Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Моя мала також ніколи не любила одягатися для прогулянки, деколи доводилося годину ганятися за нею по хаті, а потім мало не зв"язувати, щоб натягнути ту курточку чи комбінезон. Спочатку реготала, а потім впадала в істерику, тільки тато примудрявся схопити її і спакувати за лічені хвилини, а з мами і бабусь сім потів сходило. Зараз вже зовсім велика, але все-одно з хати не виженеш. Особливо стало помітно після того, як пішла до школи, і таке саме з її двоюрідною сестрою. Поприходять зі школи і до мультфільмів, як не мультфільми - буде щось вирізати, бавитись ляльками чи крайньому випадку читати, але з хати не випреш. Ну ще розумію нашу: у неї зовсім нема компанії, всі діти старші, але у племінниці море сусідів-ровесників, і те саме.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? З одіваням в нас були проблеми одівилась добре поки непотрібно було одягти шапку,ну ніяк її нехотіла,тепер нова шапка і все нормально а стару як бачила кричала криком а як що її одівали плакала аж поки на двір не виходем.Я думаю що незручний одяг може викликати неприємні емоції в дитини. ---------- Додано в 14:14 ---------- Попередній допис був написаний в 14:03 ---------- Це ідея як я не додумалась треба спробувати з старшим,нічого неговорити а просто вдягатись,бо в нього завжди справи в хаті я хожу і постійно прошу одягайся,швидше,він вже привик до моїх прозьб і одягаючись ніби робить послугу мені.А так думаю з ним спрацює. Дякую за підказку
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? кажу нині саші: - я прочитала в інтернеті, шо мультики не можна довго дивитись, бо будуть боліти очка і треба буде йти до лікаря саша мені: - мама, не читай інтернет!!!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Трохи не втему, але... зараз дуже мало дітей гуляють. Нема, як колись. Щоб діти бавились в якісь ігри. Сидять по хатах за ком"ютером, і нічого їм не треба.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Нашій доні за місяць буде 1,5 року. Так як ми ще живемо з чоловіковими батьками, а вона в них перша внучка, зрозуміло, що з дитиною носяться, як з порцеляновим горнятком. А я так не хочу. Сама намагаюся реагувати на крик та істерику спокійно. Зазвичай виходить, коли баби/діда поблизу нема... Якщо я точно знаю, що доню нічого не болить, вона не голодна і спатки не хоче, а ревуляє просто, бо треба добитися свого (інколи вона сама не знає, що то має бути, просто капризуляє...), я ігнорую її плач, займаюсь своїми справами, але весь час при тому повторюю: "От зараз моя чемна донечка заспокоїться, і ми читатимемо книжечку, чи підемо гуляти і т.д. Ти ж чемна, ти ж не будеш плакати, правда?..." І, як казала вже, продовжую робити своє - складати білизну, чи прасувати... В мене це працює на всі 100 відс. Дитина перекрутиться туди-сюди, бачить, що її сльози нічого їй не дають і вже за 2 хвилини знайде собі іграшку якусь і носиться з нею. Або проситься до мене. Тоді я вже і приготаю і цьомаю, скільки влазить. Свекори -інша справа. Досить їй тільки перекосити обличчя від незадоволення, вони біжать з інших кімнат, хто швидше, і таке влаштовують!!... Забилам би! "Ой сюсі-пусі, не плакай, на тобі мобільний, на тобі і одно і друге і третє . і на руки тягнуть і вже носять її по хаті....." Забила м би!!!.. От в неї ті істерики і дуже часто трапляються. Тисячу раз з ними балакаю, пояснюю. що роблять тільки собі легше, як їй все дозволяють, що їй тим тільки шкодять. У відповідь чую :" У тебе немає серця!.." Але я продовжую дотримуватись своєї тактики. А ще часто використовую відволікання. Але не обіцяю, чи даю їй щось "заборонене". Я даю їй доручення. Починає капризувати, викрикую здивовано: "Ой, а де ж подівся наш м'ячик? А давай-но пошукаємо!" І ми вже вдвох лазимо по-під ліжками і шукаємо м'чик, чи ще щось. А за той час вона вже і забула, чого плакала, якщо навіть знала сама чого Працює!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? дівчата, я тепер трохи повихвалятись дуже прошу вибачення за дещо різкий тон в моїх попередніх дописах - я вже була на грані. в нас ніби налагоджується, ттт. мама (тобто я) тепер тримаюсь як ситий пітон, гиг. намагаюсь з малим якомога спокійніше і побільше говорити. Поведінка ще не зовсім так як би хотілось мамі, але чи таке взагалі буває?? З одяганням у нас відбулась "армія від дідуся": - я йду на двір. Йдеш зі мною гуляти? - Дудусь, йду! - Значить так, правила такі: ось годинник, коли велика стрілка буде на цифрі "N" я вихожу. Будеш готовий до того часу - йдеш зі мною. Ні - то ні, вибір за тобою. Два чи три рази дідусь пішов без нього, тобто Павлусь вже знає що ті слова не пустий звук. Тепер збирається за 5 хвилин )) Ну з роздяганням ще туго, але то прийде. Я вже хоч бачу світло в тунелі )) зараз бачу свої помилки і озвучу тут аби ви не робили подібних: дитині потрібні чіткі правила "гри" інакше вона губиться. І відповідно усвідомлення наслідків своїх дій, вчинків. Так само вийшло із часом одягання. Видно у нас це було дуже абстрактно і тому воно розтягувалось у часі. Як почалось одягання із годинником стало однозначно легше. доречі, натрапила на літературу. Рекомендую! К.