш, і думаєш, і переосмислюєш.
Дійсно * з підозрою*, а коли це вона встигла про щось подумати?
Аххха, значить про щось інше вона думала менше!

---------- Додано в 00:25 ---------- Попередній допис був написаний в 00:16 ----------

Не грає, бо і життя не підіграЄ.
маю знайому, яка має три шлюби. Бо вдовіла двічі.
Є люди, які не мають шлюбу. А тільки йдуть до нього , навіть проживаючи разом десятки років, маючи дітей.

---------- Додано в 00:45 ---------- Попередній допис був написаний в 00:25 ----------

недавно бачилася зі знайомою, яка на питання "Як житття, як чоловік, діти" радісно відповіла- " супер, я , нарешті, розлучилась,нуашотуттакого, діти вчаться, все ок, здорові, і т.д.". Ніяким боком я не сприйняла радісну відповідь "нуашотуттакого" за чисту монету. Хоча і радісно потисла їй руку, і пораділа за її оптимізм, і силу.
Можете собі уявити , скільки болю було пройдено жінкою, яка може радісно показово сказати "я розлучилась, нуашотуттакого"? І скільки сили вкладено в оці слова?скільки було недоспаних ночей і сліз, образ...та, шо там говорити....

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

в контексті, звідки цитата про церковне уневажнення

загалом вицофуюсь з теми, бо я не мала на увазі в дописах якийсь конкретний випадок, а тема певно більше все-таки про чіткіше: про конкретні ситуації. Маю загалом таку думку, що у сьогоднішній час шлюб в церкві в дуже багатьох (звичайно що не у всіх, тому прошу не читати між рядків і відразу шити на себе) перетворився на церемонію і данину моді, тому і уневажнення теж стало частим явищем і частою потребою, бо ж треба ще одне весілля і зі "всіма церемоніями". Тобто люди перестали собі здавати справу з понять терпеливість один до одного, ласка, любов, прощення і найгірше як на мене, шо люди не вірять, що все тільки в їх руках. І ніколи нема одного винного в суперечці двох. Це теж не надскладна істина.

і до чого це? це теж до теми розлучень? вдівці це троха не до тої теми, як на мене

О! От мій чоловік з першою жінкою шлюбу не мав. Бо НЕ ХОТІВ. Вона хотіла, а він НІ. І одружений був зовсім молодим.

аха. в 22-25 років

Ні.
Моя мама пішла на розлучення з батьком, коли мені виповнилось 16 років.
Мама багато чого робила щоб все-таки сім'я була. Бо хотіла і вірила і ще раз вірила і ще раз прощала і ще раз і ще раз.

Ніколи б не була проти, якби мама хотіла влаштувати своє життя ще раз, але вона не хотіла. Вона любила чоловіка за котрого виходила заміж і іншого якось не бачила коло себе. То її рішення і її життя. У кожного своє. Дякую їй за те, що виховала в нас відчуття свідомості у прийнятті будь-яких рішень і що виховала в нас почуття відповідальності, якої в цьому світі багатьом бракує.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Отож бо й воно...
А хтось тут виливає свій біль і комусь ця тема є болючою...
:shutup:
(Виникає резонне питання: мета і зміст таких палких і регулярних дописів саме в цій темі??? Виділитись??? Познущатись???)

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ой, та ладно...Де таке є ? По яких то таких селах? Зараз і села вже не ті, що в минулому столітті...Хіба може на яких дууууже віддалених. А так, по селах майже вся молодь виїжджає в міста, вчитись, працювати. Так шо такого вже немає. А то шо по своїй дурості "залітають" і женяться - то так, є таке. але то тільки по своїй дурості, а не того шо мама сказала.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

це тема, де потрібно написати тільки те, що розлучення є гуд і потрібно шукати потім обов'язково ще когось, бо в інакшій формі життя втратить сенс?
Ну то, Фуроре, це НЕ ТАК!

