Відповідь: Ми і наші мами от воно. нє, не зовсім. просто для початку треба знайти гармонію стосунків з дітьми ВСЕРЕДИНІ сім'ї. А коли щодня хтось, навіть близький, приходить- то вже важко зробити. неправда. А всезнаючою щодо своїх дітей я є і буду, бо їхня мама - я. кожен має свій шанс виховати своїх дітей. ---------- Додано в 13:50 ---------- Попередній допис був написаний в 13:44 ---------- не думаю. 17 років батьки дбали про мене, колись настане мій час подбати про маму (бо тата вже нема). і тоді - якщо будь-яка моя допога знадобиться - я завжди поряд. так само і сама попрошу про допомогу ЗА ПОТРЕБИ і буду дуже вдячна. але просто так щодня бачитись - абсолютно не бачу сенсу. тим більше що у нас різні погляди на виховання дітей, і я б хотіла, щоб ми лишились в цьому питанні кожна при своїй думці.
Відповідь: Ми і наші мами В мене легкий шок... Чесно, не в образу вам, але мене та фраза просто вбила. Я собі уявила, ЩО би я відчувала, якби мені моя дитина років через 20 сказала, що має для мене час по вівторках і п"ятницях, а в решту днів я її напрягаю П.С. В мене з мамою стосунки між "ніякі" і "дуже погані". Волію або мовчати, або емоційно виказувати своє невдоволення, залежно від ситуації. Але говорити і поводитися як з чужою людиною я б не змогла. На єдиноправильність не претендую, звичайно.
Відповідь: Ми і наші мами так, я десь чула, що бабці можуть ревнувати внуків між собою... але що поробиш, Ви ж вийдете на роботу для блага своєї дитини. ---------- Додано в 14:01 ---------- Попередній допис був написаний в 13:57 ---------- ой, ну з контексту фразу видерли і лякаєтесь. Відпочатково було так: деколи бачились на вихідних, + я з Дмитром заходила, коли була в їхньому районі. + дзвонились десь через день. + ми з чоловіком допомагали мамі чим могли - матеріально. І все було чудово. Потім народився Сергій - і я попросила маму побути з Дмитриком, поки я в лікарні. А потім попросила возити його на гурток. Ми і так стали бачитись частіше, і все було добре, поки це не переросло в щоденне відвідування. тим більше, що кажу ж, в нас дуже різні погляди на багато принципових речей - у сімї, вихованні дітей, релігії, моралі.... сваритись не хочу, зясовувати стосунки - теж. А при щоденному спілкуванні рано чи пізно станеться. Хочу зберегти нормальні стосунки.
Відповідь: Ми і наші мами ---------- Додано в 13:26 ---------- Попередній допис був написаний в 13:25 ---------- [/COLOR] Аналогічно. Моя мама заходить до нас кожен день, бо працює поряд. Ми разом, або гуляємо, обо кавуємо (навіть пиво іноді п*ємо під настрій))). Цю людину ми раді бачити в любому настрої, бо вона для мене ідеал у всьому. Я навіть не уявляю, як би я так змогла думати, що вона нам заважає чимось...Зі своєю допомогою ніколи не пхається, навіть не намагається. Коли потрібно-я сама попрошу, й мама з розумінням до всього ставиться. Вот й зараз...Полюся спить, а я чекаю маму на обід, мені приємно зробити їй любимі котлетки й картопельку.)) Напевно нема на світі ще ближчої людини, ніж мама..)
Відповідь: Ми і наші мами Не видерла, я прочитала вашу ситуацію. Просто прокоментувала те, що найбільше зачепило. Ну якщо описана вами ситуація до народження другої дитини, то нормальні стосунки, тоді так, можна й позберігати. Я в жодному випадку не хочу вас образити, то просто ще один погляд зі сторони. Моя мама дуже хотіла керувати сім"єю молодшої сестри після народження дитини. Моя сестра натура гаряча: після місяця помагань відбувся грандіозний скандал з пропозицією або цінувати її сім"ю, або не показуватися взагалі. Мама трохи "не показувалася", викреслила сестру зі списку людей, гідних її уваги, але потім прийняла правила . Спілкуються тепер дуже рідко, стосунки холодні, але визначені. Думаю, з часом маму ще більше попустить, і таких дурниць робити більше не буде.
Відповідь: Ми і наші мами так в нас було зі свекрухою після народження Дмитрика. Грандіозного скандалу не було, було щось набагато прикольніше напишу в іншій темі потім, бо то не про маму. і так і ні ну, слава Богу, до такого не доходить. Але підсвідомо відчувається, що мене постійно перевіряють, чи живі і цілі зі мною діти, чи ще витримує мене чоловік
Відповідь: Ми і наші мами А я мрію про те, що мої діти зможуть мені сказати що їм треба або не треба, а я буду спокійно це приймати. Діти мають жити своїм життям.
