Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? можна детальніше про те, в чому можуть бути проблеми з мультиками? хочу мати чітке уявлення про це, коли прийде наш час
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дуже погано впливають на мозок та розвиток дитини. В принципі. Будь-які. Навіть розвиваючі. Особливо бейбі ейнштейн. До певного віку треба дуже фільтрувати й мінімально пускати. Або не пускати взагалі, за можливості.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Лілю! А можете скерувати на якийсь сайт (бажано не англомовний ) чи статтю про шкоду мультиків? Бо не вперше чую таке твердження, але, зазвичай, все обмежується загальними фразами. А мені б хотілось щось конкретніше...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? На жаль, ми дивилися серії науковця, дослідника роботи мозку, англійською мовою. Він каже, що для малечі - 15 хвилин на день є більше, ніж достатньо, й виключно тоді, коли мамі потрібна перерва. Довше - спричиняє "лінивство мозку". Мозок вчиться, коли досліджує предмети, а мультфільми та фільми його розслабляють. Він же каже, що навчальні фільми для дітей до 2-ох років, де повторювалися різні слова, давали зворотній ефект - дитина пам'ятала менше слів, ніж до перегляду, тобто забувала вже вивчене. У ранньому віці, якщо дитина дивиться до 3-ох годин ТБ чи мультфільми щодня, це може спричинити в неї незрозумілу агресію, тобто така дитина може стати хуліганом, принижувати інших у школі. Мене то наприклад дуже вразило. Він також пов'язує дефіцит уваги із тим, що дитина дивилися ТБ у віці до двох років. Він дуже категоричний, що до 2-ох років дитина не має дивитися нічого взагалі, зовсім. До 5-ти років - дуже обмежено. Повчальні фільми й програми він рекомендує починати показувати з 5-ти років, не раніше. Ось тут знайшла тільки загальні правила для мозку від Джона Медіни. Може, вдасться вам знайти більше інформації, бо в нього власне є окрема серія про дітей. Тут є ціла низка його відео. До речі, він за ГВ, бо каже, що ніщо не сприяє розвиткові мозку так, як ГВ. Про ТБ ось тут. http://www.youtube.com/watch?v=1-X9TgvwCFQ
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? +1000, коли мені конче треба вдень попрацювати, то включаю їй мультики хв на 30, не більше. Вона після того стає марудна і агресивна. То можна порівняти ніби ти 2 фільми безперерви дивилася: голова важка, очі втомлені, в голові каша і т.д.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? питання не зовсім по темі, але "відповіднішої" не знайшла. Мій синочок останній рік - дуууже активний "чомучка": тисяча питань щодня! А оскільки я не вмію і не люблю видумувати "байки", то зазвичай даю докладну серйозну відповідь. Йому це подобається, а от в мене виникає питання: а може він тепер просто лінується думати сам? Бо зручніше отримати готову "розжовану" відповідь... Чи я перебільшую і це нормальна поведінка для його віку?..
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А ми зараз зі старшим запровадили систему. Якщо починаються істерики, сльози, крики - я його не розумію. Мама розуміє, що саме треба лише коли бешкетник говорить нормально. Поки не заспокоїться, нічого не змінюється. Сприяє дратівливості дітей, з мого досвіду не лише довге переглядання мультфільмів, а й такі банальні речі, як зголоднів(не каже, що голодний, але дратується через дрібниці), мавпує інших дітей(а чому коли вона заплакала, то отримала,що хотіла, а я -ні.), втомився(ввечері таких ситуацій значно більше), в гостях або у присутності гостей(думаю через бажання продемонструвати дорослість, важливість, тощо)
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене вже теж така ідея була. Бо просто по декілька раз підряд одне і те саме, і постійне оте чому мене вже просто дістало. А чому ми ідем в магазин? Купити сік А чому ми будем купляти сік? Ти ж попросила А чому я попросила? Бо мабуть ти пити хотіла А чому я хотіла пити? і так доти поки я не скажу досить або подумай сама. Зараз частіше кажу подумай сама і досить оригінальні відповіді отримую, ну або банальне незнаю
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? вітаю вас! У вас класичний період чомучки, який триватиме до 6-7 років. Запасайтеся енциклопедіями, терпінням і гумором, а також навчіться спрощувати свої відповіді, щоб дитина розуміла відповіді. А постійне перепитування, це ніщо інше як потреба задовільнити потребу в спілкуванні (тавтологія якась вийшла). Ми звикли думати мовчки, бо маємо вдосталь спілкування, а дітки мислять в голос, вони лише вчаться, і потребують спілкування, особливо з батьками + вимагають уваги. Якщо ми мовчимо вони думають, що ми про них забули, тож весь час нагадують про себе!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? нормальна, абсолютно) Сашко теж постійно чомукає, і то такі глобальні речі....мам, а що таке всесвіт? я дещо пояснюю сама. але більше люблю запитати у відповідь: а ти сам як думаєш? і тоді він розказує...то гарна забавка для розвитку мислення і мовлення. так що не переживайте, дитинка у Вас росте розумна і хоче багато знати)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? моя мама так сашу спитала, коли він бігав по хаті і кричав ГРАВІТАЦІЯ!!! він їй і розказав по- своєму))) мама була в шоці
