Відповідь: Нефізичні покарання дітей а Вам подобається, коли за погану поведінку позбавляють проявів любові? та позбавте дитину розваг, задоволень - телевізор, солодощі, похід до друзів, але щоб любові...
Відповідь: Нефізичні покарання дітей І мені так здається. Напевно не варто позбавляти дитину обнімалок-цілувалок як покарання, а то ще відштовхнете її від себе. А можна якось максимально обмежити її від непотрібної для дитини інформації? Може якусь душещіпатєльну історію придумати про болтліву дівчинку і як то нашкодило їй і її родині...Мені от тридцятка на носі, а я і досі іноді забагато говорю... Мені то теж дуже цікаво. Один раз спробувала "викинути" іграшки - тепер за це розплачуюсь. Малий нерідко викидає іграшки в смітник просто так, бо йому щось не сподобалось.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей О, в нас таке саме раніше було! Після того як чоловік заховав іграшки і сказав що викинув, коли просили прибрати казав "Тато, викинь їх краще". От і питається воно треба було? Пізніше як не захотів прибирати, прибрали самі і заборонили брати іграшки взагалі! Подіяло! ---------- Додано в 13:41 ---------- Попередній допис був написаний в 13:35 ---------- От зараз лежу з малим у лікарні, де в коридорі гонить біля 15 дітей! І зразу видно де батьки керують дітьми, а де діти керують мамами. І то так керують, що мама дарагая. Дитина повинна розуміти що можна і як треба себе поводити. Діти бувають різні і гіперактивні і шустрі і т. д,(це нормально, коли дитина бігає, стрибає і трохи вреднічає), але щоб не реагувала на маму і мамині зауваження, то ви мене вибачте! ---------- Додано в 13:45 ---------- Попередній допис був написаний в 13:41 ---------- Велика різниця, чи я дала по дупці і дитина перестала робити шкоду чи я луплю дитину, бо я впала в нерви, і не можу дати собі ради з дитиною!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Всі діти різні і тільки батьки можуть знати, за які "шнурочки" треба смикати
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Не можу зовсім з тим погодитись, бо насправді рахую, так само як jalla У мене старший теж ще той "подарок життя" з досить впертим характером, він такий був з народження, а не я його таким зробила. Маю в родині і у друзів багато дітей +- оного віку. Зі сторони можу сказати ,що абсолютно всі діти час від часу істерять і не слухаються батьків, але відповідно до їх характерів одні відреагують відразу на зауваження, іншим треба повторити 10 раз ,щоб зрозуміли, а ще інші діти взагалі почнуть на зауваження бити батьків , ще більше кричати і розрушатим все навколо. І повірте для мене це не означає, що ті діти які розуміють все з першого разу мають просто правильне виховання від батьків, а ці які починають істерику, мають батьків, які неправильно виховують . для мене це ознчає, що є діти від народження, чи від природи більш спокійніші, з сильнішою нервовою системою, а є діти не спокійні, більше марудні, які в душі "бунтарі", і я як мама такої дитини, можу сказати, що таким мамам просто треба мати велике терпіння і дуже багато розмовляти з такими дітьми. Коли я ще немала дітей, і бачила якусь істерику на вулиці, чи в магазині, чомусь чітко думала, що батьки абсолютно не виховують своїх дітей, і якщо у мене будуть діти, то однозначно будуть чемні, і не капризні Наївна Моєму старшому малому 4 роки, у нас були і істерики в магазинах, і спроби биття мами, тата, баб, дідів, і погрози, що маму він не любить і слухатись мене не буде, і т.д. Перепробувала багато методів, наразі бачу, що коли починається в сина якийсь заскок, треба набратись терпіння і не реагувати ( розмови в цей момент не допомагають), а коли він трохи заспокоюється, тоді пояснювати, що добре, а що погано, наразі допомагає, але і він стає з кожним днем доросліший, тому дуже багато речей розуміє, в порівняні з 1,5-2,5 роки.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Ну я не вважаю, що це характер, особливо це вже вироблена звичка, яку батьки спочатку дозволили, а тоді пропускають крізь пальці і не можуть дати собі з тим раду. Це те саме коли дитина в магазині падає на підлогу, синіє і верещить бо вона щось захотіла, і мама скоренько купляє, щоб люди не дивились і дитина замовкла. І кожного разу коли дитина йде в магазин, вона вже знає що в будь-якому випадку отримає те, що захоче. Бо вже маму вивчив.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей +100, просто всім батькам треба по різному часу знайти ці шнурочки
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Діти усі різні: одна дитина буде читати сидіти, друга бавитись в ляльки, третя бігати по коридору, черверта ходити на голові- це нормальноооооо, не нормально коли дитина не реагує на зауваження, огризається і робить те саме. Це вже проблема виховання!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей А що робити цим батькам, які цього ніколи не дозволяли робити, і ніколи не пропускали це скрізь пальці, а дитина всеодно так робить?
