Батьки: наші, чи його й мої?

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Ми із чоловіком у шлюбі лише другий рік, а вже кожного разу, на свята, образи зі сторони його мами та бабці... Річ у тім, що мої батьки давно розвелися і тепер живуть своїм життям: мама - за кордоном, тато - на протилежному боці України. Я, якщо так можна назвати, ідеальна дружина в плані відсутності тещі та тестя для чоловіка.. Його ж батьки живуть у Івано - Франківській області і кожного разу, на Святий Вечір ми мусимо долати п"ять годин комбінованого маршруту: у поїзді та у маршрутці. Завжди нас чекає стандартна процедура: приїхали у недооблаштований будинок батьків, звідти їдемо до бабці, сидимо там, потім до бабиної сестри, що мешкає через город, а потім назад до батьків. Якщо чесно, то для мене це все кожного разу стрес. Свекруха хоче допомоги у хаті та біля хати (будинок немаленький) і деколи може навіть і вказувати, що робити. Жодного разу не було такого, щоб ми приїхали дійсно НА СВЯТО, у гості і як гості. Щоразу біганина і ніякого спокою. Цього разу чоловік навіть не встиг побачитися із найкращими друзями - однокласниками, бо треба було доробити непотрібне ".. ще оце".
Вибачте, що отак все вихлюпнула, просто дійсно наболіло. Правильно написала Liliyah Romanova, повністю підримую.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Стосунки з батьками, що з моєї сторони, що з його прекрасні. Його мама "ублажає" мене, а моя - його
Пам'ятаю, перед весіллям чоловік запевняв мене, що як тільки одружимось, моїх батьків називатиме "мама" і "тато". Але і досі називає по імя-по батькові. Хоча,думаю, це не принципово. Стосунки будуються крок за кроком, якщо зараз не хочеться так називати,нащо себе силувати?
Зі святами - новий рік святкували з моїми батьками, Різдво - з його сім'єю. Нас рятує наявність з обох сторін рідних сестер і братів)))
А на Різдво я так гарно ліпила зі свекрухою вареники, відчуваю, це нас зблизило.

Чоловік бігав, підколював, мол, мої вареники не такі гарні, як у мами, то вона йому такої "бзди" виписала, шо бідний сховався:agree:

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

В нас є мої батьки і його батьки. Між собою не спілкуються. З батьків чоловіка лишилась тільки свекруха, ще з нею живе чоловікова старша незаміжня сестра (37р.), вони трохи відлюдькуваті, друзів немають, ні з ким не спілкуються. Поки ми зустрічались, мої батьки завжди передавали їм запрошення в гості на ДН, Паску, НР та інші свята, але вони ніколи не приходили. Єдиний раз (поки), коли свекруха була в моїх батьків, то наші заручини, сестра ж проігнорувала (ну й Бог з нею). Я в родичі до них не набиваюсь, спілкуюсь рідко, в гості заходжу лише з чоловіком, або як свекруха покличе щось допомогти.
Мої батьки нам дуже допомагають, до них ми ходимо не частіше, але... спілкування з ними якесь тепліше, щиріше чи шо, хоч і сваримось часом. До чоловіка мої батьки ставляться як до рідного і зразу прийняли в родину. А свекруха замкнута, закрита і я не знаю, як вона до мене ставится, не як до дочки, то точно...
Якщо я зараз сварюсь зі своїми батьками, то за пару хвилин чи півгодини ми знову нормально розмовляєм, а в свекрухи, як щось тільки їй поперек скаже чи я чи чоловік, так в неї зразу сльози (ви мене не любите), тиск, істерика.
Тому своє спілкування з ними, я зводжу до необхідного мінімуму, а чоловік може спілкуватись скільки хоче (хоча й він не рветься).

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

У мене так було до того часу поки не навчилась казати мамі СТОП!!! Я маю свій час і я маю право зустрічатись з тим з ким я бажаю. Допомога мамі, це зрозуміле і святе, але я також є особистість і якщо я їду до Львова (для прикладу) то це не для того аби бігати по маминих знайомих і з ними кавувати, а тому, що я хочу відпочити і провести час з тим з ким я хочу.

І на старе Різдво ми з Андрієм захотіли після гостини в родині піти щей в гості. Мали багато ниття, що йдемо без попередньої домовленості з родиною. Але яка їм різниця. Ми собі пішли на годинку, посиділи, поговорити. Захотіли б, пішли б і на цілу ніч. Це наше життя.

