А я собі римую... (поезія форумлян)

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дякую... але який там дар. От у Ліни Костенко - дар, а у мене так - гра в слова.

***
А хто сказав, що я розумна?
Як треба довідку - візьму!
Так, - істеричка, в надмір "буйна"
Я всю посуду переб*ю!
Гардини в шмаття, в клапті постіль
Твій одіж викину з вікна
Перерахую тобі кості
І зуби виб*ю аби знав...
Так, істеричка... Так скажена...
Мене не рухай я - будяк

Але життя - чомусь не сцена...
Лиш воля стиснута в кулак...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Коли найрозумнішим рішенням
Випити кави й годі
Залишити все у віршиках
Які хай давно не в моді
Не вмію кривити крилами
Як інші та ще й душею
Я йду...
доторкайся мріями
тих спогадів де сім*єю...
Й коли десь на споді пам*яті
осяде вся сіль із вічності
ілюзії будуть зайняті
в сердечних лімітах бідності...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Ось таку колискову я написала під час вагітності, коли ще не знала, хто в нас буде - дівчинка чи хлопчик. Тому вона має два варіанти Може, колись і "дівочий" заспіваю..

Засинай, ріднесенький, очка закривай
Ти не бійся - в сни твої не прийде бабай.
Хочеш - тобі казочку прочитаю я,
Заспіваю пісеньку.. спи, моє маля.
Зірочками вкрилося неба синє дно,
Половинка місяця світить у вікно.
Вже іде до тебе сон - добрий, чарівний..
Засинай, мій зайчику, хлопчик золотий..

Засинай, ріднесенька, очка закривай
Ти не бійся - в сни твої не прийде бабай.
Хочеш - тобі казочку прочитаю я,
Заспіваю пісеньку.. спи, моє маля.
Зірочками вкрилося неба синє дно,
Половинка місяця світить у вікно.
Хай солодкі бачить сни рідне немовля,
Ясне моє сонечко, донечка моя..

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

не треба більше жодних заперечень
все зрозуміло, все без зайвих слів
таке буває що в людини в серці
- гуртожиток, на тисячі голів...
не треба підселяти мені втому
до розкоші я звикла, вибачай
до власного вертаюся, до дому
без тебе дому... чи без тебе в рай...
не треба пакувати мені речі
бо не візьметься жодної з валіз
з минулого не треба заперечень
я не буваю однією з...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

наважилась і я викласти не судіть суворо

* * *
Безжальний годинник рахує назад,
Хвилини із рук невстигаючих рве.
Дні з нашого часу зникають підряд,
Щоб після нуля щось настало нове.

І хтось від безвиході вже застигає,
Зі страхом чекаючи того нуля,
А хтось не боїться - лиш спостерігає,
Як мовчки орбіту долає Земля...

Якщо всьому в світі судилось скінчитись,
Боятися цього, напеіно, неварто.
Хотілось би тільки хоч в чомусь лишитись -
Числом в телефоні, пунктиром на карті.

Та в кого про це не спитайся порад -
Розгублені очі зустрінеш лише.
Безжальний годинник рахує назад -
Спіши і встигай, хоч секунду іще!

---------- Додано в 11:39 ---------- Попередній допис був написаний в 11:38 ----------

зими - нема

Зими нема. Зима була - і вийшла.
Скінчилася так швидко - раз - і все.
На вулиці - дзвінка прозора тиша,
Яку у космос протягом несе.

Зими нема. Від неї не лишилось
Ні грудки снігу, ані краплі сліз.
Весна зеленим хрестиком нашила
На чорній оксамитовій землі,

Промила небо - чисте і холодне
Ясно-блакитне непрозоре скло.
Єдине, що лишилося - сьогодні,
А вчора - ніби й зовсім не було.

Сьогодні я сховаю теплий одяг
І спробую змінитися сама.
Зима скінчилась - годі, годі, годі -
Зими нема...

---------- Додано в 11:41 ---------- Попередній допис був написаний в 11:39 ----------

і ще трохи російськомовного:


Завтра будет, как вчера

завтра будет, как вчера
Там, где ты, наверно, не был:
Солнце встанет - и с утра
жёлтый снег утопит небо.

Вижу новую страну
Сквозь раскрытые ворота.
Быстро крыльями взмахну -
И ворвусь в неё с разлёта.

И сквозь тень ночей и лет
Полечу над облаками...
Только жаль, что крыльев нет -
Пыль и камни под ногами.


Завтра будет, как вчера -
День настанет ведь однажды,
И, наверное, пора
Дорожить секундой каждой.

Ведь какой бы ни была
Наша вечность неизбежной,
К ней летит часов стрела
Дикой силой центробежной.

Будут розы в сентябре,
День осенний длинный-длинный,
Будут тени во дворе
Танцевать от фар машины -

Завтра будет, как вчера,
А сейчас уже стемнело.
Будет новая игра,
Солнце встанет - и с утра
Жёлтый снег утопит небо...

---------- Додано в 11:44 ---------- Попередній допис був написаний в 11:41 ----------

супер! так тепло і щиро...

