Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

я як бачу таких "бабульок" завжди намагаюсь сама встати і запропонувати місце. Дуже вже не люблю тих криків і сварок...

я взагалі по натурі така людина, яка не любить привертати до себе зайвої уваги

ну і в тему

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

На фразу "встала!" варто сказати би до бабульки командним голосом " Лягла! Фу! МЄсто! Рядом!" і + відповідні жести.

---------- Додано в 16:07 ---------- Попередній допис був написаний в 15:43 ----------

То вона просто "попала" на таку, що змовчала і ще й встала... Попала б вона на якусь дівчинку, гостру на язичок, яка ще й легенько підняла її б разок вище сидінь і поставила назад, де "взяла", то та бабця швидко вмовкла би. І надовго.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Ой, може то негарно, таке писати... Але мене щось останнім часом ті бабульки трохи дратують. Я їжджу вже давно одним маршрутом: кінець Личаківської - Рясне, і маю можливість спостерігати і зранку і ввечері за бабулями того маршруту...Так от, більшість з них сідають в маршрутку на трамвайних зупинках, вся маршрутка терпить "перетрубації", бо народ уступає їм місця, бабулі проїжджають дві-три зупинки, виходять і юж...Нє, ну то не можна ж сісти в напівпорожній трамвай, бо його тра чекати, а бабулі то є страшно зайняті люди і немають часу на чекання. Їм тре вже зараз впихнутись в маршрутку, щоб працюючі немали як доїхати до місця праці...

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Я з сестою недавно їхала від Політеху, сідали на кінцевій зупинці, було одне вільне місце, тож вона сіла а я стала біля неї. На наступній зупинці зайшов дідусь і став позад мене. Не маю звички огладатися за собою, тож його просто не помітила!! і він нічого не казав. Так якась добропорядна матрона наробила крику на усю маршрутку, що ми такі сякі, молоді дівчата, геть нікого не поважаємо і не можемо поступитися старшій людині місцем! Ми одразу піднялися, дали дідусеві місце і перепросили, що ми не бачили. Так ні, вона далі верещала, що бачила як я помітила того дідуся і просто не захотіла йому місцем поступитися! і так десять хвилин і на усю маршрутку.
непрємно, просто жах! а найсумніше, що я завжди усім старшим поступаюсь місцем, так тато навчив в дитинстві і не люблю криків в громадському транспорті!!!
А так зіпсований настрій на кілька днів!!!

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Знаєте, була в мене така ситуація: їхала в маршрутці, біля мене стояла мама з маленькою дитиною, якій місцем ніхто не поступався. Я попросила мужчину, який сидів найближче до мене (я стояла) звільнити місце для жінки з дитиною, а у відповідь почула: я втомився, а вони можуть і постояти. І як реагувати на таке?

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

а я була свідком такого: в маршрутці сидить "дама" років 50-ти, біля неї, певно, родичка чи коліжанка

бо щось цілу дорогу обговорювали

значно молодша. ще на іншому кріслі сидить дівчинка молоденька. і от в маршрутку заходить вагітна жінка, я стояла коло водія, то й навіть ще не помітила, що жінка вагітна. і от ця жінка, що їй десь 50, починає репетувати на молоду дівчину: ти така сяка, вставай, не бачиш вагітна зайшла. а те, що коло неї сидить молода кобіта, це нічого, ти свою знайому підніми, так нє. Дівчинка встала і тихо каже: "Я сама знаю, що треба встати, просто в мене тиск, зле мені"

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

А раптом правда?

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Все може бути, але ж можна якось культурно реагувати, правда? Та і таких
"втомлених" була повна маршрутка, так що справа не лише у цьому конкретному мужчині

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Ну, в цитаті я не побачила нічого некультурного.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Я от чесно, не розумію. Чому всі вважають, що ЇМ всі винні? І місце уступити і ще багато чого. Особливо вагітні і з дітьми і бабаці. Звісно, нас всіх дружно вчили, що спершу іншому, а собі вже, що лишиться. Але я зараз дико не сприймаю такого стереотипу. Звідки хто знає, як там в того "сидяого здорового бика". Може в нього є причини не встати. І зрештою чому всі мають бути винні іншим у маршрутках? Я от, ніколи не розраховую на місце сидяче, а в мене мала дитина, і він стояти не може, бо 2 роки. Але я беру поньє, при вході в трамвай готую квитки, малого прищіпаю... І НІКОЛИ не вважаю, що мені, як мамі, хтось щось винен. Чого раптом? Я їм хто? Якщо мені зле, то не їду в маршрутках взагалі, з дитиною теж не їду. Шукаю методи. І машини нема, але чомусь все вирішаємо. А чекати, що всі винні - то мені дико.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

