Відповідь: Ми і наші мами Та я ніц не маю проти. Просто я думала, що вистарчить сховатись за кутом. Але видать, таки тре збиратись кудись далеко і на довго.
Відповідь: Ми і наші мами як на мене то дуже жорстоко. Я б так не зробила ні з мамою, ні з свекрухою. По перше, то старша людина. Легше просто поговорити з мамою, що вам не потрібна допомога кожен день, або що у вас якісь свої плани на день. Зрештою, якщо нема планів, то чому не потерпіти ту годинку. Тікати з дому, бо не хочеш бачитись з мамою?...
Відповідь: Ми і наші мами Ви просто не уявляєте, наскільки тисне на психіку, коли це відбувається щодня, а ти маєш і чоловіка, й хату, і двоє дітей на собі.
Відповідь: Ми і наші мами нажаль, досвід показує, що не легше. Є люди, з якими ніякі прохання просто подзвонити заздалегідь і попередити (навіть не йшлося про не приходити, а просто про попередити) не працюють.
Відповідь: Ми і наші мами мені здається , що власне часом краще зробити так, як пише Ука, бо сказати, що не потрібна допомога кожного дня-образа може бути огого. Я також не люблю такої нав'язливої турботи. Про приїзд треба попереджати, коли тільки плануєш його, а не коли вже їдеш в маршрутці. Це втручання в особисте життя троха, ну мало що люди можуть собі планувати. А тут раз і всі плани треба міняти, бо мама їде...
Відповідь: Ми і наші мами Я теж дуже боляче реагую на таке. Обіцяла собі більше не заходити в цю гілочку. Вірю, коли мама поряд, то можливо ці приїзди і денервують, а от коли нема....Ну от, пишу і плачу.... Можливо, ще раз спробуйте поговорити з мамою по "душам", скажіть, що Вам так не дуже комфортно, щоб не ображалася, але вартувало б попереджувати/узгоджувати про приїзд. Вона Вас любить, а значить зрозуміє, можливо не зразу, а згодом.
Відповідь: Ми і наші мами то ми проходили. Питається, де ми - і йде туди. насправді, допомоги мені і так нема. Деколи, звичайно, хочеться поговорити з мамою. Але не кожен день...
Відповідь: Ми і наші мами Дівчатка, судячи з дописів, не лише моя мама любить деколи пхати носа в моє життя, ображатися, що рідко в нас буває. Може і ми такими станемо через 20-25 років?
Відповідь: Ми і наші мами Сjomcjomka, як варіант можете маму щодня радо зустрічати, 10 хв мило поговорити і потім так само мило попросити помогти щось по дому (поприбирати, щось приготувати, посуду помити і т.д.), а самі дітям часу більше приділите. Щось типу: "Мамо, як добре, що ти приїхала, я тут пральну машинку включила, треба дивитися, щоб шланг не вирвало (поставила в духовку щось пекти/ суп не доварила), а я так хотіла з дітками погуляти. Подивишся, будь ласка." Перші кілька днів мама буде радо помагати, а потім самі побачите, як кількість візитів зменшиться. А якщо і не зменшиться, то хоч буде реальна допомога.
Відповідь: Ми і наші мами [quote1241768]мама приїжджає до мене чи не щодня. І не допомагати, бо мені не сильно й треба допомоги. А от так на годинку "Дмитрика побачити"... плюс до того, практично вимагає, щоб я телефонувала їй щодня. А якщо не телефоную, то сама видзвонює. І загробним голосом питає, чи все в порядку і "чи нормально минула ніч". От зараз пишу - від злості аж підкидає. Люблю маму. Не люблю втручань в своє життя.[/quote] ну, в мене ситуація така ж, але зі свекрухою) років 4-5 тому, мене б теж підкидало, а зараз спокійно. Мамам потрібно бути потрібними! Мені абсолютно байдуже, що там люди скажуть, що мені все допомагають, хоча справляюся сама, більше того, спочатку вона навіть гуляла з нами щодня, а коли я гуляла одна, то сусіди запитували, як я справляюсь?))) Тепер використовую її прихід раціонально - поки вона бавиться з малим, я прибираю, можу з`їздити десь в магазин, вчуся, або просто п`ю чай. Коли тільки стали жити окремо я приймала допомогу від батьків (байдуже чиїх) дуже болісно, вважала втручанням, нав`язуванням тощо... Потім якось мама мені зізналась, що для неї змістом життя є нам допомогти і якщо я цього не потребую, то їй дуже боляче і вона не знає, заради чого щось робити... ось так. Тому будьмо мудрішими і не жорстокими з найріднішими! Як тільки я стала сприймати їх допомогу з вдячністю, без вибриків, то і (О, диво!), маму як підмінили - стала менш нав`язливою, каже, що бачить, що я вже доросла і мудра, навіть сильніша за неї духом і що вона мною пишається... До речі, телефоную до неї щодня, таке в нас неголосне правило вже багато-багато років. Але не все так гладко)) Маю також проблему. Мама мене просить, щоб я посиділа з малим до півтора його рочків, а ми не маємо зараз такої можливості, якось вже і економимо, і витрати записуємо - не допомагає. Муж довго не може змінити роботу, не щастить. Мушу йти я. От як їй про це сказати, щоб не образити, адже вона і так казала колись, що ми ніби все слухаємо, головою киваємо, а все робимо по-своєму. Якось не хочеться її ображати повним ігнором порад.
