Відповідь: Жіноча зрада думаю не варто було признаватись, потом чоловік собі може ще й життя вкоротити через таку правду...
Відповідь: Жіноча зрада Деколи люди собі придумують причини постраждати, в даному випадку від нерозділеного/неможливого кохання. У мене таке було. Закохалась, але бути разом нам було неможливо ( співжиття не вийшло). Познайомилась з чоловіком, ми були друзями, хорошими друзями, для мене. Для нього- набагато більше ніж друзями. нелюб? Ні в якому разі, я його любила, але порівнюючи "ту любов" і "цю" то наявна любов сильно програвала. І мріяла я саме про отого, недосяжного. Поки одного чудового дня я не прокинулась ( в прямому і переносному сенсі) і зрозуміла, що люблю вже давно чоловіка, що заради якось мазохістичного кайфу заставляю себе страждати від міфічного кохання, втрачаючи час отримати задоволення від того, що маю. Добре, що прокинулась, дехто так і живе, неусвідомлюючи, що любов на відстані, не підкріплена стосунками це тільки фантазія. думаю, що у багатьох людей були захоплення, які вони згадують з приємністю, з романтичними спогадами, навіть коли знаходяться в шлюбі з іншим\іншою, нічого страшного в цьому не бачу, це не має відношення до зради.... Головне, щоб людина реально оцінювала ситуацію, а не ховалась від дійсності за спогадами, спихаючи якісь негаразди на " а от якби я тоді .....то все би було по-інакшому".
Відповідь: Жіноча зрада альо... на смертному ложі людина хоче збутись будь-якого тягару і відійти з чистою душею в інший світ. А якщо чоловік собі вкоротить віку через таке, то гріх буде на ньому. ми не знаємо, що було причиною в даному випадку. Чи воно було надумане, чи жінка й справді ніколи не полюбила свого чоловіка. Врахуйте, що в старі часи могли видати заміж доньку без її на те згоди. Тато сказав, і вона пішла заміж. Так, що наші розуміння того, хто що як собі придумав, не завжди співпадають з реальністю. Я тому і кажу, що я виходила заміж з великого кохання, хоча знала свого чоловіка всього один день. І якби там не було, не змогла б бути з ним не маючи на те бажання, чи за відсутності почуттів. А он моя бабця, це була інша справа. Вона йшла, бо їй було всеодно за кого, аби геть з хати. Я не можу сказати, що вона дідуся не любила. Проте такого почуття, і емоцій купу, про яку часто тут говориться у них не було. Був обов’язок.
Відповідь: Жіноча зрада Так, але спогади це одне, а живе почуття в серці - це інше. А ще якщо щоночі десь казати "люблю" і при цьому бути нещирою. А якщо вже так по-філософськи про ту зраду говорити, то дійсно вона таки має рівні. Звичайно, якщо розглядати тільки фізичну зраду - то тут "або йож, або черепаха", а якщо ширше...то я часом відчуваю, що якийсь мій вчинок може бути малесенькою такою зрадою, бо знаю, що то є неприємно моєму чоловікові (мова не йде ні про, що коло сексуальності "лежало"). І всупереч своєму бажанню того не роблю. Може то я така сентиментальна, але то підтвердження того, що як поріг болю, так і поріг зради кожен має свій. ---------- Додано в 20:40 ---------- Попередній допис був написаний в 20:28 ---------- Просто цікаво, а як детектували оту "большую и чистую" за один день
Відповідь: Жіноча зрада Хоч, то і не дуже коректне чи культурне запитання, я вам відповім. Я відчуваю а не дедукцією займаюсь, коли справа і розмова йде про кохання і почуття.
Відповідь: Жіноча зрада мала щось схоже, придумувала і страждала, аж поки не усвідомила, що поряд зі мною той, хто насправді заслуговує уваги. І тепер щаслива з ним у шлюбі. Дуже рада, що я вчасно отямилась.