То так всі великими очима дивляться, коли моя мама з татом заходять в маршрутку, а сідає тато ане мама. І в нас це нормально. В тата перша група інвалідності, ліва рука вся в гулях від гемодіалізу, завжди перебинтована, а як одяг на довгий рукав, то бинту взагалі не видно. Втриматися на ногах в маршрутці татові важко, і стояти довгий час теж. Відповідно коли тато їде сам і йому дуже погано, то він місця нікому не дасть, особливо коли їде на діаліз. Стільки вже прокльонів наслухався на свою адресу, і від мамочок, і від бабульок всяких, ну але ж всім не поясниш.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Та я взагалі не вважаю, що пояснювати треба. Це справа кожого - встати чи ні. А то якось ще соромно має бути, що сидиш... Можеш встати - встаєш, ні то ні. Я ніколи не поянюю, бо собі дорожче.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Месяц тому у меня была операция (полостная), после выписки пришлось пару раз ездить на перевязки во Львов и даже если бы на меня кричали все пассажиры - я бы 100% не встала с сидения. (Хоть на выгляд я не худенькая и цвет лица не бледный).
Действительно - бывают разные ситуации . И уступать место или нет - это должно быть собственное и добровольное решение. (мои мужчины - сын и муж , в городских маршрутках никогда не садятся - у них такое правило))).

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

згідна з вами.
я от себе винною почуваю, коли мені місцем поступаються, бо все ж таки постояти я і малий можемо (але сидіти, звісно, зручніше)
коли малий був менший, то завжди хтось поступався місцем і він привик що має сидіти. коли ми заходили в повну маршрутку, то він питав "а де мені сісти?". То мені в такому випадку було ще більш незручно, але вже відівчила таке казати)))

ще до теми про маршрутки. вчора їдемо зі свекрухою на Південний, сидимо. передають через неї гроші на проїзд. перед нами сиділа жінка, яка ззаду виглядала на тих бабульок з клумками. спочатку все нормально передавала, а потім вирішила собі заникати 2 грн. свекруха то побачила 2 рази спитала: Ви передали гроші? та махає головою, що так. Потім перепитали жіночку, що сиділа на першому сидінні чи їй передавали кошти, ні не передавали. аж коли їй сказали "передайте гроші, то не ваші", то вона віддала. все це було без скандалів)))
от так, а ми часом дивуємось чого той водій постійно кричить що щене всі грші передали)))

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Дивно таке чути. По-перше, ніхто, звісно, нікому нічого не винен, але є виховання і повага до людей. Чи ні? А, по-друге, все-таки вагітним, мамам з дітьми, інвалідам варто уступати в будь-якому разі, хіба що ви самі в такому положенні. Не даремно у транспортних засобах є наклейки про те, що є місця для інвалідів і мамів з дітьми. Чи ви на правила закриваєте очі?

Не знаємо, що там у кожному, але якби там не було деякі речі є очевидними. Коли сидить "бик", говорить на всю маршрутку по телефоні, регоче і при тому не встає, то думаю всередині в нього нічого немає. Чи є?

Роблю аналогічно, але коли мені уступають місце, то я не проявляю свою гордість, а сідаю, бо все-таки так БЕЗПЕЧНІШЕ ДИТИНІ, не мені, і я переживаю за дитину, щоб хтось її не придавив, штовхнув, чи десь вона не вдарилась, коли різко водій загальмує.

Поділіться методами, бо іншого виходу, крім таксі не бачу. А як зле і треба в лікарню поїхати? Чи є нагальні справи, які без вас ніяк не вирішаться? То що - сидіти вдома?

З допису розумію, що ви підтримуєте думку з допису Neverland,

хоча може я неправильно зрозуміла, тоді вибачте

тобто ніхто нікому не винен і раз я сиджу, то чого маю уступати місце слабшим, з дітьми. В мене тоді питання до вас: ваш тато завжди сідає на кінцевих зупинках, щоб мати "своє" місце чи все ж розраховує, що хтось йому уступить? Вважаєте нормальним, що якісь "бики" будуть сидіти хіхікати, а ваш тато з останніх сил стоятиме. Ви в такому випадку, будучи поряд з ним, попросили б когось уступити йому місце?
На мою скромну думку, кожен повинен старатися бути вихованим. І не лише в тих, хто сидить, може бути щось погано всередині, буває ж, що з вигляду молода жінка/чоловік, які стоять, хворі і їм, буває, ще гірше від тих, хто сидить.