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Це легко казати тим батькам в кого дитина "сидить і читає" а в кого "ходить на голові", той так не думає.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Я після ходить на голові написала, що це нормально! Перечитайте допис ще раз!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Я читала. Але хочу зауважити, що спокійну, меланхолійну дитину набагато легше заспокоїти (якщо її взагалі треба заспокоювати), ніж енергійну, активну, ато й гіперактивну дитину. А хіба я заперечую? Це нормально, тільки заспокоїти таку дитину, ой як не просто!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей дуже дякую, але можете мені трошки то розжувати простіше? бо я вже прочитала 4 раз і не впевнена що розумію... ми малюєм в кухні, тобто місце в нас є. ручки стоять біля комп"ютера - теж мають місце. є місце для матері і дитини де йдуть паралелі і спывпраця, а э аксіоми для дитини, де немає варіантів, імхо. - оце я не розумію що значить... я ж теж тимчасово забираю, але малий все одно хоче тут і вже. Це я до прикладу малювання взяла, може бути будь що, просто ситуація - взяв те що не можна чи небезпечне, і віддавати не збирається. Просто так не віддає. Повірте що я йому пояснюю чого то не можна, але він все одно гірко ображається... Можливо це я йому з дитинства задуже позволяла... Лазив по калюжах в нових штанах, пробував їду їсти руками і я не казала нічого, ходить досі босий бо не любить тапок. Я просто читала що до двох років заборони не мають сенсу /якщо вони не пов"язані з безпекою життя - кип"яток, електрика і т д.../ а з двох років має починатись якась заборона. ну нам вже більше але ми ще не миримось з тим. напевно так - мій малий дуже активний - друзі кажуть що гіперактивний, але то напевно не так - просто активніший ніж більшість діток, бо він може і подовгу сам гратись конструкторами чи якимись баночками-кришечками, я читала що гіперактивні дітки мають проблему з концентрацією уваги. Можливо активні дітки і активно відстоюють свою думку чи потребу ніж дітки спокійніші, тому і важко зупинити чи забрати щось. я вчора ввесь вечір думала за то віддзеркаленя, про яке писала Сьюзі... Ну не робимо ми такого що робить наш малий, ну ніяк... Це в нього власна ініціатива чи фантазія... Сьогодні прийшов і куснув мене за попу - то було явно зроблено щоб я за ним побігала. Я і так з ним постійно ганяюсь, нащо то було робити... Я побігала, то я правильно зробила чи ні? Це означає що я йду в нього на поводу чи що я йому приділила увагу якої він хотів? і що робити з укусом? Як другий раз він захоче бігати то що - буде вважати що для того треба когось куснути??? Ситуація - йдем по вулиці дорогу переходимо, ясно що я тримаю його за руку, в другій візок. А він рішив сам йти через дорогу. я не пустила - то він клякнув на серед дороги і рже... і я його так волочила за одну руку, а він впирався і кричав. Ну не можу ж я його пусти бігати по дорозі між машинами, що б тут правильно треба було зробити? замість волочення... Варіант "ходи я тобу куплю в магазині ..." я не розглядаю. Відлупити теж не хочу. Стати і пояснювати теж не можу бо ж машини... - по СТБ така передача є "кулінарна династія" - в роботі так видно які "шнурочки" в батьків!!! Вчора дивилась як раз там як штрудель робили і той повненький хлопчик плакав а мама його ідіотом називала для швидкості... А така дівчинка маленька, Саша вроді, як їй постійно кажуть "на тебе не можна поклатись, дай я сама" дитина рветься до роботи а ніхто не бачить... збоку то все видно, а от не хочеться робити помилок.