Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Ну в нього робота така. :xaxa: Головне на батьків не наїжджати, а тільки жалітися на вчинки.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Може то і собі так зробити? Ще мама вчора призналася, що не знатиме, про що говорити при знайомстві з майбутніми сватами. Я дуже переживаю, щоб вона не наговорила тих всіх своїх думок про неправильність чужої сім*ї. Що ж, треба її підготувати
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Начиталася, то зрозуміла що мені повезло найбільше. Чоловікові батьки живуть далеко, то до них зимою хати не випадає ніколи, тут не виникає ніяких проблем, відносини в нас прекрасні, одне одного любимо. А мої батьки то взагалі молоді і виключно активні, завжди на свята за кордоном відпочивають, хіба я на них ображаюся що до нас не ходять! А збираємося як правило з моїми бабусею-дідусем, тут в нас виходять найсправжніші "сімейні посиденьки", все прекрасно!
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Мій чоловік з іншої області, а живемо ми з моїми батьками, тоиу їздити доводиться до його батьків. скільки себе памятаю, завжди на Різдвяні свята їздили в село до бабусі (маминої мами), і на Паску також, а на другу вечею до бабусі з дідом у Львові ходили (татові батьки). Відколи я почала працювати - на Різдво в село не їздимо, бо в нашій державі 6 січня робочий день, а їхати мені 4,5 год. А одружились - то почали думати як то його правильно вчинити. На Різдво завжди вдома, з моїми батьками, на Йордан або до свекра і свекрухи їдемо, або до львівських бабусі з дідусем, а на Паску по-черзі, один рік в село до мене, інший - до чоловікових батьків. А зараз донечка маленька, то до нас хіба всі приїжджають.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? гарненько стіл накрили, по 50 чогось випили- розслабились, і почали потихоньку їх між собою знайомити)головне- це те як ви з коханим будете їх зводити- ви то *цемент* який скріплятиме 2 різних родини до купи в подальшому) ми так робили, я спершу страшенно переживала, і то не за момент спілкування- бо з тим що в мене, що в мамусі проблем нема) за стіл і смачненьке- бо свекруха дуже добре готує, довелось попрацювати щоб її вразити)
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? буквально на днях скаржилась моя подруга (живе у батьків свого чоловіка, які мають простору хату), що доходить інколи до дурниці, бо батьки або бабця з дідом можуть просто заходити до них в кімнату, не стукаючи! а літом, то мама чоловіка, може нарвати йому черешень чи полуниці, і каже невістці, щоб та не їла того, бо то все синові! звичайно, доходить і до такий от дурних казусів, але тут проступає якась ревнивість родини, стосовно молодої невістки!
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? У таких випадках чоловік повинен заступитися, бо це пряма неповага. Коли до нас зайшли не стукаючи, чоловік пішов про це поговорити. Більше не було.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? шкода що не всюди є науки і не всі на них ходять. У нас одна наука була для батьків, де їм о.Рафаїл розповідав, що все, створюється нова сім'я і навіть якщо вони будуть жити з вами-їхня кімната, то є їхня ніби окрема квартира і якби не хотілося по звичці заходити не стукаючи, робити цього не можна.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? О, ми коли жили в батьків чоловіка- то було регулярно по кілька разів на день і навіть... в ночі. Свекруха тримала багато речей в нашій кімнаті, чи на балконі і коли їй потрібно було щось взяти, або щось сказати, або просто подивитися що ми робимо безцеремонно заходила. До наших не дійшло і вони казали, що в своїй хаті що хочуть то роблять, а якщо комусь щось не подобається, ніхто нікого не тримає.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? А, ну такі прямі натяки важко не прочитати. У нас була забавна ситуація років 8 пізніше, коли жалілися, що от до них батьки заходили на початках, не стукаючи. А в мене ж пам'ять хороша. Підморгую до чоловіка, а він: "о, ви нам те саме робили?" Реакція: "та? коли? не може бути!!"
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Ви ж доросла і розумна жінка - дайте ій це зрозуміти. я пройшла вже цей етап - декілька разів поставила на місце. і по темі Загалом, з плином часу, розумію - це наші батьки. Втрачати ми будемо наших батьків. І на це треба завжди зважати, в розпалі конфлікту, в "накручувані " чоловіка чи просто подумки - вони наші.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Читаю і просто диву даюся яке всяке буває. Одне скажу треба свою незалежність по можливості відстоювати, не грубо але впевнено. В нас ніколи не буває що хтось так мусово щось наказує. На рахунок поїздок на свята моя коліжанка просто вирішує. Рік до одних батьків, наступний до других. Перша вечеря - до її, друга - до його батьків їдуть і всі задоволені.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Ми поступаємо аналогічно. Правда батьки і мої і чоловікові розумні люди, і ніхто не ображається, кажуть самим вирішувати, що ми маємо робити
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? В нашій сім*ї я відстояла право проводити свята з моєю мамою і бабусею-чоловікові батьки від традицій і релігійних приписів далекі. Минулого року ми були в них з малою на Святвечір-на столі піца, салати і відбивні! :shok: Ледь сльози стримала в той вечір. Відтоді поставила питання руба: Великдень і Різдво або самі, або з моїми! А загалом намагаємося їздити до свекрів у Львів, а мама з братом до нас з Франківська підтягуються.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? ну це вже дуже егоїзм.так не можна...нічого поганого в тому немає..і я вважаю що вибачення в неї не було за що просити...