Відповідь: Ми і наші мами ффух, поговорила з мамою по телефончику... сподіваюсь, вона мене зрозуміла. бо виглядає, що все ж зрозуміла інавіть не образилась. я наголосила, що без її допомоги (возити Дмитрика на гурток) ми - ніяк. дякувала, і казала, що ми будемо раді її бачити щовівторка і щопятниці. згадала, що щось подібне було і після народження Дмитрика. о, я навііть не замислювалась, але от прочитала Ваш допис - і зрозуміла, що я таки залежна від думки оточуючих. мені важливо-таки, що всі знають, що я - САМА і молодець. фу, ужас, треба з тими комплексами розбиратись. а якщо попросити маму сидіти з малюком? може, їй була би приємна така довіра? та ясно, зараз криза, навіть я зараз від підробітку не зарікаюсь.. ---------- Додано в 11:34 ---------- Попередній допис був написаний в 11:26 ---------- дівчата, всім дякую за поради!
Відповідь: Ми і наші мами Цьомцьомка, то так сумно і навіть жорстоко. Ваша мама, мабуть, бачит зміст життя у вас і у внуках, а вам важливіше, що скажуть чужі люди , ніж, як себе буде почувати ваша рідна людина. якесь інфантильне бажання довести всьому світові (і собі?), що вам ніхто не потрібний, що ви все сама. не ображайтеся, я просто ваш допис за приклад взяла, бо він типовий. а потім дівчата тут пишуть в гілку про те, як їх нервує, що їх мама все завжди сама знає краще і т.п. Напевно в молодості ті мами були такі, як ви зараз. а закінчилося чим? авторитаризм, деспотизм, тиранія. ой, хочеться писати далі - сини повиростають і новоспечені "завжди самостійні і всезнаючі" свекрухи будуть "пхатися" до невісток, а ті їх будуть ненавидіти. і так далі. замкнене коло.
Відповідь: Ми і наші мами мама в іншому місті проживає... то не лише ви, у багатьох жінок, особливо тут, на Заході, закладено, що вони мають бути хорошими господинями, все встигати і зі всім справлятись. Мене теж на початку коробило, що оточення сприймає, ніби мені допомагають, особливо, коли я ж знаю, що все роблю сама))) Нехай собі думають, хто вони такі для мене? сусіди) питання вичерпано) так, як каже моя директор - така в нас жіноча доля) мамі ще мабуть, десь болить, що з малим буде свекруха, і що моя робота далеко від дому, і що на цілий день... а ще, мабуть, що в мене за чоловік... ех..
Відповідь: Ми і наші мами Нікого не хочу в цій темі зачепити особисто, але читаю і дивуюсь. Я дуже люблю свою маму і хочу, навіть дуже-дуже хочу, щоб вона почастіше заходила в гості, спілкувалась з малим,хочу з нею кавувати, чаювати, розмовляти, радитися, радіти, сумувати, хочу щоб вона мені чимось допомогла, якщо зможе, чи то за малим подивилась, поки я собі щось зроблю, чи щось допомогла зробити- не важливо. Я хочу проводити з нею багато часу, хочу щоб вона мені дзвонила по частіше, хочу чути її голос... Але не в цьому річ, я веду до того, що двері моєї хати завжди відкриті для моєї мами і вона мені ніколи не заважає. Вона рідна мені людина, я люблю її, мені приємна її присутність. Страшно уявити, що колись мій син виросте і буде десь собі там глибоко в душі сприймати в штики мої відвідини і думати як би то відмазатися від мого приходу. Якось не правильтно все це як на мене. З рідними людьми так не поступають...
Відповідь: Ми і наші мами та можливо, Цьомцьомка аж так не вважає, просто дивилась на ситуацію під інакшим кутом, все ж залежить від нашого сприйняття і ставлення. Головне, як завжди, розібратися в собі і поставити життєві пріоритети.
Відповідь: Ми і наші мами Близькі і рідні - це дуже добре. Це і любов, і підтримка, і спілкування, і ще багато чого. А ще, в моменти, коли хочеться побути на самоті або лише з дітьми і чоловіком дуже хочеться розуміння і поваги такого бажання власне від близьких.
Відповідь: Ми і наші мами та звичайно, що хочеться, мені теж хочеться, я би з розуму з`їхала, якби жила в одній хаті, але коли йдеться про 2-3 години на день, це зовсім інакше. Ну а побути на самоті можна якраз, попросивши маму погуляти з малим)