всім би вміти так бавитись у слова

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дякую! так то ж для масіка))

Ой, дівчата, і вмієте ж ви надихнути коментарями на нові дописи)) Тому не стрималася і презентую ще один продукт моєї графоманії. Написано в період кризи подружніх стосунків

Я не така, як би тобі хотілось,
І виправити це ти не зумів..
Усе між нами болем роз"ятрилось
Від непотрібних і жорстоких слів.

Ти вивчив геть усі мої слабинки,
Порахував недоліки мої..
Та спробуй зупинитись на хвилинку:
Чи справді все ти знаєш у мені?

Скажу я те, що думаю, не сердься -
За сотнею дрібних буденних справ
Мою любов у закуточку серця
Ти не знайшов.. А може, не шукав?

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

таке враження, що не лише про себе, а про всі подружні пари одразу... кожен знаходить своє.
Влучно, і рими такі свіжі... молодець! Давайте ще

---------- Додано в 15:43 ---------- Попередній допис був написаний в 15:37 ----------

для свого старшого синочка я таку колискову написала:

обійми мене, синочку,
обійми мене, малюся,
у твоїх обіймах ніжних розчиняється усе.
Ти заплющиш свої очка,
я до тебе притулюся -
і у сон солодкий казка нас з тобою віднесе.

Цілий день ти бігав вільно,
і, напевно, так втомився,
Золоте моє малятко, ніжна крихітко моя.
я люблю тебе так сильно,
що боюсь, що ти наснився.
Давай ти заснеш спочатку, ну, а за тобою - я.

Ти не бійся засинати,
ночі й темряви не бійся:
захищу тебе я на ніч знаком Божого хреста.
Темно стало у кімнаті...
притулися, заспокійся,
заплющ очка. Надобраніч, моя бджілко золота!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

А мені Ваші вірші більше подобаються )) Дуже неординарні думки, образи, справжні емоції.
І взагалі, дуже приємно, що на ДП стільки творчих, талановитих людей Шкода тільки, що багато хто вже давненько сюди не дописує.. І на більшості давніших сторінок в мене чомусь не виходить клікнути "дякую"((
От мені особисто бракує творчого мислення, багатої уяви, асоціацій, емоцій, щоби "бавитися в слова", як написала Адріася. Це для мене - взагалі недосяжні вершини, якими я просто зачарована і захоплена.
А до своїх віршів дуже критично ставлюся. І до рим, і до змісту, і до форми. До мови, наголосів, пунктуації..)) Скільки ще було викинуто в смітник фактично повторів віршів, кліше, несвідомого плагіату. Колись мріяла написати збірочку, була така можливість, але.. Ніяк не наберу потрібну кількість віршів, які хоча б мені самій подобалися. Пишу так, для себе.. Коли хочеться висловити те, що на душі. Останнім часом ніц не пишеться...

Даю Не судіть строго.. Знову про осінь..

Не забувай, прошу тебе, цю осінь,
Червоним яблуком достиглу у садах,
І жовте листя, вплетене в волосся,
І жовте листя у твоїх руках..

Не забувай, як зорі шепотіли,
І осявали місяцеві шлях,
І як світанком знов палахкотіли
Барвисті крони у сумних вітрах...

Не забувай дощі холодноокі,
Що пролились потоком неба сліз,
І ночі - такі темні і глибокі..
І ранки - такі сонячні наскрізь..

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

О, і в мене є про осінь (то популярна тема). Сподобався ваш вірш

Не разом.
Ти прийдеш коли настане осінь.
Як в берези розпочнуться сни.
Що ж заходь, мій запізнілий гостю
Поряд підем, мабуть, до зими.
Ти прийдеш пошарпаний вітрами
Я тобі зготую теплий чай
Підем поряд, поряд між снігами
Поряд...
та не разом. Вибачай.

***
Кава вже майже на дні
На такій як вона вже ворожать
Скільки маю сказати Тобі
Не приходь! А ти знову приходиш.
Скільки маю чекати на сни
Ті, що будуть без тебе урешті
Бачиш кава вже майже на дні?
Й кіт вилизує спогадам мешти...

Дякую. Але для мене це таки гра. Я часто кажу, що мої вірші - це спроба діалогу, яка чомусь завше залишається лиш спробою.
cjomcjomka, мені дуже сподобалась ніжність у віршах, легкість і любов. Від них хочеться поцілувати донечку. Дякую.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Після смерті Друга мене турбує питання життя і смерті. Я боюся смерті, боюся щось не встигнути... Це не просто вірш для мене. Це символічний вірш.

коли в мені закінчаться слова
чи просто вже не буде що сказати
я допишу останнього вірша
й в долонях піду сонце колихати
коли в мені закінчиться вогонь
чи просто вже не буде чим горіти
я вкладу місяць до своїх долонь
і білі повплітаю в скроні квіти
коли в мені закінчиться жага
чи просто вже не буде, що хотіти
най трохи вітру дасть мені верба
і не тримай бо я буду летіти

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Adriasia, мені дуже сподобався ваш останній вірш і не знаю чому, але манерою нагадав вірші ЛІни Костенко. Щось так навіяло...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

це для мене Еверест похвали. Дякую. Ліна Костенко - моя улюблена поетеса.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Так, маємо тут на форумі багато ТАЛАНТІВ .

