Відповідь: Ми і наші мами Не Вам одній((((( тому зберіться духом, три рази наберіть повні легені повітря і живіть!!! Я виховую донечку і мені дуже страшно не стати такою як моя мама по відношенню до мене(((( Нема нажаль материнського тепла(((( Живемо як в комунальній квартирі........... важко, але що ж робити? ЖИТИ!!!!! І радіти життю, бо нічого іншого не залишається))
Відповідь: Ми і наші мами Десь років у двадцять мені також було тяжко, правда моя мама завжди поважала мою думку і не втручалася в мої справи. Єдине, з чим їй важко було змиритися: побачення з хлопцями та нічні походеньки з дівчатами по тацюльках. І якось ми просто сіли і поговорили. З того часу я навчилася попереджати своїх батьків, коли не ночувала вдома, а мама перестала хвилюватися. Правда, вже минуло 10 років і в мене своє життя. Але з мамою - ми подруги.
Відповідь: Ми і наші мами В мене також не все так просто з мамою....Хоча вона дуже добра людина...але на жаль не до мене, але вона обожнює моїх дітей....Часами злюсь на неї і то дуже, вона може мене образити , а я ні.... ніколи....Тому що -Знаете,что самое ужасное? Нет,не безответная любовь. Нет,не предательство друга. Самое ужасное - это когда плачет мама...... І це правда....Я цього пережити не можу, коли бачу її сльози. Вона мене не розуміє, навіть часом не поважає, не зважає що мені вже за 30....і я вже доросла людина, поговорити просто нам важко...Але я люблю її (хоча ніколи не чула таких слів з її уст до мене) і хочу щоб вона жила довго-довго, бо Тата я вже тут не маю....він залишився лише у серці , душ і у спогадах...
Відповідь: Ми і наші мами Знаєте, у мене дуже схожа ситуація. Ми живемо разом з мамою, батька теж вже нема, а роз'їхатися недоцільно з дуже багатьох міркувань. От і мусимо "мучитися" - хоча життя ж одне і хочеться його прожити так як хочеться, і не псувати його близьким. Мама в мене за характером лідер, і звикла, що так як вона вважає і як робить - найправильніше... Звідси і всі проблеми - бо на кожен мій і чоловіка крок - чи то особисте, чи то стосується дитини - має вставити своїх "5 копійок". Я знаю, що зла вона нікому не бажає, і думає, що чинить правильно, але чомусь всім від того некомфортно, а вона того не бачить... То ми погані, бо вона старша жінка, а ми не шануємо її помочі, мудрого слова... А ще вона постійно чимось незадоволена, особливо тим, що в хаті роботи купа (а коли її не буває? п.с. у нас завжди всі ситі, попрані, і всі знайомі мені кажуть, що у нас дуууже чисто), а як сідаю за комп - то то гріх страшний, бо стільки в хаті роботи а я "дурньою страждаю". В результаті щодня у нас через якісь побутові дрібниці зіпсований настрій. Якось вона зовсім не розуміє, що я не робот, і так не присідаю - маленька дитина (біля якої роблю все сама, гуляю з нею), здебільшого я варю їсти, купую продукти, прибираю, і що після цього мені треба трохи розвіюватися І ще одне - зустріла якось сусідку і та каже - з 19 років жила окремо, і все розповідала колєжанкам, які в мене класні відносини з мамою, аж поки не трапився капремонт (її було вже 32-33 роки), і я поїхала з малою на той час пожити до мами.... З історій, описаних у темці та з життя роблю висновок - є дуже мало випадків, коли батьки з дітьми можуть гарно "уживатися" під одним дахом - хіба будинок має бути великим і з 2 кухнями і всім іншим
Відповідь: Ми і наші мами ось і у мене така ж ситуація(( зараз якраз криза в спілкуванні, навіть незнаю, як це перетерпіти... відчуваю, що можу зірватись ... треба терміново брати себе руки, а як?...