Відповідь: Жіноча зрада А як любиш зразу обох, чи нє, краще чотирьох, чи шістьох, во! То то є зрада? А я, до речі, люблю ще Джонні Депа, ух як я його люблю, як же про нього то мрію... Зрадлива я безсовісна жінка
Відповідь: Жіноча зрада Оце називається відійти з "чистою душею"? "Відкрити очі" на те , що ти прожила життя з нелюбленою людиною, але прожила саме з нею, бо отак сі стало. Зробила вибір саме жінка, вини чоловіка в тому немає. То треба було , мало того, що за життя не любити ( альбо спробувати полюбити, бо і так є), ще й після смерті залишити " чистий" слід. Це ж як треба ненавидіти людину, щоб отаке їй зробити, перекреслити все, що вона мала. Я проти таких зізнань. І проти таких "чистих душ". По кримінальному кодексу доведення до самогубства карається. Думаю і по справедливості такі дії караються теж. Живе почуття може бути надуманим . Колись прочитала вислів Софі Лорен про сюжет з парочкою, яка мило бігала по пляжу. обнімаючись і цілуючись, " А в мене такого ніколи не було")))). Тим не менш кобіта гарно прожила зі своїм чоловіком. І без біганини по пляжу. Купа емоцій, про які десь говорять, це не завжди потрібна річ, але нав"язані стереотипи про "справжню любов" присутні і заставляють людей про це мріяти, навіть, якщо воно зовсім не потрібне)).
Відповідь: Жіноча зрада Ви постійно говорите про якийсь абстракт. Так, абстрактно кажучи, нікому щось надумане не потрібно. І емоції які хтось комусь нав’язує також. Мене ніхто не заставить почувати те чи інше. Я відчуває саме так і переживаю СВОЇ емоції, не чужі і ніким мені не розказані. В прикладі який навела я, зовсім не йшлось про абстракцію, а про суворий вибір перед яким постала молодесенька дівчинка в 15 років. Тому, я не говорю про якісь там надумані емоції, а говорю про конкретну особу і конкретну родину. Нічого абстрактого і теоретичного. Я не теоретик, я практик. ---------- Додано в 02:35 ---------- Попередній допис був написаний в 02:30 ---------- Це ваша особиста думка. Маєте право на свою особисту думку. Але так вже в житті повелось, що люди зізнаються багато в чому саме в останні дні свого життя. Якби це був поодинокий випадок, то напевне не говорили б про таке і не писали б про таке класики української літератури. Я за те, аби зізнаватись один одному в своїх провинах і бути готовим до наслідків. І ви мужчин дуже недооцінюєте, якщо думаєте, що вони від такого підуть кидатись в ополонку чи кирницю. Люблячі мужчини поступають зовсім навпаки. Люблячий чоловік, пробачить свою жінку, в чому б вона йому не зізналась. Не з теорії знаю декілька випадків а з життя, коли саме чоловіки пробачали жінкам зраду не випоминаючи потім ніколи.
Відповідь: Жіноча зрада Ні, якщо з боку чоловіка також не було "ах, кохання", і він і не сподівався на нього від дружини, то чом би й не признатися в очевидному? Але, якщо його любов таки є? При всій суворості вибору, складності життєвих обставин.. З самої тільки поваги до чоловікових почуттів до мене, і з вдячності за його турботу, та за прожиті спільно роки і діток, мені б не спало на думку робити йому боляче на смертному ложі отим зізнанням. Яке вже нічого фактично не змінить, бо треба було признатися на самому початку. Може, тоді був би стимул (і час, зрештою) якось більше працювати над стосунками, чи що.. А то зізналася, зробила людині боляче, та й відійшла у кращий світ. А ти живи з усвідомленням того, що твоя дружина тебе ніколи не любила, і ти тішив себе ілюзією.. А керуватися написаним класиками літератури.. Книжка - то книжка, а життя - то життя.. Зрештою, висповідатися можна (і навіть треба) священику.. Звичайно, більшість чоловіків не підуть стрілятися-вішатися. Може, й випоминати не будуть. Але не факт, що щиро пробачать і забудуть. І чомусь впевнена, що життя пари до і після зради вже однаково не буде таким самим...
Відповідь: Жіноча зрада Гм, такі пристрасті. Та пані, що призналася чоловікові на смертному ложі, що його не любила, мені схожа до ситуації, коли дитина подзвонить на сходовій клітці комусь у дзвінок і втече, доки двері відкриють, або як копнути лежачого і дати драла - здачі не буде, бо не доженуть. Такий-собі класичний приклад чистого людського егоїзму - я собі відійду із чистою душею, а ти масти собі голову, мені всеодно, я й так тебе не люблю, тож мені байдуже. Що не тільки на словах, а й на ділі ще раз підтверджує нелюбов. Бо людині, котру любиш (не кохаєш, а саме любиш як людину) боляче не зробиш навмисне, навіть заради своєї "чистої душі". Мала та пані, певне, поза 60, а повела себе, як екзальтований підліток.
