Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

У нас було раз так, що доня сіла на мокре, але я перед тим попереджала, якщо вона сяде, то ми підемо додому. Вона сіла, я взяла на руки і пішла з нею додому. Вона плакала, я намагалась заспокоїти і пояснити свої дії, а дома я її переодягла, і ми знову вийшли на вулицю. Більше вона в мокре не сідає, або як сяде, то вже знає, що підемо додому і не обовязково вийдемо знову. А ще сама після дощу бігає до качель і каже мо ( шо означає мокре )

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

саме так - пару раз дозволила це зробити у відповідному одязі і інтерес пропав))))
За 10-15 хвилин сидіння у калюжі - труси були сухі)))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

У нас двічі за тиждень з просоння починалась істерика. Просто кричить і все. Прохання , вмовляння не плакати не допомагають. Питаю тобі щось болить? У відповідь, я не можу нічого казати або я не хочу нічого казати і далі плач. Прошу не плач, заспокійся, все добре, тобі щось погане приснилось? Я не можу заспокоїтись, я хочу і буду плакати. Ці істерики у нас по 30-40хв. Сусіди певно точно думають, що я її б"ю. Я все чекаю, коли ж вони прийдуть і запитають Після першої істерики сказала, що їй приснилось , що вона плаче в школі, бо тато кудись пішов. Під час другої ще кричала , що їй голова болить, але воно й не дивно, стільки ревіти...мені самій бошка вже тріскала
Ще у нам періодично "заходить". Стій тут, я туди н піду, і стоїть як вкопана. Або , її коронне, підійди до мене. І доки ти не підійдеш, вона стане і буде кричати і плакати, з місця не вступиться. Така вреднюча і вперта стала, що капець. Я все нарікала раніше, що вона вредна, то були квіточки... Йшли сьогодні по ринку, хтось до неї щось скаже,- не кажи мені нічого, іди геть сказала.. і в такому дусі. Встидно
Чоловік у мене дуже спокійний, але вона вже його умудряється виводити з себе регулярно. Все казала, що рукоприкладством не буду займатись, але вже від нас обох дістала пару разів. Але толку - 0,0
Що робити? Чи само перейде?

---------- Додано в 16:51 ---------- Попередній допис був написаний в 16:43 ----------

На нас це вже не діє. Навіть :хочеш шоколадку або мультик не допомагає, хоча від цього ніколи не відмовляється а лиш випрошує, бо її в цьому обмежують.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ага і в нас так, але я буду стояти поруч, або йду за руку туда куди мене веде всерівно кричить, а потім раз і перестає якби хтось на пульті виключив. Ну і саме коронне це вилазити на стіл на гойдалку а сьогодні заходжу до хати а моє чудо-чудесне вже в ліжечку, досі не можу зрозуміти як залізла, ну і звичайно коли забираєш її з того столу або ще звідкісь звідки може впасти істерика ще ого-го, і ніякі пояснення, доводи

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас якщо щось вимагається з криком і плачем - то я це даю/роблю тільки після того як Гриць заспокоїться.
Просто в перерві між криками кажу що я чекаю поки він заспокоїться і тоді ми будемо робити те що він просить. І потім - діалог на тему як класно коли Гриць не плаче

В нас таке буває тільки якщо дуже-дуже голодний, або заснув в машині і його розбудити - не дати поспати в обід.

А може був якийсь серйозний стрес - і їй то сниться?

---------- Додано в 17:13 ---------- Попередній допис був написаний в 17:11 ----------

Ну вік трохи інший, мені то виглядає як перевірка як мамою можна керувати... і привертання уваги.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Сьогоднішня ситуація.
Поки гуляла з Романом зранку до нас приєдналась бабуся. І я вирішивши цим скористатись, почала домовлятись з Романом, що хочу скокнути в епіцентр за дечим, а він в той час би поганяв на ровері під наглядом бабці. Він спершу погодився, але коли я відійшла на тридцять метрів - закатав дику істерику. Відповідно я повернулась щоб його заспокоїти, ну і на епіцентрі довелось поставити хрест, бо нінаякі домовляння він вже не вівся.

Мама провела мені виховну роботу по вихованню дитини, що я все роблю неправильно, вертатись не потрібно було, він має зрозуміти, що якщо я пішла, то по першому його плачу не вернусь. А мені якось дико лишати дитину в істериці, і я трошки з нею не згідна. (Тим більше він дуже капризний і ослаблений після хвороби, не бачу сенсу ще більше його стресувати).