Відповідь: Ми і наші мами Я не розуміла свою маму, але завжди любила. Тепер відчуваю і з її сторони любов, мабуть тому, що сама відкрилась їй. Я стала мамою і вже відчуваю і люблю інакше. Зник егоїзм який так часто проявляється у підлітків, зникла дурість з голови і стала відчувати все на чуттєвому рівні. Колись не помічала складок на чолі і тремтіння рук, а тепер бачу і жалію за все, що зробила недобре, і за ті зморщечки, що додались через мене. Материнство насправді змінює нас надзвичайно сильно.
Відповідь: Ми і наші мами Я свою маму також люблю але вона мене не шанує і дітей моїх також. Мої діти від неї плачуть неодноразово і кажуть що не люблять бабці бо вона є командир і посувається ними. Мені це дуже прикро! Стоїмо в церкві з малою, і мала каже мама я хочу йти додому. Я їй у відповідь пояснюю, що Служба ще не закінчилась, тай ми мусимо забрати бабцю додому, бо вона не має з ким їхати. І малеча мені у відповідь - ми її можемо залишити тут, бо я її не люблю. Я її не хочу! Мені так боляче, але то ж не моя вина, що мої діти так реагують. Бабця-мама живе з нами і діти її бачать щодня, але вона ніколи їм їсти не дасть ані не зварить. Не одягне, і якщо щось не так то я винна у всьому, бо вона не може сама подумати і щось пошукати в шухляді. Он якось збирала мені малечу до школи і не заувжила трусиків, які я для дитини приготувала, то я мала пізніше скандал, що дитина нічого не має вбратись і навіть трусиків нема. Важко відкрити шухляду і взяти одні трусики, яких там повно?
Відповідь: Ми і наші мами Аж якось прикро таке чути про бабусь, зустрічалась з такими та Бог милував, у мене бабуся це друга мама. Щоб їсти не дала, мене це в шок приводить! Я люблю її дуже-дуже і діти мої, уже свою прабабусю, теж люблять і до сих під вона завжди нас нагодує, приласкає і словом потішить (ну як у казці говорять).
Відповідь: Ми і наші мами Ви описали чисто мою маму і чисто все як у нас є. Тільки я ще маю подати мамі їсти і догоджати їй всіляко, бо як мама образиться або я зроблю щось проти її волі, про це знатиме тато і сестра і мене будуть виховувати яка я не така. І коли тости говорять на сімейних застіллях, то завжди так кажуть - НАША ДАРУСЯ! НАША ЛЮБИМА ДОЧКА!!! це так про мою сестру... А щодо компа, то моя мама це називає анонізмом.
Відповідь: Ми і наші мами Я от задумуюсь, чого то мами такі, може того що їх нікому було виховувати за Союзу, бо моя мама не розуміє, що мала б бути мені подругою, бо моя бабуся ніколи їй такою не була. Зранку до вечора на заводі... Коли їй дитину виховувати? А придирки і командування - звідки воно береться? Кожна (майже кожна) мама думає, що вона краще знає за свою дочку, що і як їй робити.
Відповідь: Ми і наші мами В мене аналогічно. Коли мама говорить по Скайпу із сестрою, то лише слова " котику, сонечко, дитинко....", до мене так ніколи не було.... І от сестра 2 тижня гостювала у нас. Перший тиждень все було ок. А потім я помітила, що мама також намагається командувати сестрою, але та не дається, а мама просто тоді мовчить. До мене було б крику повно... Коли сестра поїхала, я просто спитала маму: " Чому так? Чому сестра може висловлювати свою думку, яка маму не влаштовує, і мама тихо з нею погоджується...?" .На що я почула дивну відповідь : " Ти ж своя...Ти тут живеш зі мною, а от вона образиться і більше до нас не приїде...". Дивно, образливо, але батьків не вибирають як і дітей. Люблю її все рівно...дивлячись на неї намагаюсь бути іншою для своїх дітей. Обожнюю свою донечку, але не забуваю дорослому синочку говорити, що люблю його і що так само зацьомувала його коли він був такий маленький як Ліля. Намагаюсь бути його найкращою подругою, хоча це інколи важко....