Кволс. Радость воспитания. Как воспитывать детей без наказания.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Сьогодні в нас були страшні сльози і крики, бо наш паночок не хотів їсти пельмені. А мене, то так розізлило: я стояла дві години ліпила, варила, а він навіть не попробував. Надоїло варити їсти йому окремо, так вже перебирає харчами. Як піде в садочок, то там прийдеться все підряд їсти. Навіть не подіяло, те, що ми з чоловіком збирались з хати і брали його при одній умові, що поїсть, а він вперто ривів, але стояв на своєму. Ото характер! Тішу себе тим, що може в житті та наполегливість і впертість дасть позитивний результат.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Вітання з першими успіхами! буває, якщо озвучити і самому їх дотримуватися. Тобто дитину сприймати як дорослого (чого особливо хочуть діти в віці від 2,5 до 4 р.), але не забувати що це дитина (в вимогах до дитини , в розмовах з нею, особливо в поясненнях). ---------- Додано в 23:45 ---------- Попередній допис був написаний в 23:41 ---------- наполегливість - це добре, головне не зламати в дитині того стержня, що всілякою ціною хочуть зробити мами. Можна не годувати дитину, і вона рано чи пізно попросить їсти, і як казав мій дідусь: местиме все підряд що пахне їжею. І наполегливість збережеться і апетит з'явиться + мамині нерви будуть здоровими.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? То так важко не нагодувати дитину, коли знаєш, що їв 5 год. тому і точно голодний, але капризує через те, що дали їсти не те, що він хотів. І з того голоду починається інша істерика хочу щось. Що? - Не знаю. Цукерка, печенько і т.д. Я кажу не можна, перше поїж, а потім солодке, але знову сльози.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? чоловік каже що він не наголошує на їжі і малий сам просить, а я загострюю це питання тому в мене перебирає. Ось останнім часом нова фішка "хочу щось хрустяще!" і хоч застрелись, догадуйся що він там собі видумав
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я тільки думала Вам про це написати, що перед тим як такі речі робити усе солодке треба поховати. Ми завжди сідаємо їсти самі, і я просто кажу: діти вечеря готова. І самі їмо. Діти прибігають і бачать сам процес і приєднуються з задоволенням, а коли годувала окремо старшого, то також мала такі проблеми, часто по три страви наварювала, а він жодної до рота навіть не хотів брати. І я також нервувала. А тепер у нас так. І всім так добре. Ніколи не питаюся що будете їсти. Просто в нас є перелік страв, які люблять усі, от я їх і готую. А якісь там смакоти то вже по спецзамовленню, коли в мами є вільний час.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене мала тепер їсть або коли є гості, або коли просить сама. Я втомилася тріпати собі нерви до її їжі і небажання її цю їжу споживати. Рано чи пізно але настає відчуття голоду і починається Хоч раніше для мене факт того шо вона не хоче їсти був катастрофою і я намагалася її напхати усіма можливими способами. Мій віршик про вдягання звіряток вже знає і бачу що він вже добряче їй піднабрид. Тому починаю міркувати над тим що робитиму коли віршик взагалі перестане діяти. І почався період "раптових бажань" це коли від висловлювання бажання до втілення цього бажання дається мало часу і починається істерика. От хоче дітьо мультик, і хоче вже і зараз і її абсолютно не цікавть факт того шо вінда має як мінімум ввантажитися. Всьо за хвилину крик і крокодилячі сльози... Що в свою чергу почасти приводить до того шо замість мультика є хвилина мовчання або монолог до стіни (ставлю обличчям до стіни і даю час подумати над своїми вчинками). Але останнім часом аби не втовкти маленьке і миле дитя даю собі раду з її капризами барбовалом і іншими заспокійливими.