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Ми теж таким чином вирішуємо з чоловіком, та свекрусі чомусь завжди хочеться аби було навпаки. Тому часто спостерігаєть за столом надутий ... обличчя Батьки діляться на моїх і його точніше тепер мами діляться, татів вже немає
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? А ми чергуємо виїзди на свята до батьків, тобто одні свята до моїх інші до його батьків, але як не крути, своя сорочка ближча до тіла, так що я стараюся більше хздити до своїх, але не так виходить, бо до чоловікових батьків ближче і набагато дешевше.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? коли говоримо про батьків, то кажемо просто мама-тато, коли ясно, про кого говориться, а коли не ясно, то уточнюємо твої-мої. я кажу до свекрухи "ви", а коли вже ніяк не обійтись без звертання, то кажу "мама", але трохи ще важкувато. а до свекра просто "ви", бо ми з ним майже не спілкуємся. чоловік до моїх спокійно говорить мама-тато, мені аж дивно, як в нього так легко виходить. з святами все просто: поки жили в Києві, то на НР до чоловікової бабці (туди батьки теж підтягуються), на Різдво - до моїх батьків, на 8 березня - знов до бабці, на Паску - до моїх (до батьків або в село). чому так поділено? бо в чоловіка релігійні свята майже не святкуються - так, відбувайло: тільки кутю зварили, ніхто не колядує, бо колядок не знає, і на другий день Паски можуть картоплю садити. моя мама вже навіть починала казати, щоб ми їхали на Паску до чоловіка, але я все намагалась пояснити, чому не їдем і сказала що то наші справи. але свекруха іноді закидала, щоб як тільки вільні вихідні - щоб приїжджали до них, бо ближче (до моїх 8 год їхати, до чоловікових 4 год), і ні разу не сказала, щоб їхали до моїх. я була неприємно вражена, бо мої батьки ніколи не скажуть "їдьте до нас". і щодо допомоги. я не проти і навіть за приїжджати в село до бабці і допомагати, але в них якийсь дивний розподіл праці: попрацювали трошки, потім в обід 3 год сплять, потім ще трошки... я такого не розумію: я не маю можливості кожні вихідні приїжджати, то вже хочеться приїхати раз на 3 місяці і допомогти якомога більше. але то таке. і стосунки між сватами. вітають одне одного з святами по телефону, спілкуються нормально, передають одне одному (через нас) якісь смаколики, яких нема в інших (наприклад, чорниці, гриби, абрикоси ...), але не гостюють, бо далеко і дорого їхати. єдине, що мене діставало трохи спочатку, що свекруха часто дарує чоловіку (і мені іноді намагалась) одяг, шкарпетки, мильно-рильні засоби... і дуууже часто воно не потрібне або не підходить: чоловік має одягу значно більше, ніж я; не завжди вгадує розмір; 5-а банка гелю для душу зайва, бо ми ним не дуже любим користуватися (краще мило); дезодорант такого типу, який чоловік не любить... і т.д. але ми знайшли вихід: те що зайве чи не підходить просто комусь дарували-віддавали.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? в нашому випадку те саме. В чоловіковій родині релігійні свята менше святкують. Цього року були на Великдень в селі. І так мені хотілось додому... Щоб посвятити паску звечора, щоб вранці всі разом пішли до церкви, а потім довго-довго сидіти за святковим столом, шевченківський гай ... А в селі ми вночі сходили до церкви, поснідали, ще трохи побули разом і на електричку... До моїх батьків їздимо набагато рідше, ніж до чоловікових. Час і вартість проїзду роблять своє. І так виходить, що у Львів їздимо швидше розважатись, ніж побути вдома/щось допомогти. А в село їдемо працювати
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? у нас дякувати Богу таких проблем немає й дасть Бог нам мудрості й далі не буде. Шостого числа ми всі йдемо до чоловікових батьків (всі то значить вся сім"я, а отже й моя мама), сьомого числа й на другу вечерю всі до чоловікової бабці, на Паску то вже моя мама гостить в обід (паску святять та снідають всі окремо, тож й ми з чоловіком вже маємо трохи своїх традицій - де святити, коли, як вбиратись, чим снідати), а потім хто хоче й має як - їде до чоловікової іншої бабці в село, на Миколая всі приходять до нас з чоловіком. Отак ми всі свята основні розділили, а ті, що дрібніші то вже не так принципово - чи самі будем, чи до когось зайдемо, чи всі разом зберемось.