Доречі, дуже дякую леванцівці за серії передач психолога про різний склад розуму жінок і чоловіків, і я зрозуміла, що багато що моя мама говорить вона просто говорить, бо їй треба виговоритись. Я на неї перестала реагувати. Роблю своє. Вона погрожує, свариться, обзивається. Я пропускаю повз вуха, і на наступний день вона вже не має чим крити, бо до мене її крики не дійшли.

ТАК, Ліля добре каже - треба обрізати пуповину. Хай буде, що ви це не зможете зробити зразу, і це зрозуміло. Вистарчить зробити маленький надріз і вже потім буде легше зробити той надріз щораз більшим.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Із чоловіком, певна річ, говорила і не раз. Минулого року відвоювала Паску і ми чудово її провели - на велосипедах! (ми обоє - велосипедисти) Цього року на Різдво я нікуди не хотіла їхати, проте чоловік купив останні квитки на поїзд (верталися у напівхолодному спільному вагоні) і акуратно поставив перед фактом. Звісно, я була шокована і навіть скипіла. Взагалі, із його батьками не є погані відносини, але хочеться, щоб чоловік таки обрізав ту "пуповину" і святкувати у нашому сімейному колі. До речі, він і сам нерідко нарікає на те, що заставляють щось робити, а він і так змучений роботою та ще й ремонт у нас зараз. Цього разу погодилась поїхати, бо чоловік сказав, що зіскучився за рідними. Але ж то не мої рідні в кінці - кінців... Може хтось і осудить такі слова, але так є. Чоловіка біля себе не тримаю, якщо хоче поїхати у рідне місто - будь ласка, не проблема і не ображаюся. Просто хочеться спокою, затишку.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

аналогічно.
знаю,що не зможу, та й не хочу називати батьків чоловіка "мамою" і "татом". бо абсолютно того не відчуваю і не хочу кривити душею і язиком.
як на мене, основне, це повага один до одного
чесно кажучи, не люблю їздити до свекрів в гості. переважно через те, що ще ЖОДНОГО разу за столом не обходилось без розборок. свекор ніколи не оминає нагоди покритикувати чи покричати при всіх на дружину, що мовляв пляцок не такий, і то не те, і те не се.
а ше я терпіти не можу,коли мені починають шось класти в тарілку.те, що мені не смакує. та ще й пальцями

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Мені якось з батьками чоловіка повезло (тьху,тьху,тьху). Після весілля стала для них донькою і назаваю їх мамою та татом. Чоловік моїх батьків також називає мамою та татом. Якщо ми всі разом, то після мами/тата уточнюємо ім"я до кого звертаємося і все, не хочеться робити різниці між ними, бо всі нас дуже люблять. Свекор і свекруха ніколи до нас не лізуть і порад не дають, хіба якщо самі щось запитаємо. На першу святу вечерю були у наших батьків, бо вони вечеряють швидше, а до батьків чоловіка не пішли, бо чоловік пішов на чергування. На другий святий вечір плануємо вечеряти всі разом, а якщо не вийде, то спочатку в моїх батьків, а потім до чоловікових підемо. Ми любимо разом і святкувати і працювати і відпочивати. Якісь ми всі такі підібралися однакові Мої батьки до чоловіка ставляться дуже добре, мама навіть деколи захищає його, як ми про щось сперечаємося. А мама чоловіка навпаки стає завжди на мою сторону(що не може не тішити). Як закінчимо свій будинок, то будуть батьки ходити до нас на всі святкування і вся родина буде разом.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Ми одружені 1,5 роки і я пам"ятаю як минулого року перед різдвяними святами у мене була купа переживань стосовно того де ми будемо святкувати. Дуже хотілося зі своєю родиною, бо у вона дуже велика і свята є однією з небагатьох можливостей зустрітися, посидіти разом за одним столом і поговорити. Мій чоловік один в сім"ї, тому всі свята зводяться лише до спільного обіду, а потім усі по кімнатах і дивляться телевізор. Одним словом, навіть не відчувається різниці між звичайним недільним обідом і різдвяним.
Тоді ми вирішили, що на Святвечір ми з його батьками, а на Різдво їдемо до мого дідуся в село. Моєму чоловікові так сподобалося, що цього року це питання навіть не піднімалося.
Стосовно теми про моїх і чоловіка батьків. То пам"ятаю, що моя мама на мене сварилася, щоб я свекруху називала саме мамою, а не мамою чоловіка. Вона тоді сказала фразу яка вкарбувалася в пам"яті, що "ми ще молоді і не розуміємо як це приємно чути. А коли зрозуміємо, то вже може бути пізно". Тому після того я намагаюся називати свекруху "мамою".