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама ніколи не була така, як я. Це точно. А чому вона відноситься до мене саме так, а не інакше, бо переносить відносини зі своєю мамою на мене. Моя бабця ніколи не шанувала мою маму, і показувала завше надмірну любов до її старшої сестри, а моя мама завше називалась дурною. Моїй мамі завше було дуже боляче від того відношення, яке трохи затушувалось, коли мама втікла від своєї мами жити зі мною. Це невилікувані дитячі рани, які автоматично переносяться на наступне покоління. І так буде і з нами, якщо ми не вилікуємось від ран яких завдали нам наші батьки в дитинстві. А щоб ви не казали, а галицькі мами повинні вчитись що діти виростають і їх треба відпускати.
Відповідь: Ми і наші мами то вже залежить від того, як ви їх виховаєте, думаю, що так і буде. Проте не слід забувати, що в кожної жінки з мамою свої індивідуальні відносини і дуже часто мама за своїм світоглядом не готова прийняти і зрозуміти ті речі, які елементарні для нас... От моєї куми мама спокійно сприймає відвідини за графіком, але щодо моєї - то навіть страшно уявити, що би з нею було, якби я їй таке сказала. Все залежить від характерів, виховання, стосунків тощо... Однозначно не буває.
Відповідь: Ми і наші мами Мої діти вже мені говорять все що думають. Воно і добре, і лячно одночасно, проте я сприймаю нормально. Єдине чого хочу це залишити такі відносини між нами і надалі. Нехай воно мені здається, що та малявка мені пискує, але я волію, щоб воно мені напискувало а ніж боялось сказати правду в очі.
Відповідь: Ми і наші мами Згідна з цим твердженням. При цьому зовсім не мається на увазі всіх інших повикреслювати із цього свого життя.....але все ж після одруження первинною стає своя сім"я. Так і в церкві на науках казали - що полишаємо батьків, щоб пристати до чоловіка чи жінки. Тут писали, що мама буває щодня - і це тільки в радість і так далі...А я собі подумала - то ж настрій різний буває, часом якісь плани є (які не зробляться, коли вдома гості), і для чоловіка, мабуть, перебування щоденне тещі - то не безмежне щастя, яка б вона добра не була. Тобто все має бути в міру. Тільки от міра для кожного своя. І ще одне: мені здається, що керуватись тільки тим, що "мама тільки нами і живе" - то теж не зовсім добре....Недобре в першу чергу для тої ж мами: жити кимось - занадто велика відповідальність на тому "комусь". От мені подобається, коли люди в різний вік знаходять собі задоволення від життя, якісь мають зацікавлення і т.д. От моя свекруха любить повторювати, що тільки ми їй приносимо щастя - а попри то все ж любить і десь в гори поїхати, на лижі, має собі всякі вподобання.....- і це супер. Уявляю, якби то тільки ми й мали те щастя підтримувати ....
Відповідь: Ми і наші мами Тут напевно залежить не від настрою, а від відносин. У нас з мамою відносини, не стільки мама-дитина, скільки мама-подруга. Мене мама ніколи не повчає, не лізе з порадами, з нею можно поговорити про все, починаючи політикою, закінчуючи інтимом. У нас мама людина розумна й розсудлива, тому старається не приходити, коли мій коханий після роботи, або перед хоче відпочити у тиші й спокою. Коли ми хочемо десь поїхати втрьох чи просто побути самі, я мамі можу це прямо сказати, й ніхто не ображається. Але зазвичай, не треба нічого казати, мама такі речі все сама розуміє, тому її приходи не нав*язуються ніколи. Не знаю...у нас ще ніколи не було, щоб мама прийшла не вчасно й їй не були раді...
Відповідь: Ми і наші мами Мій малий зараз дуже прив"язаний до нас з чоловіком. Завжди чекає, що ми пошвидше повернемося, де б він не був. От мені би десь хотілося ще собі прогулятися, але поспішаю до нього. Хотілось би романтичного відпочинку на морі, але без малого не поїду. І от думаю, що підросте і буде навпаки, чекати, щоб я пошвидше пішла кудись... І, ніби, й усвідомлюю, що всі хочуть незалежності, але якось важко. Мені здається, що основна радість життя - це діти. І от, коли та дитина, про яку ти так дбав, до якої завжди поспішав, скаже тобі, що ти зачасто попадаєшся їй на очі, не знаю як буду реагувати. Добре, якщо є чоловік, робота, можливості подорожувати і займатись чимось цікавим, то ще якось можна попустити те бажання частих відвідин і розмов. А якщо ти на старості залишилась саменька, куди свою увагу і любов подіти, і від кого їх отримати?
Відповідь: Ми і наші мами От це дуже добре...., щоб не доводити аж до такого: В тому і мудрість мами, щоб вміти зрозуміти свою дитину. Кожному потрібен свій індивідуальний простір - то не означає, що ми всі людиноненависники ..Так само не треба утрувати і потребу у власному просторі своєї дитини. Просто не сприймати це як образу, а як щось нормальне і властиве всім. І я так думаю, що період, коли маля найбільше потребує мами - його при можливості треба використовувати на 200%, щоб потім раптом не мати потребу надолужувати, коли дитина виросла і вже "вилетіла з гнізда".
