Відповідь: Ми і наші мами В цій темі десь вище промайнула фраза, що , мовляв, нема чого на мам жалітися, ми ж не знаємо яке вони мали дитинство, чи їх долюбили, ну і щось в тому дусі, і перечитуючи історії взаємовідносин форумлянок з їхніми мамами, хочу таки стати на їх захист, жаліються- значить наболіло, не нам судити їх почуття і те чи мають вони моральне право жалітися на своїх мам, і пригадуються як завше розумні , і в даному випадку доречні, як на мене, слова Ліни Костенко: Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.
Відповідь: Ми і наші мами ну, в нас це теж було, то може з декількох рядків короткого допису виглядає все просто... і кидання трубки, і гримання дверима, і плачі, і істерики - все було. Все змінилося, коли я змінилася..... я отак закріпила за мамою право на її бзіки і перестала їй будь-що доводити (крім отої розмови, але там я не так щось доводила, як просто хотіла розказати...) ну, таке в нас регулярно і постійно, я якось або не звертаю уваги, або продовжую казати, що все добре, десь тут я лукавлю і є нещирою, роблю неправильно, але сказати, що щось погано - це підписати собі вирок) їм і так здається, що все не так, що щось зле), а коли заглиблюватися, то можна не вилізти з того... за стільки років мама вже звикла. І я звикла.
Відповідь: Ми і наші мами В контексті теми пригадалась мені розмова мами і її двох колежанок(50-60 років)… Жінки говорили про те як вони милуються сучасними мамами і їх ніжним лагідним ставленням до своїх дітей. І навіть в чомусь заздрять їм, бо самі своїх дітей (тобто нас) «недопестили». А все через те, на їх думку, що виховувались жінками(тобто нашими бабусями), які народились у воєнний або довоєнний час. І наші бабусі були виховані так, що головним завданням матері було - забезпечити їжу і одяг дітям( бо ж був важкий післявоєнний час). А все інше, пестощі, слова любові, то не на часі. Бо ж треба виживати. Тобто наші бабусі не завчили, грубо кажучи, наших мамів ніжності до своїх дітей. Тому ми так часто нарікаємо, що наші мами, на нашу думку, недодали нам тепла… Пригадую свою бабусю. Сувора, мало емоційна в людських відносинах… ніколи не бачила, щоб бабця обіймала мою маму, а тим більше, не чула ніжних слів від неї. Коли мені було 17-18 років, раптом відчула дуже сильну нестачу ласки від мами, злякалась, що буде так як між нею і бабцею. І зробила сама перший крок назустріч. Вже не пам’ятаю, як саме то було, але… Я почала її обіймати, спочатку ніби жартома, бавлячись… Потім навчилась говорити їй теплі слова, вигадувала їй якість жартівливі прізвиська, і по трошки крига скресла… На це пішов не один рік, але воно того варте.
Відповідь: Ми і наші мами Бабусі... Я добре пам"ятаю відмінність між татовою і маминою мамами. Татова ніц мені не шкодувала. Я пам"ятаю, колись будучи малою, мені батьки дали гроші на морозиво і я на крилах полетіла з літровою банкою в бістро через дорогу, щоб купити на вагу того морозива. Біжучи додому зашпорталась за трамвайну колію, впала, і та банка з морозивом-вдрєбєзгі! Я з плачами прийшла додому, плакала не того що дістану, а морозива було шкода. То бабця пішла в те бістро і купила мені півлітрову банку того морозива, так щоб дідо не знав (він був дуууже скупий, в нас навіть на кухні було 2 холодильники, щоб ми його продуктів часом не їли). Пам"ятаю я і мамину маму- купувала собі шоколадки і ховала під подушку. Нас в неї п"ятеро внуків. То ті шоколадки бувало аж розпластувалися і, топлячись витікали з фольги під тою подушкою від довгого лежання, але нам, внукам не давала, ми потім просто знаходили їх в смітнику...
Відповідь: Ми і наші мами Ось так поначитувалась тут різноманітних історій - і зрозумліа, що не тільки у мене такий дурдом((((. І як з тим жити? А ще й коли в одній квартирі, то взагалі жах!!!
Відповідь: Ми і наші мами Мама моєї мами була дуже доброю, але багато пережила спочатку її відірвали від родини і вивезли з Польщі до України, першого чоловіка вбили, другий - мій дід був хворобливим, з важким характером. Жили бідно, самі будували хату, спочатку допомагала дідова мама, але вона скоро померла, за моєю 10-річною мамою особливо не було кому дивитися, бо ж батьки на роботі. Коли мамі було 19, бабця злягла після інсульту, а ще через декілька років помер 50-річний дідусь, а в мами на руках залишився безпомічний лежачий інвалід в стані овоча. Так її життя і зламалося. Зате мого тата його батьки та цьоця, яка з ними жила, вже любили і пестили, як тільки могли. Якщо чесно, аж забагато. Бабуся по татові росла сиротою, мабуть, тому і хотіла віддати своїй дитині все найкраще.