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Ми одружені 6 років, але з приводу де святкувати ті чи інші сімейні свята суперечок у нас не було. На Святвечір і на Паску мама завжди їде в село до своєї мами, тому ми вечеряти і відповідно снідати ходимо до батьків чоловіка. Інколи коли чоловік вихідний на ту ж вечерю чи Паску ми сідаємо втрьох, а потім швиденько йдемо до батьків. Цього року так випало, що мій чоловік працював на вечерю, а мами відповідно тут не було, тому ми звичайно ж з донею пішли до бабусі і дідуся вечеряти. А от на Щедрий вечір, вечеряємо спершу вдома, ми живемо з моєю мамою тому проблема до кого йти вирішується сама собою, потім йдемо до батьків чоловіка. Раніше на Паску ми їздили з мамою також в село, то батьки чоловіка до цього відносилися з розумінням без образ, по приїзді відразу приходили до них в гості.
Я не бачу проблем в тому, аби без чоловіка на свята піти до них, оскільки так виходить, що він не може. Вільно себе там почуваю, хоч мама і тато не називаю, якось воно мені не виходить. Стосунки я б сказала у нас добрі, не душевні чи теплі, але спокійні.
Наші батьки не дружать, хоч є однолітками, але інтереси мають різні, на д/н і іменини один одного вітають, якщо потрібно щось допомогти завжди один одному допомагають. Мама не ревнує до них, вони ніби теж.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

скоро буде 5 років як ми одружились, то спочатку мали непорозуміння зі святами, потім визначились так, що одного року на Різдво їдемо до моєї бабусі (там вся мамина родина збирається), а на Пасху вже в його, на наступний рік робимо обмін. Зазвичай ображається моя родина, якщо не їдемо, але черга є черга. Ну і якщо чесно, то сама вечеря мені смачніша (мабуть звичка з дитинства) і якась урочистіша в моєї бабці, але от спокійніша і без лишніх заморочок у чоловіка. Але чоловік вже більше заговорює про те, щоб вечеряти дома, адже ми окрема сім"я, а я не готова стільки готувати, хоча мабуть скоро так і буде.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

ми живемо від батьків за100 з лишнім км .і як тільки приходили вихідні, то ми, як ті студенти, торби в руки і мусили їхати до батьків. так тривало 5 років, поки в нас не народилась дитина. як мене то нервувало! кожен раз, коли хотіли залишитись у львові і мати свій час і нормальні вихідні, ми повинні були мати якесь обґрунтоване пояснення батькам чоловіка, бо "так просто, ми хочемо відпочити" їм не підходило, свекруха завжди питала "ну що ви будете там робити?". ніби завжди треба щось робити, чи без батьків в нас своїх занять нема. і взагалі в них якесь таке поняття, ніби ми тут цілий тиждень відпочиваємо, а коли приходять вихідні, то треба зразу щось робити по господарці. люди так звикли все життя на ту господарку працювати, що присвятити час собі і сім"ї просто не вміють. колись вона мені так безапеляційно заявила "ось ми все життя в село їздили до батьків, так тепер і ви будете". я промовчала ,але свою думку чоловіку сказала. він, звичайно теж не в захваті від таких перспектив. і помаленьку ми робили той надріз пуповини. зараз стало значно легше, бо з"явилась "вагома причина" не товктися електричками щотижня - маленька дитина. я сказала всім родичам, хто сильно буде за нами скучати, запрошую в гості. то, я вам скажу, не сильно до нас спішать їхати. батьки чоловіка за 5,5 міс були один раз. але чоловіка шарпають постійно, щоб приїжджав сам, без нас з дочкою. ми такого не практикуємо, бо вихідні - то єдиний час, коли ми можемо повноцінно присвятити час сім"ї і побути разом. ну і я за цілий тиждень сама з дитиною трохи втомлююсь і чекаю ту суботу-неділю, щоб хоч трохи звільнити руки.
з моїми батьками все набагато простіше, хоч вони так само живуть далеко. стосунки набагато демократичніші, ніхто ні до чого не зобов"язує, до всього ставляться з розумінням і не вимагають якихось пояснень.
як би не було важко матерям відпускати своїх вже таких дорослих дітей, треба все таки себе осилити і дати їм той простір і волю. і за то, я впевнена, діти будуть вдячні, і будуть більше радіти таким батькам.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