От було б добре скинутись Адріясі на публікацію книжечки ..яко від фан-клубу

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

От Трускавка, ото придумала. Дякую. Може колись видам книжечку... але для Тебе зроблю особисто.

Батькові
Так трапилось, що я не вмію просити пробачень
Я вмію ридати до ранку і скиглити в ніч
Коли темнота набуває обрамлень й означень
У мене впинається відчай - зажерливий кліщ.
І кава моя вже липка, не смачна і холодна
І небо моє перестрілене сотнями зір
Хтось скаже, що я божевільна бо в надмір самотня
Та я не одна поки можу сховатись в папір.
Під ранок папуги повторять, що ранок є добрим
Кругообіг доби закружляє й у вир понесе
Хтось має зуміти навчитися бути менш гордим
Навчи мене прикладом. Ніч поки знов не прийде...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Адріасю, я була впевнена, що Ви вже маєте не одну збірку.. Моїй мамі її знайомий подарував товсту книженцію власних "трудночитаемых опусов" (на сторінок 400), видану власним коштом, фактично для себе, любимого (то як мені ся хтіло колись ). То Вам вже сам Бог велів..
У Вас справді дар, таке відчуття, що Ви пишете - як дихаєте.. Будь-ласка, подумайте про збірочку - у Вас же дійсно вже є свій фан-клуб )) А ідея скинутись - дуже файна, готова прийняти участь ))

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дякую. Ви розчулили мене до сліз. Я вже давно маю зверстану і проілюстровану збірочку, до якої іноді додаю нові сторінки. Але як я вже писала у людини яка мала бути спонсором раптом закінчилась любов до поезії... на жаль. Тому вірші наразі живуть лише в інтернеті.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

До питання життя і смерті.. Також дуже сподобався Ваш вірш. Навіть не знаю, як описати словами ті світлі почуття, які він викликає..

Кілька років тому низка сумних подій також підштовхнула мене до роздумів про вічне. Про те, що залишиться після мене на світі.. Виявилося, небагато чого )

Чим залишуся я на землі,
Коли зрину у небо душею?
Фотографією на столі...
просто віршиком... просто - землею...
просто нитками на полотні,
та ще посмішкою мого сина...
Чи повернусь до кого у сні,
Чи назавжди у безвість полину?..

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

В мене часто життя асоціюється з порами року. І коли вже людина готова до іншого життя у мому розумінні починається її зима.Білим фарбуються скроні...

***
Згадай мене коли прийде зима
Коли будуть колядки й заметілі
Коли у небо здіймуться слова
Між нами будуть вікна білі-білі...
Між нами будуть стоптані шляхи
І міхи букв наповнені сльозами
І зорі спати ляжуть на дахи
Аби не бути й бути поміж нами
Згадай мене коли прийде зима
І так згадай, аби я це відчула
Весни не буде... осінь вже пішла...
А я чомусь про тебе не забула...

А коли мені було 15 я любила займатись самоучєніями. І написала вірша, десь трохи утопічного, десь трохи дитячого, але свого. І тут про життєві пори року...

***
Відчуваєш цей вітер? Початок нової пори
І як не вертись це лиш клітка і з неї не вийти
Розслабся мій друже, розслабся і просто живи
Хоча розумію, що важко. А ти спробуй Жити.
Не міняй в мідяки, що від матері й батька тобі,
Накопичуй любов. Ця валюта зимою надцінна
Не розмінюй себе, як би складно не було в юрбі
І не вір, що життя є простішим коли на колінах.
І не вір взагалі що безбожне життя до пуття
Озброюй себе повсякчасно у віру й молитву
І душу свою бережи від довкола й сміття
І серце своє зберігай від жорстокого світу.
Відчуваєш цей вітер? Спинися і вслухайся в свист
Так осінь приходить завчасно й не вельми доречно
Дивись щоб з плодів в тебе був не збагрянений лист
А справжня любов, надгаряча і щиросердечна.

О, яка болюча тема. В мене ше є купа віршів про те для чого я живу, як маю жити і звісно про те що залишиться і чи залишиться. Я також колись написала коротко про це (майже заповіт):

***
Як знову я піду до пороху
Не хочу я сліз й домовин
Я хочу веселого голосу
І танців до ранку з тим.
Я хочу щоб люди тішились
Не плакали, що пішла
Я свої залишу віршики.
Най тішаться, що була.
Читають най над могилкою
Співають мені пісень
Лиш не ридають гірко хай
Най не псують свій день.
................... 17.12.2001р.Б.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

а що? в нашій країні тільки так і можна щось хороше зробити... "усім миром"

Адріасю, мені Ваші твори теж нагадують вірші Ліни Костенко, проте, з принциповою різницею: Л.К. спостерігає життя і робить висновки, а Ви - боретесь у самому вирі пристрастей.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

А добре чи зле? Бо шось не зловила думки...