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей це наша одна з основних проблем. Ну ладно, якщо їй хтось каже ай яка дівчинка, вона відповідає що вона не дівчинка а Юля. Але вона кожній людині, знайомій і не дуже, з ким би я заговорила, починає розповідати як звати маму, папу, і т.д. що папа на роботу, і приїде аж в суботу, що їй купили, а що куплять, а що в неї є, а куда вона йде, ат що мама робить і т.д. Мене то так напрягає, шалено просто. Купу разів просила мовчати, що нікому не треба знати цього всього, ну але наразі не допомагає. і це наша проблема. Іграшки надто дорогі щоб взяти і викинути, мені шкода. Але кілька разів збирала і ховала їх на балконі, спочатку допомагало, потім не дуже. В момент відкривання балконних дверей мала робить "ускорение" в плані збирання іграшок, як тільки балкон зачинається, знов заспокоюється, але ж не буду пів вечора дверима гратись. Часом не дозволяю брати бавитись щось інше допоки не збере те чим бавилась перед тим. Їй так впадло збирати ( інакшого відповідника не можу знайти) що вона готова взагалі нічим не бавитись аби тільки не збирати розкидане. Стандартна відповідь що у неї ручки маленькі і вона не можу все зібрати-то завжди, а от розкидати на пів хати в неї річки не маленькі. А ще, те через що я постійно червонію і провалююсь під землю - показування язика. При чому не просто показати а ним ще так ( вот словами не опишу то треба показати) що язик бризгає слюнями на пів метри. І то до нас з чоловіком ніколи не робиться, а от до когось чужого, чи то людина трохи знайома чи не знайома, в самий непередбачуваний момент візьме і так тим язиком фиркне що лди всі забризгані. І пояснювала, і сварила, і по язику давала - пофігу. Зробити самій те саме язиком і оббризкати Юльку - ну то не варіант. Часом просто не беру її в громадські місця, бо від стидухи гину.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Аналогічно.Але не забувайте він у Вас буває і на вулиці, і телевізор дивиться де теж получає інформацію, яка потім може вилізти наружу у вигляді "сюрпризів" для Вас. Це я так прихожу в садочок, а мені вихователька говоре, що в мого малого є слова "паразити". Перше це "капец", тут я почервоніла, бо розумію, що малий міг набратись від мене, а друге, яким він називає дівчаток, це " моя крошка". Питаюсь його, де він це почув, то відповідає , що незнає:confused: Як мені це знайомо Як згадаю, як постійно переходила дорогу з малим , а той виривався в різні сторони, і кричав, що хоче йти "сям", а коли вже перейшли, то він від мене втікав і кричав, що зі мною не друже, і вже, та негайно хоче тата Розповіді, про то як це небезпечно для нього, до 2,5 років майже не сприймались взагалі, відпустити йти самому, я б звичайно не позволила. Прийшлось набратись терпіння, і дочекатись до того момента, коли він більш-менш почав розуміти, що добре, а що погано ---------- Додано в 13:33 ---------- Попередній допис був написаний в 13:17 ---------- Та це мабуть, майже всіх проблема Але хочу повторитись, що чим доросліша дитина стає, тим більше вона усвідомлює, і тим легше знайти підходящі слова, щоб заохотити його це зробити. Нам дуже поміг мультфільм "Іграшки", і він тепер вірить , що іграшки на нього образяться, якщо він ними побавиться і не поскладає їх назад, але ще рік назад його би ця версія абсолютно не заципила і не спрацювала б. Ми теж пробували колись викидати іграшки, якщо він не поприбирає, відповідь завжди була залізна -" добре викидайте"((( і що тут скажеш? У нас такого не було, але думаю, що таким способом вона хоче привернути увагу людей, і таким способом їй це получається найкраще. Думаю ,що вона це переросте коли знайде якийсь інший спосіб