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну так, фраза "а як ТИ думаєш - чому? " для мене як палочка-виручалочка. І відповіді часами справді вражають! ---------- Додано в 10:26 ---------- Попередній допис був написаний в 10:19 ---------- і взагалі, коли дивлюсь на свого синочка і знайомих його однолітків не перестаю дивуватися - наскільки 3-річні дітки розумні, здібні і наскільки глибоко здатні мислити, розмірковувати; як тонко все підмічають, відчувають. А їх пам'яті, думаю, позаздрить будь-який дорослий...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А в нас не "чому", а просто 100 раз одне питання підряд. Я відповідаю, а він знову перепитує. А саме смішне коли, наприклад, 2 роки майже щодня сусід приносить нам молоко. "Валодя пришол!", а закриваю двері за Володею, малий питає "Это кто был?". Маю два питання. Коли приходить чоловік або свекруха, дитина від емоцій стає некерована. Навіть якщо досить спокійно спочатку зреагує на їх прихід (чоловік пізно приходить і то як свято для дитини) то все рівно потім щось витворяє і не слухається мене. Мені досить дискомфортно в таких ситуаціях бо виглядає, що він "некерований, балуваний, нечемний, заліз мені на голову"і т.д., хоча насправді це не так. Це якось пеперостається така поведінка? І друге. В нас новий прікол. Наприклад прошу скласти іграшки (або сьогодні розсипав насіння на столі). "Я не можу, я втомився" і т.п. Як підвищу голос або чимось погрожую типу "не поскладаєш іграшки - не підем гуляти" то починає плакати і проситись на руки. Завжди обнімаю і беру на руки коли плаче. Шо дєлать? як добитись свого? Не завжди вдається змусити прибрати за собою. Чи то на фоні ревності така поведінка?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Маленьким діткам важко контролювати свій емоційний стан. Коли приходять близькі йому люди, яких дитина дуже любить вона хоче "показати себе". Ми ж завжди при зустрічі розповідаємо про щось своє, так і діткам треба "висловитись". Але вони ще не вміють того робити, от і поводять себе некеровано і незвичним для нас чином. Ще така поведінка може бути наслідком браку або надлишку уваги. Часто дорослі при зустрічі багато розмовляють між собою а на дитину звертають менше уваги, от він її привертає, або навпаки - уся увага скерована виключно на дитину і дитина не знає що з нею роботи, щоб такого показати, щоб себе якось "запрезентувати". Дорослі мають дивитися по ситуації, якщо уваги замало - звернути, якщо забагато - допомогти дитині запрезентувати себе (розказати як провів сьогодні день, куди ходив, що зробив доброго, пограти в якусь гру тощо). Я думаю, це перші дзвіночики. Треба складати іграшки вдвох, і навіть якщо дитина складе тільки пару іграшок, а все інше ви - похвалити і сказати як сильно любите. Уся ваша самостійність зараз може піти на спад, мусите бути готовими, і одягатися він не захоче сам, бо братчика одягають, і їсти, і складати за собою, бо ж братчик такого не робить, а те що він маленький дитина не одразу зрозуміє тому захоче побути в ролі того маленького. Період налагодження стосунків між старшими-молодшими довгий, і батьки мають проявляти повне розуміння ситуації як старшої так і меншої дитини, любов і терпіння. Але воно того варте, повірте. Гарні стосунки між дітьми - це щасливе їхнє дитинство і спокійне ваше материнство.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене теж питання про самостійність, але зворотнє до попереднього. Наша Софійка хоче робити ВСЕ сама, те що сама зробити не може, то робимо разом, але тільки якщо вона погодиться. Чесно кажучи мене та ситуація трохи напрягає, бо я не можу робити нічого, хіба за погодженням з нею. Не хочу ініціативність притуплювати, але часом вона дуже надмірна. Відповідно нереально щось спланувати і т.д. Як правильно поводитись в такій ситуації? Бо в нас часом доходить до маразмів. Н-д може закатати істерику татові, чому він сам зняв свої черевики, а вона хотіла. Мусить взуватись і разом знімати інакше істерика. Вранці встати з ліжка то ціла проблема. Мушу лежати з нею поки вона не погодиться встати. Часом увагу вдається переключити, інколи домовитись, але часто так є, що дворічна наша дитина керує всіма в хаті. Словом треба мені поради як бути.