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

ойойой, богданочко... дуже вузько мислиш, або я не пойняв глибини.. не сперечаюсь, розлучатись зле. але ти про то вже говориш як про лузання сємок.. щиро бажаю тобі не відчути всіх прєлєстєй розлучення, спроб все змінити, сліз в подушку і в плече близького друга, думок - все буде в мене добре, якось переживу, а далі сльози і депресняк- ні... не буде добре! нікуди не хочу йти, тра змиритися - буду жити сама, з дитиною, ну не судилося мені щастя сім"ї, бо( розлюбив, забив, запив, побив, зрадив, пішов, т.д.), значить я на землі маю іншу місію, і знов сльози, і легка заздрість при спогляданні на закохані пари- це вже не для мене. а яка мука пережити вперше після розлучення, мироприємства( сімейні і не дуже), де завжди були разом, а тепер ти одна! і це, богданко, тоді, коли розлучення- єдиний вірний вихід, і зараз час це показав, то не думаю, що це легше для жінок, які ще вагаются! я вже мовчу про страх виховання сина самій, і про його психіку.. це крок дуже важкий, і мене зрозуміють ті, хто через це пройшов. і розмови, шо треба було.. винні двоє.. а ще треба було... а потерпіти.. це з розряду бла-бла-бла.. тому що люди розлучаются, коли це вже пробувано-перепробуване ( я про тверезих, адекватних людей) і ми можем собі думати шО ше можна було, але то лиш думка збоку. щ відбуваєтся в сім"ї насправді, крім них самих ніхто не знає. і моє тверде переконання, що жінка ( бо зараз про жінок говоримо) не повинна ТЕРПІТИ сім"ю, бо так треба, бо вона давала обіцянку( її , до-речі давали двоє, і дуже сумніваюся, шо чоловіча половина буде так побиватися як то все склеїти, як знайти вихід.. чомусь це завжди на плечах жінки, а на рушничку ж клянутся обоє?!). вона має право, і її діти , на любов, на щастя, на сім"ю. і не бачу нічого поганого, що жінки одружуются знову, знаходять собі кохання і віддушину, а дітям тих батьків які їм так необхідні, чи мають битися головою об мур- як я могла розлучитись, я ж обіцялааа... чи жити в постійній подавленості і депресії, бо вона жертвує собою ради сім"ї з ..( тут вставити епітити про мужа, через які люди розходятся) , бо ж обіцялааа! а для дітей - файна мама, чи модель сім"ї? і ще- "не зійшлись характерами" це формулювання для судового розгляду. чи ви думаєте, шо всі люди будуть вам виливати душу і розповідати все як було насправді? чому розійшлись- не зійшлись характерами.. а проблема ж набагато глибша..

теж би вже звідси цофнулася, бо переконати, шо крім чорне і біле, є ще сіре, і то з різними відтінками, тєжко, та й неможливо, очевидно. просто прориває бажання справедливості, розлучені нічим не глупіші, і мають не менші моральні цінності та відчуття відповідальності, ніж ті , яким повезло за першим разом. ттт.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Питання залишається відкритим...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

))))
Для декого переосмислення не приходить і в...... сорок дев"ять з половиною.

Для мислячих, але не маючих досвіду, і не маючих правильного поштовху від ближніх , приходить не з віком ,а ( як каже мій тато) коли життя мордою об стіл вдарить.

---------- Додано в 00:54 ---------- Попередній допис був написаний в 00:50 ----------

Так, голосно і прямо не кажуть. Є просто розмови, з дитинства чуті, про застарілих перестарілих 27 ( образно) старших жінок, які й заміжні не були, а їхні сестри вже давно, а подруги теж, а діти вже до школи могли б...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

а разводы же разные бывают?
Может инициатором стать женщина:
- действительно все плохо в семье. неуважение со стороны мужа и тд (тот развод, о котором тут только и говорят, к сожалению)
- разлюбила мужа, влюбилась в другого (или только мужья уходят к другим?)

Может инициатором стать мужчина:
- "от хороших жен не уходят"
- влюбился в другую, (или наш, женский вариант описания ситуации: "увели, окрутили")

Наверно, самые болезненные это связанные с плохой жизнью женщины в этой семье и когда уходят к другой.

А вот кто-то уходил к другому? Просто потому что любовь? Не любовника завести, а к другому уйти насовсем, чтобы семью строить. Мне кажется, что это сложнее. Это же почти предательство, особенно если в семье все хорошо... И в любом случае - это ВСЕ сначала, заново уживаться.

Или вот про "увели"...Кто-то знает реальный примеры когда "увели" мужа и отца детей, когда в семье все хорошо? Мужчина разве уйдет из уютной семьи сам? Наверно, будет или срываться внутри своей семьи, чтобы показать, что все плохо, или действительно все так плохо и ему, собственно, уходя и терять-то нечего...А если дома тепло, хорошо, ну заведет любовницу но и не уйдет к той любовнице жить...Вот если жена узнает, то, может, жена и подаст на развод...

мысли в слух, но всё же даже без "а комусь ця тема болісна", обсуждается только один вариант развода. Когда всё плохо.

А никто не верит в то, что мы притягиваем то, что заслуживаем? Или то, чего боимся? Или то, в чем недостаток? Или сами где-то не так себя повели, или муж не так повел, поэтому такими и выросли у себя в семье. А когда все уже запущено, то, конечно, зачем мучатся. Лучше уже двоим начинать с совсем чистого листа. Главное, хоть опыт учесть, переосмыслить.