Відповідь: Жіноча зрада +100, тільки но подумала, що ми так в малолітстві грали в "правду")))). Жорстока гра,я вам скажу)).
Відповідь: Жіноча зрада а для чого? хотіла полегшити душу на то є духівник і сповідь. а полегшувати своє нечисте сумління завдаючи болю іншому - це так "очищає"...
Відповідь: Жіноча зрада На мою думку, жіноча зрада - це щось більш глобальне, ніж пошук сексуальних втіх на стороні. Варіант втечі від чогось або бажання перекреслити і забути своє минуле.
Відповідь: Жіноча зрада власне. Якось то так егоїстично- я собі очистила совість, а твої переживання і почуття маю десь... Так, в своїх провинах потрібно зізнаватися, але впринципі в житті, коли можеш і маєш сили обговорити, пояснити, а не так-усьо, ухожу, але знай, що не любила. А цим можна так ранити людину.. Для мене то ще більштй гріх.
Відповідь: Жіноча зрада 100%. Я ніколине відрізнялась "однолюбством", фактично кожного місяця могла мати собі нового хлопаку. І з деякими дійсно було цікаво, романтично і приємно провести час, ну, не склалось, але згадати той час приємно і часом з ностальгією. Були і такі з якими намагалась зав'язати стосунки, але нічого не вийшло, але було кумедно. Навіть чоловіку розказую, він сприймає це з цікавістю, але з невеликим вкрапленням ревнощів. Однак, не думаю, що маю сприймати всіх колишніх як "мудаків", бо я одружена і коли я згадую, то ніби зраджую. То є спогади на яких не побудуєш нічого міцного, то ІМХО. Зациклюватись на всяких "а якби", то дійсно якась мазохістична схильність. Звичайно, ідеальну сім'ю чи стосунки науявляти собі значно легше ніж жити з реальним чоловіком.
Відповідь: Жіноча зрада а якщо любові нема одразу то вона може прийти потім? після опрацювання? типу думаєш, що полюбиш..а не виходить...так і живуть до смертного ложе...
Відповідь: Жіноча зрада На мою думку, одружуватися без почуттів (я не маю на увазі повагу, турботу, а власне кохання) і мати надію що кохання прийде - не правильно, це як мінімум не чесно по відношенню до чоловіка/жінки. Можна багато чого виховати у собі, але заставити полюбити когось... - на це треба багато років праці над собою, і то не факт, що результат буде позитивним.
Відповідь: Жіноча зрада стопудово. Шкода тих дівчат,колись давно, яких насильно за нелюба видавали...Цікаво, чи є якась література де можна почитати про їхні мрії,думки чи як їм жилося в такому шлюбі?
Відповідь: Жіноча зрада Шкода, але так було, і то з різних причин. І люди з тим жили все життя разом, і дітей ростили. Певно, не мусили себе заставляти аж "полюбити всім серцем і душею, і до романтичного захвату". Але ніхто ще не скасовував поваги, підтримки і розуміння одне одного, бо інакше такий шлюб направду був би ніц не вартий. Мені теж важко зрозуміти почуття людини, яка все життя так прожила, бо це непросто. Але отого "зізнання на прощання" не сприймаю.. Типу, от тобі за моє зіпсуте життя без кохання.. А щодо приємних спогадів, чи думок "а що було б, якби я 10 років тому зробила інакше, а той другий би ся не одружив і не мав зараз 2 дітей" - підтримую, то є чиста легенька ностальгія і нічого реально не варті "роздуми на тему", а не зрада. Звичайно, якщо не зациклюватися на тому, бо це загрожує депресією.. ПиСи Правда, жити з чоловіком, маючи справжні почуття (і тим більше, вже й відносини) не до "привиду з минулого", а до реальної людини з часу теперішнього, і розриватися між ними, то є дуже-дуже неправильно. То вже треба якось розмовляти і щось вирішувати.
