Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Для мене такий варіант кращий. Моя територія, я господиня. однозначно. Лише через чоловіка таке вирішувати. поки Ви поруч, вона його не подолає, а навпаки підживлює. звісно, раптово переїхати не вихід. але приносити свю сім'ю в жертву... зрештою, мені важко судити. Моя мама, побувши в приймах, сама доклала всіх зусиль, щоб ми жили окремо. Чоловікова (теж, до речі, відразу після смерті батька), дуже була проти нашого відокремлення. Але вона лишалася зі своєю мамою і молодшою сестрою чоловіка (до речі, прожила все життя з мамою, не можу сказати, що це позитивно відбилося і на їх сім'ї, і на її характері, і на дітях). То ж весь удар незадоволення і депресняків прийняла на себе сестричка. А чоловік відразу категорично сказав, що ми переїжджаємо, навіть не допускаючи варіантів.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Молодець, що не ставить питання "ребром". Але може бути, що це питання часу... Дуже схоже на маніпуляцію Сестра жінчиної бабці в свої 70, після смерті чоловіка (давно), сина (пару років), жила в своїх хаті з донькою (в селі), жерлися постійно. Познайомилась з односельчанином, переїхала до нього. Живуть, любляться, сваряться, Санта-Барбара, короче кажучи. З донькою стосунки налагодились, одні плюси. Ну але вона людина така, життєрадісна, на ровері возиться досі Та ну, скажете таке, щось мусить знайтись - серіали, макраме, вишивка, філателія, листи хай Януковичу пише, з Жеком свариться, треба шукати. Кажуть, за кордоном в 50-60 років, на пенсії життя тільки починається. То у нас так якось, шо ми самі себе в могилу заганяємо. Треба вашу маму "взбадріть", це можливо, 100%! Чим швидше вона його переборе тим краще, ви їй не допоможете його позбутися своєю присутністю.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Можна. Вона сама обирає нічим не цікавитись. Нехай би починала вишивати, ней до церкви ходить, нехай молиться. Плакати цілий день і я вмію, але чи то мені що поможе? ---------- Додано в 14:36 ---------- Попередній допис був написаний в 14:20 ---------- Ну так в принципі переважно і є, що донька має на себе перебрати опіку над мамою. Хіба, би син був єдина дитина, тоді мама вже з сина робить собі чоловіка. ---------- Додано в 14:38 ---------- Попередній допис був написаний в 14:36 ---------- Чайочком напоїти.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Такого, як пережила моя свекруха, я би і ворогу не побажала - у неї не так давно помер онук. З депресії витягнули знайомі, рукоділля і робота. Так, вона плаче, молиться і дуже часто їздить на могилку, але вже хоч має якийсь інтерес до життя. Спочатку її найбільше пекло, що ніхто з подруг не підійде, не заговорить, ніби смерть рідного - заразна. А ті у свою чергу мабуть не знали, яких добрати слів, боялися ще більше поранити, першою розірвала коло одна родичка - та мало не силоміць витягла її на екскурсію в іншу область. А ще раніше свекруха захопилася Церагемом - у них там ціла компанія пенсіонерок, чесно кажучи, мені того не зрозуміти, трохи фанатизмом віддає, коли ціла купа цьоток за ведучою вигукують щось типу "ми любимо церагем", але має заняття, каже, що перестала боліти голова і врегулювався тиск - і вже добре. Ще знаю, що при деяких церквах є такі собі ніби клуби за інтересами, дуже активний отець в церкві на Новознесенській - там і дитячий майданчик, і різні заняття для молоді, і бібліотека ніби є. Сама бачила, як на певну годину збиралися старші жінки. А взагалі-то рано вашій мамі себе у 62 роки хоронити, у мене на роботі такі 60-річні дами, що ще ого-го! Одна декілька років тому навіть заміж вийшла.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Моя мама інакшого складу, однолюб, все життя з самої молодості була з татом і за татом. Для неї в принципі неприйнятні шлюби в такому віці, а відносно її ситуації це для неї буде 200% зрада пам'яті чоловіка. Ясно що випадки різні бувають, але не того характеру вона, повторюся... Вона ж навіть ніде не ходить, лише магазин і церква. Я їй теж постійно так кажу.... До церкви ходить, але переважно звідти приходить в більшій депресії і заплакана. Старається читати, телевізор дивитися, але каже що робить то через силу, бо з думки батько не йде ні на хвилину. По житті була завжди тиха, замкнена в собі, домашня і тому їй мабуть зараз вдвічі тяжче. На всі подібні вмовляння каже "Вам легко казати, а я хоч і хочу, але з собою нічого не можу вдіяти, в мене наче шматок душі вирвали. Я сміюся, а на душі в мене камінь. Ви не є на моєму місці, і не відчуваєте мого болю"..... Отаке-то.... Ясно, що її стан і на нас впливає, адже ми незважаючи ні на що молода сім'я і хочемо насолоджуватися і радіти тому життю...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? тут не про опіку йшлося, вона просто неповнолітня була. Але зараз бабця померла, вона вийшла заміж, і з дитиною все одно з мамою живе. Хоч і мають куди піти, і мама цілком щена силі, на роботу ходить, але отак гризуть одне одного. Відповідно, в мами ми хороші, а сестра "погана". Правда, коли сестра починає плакатися чоловікові на маму, то він миттєво то вриває - маєш куди вибратися на свій хліб, то кому ті нерви потрібні? На тому все і закінчується. Складно то все...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Бачите, я думаю поки вона сама того не усвідомить і не захоче, не зможемо ми з нею силоміць ніц вдіяти.... Та й люди різні - хтось і у 70 років ще ого-го, а хтось вже в 50 себе відчуває старим і не має в житті цілі.... Та й правильно хтось тут казав про наше "радянське" суспільство, в Європі на пляжах повно кобіт похилого віку, а наші мами встидаються навіть купальник вдягти - куди мені, бабі старій! (не кажу про всіх, але в нас принаймні так).