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в такому віці це абсолютно не ефективно. Просто деякі діти народжуються більш терплячими а в деяких цю терплячість треба розвивати. Треба багато дитині пояснювати: от вже йдемо включимо твого мультика, а в часі поки вінд грузиться можна з'ясувати а який ми зараз мультик будемо дивитися, той що вчора, про кого він? То твій улюблений, там котик такий милий, правда? А ще можна розказати про комп'ютера, який вже почав шукати мультик і з кожним звуком при запуску казати: ой, в тій шафі нема, не знайшов, може в іншій знайде? Ой, і в тій нема, дивись темно. О! Знайшов, ні, не знайшов... Йой! Давай самі пошукаємо, і йдемо в улюблену папку з написом "Мультфільми". Барбовал Вам ще рано пити. Бережіть нерви.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Зі всього прочитаного можу сказати, що напевно треба відкривати тему "хороша мама- чемні діти". А то от по дописам і з власного досвіду роблю висновки, що щоб дитина мала нормальну поведінку і всілякі там кризи швидко минали мамі потрібно бути врівноваженою, завжди послідовною в діях (певний режим і правила в щоденному побуті) - це для мене особисто важкувато бо я сама людина настрою,хоча я працюю над собою. Але от що найважче - так це бути вигадницею і фантазеркою, щоб на ходу по ситуації придумати гру (як от Софія запропонувала), чи вигадати якусь історію. Бо то насправді дуже дієво. Але от як з фантазією туго, що робити? Може є якісь книжки із казками на сучасні побутові теми чи щось таке?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? головне почати і не боятися, треба просто бути впевненою в собі. А читати звичайні казки, чарівні і якісь неймовірні, там безліч сюжетів, навіть не на побутові теми, діти так більше люблять. треба просто його відкинути і не згадувати. Кожного дня прокидатися з відчуттям, що Ви - найкраща мама і Ваші діти самі найкращі, найчемніші і найрозумніші. І так воно буде!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені чоловік в пориві поганого настрою мже наговорити всяких гадостей в т.ч., що погано виховую дитину. Але я хороша мама. І крапка. Думаю, якщо мама намагається аналізувати певні ситуації з дітьми і шукати з них вихід, а не лупити і кричати які вони погані - то це вже не погана мама. Ну а нерви. Думаю кожна мама періодично зривається і як не шльопне, то накричить на свою дитину. Особисто я як зірвуся то питаю свою дитину чи приємно йому було, що я накричала і пояснюю чому так сталось. Іноді, коли чую, що "на межі" то теж питаю малого чи хоче щоб мама на нього накричала. Його то трохи стримує. П.С. Ануто, ви точно хороша мама.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? аналогічно, особливо зі старшим. Він навіть сам часом каже, все мама я більше не буду тільки не нервуйся. Ми вже кілька разів мали схожу розмову. Він дуже добре вміє і себе поставити на моє місце, бо я завжди обгрунтовую чому того і того зараз ми не будемо робити з моєї точки зору і малий як вже дуже щось хоче, тоді просто каже я сам приберу за собою, помию, поскладаю і т.д. Зараз у нас улюблена забава - складати лего вдвох. Але оскільки Олежик в школі, потім в музичній, уроки, то спільні забави припадають на вечір. Складання лего часто супроводжується плачами з боку меншого, бо йому ще так гарно не вдається як Олежику, в нього все валиться і потрібна постійна допомога дорослих або Олежика. Часом я не дозволяю складати лего (воно в нас в такій величезній бочці і багато), бо не маю часу допомагати меншому, а Олежик дуже хоче (хоча меншому він неохоче допомагає, бо тоді не має часу будувати свого)+вони неохоче потім його складають, бо хочуть ще і ще будувати. Тоді я Олежику пояснюю, що лего б дозволила, але не маю часу будувати Стратончику, а як йому не допомагати будувати, то будуть плачі в хаті, а ти йому не хочеш будувати, то краще побавтеся машинками. Олежик трохи обдумує собі це, крутиться щось по хаті і в кінці-кінців погоджується допомагати Стратону будувати, лиш би дали лего. І після таких домовленостей обидвоє отримавши з такими умовами бажане прекрасно можуть три години пробавитися разом один одному щось там будуючи, показуючи, допомагаючи і при цьому Олежик ще вчить як правильно будувати. Тому цей метод дуже дієвий. Дитина вчиться домовлятися враховуючи ситуацію і жертвуючи чимось зі свого боку. Кожна мама є доброю мамою для своєї дитини в любому випадку. І ті мами що пишуть тут не є поганими в жодному разі, бо вони визнають що є проблема, а значить вони хочуть її вирішити. Про виховання не можливо прочитати і зробити як в книжці. Це постійні пошуки, помилки, нові підходи. Кожна сім'я унікальна. З першою дитиною одні проблеми, з двома - інші, з трьома, мабуть, - ще інші. І не можливо знайти єдиний рецепт до усіх дітей і до усіх ситуації. Треба відчувати свою сім'ю і діяти по ситуації з думкою про усіх ( про дитину і її психіку, про тата і його думку про маму, про мамині нерви і її стан). Ідеальних сімей не буває. Хіба в кіно...