Відповідь: Нефізичні покарання дітей І нам більше і ми не миримось. Але в нього вже є розуміння, що не все можна, що є певні правила і межі, тому і протестує. Але дітьониш іде за стадом, а не навпаки. Оце та аксіома, де немає варіантів. Забрали з дороги бо це небезпечно. ---------- Додано в 15:44 ---------- Попередній допис був написаний в 15:33 ---------- А мій копається і ще був період, що плювався, ніби перейшло. Але я завжди на стрьомі. Моє дитьо "курить" вже десь рік і немає на то ради На днях сажду його в супермаркеті в кошик. Він так гарно розвалюється і робить руками курящий жест. Питаю, що він робить, каже курить. Кажу, що то негарно і шкідливо і т.д. І він робить жест - викидає сигарету. А ще може соломкою курити і іншою припалювати. Ми з чоловіком не куримо.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Ми тоже майже рік "курили", і ніби попіл збивав, і ногою бичкував. Але з часом забувся і перейшло.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Якщо вам така ситуація подобається і нічого не маєте проти її повторень - тоді правильно. А якщо не хочете, щоб так було наступного разу, то я б на вашому місці не побігла. Ніяк не відреагувала напевно. Мені здається тут все просто: дитину під руку (під пахву, щоб йому там не дуже зручно було) і несете додому. При цьому пояснюєте, що при такій поведінці на дорозі завжди буде так. Якщо ця прогулянка йому важлива, то наступного разу він так не буде робити. Якщо вам це важливіше, ніж йому і ви при любій його поведінці додому не повернетесь, то він це прекрасно знає і тому робить, що хоче і знає, що йому і так нічого не буде.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Ну ображаэться він і що далі - ви віддаєте назад предмет вимагання? І в мене мала ображається і істерить бува - але я наголошую що я говорила що так не робиться, малювати на столі на папірчику, тоому малюватимемо вже ввечері, і я завжди дотримуюсь цього, вона соже мені кричати що не любить і т.д. -а потім за кілька хвилин приходить і ми спокійно переключаємось на інший вид діяльності. Те саме з іграшками - І в нас ручки болять хронічно - я спокійним дружнлюбним тоном наполягаю і не даю нічого іншого, пропоную разом, вона пару разів також сіла і казала що взагалі не буде бавитись - я погодилпсь - за пів години сама запропонувала прибрати. вчі хто знає мою дитину - повірте це не спокійна дитигка, це ураган, але варіанту нема, треба масу терпіння, і я часами зриваюсь, накричу - але це нічого не вирішує, хіба собі пар випушу. Ну тут не згідна, в нас в великій кімнаті тюнер, двд стоїть 5 см від підлоги - Іра відколи навчилась повзати- а це було в 5,5 місяців, повзла туди і прпобувала щось вкоючати - я її завжди забирала в другу сторону, говорила що це для дорослих, зацікавлювала іншим, виносила в іншу кімнату. іноді під істерику, іноді 40-50 раз на день - піісля 9 місяців вона туди вже не повзла. тепер аналогічна історія з олесею, тільки вона туди лізе раз 10-15 в день, то мені взагалі не напряжно, при чому без істерик особливих. Ну то жтипово - тут тільки варфант перетягнути, перечекати плач - і потім час від часу нагадувати іпояснювати. Дітям надто багато інформації і обмежень в реальному житті, особливо на вулиці, тому не варто чекати що все швидко освоїться.
