Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Переросте точно. А на людей не звертайте уваги бо тільки ще більше знервуєтесь. Моя мама любить казати до малого "от інші дітки...чемні, не плачуть" і т.п. Мене особисто то дратує і малого теж ще більше. Він після такої фрази точно не припинить істерики. Суджу виключно по своїй дитині. Насправді не розуміють. В нас було не так катастрофічно як ви описали. Але розетка і газова плита - то були найпривабливіші місця. І зараз залишаються. Але раніше як не пояснювала, лякала, сварила - толку ноль. А зараз н-д включаєм пралку: малий вставляє штекер в подовжувач, а я включаю подовжувач в розетку. і це все кожен раз з примовляннями, що таке можна робити тільки разом з мамою. Раніше мав опіки і ліз далі до гарячого, зараз вже з"явилося певне розуміння і страх. З підвіконником в нас було дуже жорстко. в мами 8-й поверх і малий сподобав там собі вилазити на підвіконник. Всі пояснення/сварки сприймав як гру. Я просто раз лупнула його реміцем. Жорстоко, зате дієво. До біди багато не потрібно. Під страхом ремня більше не ліз.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я маю велику надію. Після сьогоднішньої прогулянки не тільки малий в сльозах повернувся додому, але і я. Знаю, що то не правильно, мама повинна бути якась розумніша, терплячіша, чи шо, але в мене просто увірвався терпець. Я не бачу на вулиці жодної дитини схожої на мого. Ну, буває вередують, всяко буває, але щоб вже так... Або має робити те що він хоче, бігти туди куди хоче, або істерика на всю вулицю з ляганням на землю. Коли беру його на руки виривається і далі то саме. І ніякі слова не діють, ні погрози що мама тебе лише. Я сьогодні йшла мовляв його лишаю і зайшла досить далеко, а він хоч би що. Одна жінка порадила мені відлупити його просто серед вулиці, але увесь час лупити аби не робив того чи іншого, то якось зажорстоко. Возитися в візочку ми також не хочем, крики на всю вулицю і намагання звідти вилізти, а роверик в якому возяться дітки його віку напевно на смітник викинути треба, бо з нього просто бере і злазить і не цікавий він йому зовсім. Маємо ще машинку, то на вулиці він на неї навіть не дивиться. Може випаде сніг і буде возитися на санках, але щось глибоко я в тому сумніваюсь.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені отак інколи теж хочеться зробити (правда вже не з приводу вікна), але лякає те, що він може зробити це, коли ніхто його не бачить, бо ж і ремня ніхто не дасть... А небезпека залишається...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? І в мене такий спосіб виходу зі стану "падання і плачу". Стараюся з усмішкою малого полоскотати, переключити увагу на щось інакше. Правда не завжди вистачає сил І взагалі, я не можу зрозуміти, чому діти (не всі правда) повторюють (мій точно не копіював з когось, а сам почав) оце лягання на спину і лементування?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А в нас такий спосіб викликає ще більшу істерику. А посмішка моя в такі моменти напевно ще гірше діє йому на нерви. Єдине що трохи дієво, це просто обернутися і піти, сказавши: "ну, ти собі полежи/посиди, а я пішла". Але, мені треба зайти трохи далеко, аби він накінець встав і це лиш малий відсоток з того, що він все таки встане взагалі. Проте тут завжди є небезпека, що або над"їде машина, прибіжить пес, прийде пяний дядько)) а мене поруч немає, або в кінець кінцем дитина просто простудиться від сирої землі. Єдине що в більшості роблю, то просто його піднімаю і несу, але то такі крики, що всі зглядаються.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я вам так скажу...в мене дуже не проста дитина також, і істерики зараз маємо по повній програмі. Але я дійшла висновку, що агресія тільки породжує зворотню агресію і це не вихід. Тут треба набратися терпіння і ласкою і розмовами достукатися до дитини. Мені іноді допомагає сховатися від дитини, щоб він переключив увагу на пошук мене і забув про причину істерики, іноді я просто не реагую, головне не лізу виправляти те, що він нашкодив, а просто так говорю йому "ай-яй-яй, яку ж ти шкоду наробив..." і помітила, що істерик зараз стало набагато менше, або вони швидко закінчуються. Дитина в першу чергу "істерить" для вас. Спробуйте один раз піти і не втручатися - він через дві хвилини перестане плакати. Бо зараз це у нього з вами така "гра",такий "спосіб спілкування"... ---------- Додано в 15:31 ---------- Попередній допис був написаний в 15:06 ---------- І ще забула сказати - побільше його хваліть, коли він себе добре поводить. Просто постійно кажіть, який він чемний хлопчик, як мама ним пишається..ітд)))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Це я роблю завжди Кажу "Святослав молодець, послухав маму", або "гарний хлопчик, розумний" і т.п. В такі моменти він дійсно сіяє від щастя. Має вже добре розуміння того що його хвалять. Хвалю часто, а коли нема за що похвалити, а хочеться, то прошу аби допоміг мені наприклад взяти якусь річ (беремо разом)), або диван перед сном завжди розкладаєм разом. Слово "допоможи будьласка" розуміє добре, зразу біжить. Інколи використовую такий метод щоб відволікти його від чогось поганого. Але коли вже почалася істерика, то такі методи безсилі.