Відповідь: Ми і наші мами Так, має значення, як кажуть. Є, звісно, випадки, коли рідні не люблять одне одного і навмисне хочуть принизити, але я такого не відчувала. Це не принизливо, це... переживально. В неї такий непідробний жах в очах:eek:, як вона бачить на мені складки жирку. Це справді стимулює. Не зневага, а жах - переживає за мене, бідака, більше за мене саму. Це радше приємно, а не принизливо. Я відчуваю по житті підтримку. Вона в мене також схильна до чогось некорисного - то я теж її дресирую по повній. Але знаю, що вона чутлива до обговорення на людях, то я так не роблю, а мені заввиграшки - в мене просто відсутній страх перед критикою в родинному колі.
Відповідь: Ми і наші мами ну, чи любить хтось мене більше, ніж моя мама, я сумніваюсь, проте, її зауваження мене не стимулюють ніяк. я таки з іншої планети... не стосовно теми, люди, шо робиться, в нас той масовий психоз стосовно ваги і параметрів, я не закликаю всіх бути жирними, звісно дійсно зайва вага шкодить здоров`ю, але коли люди почуваються неповноцінними (то я не про вас конкретно) через 5-10 кг відхилення від "норми", це мене лякає...
Відповідь: Ми і наші мами причому, як правило, не від "норми", а від примарних ідеалів... моя мама впевнена, що я - черства і безсердечна. А я просто прагматик і коли щось стається - то радше робитиму щось мовчки, аніж плакатиму над чиєюсь чи своєю бідою. Чогось і вона і сестра вважають, що треба довести мене до сліз, щоби пробудити "чуйність".ну і з таким співчуттям дтвляться на моїх "бідолашних крихіток"... ууу
Відповідь: Ми і наші мами Ги... У мене так само. Мій колись любив підколоти мене за вагу. Але так по доброму. То я провела з ним "воспітатєльну бесєду" і пояснила, що жартувати до жінки про її вагу то те саме, що жартувати до чоловіка про його "пісюльку"... усьо, більше не жартує)))
Відповідь: Ми і наші мами тю... мене майже 90 кіль, при зрості 164см, тобто вага далека від норми. Але, мені в моїй вазі комфортно, я почуваюсь жіночною, чоловіку є за що обняти і об що погрітись взимку. І, як сказала одна з форумчанок в даній темі "жартувати про свою вагу можу тільки я, іншим - зась" (не цитата, але якось так..). Будь яке зауваження зі сторони, обрубується "на корню".
Відповідь: Ми і наші мами Те, що власне завжди хотілося сказати у цій темі: http://www.youtube.com/watch?v=fBiFERxMe5k
Відповідь: Ми і наші мами я свою маму люблю і ціную. Тільки не розумію, чого такий постійний тиск на мене. І чому треба постійно плакати над моїми бідолашними недоглянутими дітками, і "діагностувати карму" і все решта. Щось отак тримаюсь-тримаюсь пару тижнів, а тоді не витримую - і тут жаліюсь. Принагідно. Святкували мій Д.Н. було постійно видно, як мама зі стражданням дивиться на "те, що виросло". В мене то не роздратування викликає, а вже чорну злість якусь, до трясучки. Блін, ну я не настільки гірша за інших, щоб постійно виробляти ось таке: прийти до мене і показово спілкуватись тільки з моїми дітьми; без моєї участі домовитись з Дми, коли вона до нього прийде; відмовлятись їсти у мене вдома; ага, і чоловік мій - бідолаха. Ну що поробиш... щось накипіло, надоїло.
Відповідь: Ми і наші мами намагайтесь не звертати увагу на ті моменти. я от деколи почитаю тему і розумію що багато яких рис є і в моїй мамі, але я їх просто не помічаю. так легше. моя мама любить надутись на мене. може не розмовляти. чому? бо я не додумалась повитирати пилюку за шафою в кладовці. то нічо що та шафа там намертво стоїть))) ( то я так образно). так от, ситуація називається сама придумала--сама образилась. але я не беру собі то до голови. поводжуся ніби нічого не сталось. з часом маму попускає і все йде ок. потім мама каже що я пофігістка. а я і не сперечаюсь. потім, що я живу в свинарнику. та без питань. розкидані забавки по підлозі не вводять мене в агонію))) може я така людина просто. не люблю ображатись чи перекручувати якусь сварку і вишукувати приховані мотиви. кажу все прямо і відразу ж забуваю. маю сестру, то в неї з мамою перманентна війна. обидві дуже нестримні на язик і обидві люблять поображатись. моя мама як на то подивиться то каже: добре що ти не така і не дуєшся)))
Відповідь: Ми і наші мами то не моменти, то стиль спілкування. Про те, що я "така, ну що поробиш" говориться відкрито, всім, кому треба і кому не треба. Люблю цю тему. Розповім - і легше
Відповідь: Ми і наші мами а ви не пробували поговорити зі своєю мамою відверто і розказати що ви відчуваєте в її присутності?
