Відповідь: Ми і наші мами Нє, то не є типова галицька мама. Вони не міняються, на жаль. Скільки знаю таких, хто має саме таких "галицьких" мамів, то жодні зміни зі сторони доньки на маму не впливали й не впливають. А от непорозуміння з простими (українськими чи якими іншими) мамами вирішити не так і складно, бо людина почує, вислухає, замислиться... У мене з мамою теж були непорозуміння, але вона ніколи в житті мене не намагалася зламати. І спокійна розмова завжди була можлива, хоча подругами ми стали набагато пізніше, ніж би мені хотілося, але таки стали.
Відповідь: Ми і наші мами Мене трохи таке задіває... Дай Боже, щоб в усіх були такі "негативні" явища як в Галичині, де принято батьків любити і поважати.
Відповідь: Ми і наші мами і в мене теж не типова, апріорі: росіяночка вона до речі, росіяни дійсно набагато легше рвуть звязки з рідними, і то далеко не перевага. Не хочу, щоб ця етнічна особливість псувала мої стосунки з рідними. Хочу золотої середини.
Відповідь: Ми і наші мами а зі сторони батьків що прийнято робити? користувати любов і повагу дітей по повній програмі???
Відповідь: Ми і наші мами Нещодавно була на ДН у мами. Не могла зрозуміти , чому на мене злий тато. Ходив незадоволений, щось буркав, рикав, поглядав з-під лоба. Виявилось, що мама себе зле чула, і вирішила перебільшити інфу про болячку, дома робила показові виступи з головними болями, мовляв голову не може підняти і т.д. Щоб ще більше викликати до себе співчуття- йойкала, які ж то всі погані, ніхто й не провідає, нічого не допоможе. Це при тому , що кожен день зідзвонюємось, а старший внук взагалі там через день, і продукти купить і посуд помиє. НЄ, ну але артистка! Мала розмову, без викрутасів, нехай собі маніпулює чоловіком без залучення третіх осіб( тобто мене). Мама образилась страшенно, бо винна))), але то таке- я все одно дзвоню, як ні в чому не бувало, думаю через пару днів перейде.
Відповідь: Ми і наші мами загалом, як я спостерігаю - шото тіпа того але в цій темі, в основному, про стосунки мами і доньки. То трохи специфічніша тема. І от вже 3й день, беручи тут участь в обговоренні, тішусь, що в мене поки що тільки сини
Відповідь: Ми і наші мами Теж не можу зрозуміти про типовість "галицьких" батьків. Це до якої географії? Франківська область туди входить? А Волинь? Бо щось схоже( якщо я не помиляюсь у визначенні "типової" поведінки) і там є. Це тому , що сини тут не пишуть? У відносинах мама- син також є проблеми, як і дочка- тато, і тато- мама, і сестра і брат)) Тому про типовість сімейних відносин я б взагалі не наголошувала.
Відповідь: Ми і наші мами от я вже стільки тут живу, а мене досі задіває, коли корінні галичани наговорюють на себе! Насправді, тут все набагато духовніше, ніж будь-де в Україні. Але звідки отой комплекс одночасно меншовартості і всезначущості у поєднанні? очевидно, що питання регіональної приналежності приплетене за вуха)
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама з Поділля. Співчуваю. Чи ви вважаєте, що як говорити про негативні явища, то позитивні автоматично зникають? Ой, ну тільки давайте без ідеалізації. Чого не люблю, це самообману. І вивищення над іншими. Особливо, якщо решту України не дуже й знають, але "от ми - духовніші".
Відповідь: Ми і наші мами І чому зразу про комплекси? Ну от є в нас християни, а є греко-католики. І віра в них греко-католицька. Отам власне й процвітає А християнські принципи там сплять, на жаль. Спробуйте про них заговорити й виявите, що ви - секта! Ну, або неук, нехристь тощо... Патологічний випадок я описала (і то не львів'янка, так що зразу й відповідь щодо географії). Бувають менш патологічні, бувають більш, але загалом вони негативні й сприймати такі речі особисто - щонайменше дивно!
Відповідь: Ми і наші мами але й принижування також не є добрим. Мені отой вислів "галицька мама" є незрозумілий. У кожної людини сві характер і неважливо з якого регіону та людина. Я не пишу того, бо хочу когось захистити, моя мама не з Галичини.
Відповідь: Ми і наші мами питання тут - хто самообманюється) я знала, що ви так напишете) але маю свою думку і маю право її висловити. Займенник Ми мене не стосується, оскільки я нетутешня, чому я так думаю - бо пожила в різних регіонах (маю військових батьків) і методом елементарного порівняння роблю такі висновки. Я не прагну нікого ідеалізувати, просто пишу, що бачу і що відчуваю. До речі, питання релігії для мене не є близьким, тому його не зачіпаю.
Відповідь: Ми і наші мами Думаю, що поговоривши з деякими християнами, греко-католики можуть почути про себе те саме))
Відповідь: Ми і наші мами На жаль... Проблема за тим, що явище існує, а закривати на нього очі чи ні - то вже вибір тих, хто про нього чує. Люди, які працюють в інших регіонах України з людьми (вихідці з наших теренів) ніколи не дозволять собі говорити про те, що галичани - духовніші. То в новинах люблять наголосити, що вранці Західна Україна не голосує, бо йде до церкви. З одного боку то позитивного, а з іншого - аж ніяк не свідчить про те, що ті люди автоматично духовніші. І от є з одного боку власне ота "греко-католицька віра" й ті, хто тероризує людей у церкві, так само тероризують своїх домашніх. І це явище дуже негативне. Приміряти це на своїх мамів і ображатися - нащо? Просто варто для себе висновки зробити, оскільки певний стереотип поведінки є й він не надто корисний для розвитку дітей. Та й для домашніх стосунків в принципі.
Відповідь: Ми і наші мами Напевне, але, як я помітила, у галицьких батьків найчастіше галицькі діти, що природно. Тему "Ми і наші мами" перечитувала і раніше, але вчорашню й сьогоднішню дискусію вже кілька разів, і одразу кидається в очі, що винні мами, а де ж самооскарження? Лише в дописах Левицької можна помітити, що вона частково взяла на себе відповідальність за стосунки з мамою, але ж в неї вони й налагодилися! Так, є якісь поодинокі випадки-вийнятки, коли мама тотально неадекватна і стосунки з нею нестерпні. Але якщо все почитати перелічене вище, то 95 відсотків форумлянок відносяться до вийнятків. Бракує самокритичності. Ще й виявила для себе, що "галицьких батьків" звинувачують в тому, що вони народжують дітей для себе. А для кого ж мають народжувати? Хтось із тут присутніх батьків може, поклавши руку на серце, сказати: "Ми планували і народили дитину, щоб вона мала можливість собі жити." Ні, всі хочуть мати дітей, бо хочуть відчути себе батьками, хочуть самореалізуватися і в цій царині, бо відчуватимуть себе таким чином повноцінними. Так є і на Галичині, і Буковині, і в Шотландії, і так було б і на Північному полюсі, якби там народжувалися діти.