и очень согласна с тем, что говорят про воспитание и все такое. Имхо имхо на наше мировозрение. на то, что ищем, что находим и как строим отношения все это очень влияет. Хорошим плохие не попадаются просто так.


(не замужем, детей нет. Права на собственно мнение по этим причинам не имею)

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Знаю декілька ситуацій, що ви описали,там і коханки і жінка супер, чоловік як сир в маслі - і нагулюється, і від жінки не йде, бо накормлений, налюблений, напрасований... Я би на місці тих жінок (законних) не терпіла, а вони так живуть і десь щасливі... кожному своє.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

ну как говорят? "Если женщина мудрая и на семье наличие любовницы не сказывается, то она (мудрая жена) сделает вид, что все хорошо. И простит измены". Сложно все это. Если некоторые женщины и женятся не по сильной любви, то почему и тут не простить. Действительно, что кому важнее. Самое удобное - быть сыром в масле Может, таким сыром и жена бывает, если все устраивает...

А терпят и одна женщина, которая в семье и та, что любовница. Хотя все зависит от того, какие еще те жены и любовницы... Я любовниц не люблю, как и разрушительниц, но одно время наслушалась слез одной подружки, которая была любовницей. Вот уж действительно, когда и встать на её сторону не можешь, и домой плакать в подушку тоже не отправишь.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Розлучення - це зло, зло, яке приносить біль обом, незалежно від того, хто ініціатор, і хто винен. Але це зло - єдиний варіант, щоб не породжувати ще більше зло в сім'ї, коли всі решта способи вже випробовані.

І щось бачу таку тенденцію, що чоловіки, на жаль, не відзначаються благородством чи відповідальністю під час розлучення. І продовжуєш певні речі терпіти далі просто, щоб не затівати скандалу і лишитись людиною. З надією хоч на якісь людські стосунки після того, принаймні з поваги до того, що було.

І я не розумію, чому я не повинна після розлучення шукати когось іншого. Я не вважаю життя щасливим без любові, і без кохання воно реально не має для мене сенсу. Я хочу любити і бути коханою. То чому я не маю права цього хотіти і добиватись після розлучення. От те, що це важко і часом здається абсолютно нереальним, то вже інша справа.

А тепер питання по темі "що далі?". Я хочу повернути назад дівоче прізвище. Після розлучення лишилась на чоловіковому, якось вже до нього звикла, та і купа документів на тому прізвищі. Але якось чим далі, тим більше відчуваю, що не маю права його носити. Питання - для зміни мені потрібно іти в РАЦС? Чи мона одразу в паспортний стіл. І скільки ччасу це займає? (з вашого досвіду)

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Потрібно йти в РАЦС районний, я ходила, і там все оформлять і видадуть свідоцтво про зміну імені і тоді в паспортний стіл. Треба мати свідоцтво про розлучення чи рішення суду (хоча зі суду до них документи самі потрапляють), свідоцтво про народження і паспорт. Процедура затягується якщо в рішенні суду не записано про зміну прізвища. якщо в вас місце народження Львів то простіше, а якщо інше то треба ще якусь довідку з місця народження щоб швидше було.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Боже, чому то так важко, пройшло вже більше як півтори місяця, як ми розійшлись.. трохи зі скандалом за дрібницю, але я зрозуміла, що не зможу прожити життя з цією людиною, не тільки через цю сварку, а й через багато інших нюансів, довго я йшла до такого висновку, але все ж таки..
і от сьогодні, дві години переписки, купа звинувачень з обох сторін, і питання його вкінці: "миритись будем?", я сказала, що не готова це все так зразу пробачити. і на кінець скинув пісню, яка мене просто " вбила"
і тепер сиджу дурна, заливаюсь сльозами і думаю - чи то така доля, що клеїш-клеїш ті стосунки до купи, а воно ніяк і значить варто лишитись того, не твій ще значить час і пробувати якось по-новому жити, але без нього. чи може це виходить, що так легко здалась, майже без бою.
всередині просто все розривається..

розумію, комусь може це і смішно буде читати, здасться по-дитячому, і сама напевно потім буду сміятись, але просто зараз потрібна підтримка і можливість виговоритись

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

якщо маєте сумніви, спробуйте, знаєте, після таких потрясінь - люди трохи міняються, цінуйте те що маєте
Тим більше Ви двоє хочете бути разом, проаналізуйте разом що є хорошого в Ваших стосунках і як можна зменшити конфлікти через дрібниці.