---------- Додано в 15:55 ---------- Попередній допис був написаний в 15:38 ----------

Ще додам. Будучи вагітною, я ще вчилась і щодня їздила на пари, але коли турбував токсикоз і взагалі було якось важко - голова нестерпно постійно боліла, я інколи на пари не доїжджала, виходила посеред вулиці і поверталась додому. І може я б і доїхала на пари, але ніхто місце не уступав, хоча по мені було видно, що таки зле - блідла на очах. Ну але кому яке діло до чужих проблем, якщо нашій 5-ій точці добре сидиться.
Маю думку, що навіть якщо нам зле, заходять люди, яким може бути гірше, тому на людей вартує увагу звертати.
Ми геть забули про просте виховання, на жаль.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Неправильно . В житті всяке буває, може направду тому *сидячому бику* було важко встати, саме тоді. Це я мала на увазі. Завжди даю місце вагітним і мамочкам з дітьми, так само і тато. Але коли йому реально погано, то він не те, що не хоче, просто не може дати місце. Ніколи в житті не піднімав нікого, щоб сісти самому, якщо вже дуже погано і нема місця, то виходить з маршрутки. Я теж нікого не піднімала ще, мені не вистачає сміливості. Одного разу був такий випадок - зайшли всім сімейством в маршрутку, іхати нам дві зупинки потрібно було. Всі сидячі зайняті, і тут одна тітонька зривається з місця, підбігає через цілу маршрутку до дівчини, поблизу якої ми стали , вириває в неї з вуха навушник і починає її паплюжити, що вона мол така-сяка, не дає нам місце. Навіть нас не запитала чи взагалі це місце нам потрібне, от ітонька так собі вирішила зробити по-своємуі давай двіжувати. Дівчина в шоці, не зрозуміла що толком робиться, бо в нашу сторону навіть не дивилась, реально не бачила нас, слухала музику і дивилась у вікно. Піднімається, тремтячим голосом вибачається, дає нам місце... Ми теж були в ауті, посадили дівчину назад на її місце,, самі доїхали спокійно ті пів зупинки які нам залишилось. Ось така історія. Стільки написала, що забула до чого вела А, от до чого. Люди мають бути вихованими однозначно. Я краще вийду з маршрутки, відпочину на зупинці, аніж буду когось піднімати, просити місця для себе.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Те ж саме.

Зовсім неправильно. Реакція такого "прохання" переважно буває така ж хамська. Такі методи людей не виховають. Для себе місце мені незручно просити, якби важко не було стояти, але для когось - то спокійно можу попросити але вічливо і спокійно, бо буває всяке - не завжди ті, хто сидять, бачать, хто зайшов, особливо, коли транспорт переповнений.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Ну я навіть для когось не можу, бо мені незручно буде.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

Пішки, якщо недалеко, таксі коли дужеее нагально, малого комусь лишити - якщо є як, або якщо ніщо з попереднього не підходить, тоді вибираю час, коли найменш людно в транспорті. Я коли була вагітна, жила на Сихові. Кожен день їздила на пари, але сідала тоді, коли люди розсмоктувались, або пішки йшла на кінцеву...

Ну тут питання двозначне. Хоч і бик, але ообито стоячому нічогісінько не винен. Воно може і недоречно, але якби еталоном вихованості було не вступитися місцем, а ділитися грошима. То гарно б було, якби в магазині кожен небагатий дивився вовком, а то і вимагав, жеби поділився грошима, бо нащо ото здоровому бику банан, в нього он діти банан не мають... Ну хоче людина встати - встає, ні, то ні. Звісно, якщо сидить хлопець, а поряд синьозелена дівчина стоїть, зараз впаде - одозначно треба завжити, що їй потрібніше те місце.

Хм... А виховання і повага хіба міряються лише тим, щоб себе обділити чимось а зато іншим віддати, все віддати? Бо зараз виглядає так: якщо ти молодий і здоровий ще без дитини, то навіть сміти не можеш присісти, бо он скільки навколо "потребуючих". Якось дико звучить направду. Звісно є екстра випадки, коли людина мліє (видно здалека), коли бабця років 90 ледь залазить в ту маршрутку, але по суті тих випадків одиниці. А решта всі в більш-менш однакових умовах, чи нє? Чи дівчині в 20 якось менш зле в переповненій маршрутці після пар, ніж пані років так 50 після роботи? Ніхто міряти до грама хвороби не буде, але ситуація стандратна, як на мене. А підскакувати їжачком, бо якось постидно сидіти ВЗАГАЛІ, коли ти ще молодий-молода, це не ознака доброго виховання, а нездорового альтруїзму.
Не кажу, що вступити місце - це якось зле. Це не зле, це добре. Зле, це коли вихованням прищеплено, що ТИ меншовартісний, і маєш все давати ІНШИМ перед собою. Це калічить, як і таких "альтруїстів", так і тих, кому вони таку ведмежу послугу роблять.

 

Відповідь: Поступитися місцем у громадському транспорті. Хто кому винен?

не знаю в яку тему писати. але відбувалось це в тролейбусі. отож

їдемо ми з коліжанкою в троліку. збоку сидять два школярі, сміються, "долари" в руках перебирають. і тут раз - один папірець впав на підлогу. дідуля з сусіднього крісла з такою швидкістю за ним кинувся,шо я аж злякалась від несподіванки. підняв і сидить типу я не я і хата не моя. школярі давляться від сміху і ми з Ірухою тоже)) на наступній зупинці дід вийшов
хотіла би я бачити його обличчя,коли він піде міняти оту бумагу. бо ж ясно,шо то малі кинули не справжній доляр