Так от, як правильно? Втікати незважаючи на істерики? Чи домовлятись (наразі безрезультатно)?
Справа в тому що ніякі домовляння не діють після нашої спроби походити в садок. З того часу Роман не признає таких понять, як залишитись з бабусями без батьків.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Не діє. НІЩО, ніякі слова, вмовляння, обіцянки.
І таки зрештою підхожу до неї я або чоловік, бо істерики ці переважно на вулиці і вже не один раз чула в свою сторону : це хіба мама?! Дитина розривається а вона стоїть дивиться.... Так хочеться щось в догонку сказати, ледь стримуюсь.
Сподіваюсь переростемо

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

і в нас не діє, годину б чекала що вона заспокоїться - годину б ревіла
правда в дома в більшості випадків роблю так

а надворі не ризикую. якщо ж ми біля хати то відразу додому і крапка. ніяких більше гулянь, мультиків і т.д. на той день.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ой, в нас ідентична ситуація була... Мама каже, що дитина мною керує, а повинна знати своє місце. Через ці стреси маємо проблему, якої раніше не було. Тепер розгрібаю завали. І прошу бабусю залишатись просто бабусею, а вихованням займусь я. Сподіваюсь, за якийсь час питання вирішиться і з малою, і з мамою.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Люда, розслабся!
Те що говорять - то їхні проблеми.

направду важко. але то тре якось зупинити, можливо наперед домовлятись, таки пару раз не підійти - особливо вдома - хоча крики дитини вдома - то дуже голосно.
Просто з народженням лялі то може посилитись, оскільки ти фізично не зможеш прибігати на її крики, та й спати малечі треба буде.

Мені останнім часоб бракувало послідовністі, і Гриць це просік.
Брак уваги з народженням Нестора ми частково компенсували машинками Грицеві, дойшло до того що Гриць почав кидатись іграшками. Тепер вже 3 поїздки в Ашан в нас без іграшок - прогрес на ліцо.
Але от говорити тре дужжжжжжжжжже багато. В мене ввечері вже язик заплітається...

Я Гриця залишала тільки тоді з бабусями, коли фізично не було в мене можливості брати з собою. Така поведінка, як ти описала - була якщо він довго не бачився з бабусею. Тому завжди старалась перед тим частіше бувати разом в гостях, гуляти.
Але якщо мені потрібно було йти, я йшла. Рідко, бувало також плакав, правда через 2 хвилини я дзвонила - дитина задоволено бавилась.
Я загалом вважаю потрібним дотримуватись рішення, а не змінювати його після плачу дитини.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Бавимось на дивані - я, доцік і чоловік. Треба йти мені на кухню. Я встаю і кажу малій, що мама іде на кухню тобі по компотик. Дитина послухала але як тільки я дійшла до дверей вона в плач. Я повернулась і 10 раз напевно скзала що мушу іти і т.д. Врезультаті по компот пішов чоловік.

Чоловік провів мені таку саму виховну роботу.

І мене це цікавить як то правильно робити?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас з Таюсею теж би таке не пройшло ) Мені як треба десь без неї піти, то прошу бабусю десь з нею піти, просто гуляти Тая не погодиться але в магазин або по якійсь справі то піде залюбки. А я ніби залишаюся вдома і їх відпровадивши можу йти і собі, таке обходиться без сліз за мамою. На вулиці, якшо вже я з нею гуляю,Таюся не лишиться наразі ні з ким.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Аналогічно! Стоїть на сходах і ревить: "Мамааааааа, йди до мене!" Кажу, йди сама. "Нє, я не вмію, я ще маленька!" І плаче просто крокодилячими словами... І буде так плакати, поки не підійдеш і не забереш... Сама не зрушиться...
Але я вже замітила, що в нас такі приступи вредності бувають періодами... Пару місяців - золота дитина просто, а пару місяців ось така вреднючка! І, головне, коли питаю "А чого ж ти плачеш, скажи?", відповідає завжди: "Не знаю!"... Ех, змучилась вже я...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Сашко теж таке іноді видає, але вдома. я на кухні, він в кімнаті і кричить: маааам, іди сюда. я тоді кажу щоюб сам прийшов і спокійно сказав. кілька разів коли ми були поруч я сказала що не чую його коли він кричить, тому як має щось сказати нехай підходить до мене.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Не дуже розумію, для чого йшов чоловік на кухню. Якщо дитина хоче пити і не відпускає маму принести, то або дитина має розуміти, що компотик сам не прийде або можна запропонувати піти разом і принести собі пити. В нас би принаймі було так.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в нас теж є таке. малий настільки травмований/наляканий, що кричить дикими криками в будь-якій новій обстановці - боїться що його залишу. сьогодні були в лора на прийомі - то так верещав, що стіни тряслися, я навіть не чула лікаря з відстані метра, при чому йому ніхто вже нічого не робив але він не перестав ще 10 хв в мене на руках поки ми не вийшли за двері. напряму повязую з садковою травмою, бо я його готувала до походу в поліклініку, ніби все розумів, а тут на тобі... в знайомих пару днів тому були, там теж такий хлопчик, то мій цілий час тримав мене за ногу або на колінах сидів, не йшов бавитися іграшками...раніше аж такого не було, що це? страх?