написали гарно, що батьки і його і мої, вони наші!
маю чудову свекруху, яку не називаю мамою, але маю з нею дуже теплі стосунки, лише приходжу до неї в дім, так вона лише зі мною говорить і говорить! чоловік часто бачачи то все, не витримує розмов про одяг, страви і рослини, просто йде геть в чоловічу компанію! чоловікова сім"я дуже велика, і дуже мені приємно, що всі мене так тепло приймають!
чоловік також своїх тестів любить і поважає, у всьому, що б він не робив!
і дуже мене тішить, що батьки наші спілкуються,коли не можуть побачитись, питаються як справи в інших!
маємо багато свободи, в тому як проводимо час, я на свята і до інших ходити люблю, але і до себе завжди всіх запрошую, бо бачу що для чоловіка дуже важливо, щоб ми як сім"я також давали "бали" в своєму домі!

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

А в нас це варіант коли на одну вечерю їдемо до моїх а на другу до чоловікових. А цього року повечеряли в тата, а потім поїхали до свекрухи оскільки в тата сідаємо в 18.00 а в свекрухи сідають пізно. І на кожну вечерю в свекрухи прошу вилку, а в них ставлять лише ложки. Вона не обіжається. Такі компроміси

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Ми ще не одружені, а проблеми вже є.
Зараз почали планувати весілля і я вже відчуваю страшенний тиск зі сторони МОЇХ батьків. Коли розказую їм про сім*ю свого хлопця, то чую якісь дивні натяки, наче вони все роблять не так, і так як у НАС – єдиноправильно.
Зазначу, що після першого знайомства з батьками хлопця, мене не дуже полюбили, скорше всього, особливих симпатій і досі немає... АЛЕ батьки мого коханого якось не дуже пхаються у наші стосунки, не намагаються міняти наші уявлення і, тим більше, не беруться судити моїх батьків (вони ще не знайомі)…
А мені тим часом страшенно образливо, що МОЇ батьки хочуть настроїти мене проти батьків коханого, яких я дуже поважаю. В нас не мало би виникнути проблем з твоїми/моїми батьками, але саме мої неначебто цього хочуть. Як виходити з ситуації я просто не знаю.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

У чоловіка з моїми батьками хороші стосунки (мої батьки прийняли його, як рідну дитину), а от у мене з його не дуже (вони мене не люблять, не поважають, вчать сина, що сім"я - це батьки й діти, а дружина - це чужа людина в спідниці). Починалося все непогано, але з появою у нас діток стосунки щораз більше заходять у глухий кут. Хоч живемо ми окремо, проте чоловікові батьки живуть майже поруч. Свекруха хоче керувати всім, навіть найбуденнішими дрібницями, як результатат, щоразу дистанція між нами все збільшується і збільшується. Як бути далі - не знаю, кожного разу даю собі слово ігнорувати нападки свекрухи, терплю, терплю, терплю, а потім починаю давати відсіч.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Про чоловікових батьків поганого сказати нема що - люди добрі, спокійні, не компромісні.... Але... Не мої... Живу я у невістках, тому кожен їх рух чи дія, які не є погані, але не такі, як я звикла, викликають в мене шалені емоції і нерви. Я дитина чемна, тому прямо сказати їм нічого не можу, стараюся обхідними шляхами пояснити, що мені то чи інше не подобається, але до них ніц не доходе, бо "так як є у них - так є правельно і так найкраще"

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Чисто як про моїх батьків і родину загалом. Мій чоловік ніколи нічого правильно не робив, і взагалі вся його родина, то СЕЛО!!! Залишила я тьощу тиждень на зятя, то тепер, тільки дочка погана а зять вже добрий.

 

Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої?

Що я і роблю. А коли накопичується і не можу терпіти, то страждає чоловік, бо мушу виговоритися