Відповідь: Ми і наші мами я наступила на свою дурну гординю і попросила маму відвести Дми на айкідо.Сподіваюсь, що скоро почнеться нова, ноормальна ера наших стосунків
Відповідь: Ми і наші мами а в мене навпаки інше враження. Як можна не жити з мамою дружно? Дуже шкода коли діти не можуть знайти спільної мови з дитиною. Мрію щоб в мене з моїм сином були такі відносини, як у мене з мамою.
Відповідь: Ми і наші мами Ніколи не думала що буду писати про маму на форумах, але прочитавши дописи вирішила і сама написати декілька слів. Моя мама це така енергійна жінка худощавої тілобудови з поривистим характером. Дуже працьовита. Що задумає, того обовязково і доб"ється. Любить керувати, давати поради і хоче щоб її всі слухали, але з іншою думкою рідко рахується. Якщо вона вважає що так для дитини буде ліпше, то так і буде робити і хоче щоб ми з братом робили по її, а нашу думку не завжди хоче вислухати. Коли я була ще малою, то пам"ятаю що вона все була чимось занята, постійно на тій роботі, а мені так бракувало її теплих слів і уваги. Зі мною переважно багато говорив тато, саме тато навчив мене читати і писати. Мама у вільний час тільки бігала за мною і заставляла мене їсти і тепло вбиратись, що мене дуже нервувало, тому я противник того. Коли я підростала то вона замість того щоб нормально поговорити по душам, читала мені моралі що я все не так роблю, не так прибираю, що в мене бардак, що не з тими дружу, не ті фільми дивлюсь, не туди хожу. А я не мала навіть право висловити свою думку. Повірте, я вже сходила з глузду., тільки і мріяла щоб поступити в інше місто. Так вот, настав час поступаит у ВУЗ. І тут знову ж мама: Ти туди не поступай, це не для тебе, ти поступай туди, бо це дуже престижний ВУЗ, престижна професія. Я їй висловила що не хочу туди, а маю свій вибір. Вона мене не вислухала, та враховуючи мою слухняність задурила мені голову що то дуже хороша спеціальність ну і поступила я молода зелена туди куди мені мама вказала. Але якщо мамі подобається та спеціальність, то не означає що вона підійде дочці. Пішла я вчитись, поїхала в інше місто, жила в гуртожитку, вирувало студентське життя, мені було легше тим що я сама по собі і мені ніхто не вказував що я маю робити, але зрозуміла що то дійсно не моя спеціальність коли вже влаштували мене на роботу. На роботу мене знову ж влаштувала мама, бо я теж влаштовувалась сама, але довго ніде не працювала, бо не йшло воно мені. Вийшла заміж ще в універі, з чоловіком жили в гуртожитку, він теж був студіком, але паралельно працював. А мама мені все товкла щоб я не спішила з малявкою, щоб перше кар"єру зробила, ну я ж така чемна її слухала, але потім так пожаліла. Працювати я на неулюбленій роботі не змогла, дуже хотіла дитинку, і жаліла що не почала планувати раніше. Зараз маю чоловіка якого люблю, який мене зрозуміє, підтримає, який утримує сімю, є найдорожче в світі сонечко, промінчик, моя донечка. Саме з народженням донечки в мене дуже змінився характер, я перестала попадати під вплив маминих вказівок. Ми живемо окремо, то мама приїджає рідко. Тільки коли я прийшла з роддому, мама була тиждень в нас і все мені вказувала що я маю з дитиною робити, але я один раз як відрізала, і висказала все що думаю дуже довгою реплікою, то маму наче підмінили, вона мені тепер каже що немає смислу мені щось казати бо я її і так не послухаю а зроблю по своєму. Сказала що я дуже занадто "вумна" стала. Тепер в нас стосунки кращі, ми говоримо майже щодня по телефонуЮ, мама дуже любить внучку. Я свою маму дуже люблю, вона насправді для нас зробить все, але о той її характер напрягає. Вона мені якось була сказала щоб я зараз не планувала другу дитинку, а йшла на роботу, то я їй сказала щоб не говорила так бо це гріх великий не хотіти внуків і на ту роботу я вертатись не хочу. Звісно ми посварились, але якось втрутився тато, бо він це почув, видно щось мамі сказав, бо вона раптом вирішила згладити вину, почала випитувати як ми там, що нам допомогти. Ну і мій висновок, я завжди буду вислуховувати дитячу думку, рахуватись з бажаннями дитини і не буду повторювати маминих помилок. А щодо моєї роботи то я теж винна що тоді ще не настояла на свому. Але це все можна змінити, піти на курси якісь, змінити діяльність можна лиш би бажання. А з мамою намагаюсь згладжувати кути, але все роблю по свому.
Відповідь: Ми і наші мами І я також мрію, щоб у мене з моєю донечкою були хороші стосунки. Мене дуже лякає той факт, що я можу бути такою, як моя мама. Я всіма силами намагаюсь давати дитині, те чого недоотримала я в свій час. В мене майже доросла донечка і мені вже не 25 років, а моя мама й досі ніяк не може зрозуміти, що я особистість, що я хочу і можу приймати СВОЇ рішення (без узгоджування з нею). А такий фактор: мовчання кілька добове? Запитую:"Що сталося?" Відовідає:"Ти сама повинна здогадатись!". Я просто в шоці!!!! І як з цим жити? Як не йти на конфлікт, коли тебе постійно провокують?