Відповідь: Ми і наші мами а деякі мами того не розуміють, а коли кажеш їм напряму то образи, скандали і далі по тексту... от і вся арихметика... не можна засуджувати інших і кидатися фразами типу: та як ви можете таке казати про маму, та ви погані діти, горіти вам в пеклі (гіпербола). мені дуже важко визначити які стосунки в нас з мамою. в принципі непогані, вона завжди допоможе, порадить, але деколи наші погляди кардинально відрізняються. і тоді бувають конфлікти, і образи, і підвищені тони в розмові. мама може надутися на мене і не розмовляти, але я собі ніц з того не роблю, просто ігнорую ті ображання, спілкуюсь з нею ніби нічого не сталося. через кілька днів то проходить. часом вона любить покритикувати що я погана господиня, що я не дбаю за чоловіка, що не так виховую дитину. тоді я аргументовано висловлюю свою думку. не намагаюсь переконати, просто обгрунтовую. я не бачу сенсу щодня проводити генеральне прибирання квартири і надраювати до блиску клямку вхідних дверей. для мене це не важливо. я вважаю що чоловік цілком здатний взяти їжу з холодильника і скористатись таким дивом техніки як мікрохвильовка. я вважаю що дитячі істерики можна подолати іншим шляхом аніж дати малому те що він хоче бо ж дитина кричить. таких моментів багато, дуже багато. і я дуже хотіла б жити окремо від батьків. але це неможливо. ніхто з нас не є ідеальним, але треба свідомо відноситись до недоліків інших і намагатись з ними вжитись. хоча деколи хочеться втекти на край світу...
Я цю тему хіба читаю час від часу, але не дописую, бо по-перше мама далеко, а по-друге в нас ніколи не було проблем у відносинах. Мої батьки якраз такі, як у словах Сюзі, вміють дати жити своїм життям. І цікавляться нами постійно, і завжди допоможуть, якщо можуть, але ніколи це не є нав'язливим. Так що в тому плані я маю чудовий приклад того, як треба і як є найкраще. Ми з моїми батьками 2 роки жили і, хоч і були різні моменти, то я точно знаю, що ніколи би мої батьки не спричинилися до моїх із чоловіком сварок чи, ще гірше, розлучення. Проте я чудово розумію, що не всім так пощастило в житті й декому доводиться вживатися з типово галицькими батьками, де дитина - завжди дитина, скільки б їй не було, але не в сенсі любові, а в сенсі зверхнього ставлення, тримання все життя під фартухом і т.д. Мама, яку теліпає зі злості, коли її дитина щаслива, взагалі мені в голові не вкладається, але такі є, як то не сумно. І писати тим людям, котрі мають таких мамів, поради зі своєї "точки сидіння" я ніколи не буду. З простої причини, ну не така в них мама, як у мене, то що з тих моїх порад чи осуду? Ми колись мали нагоду відчути, що таке, коли тебе не сприймають за дорослу самостійну людину. Протягом кількох днів чи тижнів можна то все слухати й терпіти, але якщо це відбувається кожен день твого життя, при чоловікові, при дітях, при друзях і знайомих... Мені особисто було неприємно, коли при мені мама відпускала моїй подрузі зверхні коментарі. І то вона вважала, що робить правильно, й не розуміла, що саме вона й виглядає негарно в тій ситуації, а не її дитина, яку вона паплюжить при чужій людині. Однак у типово галицьких батьків так є, що дитина - це ніхто й собі вона не належить жодну хвилину свого життя. Хто ніколи не був свідком такого, не зможе зрозуміти багатьох тутешніх дописів. Не можна читати напряму, через власну призму, треба розуміти, що не маму не хочуть бачити, не мама заважає, а її вчинки, слова й ставлення є занадто складними, аби з ними жити кожен день аж до смерті. Власне. Тому не варто відбирати радості в своїх дорослих уже дітей. Я собі не уявляю, що я би дітям набридала й жила ними все життя. То ж неправильно! Від онуків.
Відповідь: Ми і наші мами Безумовно, я теж так думаю. Але ж можна в цьому житті виділити трохи місця для мами? Я от теж мрію, що все складеться так ідеально, що моя (мої) діти виростуть, будуть щасливо жити своїми сім"ями, а ми з чоловіком будемо чекати їх вгості чи до них навідуватися, то нікого не буде напрягати і всі будуть задоволені. Ще я чомусь думаю, що моя мама мала такі ж мрії і не планувала стати вдовою в 36 і не мати з ким вечори проводити. І попри її вредність я не хочу встановлювати ліміти на відвідування чи зачиняти двері перед носом, бо, зрештою, моя дитина то буде бачити, а далі - читайте свій підпис Все написане не означає, що я дозволю вилізти собі на голову і керувати моїм життям. Просто волію вирішувати кожну окрему конфліктну ситуацію по мірі поступлення, а не обмеженням спілкування. І ще: мій чоловік забив би (с) мене, якби я уникала маму. Бо з дитинства бачив, як його мама ставилася до коників його бабусь - спокійно і виважено. Може тому з нього вийшов дбайливий син і чоловік А мої коліжанки мамі в такій ситуації пару разів носа втерли, то тепер думає, що говорить. Коректно, але впевнено відповіли, що ще й приклад з мене беруть, і своїм мамам розказують, яка я молодець