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А чоловік, як повертається, приділяє йому час? У нас татко старається приділити дітям максимум уваги, коли вертається додому. Хоч півгодини якісних - то вже багато. Зі старшим бавиться нарди чи щось читають разом, а з меншим якісь його забавки. Або йдуть утрьох у парк. Що ж до того, що ви в лапках зацитували, то в мене зразу виникло питання, чи вам це говорять при дітях. Якщо так, то варто про це поговорити з авторами тих слів і домовитися, що всі претензії висловлюєте віч-на-віч, а при дітях - зась! Інакше непослух щодо вас може бути спричинений саме отакою словесною зверхністю зі сторони чоловіка чи когось іншого з дорослих. Най пильнують, що і як говорять у присутності дитини, бо дуже часто саме вони можуть бути причиною браку поваги дитини до мами. У нас навіть 9-річний "деградує" до рівня свого молодшого брата. Було навіть, що на початках десь попісяв у штани, вдавав, що не може пити сам, їсти... Ми були шоковані, бо не чекали, що аж таке можливо. Перерослося. Зараз уже так сильно не "деградує", десь так до віку 5-ти років. Терпіти можна. :xaxa: Єдина незручність, якщо треба, щоби хтось попильнував дітей, то доводиться домовлятися окремо, одного дати до одних людей, другого до інших, інакше витримати їх разом неможливо. Ми вже звикли, а чужим людям довелося б забагато пояснювати.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Може вона когось наслідує? Може впізнаєте себе з боку або чоловіка? Дитина лише копіює дії дорослих. Якщо в домі відчувається атмосфера "твердої руки", хтось один керує всім порядком вдома, де все чітко і послідовно і на своїх місцях, то дитина також робить все чітко і розставляє по місцях і керує. А істерики вона закатує по причині вашої невпевненості в тому що можна їй робити а що ні. Тобто ви самі невпевнені чи можна їй це робити чи ні, і вона відчуває слабинку. Маєте чітко визначити для себе що дитина може вам допомагати, що робить сама, а що не має права допомагати, бо це виключно доросла робота. Самостійність і керування дорослими вдома це дві різні речі. Самостійність передбачає вміння обслуговувати себе (одяг,харчування, гра), а керування дорослими це наслідок надмірної опіки і вона зараз вам це віддає (хтось пручається і стає неслухняним, стає в опозицію до дорослих, а вона вирішила керувати вами бо ви далися. Важко однозначно сказати, але те що маєте чітко розмежувати самостійність дитини, тобто те що їй можна робити і керування (позиція командира вдома) на дві різні площини і з кожною працювати окремо. Де дитина береться робити щось що вона може зробити - прошу дуже, а де дитина керує дорослими, яким це не підходить - можемо домовитись про співпрацю в певних випадках але не в тих що нам не підходять і це чітко обговорити коли можна а коли ні. Важко щось порадити не знаючи інших подробиць, в любому випадку в сім'ї має панувати атмосфера співпраці і поваги а не команд, наказів і розпоряджень.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Марьясь, я десь читала колись що отака звичка дещо робити саме так і не інакше це не є самостійність, і не є прояворм характеру... діти просто мають певні звички, чи побажання яке переходить у їх уяві у звичку. Ото замутила... але от наприклад : 1. Юлька дуже любить сама нести свій горшок на місце коли я його помию. Часом я забуваю чи поспішаю і несу його на місце сама. Мала як то бачить, несеться за мною вдогонку з криками " сама..." і навіть якщо я вже поставлю той горшок на місце, овна його схопить, віднесе до ванної, а потім звідтам сама принесе на місце. Ну да, часом напрягає, але для неї це як правило чи щось такого плану. 2. Коли наш тато вдягає штани, то защіпає ремінь, так от Юлька чомусь вважає своїм обовьязков той ремінь протягнути через пряжку і допомогти кінець ременя протягнути крізь всі шлєєчки. І як чоловік вдягнеться без її участі та допомоги - то та також страшенно возмущається. 3. Я роблю піццу....Юлька навіть серед ночі встане допомогти мені розпластати тісто по протвіню, розкласти колбаску, помідорки, присипати сиром і т.д. Щоб уникнути її допомоги мені часом бреба щось дуже вигадати і зайняти її чимолсь більш цікавим. 4. коли щось наливаю в стаканчик - то мала обовьязкеово мусить то стакан тримати, навіть тоді коли той стоїть просто на столі і тримати його не потрібно. Якщо я прошу відчепитись від стакану - мала возмущається. До істерик у нас не доходить, можливо через те що ми старші, можливо тому що істерики во всєй красє у нас дуже рідко. Але той факт що є певні речі які Юля вважає особисто своєю справою - таке є.