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Я вас розумію... У мене свекруха вийшла на пенсію два роки тому і все....криша їде від бездіяльності. Подруг нема, та вже й не буде, хоббі нема, кулінарія не цікавить, діти (наші) теж не розрада, бо їздити туди не хочуть. А як їм хотіти, коли вони були малі, то бабця часу не мала на них і нервів, а тепер сили не має і їм вже того не треба. І це врахуйте, що вона має чоловіка нормального і так криє, а у вас... Це такий склад характеру. До речі...моя бабця в 70 років ще заміж вийшла. Ходили на спацер з дідулькою, та й в майстерні їй одиноко не було. Хоча з її характером і мільйоном захоплень і друзів їй і не було самотньо ніколи.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Дуже складно, бо залежна. Я її розумію, але вона залежна. Моя мама також зі мною живе, і ніде не збирається йти, і має таке відношення, що я зобов’язана!!! Проте, від коли я від мами трохи відділилась - я з нею проводжу час, спілкуюсь, дещо розказую, але сокровенним не ділюсь, - то мені стало легше. Вона плаче, що я з нею не спілкуюсь, а я просто не можу... бо відчуваю, що якщо буду спілкуватись ТАК як вона хоче, то буде мені ДУЖЕ зле.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Це також дуже скидається на маніпулювання. До речі, може в вашій церкві є якийсь прогресивний священник? Мається на увазі не той, шо тільки вміє сповідь приймати і кадилом махати, а який би справді міг би бути духовним наставником? Якщо мама релігійна, то може з тої сторони зайти, щоб її розрухати? Сказано, ж в Біблії, "нехай мертві хоронять мертвих а ви слідуйте за мною", впевнений, священник ще з 10-20 підходящих цитат знайде
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Я якраз є на вашому місці. Але я обираю чоловіка, і воюю зі всіма в родині, що молоді повинні жити окремо, а в мене летять тапки, камені, і все що тільки може...