гра на публіку, може уваги бракує
якщо діти себе так поводять - значить не задоволені якісь із їхніх потреб, а потреби у всіх дітей різні в залежності від темпераменту

я конешно не спец, але також

якшо мама так вирішила - так і буде, крапка. дитина має розуміти, хто головний. я не вертаюсь в таких випадках, хоча вас розумію

дитини дуже шкода, бо це своє найдорожче.
материнський інстинкт часто сильніший за раціональну поведінку
але в більш-менш стабільну емоційну погоду (коли нема сильних стресів "глобального" х-ру) поступатись дитині не варто, бо тоді вона бере контроль у свої руки, і таким чином сама стає неконтрольованою.

---------- Додано в 17:45 ---------- Попередній допис був написаний в 17:28 ----------

згадала випадок. ми якось вечеряли всі разом. я покликала своїх хлопців на кухню, а малий прийшов, взяв миску і наполегливо хотів йти їсти під мультики в кімнату. я сказала, що будем їсти на кухні, всі разом! Він заперечив і закатив істерику... тривалу... врезультаті лишився голодним, хоч я декілька разів пропонувала прийти до нас на кухню поїсти (не з"їв ні крихти в той вечір). Совість правда трохи мучила

Якби моя мама таке побачила, то певно би написала скаргу в соцвідділ про позбавення мене материнства...

не можу сказати, що синуля такого більше не пробував робити, але вже не так наполегливо, посперечається трохи - і йде їсти!

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ех і в нас починається період істерик, синочок буде плакати - кричати доки не отримає те чого хоче, або негайно придумати цікаву гру. розумію що так не можна але як йому пояснити!

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А я вчора чуть не згоріла зі стиду. Бавився Тарасик в пісочку, прийшов хлопчик і хотів взяти його машинку, той машинку видер з його рук, шпурнув подалі і почав катулятися по землі. Я разів 4 сказала, щоб він став, потім сама підняла, почала пояснювати, що так не робиться, що треба бути чемним і т.д.... В результаті сам віддав машинку і бавився далі, обіцяв, що буде чемним. На вечірній прогулянці все повторилося . До вчорашнього дня нічого подібного не було, я в шоці. Дома говорить одне, а витворяє своє...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а скільки Вашому сину?
Гриць з року приблизно розумів що я від нього хочу - головне терпляче і просто пояснювати.

В нас можливий варіант тільки обміну. особливо в вашому віці. Або Гриць бере багато машинок і разом з кимось бавиться.
Просто раджу щоб не було істерик - довго пояснювати сину що саме хоче хлопчик від нього і дати машинку тільки коли Тарасик зрозуміє і погодиться.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я по допомогу. Сиджу і не "можу прийти до тями" (добряче вишмагала Данила), в принципі я проти фізичного покарання, але останнім часом тим грішу.
Наш Данилко дуже-дуже енергійна і емоційна дитина, якщо чогось йому захочеться, або роздуріється - не має спинку, а саме головне що всі його жарти закінчуються тим, що він починає сильно (напраду дуже сильно) битися, в хід ідуть і ноги і руки і навіть може добряче буцьнути головою (мене, чоловіка, бабцю/прабабцю) В той момент відійти від нього не реально, він чіпається ногами, руками і таки продовжує сильно лупитися, таке як відвернути уваги на щось цікаве, щось пообіцяти, обійняти - не діє. Навіть віддати йому "здачу" (якщо це легенько - не спиняє його), допоки я вже "не впаду в нерви" і добряче не відшмагаю. Але мене пізніше це дуже мучить, мучить відчуття що й не можу до дитини знайти підхід. Розмови, пояснення що людей це болить (він розуміє, співчуває) але як роздуріється все починається спочатку. Як навчитися співіснувати з його лавиною енергією, як припинити його биття (навіть жартівливе?)