Відповідь: Ми і наші мами Я розумію, що подругою своїм дітям я не буду, але я хочу бути їм мамою. Я їм не кажу, що вони невдячні тільки тому, що вони мають право мені сказати все на світі. Моя мама і сестра кажуть, що я вредна і поводжусь погано, бо я зовсім не така. А я своїм дітям такого не кажу. Якщо мені "пискують" то значить на це є підстава, але бити і сварити їх за це не бачу сенсу. Мої дітки не лягають спати без поцілунку на добраніч, а від моєї мами я такого не пригадую. Я її не обвинувачую ні в чому. Розумію, що вона виросла в важкій родині і важких умовах. Незважаючи на те все я вважаю, що маю право на своє життя без накручування і страху, що мама образиться.
Відповідь: Ми і наші мами А ваша мама вам не каже, що то ви так дітей налаштовуєте? У нас нема таких крайнощів, як у вас, але якщо мала якась незадоволена і щось не так скаже мамі, то та каже, що то ми так дитину проти неї налаштовуємо.... Капець просто, бо вона сама малу провокує - то без пояснень іграшку забере, то просто командирським тоном скаже - ану слухайся мене! і тд і тп. Маруся-мама шкода, що трапляються такі мами як ваша, які навіть стосовно свої дочки поводяться як стерви і влаштовують якесь суперництво... Знаєте, це ви правильно написали, але скажу вам одне - те, що це ваша мама ще не означає, що ви зможете порозумітися, тому моя позиція така - якщо є найменша можливість жити окремо - треба так і робити а не отруювати життя одне одному. Так, діти люблять батьків, батьки дітей, але іноді прояви тієї любові такі, що хіба на шкоду. Тому іноді ту любов краще тримати на відстані
Відповідь: Ми і наші мами Саме такі слова не говорить, але каже що в поганих відносинах між нею і моїм чоловіком, чи дітьми винна я.
Відповідь: Ми і наші мами Такі цінні слова...Начиталась я тут і вирішила своїм болем поділитися... Люблю свою маму, але інколи мені здається, що не вона мені мама, а навпаки...а часом то зовсім не розумію її. В нас зовсім різні погляди на життя, зовсім різне виховання та й взагалі, ми зовсім різні, а вона цього ніяк не розуміє... Мої батьки розлучились коли мені було 13 років, мама хотіла мене забрати з собою, але я не захотіла їхати і залишилась з татом і бабусею з дідусем. Ми спілкувались щодня, я часто їздила до неї, вона приїжджала до мене, але відстань розставила все на свої місця. Наші стосунки не були такими, які мали б бути, з часом я не хотіла їхати до неї , спілкуватись так, але не їхати...мама ображалась, злилась, і не розуміла,що я не можу довго з нею знаходитись: вона постійно мене критикувала, постійно не задоволена мною була...були моменти коли все було добре, але довго вони не тривали З часом все змінилось, зокрема, коли уся родина зрозуміла, що мої стосунки з коханим - серйозні. Мама ніби змінила своє ставлення, але все рівно...Я не можу, часом вона поводить себе як дитина, часом далі критикує, але найбільше мене дратує те, що вона дууужже нав"язує свою думку. Інколи ми можемо декілька разів обговорити якусь тему, але вона все-рівно буде нав"язувати свою думку, знаючи, що я практично не міняю своєї думки... Та найбільше мене дратує тоді, коли мама матеріальні цінності ставить на перше місце та порівнює себе зі мною Вона моя мама, і я люблю її, але інколи мені просто хочеться її уникати...Часом вона запитує чи хотіла б я, щоб вона жила зі мною чи принаймі в моєму місті, то мені просто приходиться уникати цього питання, адже я не хочу її образити, а сама...як подумаю про це, то мені аж щось робиться...Мені легше, коли в нас такі стосунки як зараз...ми час від часу бачимося (вона зараз за кордоном) і передзвонюємося, а жити разом Часом я думаю, що погана з мене донька, але яка вже є...не зважаючи на все, я люблю свою маму такою, як вона є. І для своїх майбутніх дітей постараюсь не бути такою мамою, як є моя.
Відповідь: Ми і наші мами Мене це не дратує але таке у нас присутнє постійно. У мене таке враження що мама завзято хоче мене переробити під себе. Вона хоче в мені «повиправляти» все що вона не зробила. Але ж я не вона