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? А чому не можна просто зрозуміти її почуттів? Вона втратила найріднішу людину в житті, з якою хотіла доживати віку. От уявіть, якби у вас померла дружина чи чоловік? Навряд чи вишивання б допомогло. Я думаю, таку трагедію справді важко зрозуміти оточуючим. Ясне діло, що ваша мама повинна вийти з цього стану. Але потрібно розуміти, що в неї можливо серйозна депресія, не виключено, що потрібна допомога психолога. Все-таки, смерть близької людини - це така втрата, яку не лікує ні час, ні будь-що інше
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Зрозуміти маму можна. А гробити життя собі, свому чоловіку і дітям через це для чого? Час лікує все Замінивши батька собою цьому не посиприяєш, хіба нашкодиш Психолога я порекомендуав пару сторінок тому, на попередній сторінці - як варіант, запропонував священника. ---------- Додано в 16:14 ---------- Попередній допис був написаний в 16:08 ---------- Маю перед очима конкретний приклад, 7 років тому тесть помер в 46 років, тещі - 45. Ми з дружиною і перед тим і після того жили окремо. З тещею жи брат дружини, 15 чи 16 років мав. В підсумку, за тих пару років, що вони ще жили разом, теща і малого зіпсувала "окончатєльто" ("бо дитинка лишилась без татка", тепер дитинка її матом криє і в дупі має), собі купу нервів через то з'їла і нам пробувала їсти. Добре, що жінка в мене "кремінь": жорстко і послідовно маму простроїла і налаштувала на правильний лад. В підсумку теща вже 2 рік на заробітки їздить (перед тим за межі області майже не вилізала), має "друга". Стєсняється троха, але до життя повертається. При тому, що дуже добре жили з покійним тестем і вона також була "за ним", навіть не знала де "за хату" платиться Звичайно, кожна ситуація індивідуальна, зі сторони легше "умнічати", але швидше всього, психолог вас скаже так само.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Мама до психолога не піде, а донька думаю також відкидає таку думку. А шкода, бо варто. Священник також дуже добре, і він порадить в першу чергу молитись, що є дуже добре. Доньці треба розібратись в собі і зрозуміти чому вона відчуває потребу опікуватись мамою, і чому ставить маму на перше місце. Навіть в церкві говорять, що чоловік це перша спорідненість, а не мама.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Ну, бажано щоб порадив ше шось, не таке абстрактне Ну, це справді складний вибір... Психолог би розібрався і зробив би корекцію і доньці при потребі. Можна домовитись з психологом про "таємну" роботу - приходить як коліжанка і робе своє діло Хоча послуги такі недешеві. Знаю, бо в мене дружина практичний психолог, але спеціалізується вона на дітях.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Щоб порадити щось конкретне треба добре знати людину. Я говорю з досвіду, бо також кидалась у всі сторони, і в основному мені радили - моліться. Трохи мене то дратувало, бо я була дуже в пошуках і не розуміла, що вони мені пропонують. Тобто, ніби розуміла, але і не розуміла.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? В моєї знайомої раптово помер чоловік (вона ще працювала, а він багато років сидів онучок бавив, жили з ним душа в душу), за рік до того діти відселилися в нову квартиру, такий був шок, досі шкода стає, як згадаю. Так от, того року діти її не залишали: їдуть в Карпати - бабульку за собою тягнуть, йдуть в гості - і вона з ними. Одним словом, їй самій така увага скоро набридла, тим більше, що сама вона досить таки важка на підйом. Живе вона зараз сама, діти - у тому ж самому будинку, ніби і окремо, але у випадку чогось всі "під рукою". Має дууууже противного ревнивого кота, якого безмежно любить, і який не дає нудьгувати, а недавно діти ще прикупили песика, бабця бурчить, звісно, але не сумніваюся, що скоро не зможе тою шавкою натішитися. Пам"ятаю, коли у мене помер ще відносно молодий дідусь (вони з бабцею одне за одним стіною стояли, я за двадцять років не чула, щоб зверталися якось інше, як ласкавими іменами), у бабці була страшенна депресія, кожен день те ж саме :"Дідусю, забери мене до себе", "на кого ти мене покинув?" і "як я без тебе?", а тут ще на похоронах мене як наймолодшу заганяли з "принеси-подай", і взагалі помер дідо в лікарні практично на моїх руках, більше нікого з рідних тоді не було. Дуже мені також то все важко було, тим більше, що дідо з бабцею виховували мене від малої дитини, так що за якийсь час у мене здали нерви і я впала в страшенну істерику - ревіла, кричала, що мені також паскудно. Може, і егоїстично, але я би інакше з розуму зійшла, самій було ще зовсім небагато років, батьки - по собі, бабця - цілком в своєму горі, але найголовніше, що така шокотерапія - а це була чи не єдина істерика за моє життя - подіяла, бабця якось почала відживати. Мабуть, забагато співчуття також не йде на користь.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Я в свій час не пожаліла дуже великі гроші на психолога, і дуже цьому рада. Шкода тільки, що не могла з ним продовжувати, бо він мені так допоміг... Іншого такого доброго наразі не знайшла. Будєм іскать.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Ну священник в нас в тому плані не дуже, але мама після того всього стала звісно набагато більше релігійною.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Тому і кажу, або психолог, або священник, який вникне в питання, поговорить зі всіма і дасть кожному рекомендації. Знаю, що такі священники трапляються, тра шукати. ---------- Додано в 16:47 ---------- Попередній допис був написаний в 16:44 ---------- Значить шукайте іншого, в іншій церкві. Просто підійдіть (можливо як на сповідь) і спитайте поради, якщо щось толкове скаже - тягніть до нього маму, як скаже "цілюй хрест і читай Вірую" - ото шукайте далі Ой, та релігійність таких цікавих форм іноді набуває, теща почала постити і відвідувати всі похорони, про які тільки чула. Жорстоко з цього глузувати, але виглядало дуже дико і тупо. З часом попустило...