Відповідь: Ми і наші мами пробувала. Максимальний результат був - місяць мама мені не брехала. А взагалі, розмови нічого не дають, тиск продовжується
Відповідь: Ми і наші мами вода камінь точить раз на місяць, друга розмова на два і так по наростаючій, зараз моя мама намагається себе стримувати. В тебе чудова сім'я чудові діти і ти нівроку, а мамині ідеали ти їй прощай
Відповідь: Ми і наші мами На це може повпливати лишень ваш приклад. Нічого ви з нею не зміните. Можете лишень поменше тим нервуватись, бо вона така є, то її свідомо обраний стиль, в якому вона нічого поганого не бачить. Це важко, але що поробиш. Он я свою маму розчулила в неділю, і сказала їй, що дуже довго вважала її відношення до мене принижуюче мою особистість. Проте, тепер я їй пробачила, і я бачу, що я мамі потрібна як повітря. Мені шкода, що ми не можемо мати гарні відносини де б ми підтримували одна одну, але так є. Я вірю, що з Божою Помічю моя мама і до того доросте. Моя сестра, хоч завжди і виставляється як сама, сама, і мама й справді багато їй пробачає і не зауважує того, зовсім не така вже у любима. Вона може мамі сказати такі речі, що аж мені прикро. Мама їй пробачить, але я вже принаймі вмію сказати слово і звернути увагу на її поведінку. Моя мама дуже боїться змін у мені. Вона боїться, що я її залишу. Що ж вам цьомочко робити? Тільки пробачити. Щиро, з глибини душі. Коли ви знайдете спокій в тих відносинах, ви виростете і мама побачить вас інакшу. А вам самій вже не буде так важливо ті мамині наїзди, бо вони вас не будуть зачіпати. Саме це і називається вилікуванням з дитячих ран.
Відповідь: Ми і наші мами я б не сказала що в мене ідеальні стосунки з мамою, але я їй дуже дякую за те що вона мене навчила бути відветрою з собо. тобто ми говоримо одна одній що думаємо що відчуваємо. бувають конфлікти та образи, але не стоїль нічого недоговориного. вона так і каже, що я її коліжанка
Відповідь: Ми і наші мами То файно! А я он зрозуміла, що мені коліжанка в особі мами не потрібна. Мені потрібна мама. Любляча, уважна, розуміюча, яка може дати добру пораду. А коліжанка, то напевне трошки інакше. Всетаки я можу з коліжанкою поговорити на інтимні теми, а з мамою не хочу. Не хочу ділитись з мамою певними суто інтимними дрібницями свого життя. Кожна мама хоче добра своїй дитині, і жалітись їй на якісь інтимні речі часто не варто. Вона може сприймати перечулено. Тож, я не дуже хочу маму-коліжанку.
Відповідь: Ми і наші мами і в мене так само, але Тобто, в нас це односторонньо. Вона розказує, а я - ні. Та я і взагалі суто чимось інтимним не ділюся. Нема потреба. Все, що хвилює, розказую чоловіку. В нас взагалі дивні стосунки. Після того, як батьки розійшлись, сталось дуже багато всього різного і мені прийшлось розгрібати то все. Для мами розбився світ. Вона його ще не навчилась сприймати, таким, яким він є. І отак до сих пір ніякі важливі рішення не приймаються без моєї участі. Мені не важко, але так не має бути. Я будую власну сім'ю і не можу жити двома. А найбільша в тому цікавинка, що я наймолодша. І чомусь на мене перекинулись обов'язки глави сімейства...не дочки, яка любить і шанує маму, а саме мужчини, який має вирішувати сімейні проблеми...
Відповідь: Ми і наші мами я навіть з коліжанкою не ділюся на такі теми.......ну принаймі вважаю що то моє. а мама більше людина яка радить але я не ображаюся за відвертість, ми з нею як сестри іноді, нас навіть думають що ми сестри.
Відповідь: Ми і наші мами Про нас так само говорять. Я сказала, що то ваше життя і ваша мама, і я за вас дуже рада. А для мене є так, що я волію поділитись деякими інтимними речима з дуже доброю і щирою подругою, але не з мамою і не з сестрою. Все! Так є у мене!