Відповідь: Ми і наші мами і що? всі живі?)) не зрозуміє тим довше, поки Ви їй то будете доводити, бо не доведете. Можете лише прийняти ситуацію, або не прийняти. (Перевірено на своїй мамі, хоча мами всі різні і все таке...).
Відповідь: Ми і наші мами Мами різні, але вони нас не сприймають дорослими до того часу, поки ми їх пробуємо змінити. Не змінимо. Можемо лишень прийняти, що вони виросли в іншому. Я також на свою маму не реагую так гостро. Вона мусить звикнутись з тим, що піклуватись я про неї буду, допомагати їй буду, але покланятись і прислужувати не буду.
Відповідь: Ми і наші мами було і в нас таке подібне... а в мене сьогодні виходу нема, бо я сама не можу вести. Тож попросила, подякувала за допомогу і сказала: "що б ми без тебе робили!"
Відповідь: Ми і наші мами Аяк можна з єдиною дитиною не розмовляти цілий місяць,а ходити по селі і говорити що до неї ніхто не дзвонить.Ато нічого що я непоповнюю рахунок а чоловіка не було у Львові .Рахунок не поповнюю бо реально нема грошей.Невже мамі важко поповнити рахунок і передзвонити ні то краще ходити і говорити яка погана .А зараз я не хочу дзвонити .Може не в тему ,але ні на день народження ні на свПричастя моя мама не дарує внукам подарунків .Мені не треба ,але діти питають ,чому баба Рома завжди передає а бабаЛюба-ні.
Відповідь: Ми і наші мами Тю, а моя мама в період поганого настрою, також каже, що рідна дочка про неї забула, по пару днів не дзвонить і це при тому, що фактично 1хв. тому ми розмовляли. Я спершу дуже денервувалася, що вона наклепи зводить, для того щоб її жаліли. Але її вже не виправиш, єдине навчитися не реагувати.
Відповідь: Ми і наші мами А рік слабо? А коли внук народився то не бачити його 4 місяці (при тому, що живемо в одній хаті, тільки поверхи різні), як вам таке? Важко. Гординя. Бо то ти моя дочка, а не я твоя, і ти маєш схилити голову. І моя не дарує, "бо він ніц ше не розуміє". Хоч дитині скоро 6. Але я звикла. Я просто змінила свій погляд на такі речі. Ну не дарує, ну хай недарує. Зате моя дитина вітає і діда, і бабу з Днем народження, і просто каже "бажаю щастя, здоров"ячка, і я вас сильно люблю". Я таких слів його не вчила, він сам. Баба тішиться і на тому все.
Відповідь: Ми і наші мами навчитися не реагувати Мені дуже боляче бо крім мами умене нікого нема (чоловік і діти це інше).
Відповідь: Ми і наші мами я Вас розумію... У Вас просто, як і у мене, добре розвинуте почуття зобов"язання перед батьками. Я ЗАВЖДИ себе відчуваю винною перед мамою, навіть коли знаю, що на 100% права. А боляче - жах!. Завжди задаєш собі запитання: ну чому? ну чому так? що ще не так? Напевно такий характер. Я колись думала, що якщо б ми жили окремо, то було б по-іншому, а тепер знаю, що навіть наш "роз"їзд" з нею нічого не виправить. Ось так і живемо, а життя проходить... в першу чергу моє життя, яке переповнене різними негативними думками........
Відповідь: Ми і наші мами Мене колись дуже дратувало в моїй мамі те, що вона мало мені приділяла уваги, якось дуже хотіла щоб я була замостійною. Я ображалася , плакала, жалілася бабуні. А потім , коли вже мама моя померла я зрозуміла, що вона так себе поводила не тому , що вона мене не любить. Вона мене дуже любила, просто не вміла то показувати, мала таке виховання, росла без тата, в бідній зовсім сім'ї, життя ії зробило такою. І , зрештою, вона правильно зробила, бо я виросла самостійною, сама собі даю раду і без батьків. Оця книга , яку тут уже дівчата пропонували почитати "Я у себя одна или веретено Василиси" мені дуже допогла зрозуміти старше покоління і не ображатись.
Відповідь: Ми і наші мами І в мене також, і я вас пречудово розумію, вірю що боляче і не приємно. Але чоловік і діти якраз не інше, саме вони є найважливішими, так як вони ваша сім"я, ваша опора. Мені мама не раз робила гастролі, ображалася ,не говорила і не дзвонила..їй важко сприйняти, що в мене на 1 місці чоловік і дитина. Хоч я не раз їй говорила і досі говорю, що я люблю її понад усе на світі. От тільки моя мама вибирає з тих слів, що їй до вподоби, на решту ображається. Так що сили вам і терпіння ,основне, щоб в сім"ї був затишок і спокій.