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мій зараз також на візку не завжди хоче їхати, то я тепер візок не беру іде пішки (по сходах вниз/вверх найулюбленіше) ідемо десь близенько біля дому гуляти.... дооовго і нуууудно ідемо )))). А чим він любить займатись? Як Ви з ним на вулиці бавитесь так щоб йому цікаво було? Якщо такі істерики на вулиці може він просто гуляти не любить... побудьте пару днів дома.... може він хоче тісніше з Вами спілкуватись... більше вашої уваги... Дома всетаки Ви належите тільки йому (може ревнує до інших діток чи що?) А може навпаки з дітками гуляйте, щоб він дивився на їхню поведінку і сам так поводився. Чи хай на майданчику витовчеться досхочу, не забороняйте лазити де хоче просто намагайтесь або з ним туди залізти, або по максимуму уваги і страховки (це я так роблю..... трохи то важкувато )))) бо прихожу з прогулянки добряче вигуляна ))))), а малий ще б ганяв і ганяв). І до речі, може він встигає зголодніти поки Ви гуляєте і тому робиться капризний (мій отак марудить коли голодний або пити хоче) Дуже важко давати поради не знаючи сімї, дитини і стилю вашого спілкування. Биття то не вихід. (не знаю може десь колись.... навіть і ситуації не можу придумати), але однозначно не вихід. Подумайте який аргумент буде потім??? Як він скаже ну бий, а я всерівно буду своє робити, що тоді??? І ігнор також не для всіх діток помагає. Спостерігайте за ним, все дозволяти не треба, але може трохи підігруйте йому. Щоб він знав що Ви на його стороні, завжди підтримаєте і що йому з Вами цікаво і ці капризи тільки забирають час який можна так гарно провести.... Звичайно, отак біля компа сидіти і строчити поради легко, але всеж.... може якісь мої слова Вам допоможуть.... Дуже б цього хотіла.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Alexx дуже добре все написала, ще хочу додати, що легше запобігти істериці, ніж її "гасити". Наприклад, мій малий може почати кричати "купииииииииииии машинку" біля кіоску якогось (будь они неладны), то стараюсь той кіоск десятою дорогою обійти, або коли проходимо повз нього, то починаю йому казати, показуючи в іншу сторону: "А, подивись який екскаватор/каток/мотоцикл поїхав, а який він великий, а які колеса і бла-бла-бла..." Ну і, чесно, не уявляю того катання по землі, бо в нас такого (т-т-т) не було. Які причини того? Від чого так "заводиться" дитина?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені в тому плані завжди якось простіше бо малий досить насторожено відноситься до чужих. А ще я його на вулиці іноді трохи залякую "от ти так далеко пішов, а раптом якийсь дядько тебе від мами забрати захоче? а раптом він тебе образити захоче? і шо мама без тебе робити буде?" і т.д. Як падав на землю то я спокійно продовжувала йти, малий біг за мною. Знайома ситуація. В нас так було до моєї вагітності. Потім моя мама на себе цю поважну роль взяла. В нас, доречі, істерики з драками з"явились коли я перестала активно бавитись, дуріти з дитиною(бо токсикоз був). От мене зараз хвилює одне питання. Коли малий невдоволений чимось дуже і в поганому настрої то починає швирятись чим попало. Зараз переважно це неприбраний одяг, подушки з дивану, покривала стягує. Чи сваритись за це чи як діяти? Бо з одного боку я розумію, що він повинен якось "випускати пар". А з іншого боку, чи це не ввійде в звичку. Бо раніше я сварилась, а тепер іноді мовчки ходжу і збираю це все (але коли вже заспокоїться). І не знаю як правильніше реагувати. А в нас "тато заробляє гроші і ми вечором попросимо в нього гроші і завтра купимо" і "мама зараз немає грошей, а вечором в тата попросим". Але в нас проситься тільки морозиво і сік.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ну, ганяє по майданчиках, на яких хоче качельках на тих катаю. По всіх закапелках тоже з ним лажу (сьогодні порвала шапку)) Завжди дивує мене що біля кожного будинку одні і ті самі лиця гуляючих мам з дітками. А ще більше дивує як ті дітки не йдуть за межі майданчику в пошуках нових пригод)) Ну, та й мені здається що одні і ті ж качельки тоже надоїдають. Влітку коли ми добре возилися у візочку , то мандрували по всіх майданчиках в районі. Хоча його на довго не вистарчало, тобто на одному місці сидіти не любить при ніяких обставинах. Біжить тай біжить. Дуже пруткий і активний. Нуу, не думаю, бо їмо майже перед самим виходом, тобто зараз гуляємо після сніданку. Тим більше на вулиці завжди під рукою печенько, булочка, соломка і т.п. Тільки б бажання. Уявляю, Святослав ліг на асфальт і я лягла поруч.))) Ні, ну насправді я пожартувала, я добре розумію що ви маєте на увазі:biggrin: Щиро вдячна за поради.:smile: Будемо випробовувати різні варіанти. Доречі, так дивує мене коли бачу хлопчиків, чи дівчаток приблизно віку мого малого які собі так гарно поважно чемчикують з мамою за ручку, або ідуть і увесь час оглядуючись за мамою. Все таки які діти різні бувають... ---------- Додано в 22:59 ---------- Попередній допис був написаний в 22:52 ---------- Ой, дівчата, мій не те що насторожливо відноситься, він завсіма ганяє. Нині його жінка якась на руки взяла, то він і пішов. Я так злякалась як вона його вхопила. Але жіночка виявилась нормальна, колишній вихователь дитсадка. ---------- Додано в 23:00 ---------- Попередній допис був написаний в 22:59 ---------- Ну, наприклад від того що я хочу взяти його за руку.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ну мій теж того не полюбляє, каже "нєєє, сям!", ну я і не наполягаю, правда дорогу коли переходим, то тримаю за руку і він кричить "нєєє", а я кажу "дорогу діти переходять за ручку", а як перейдем, то відпускаю і він одразу заспокоюється...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? То певно категорія таких дуже самостійних дітей.))) Мій ще як біжить, (чому пишу "біжить", бо ходити взагалі майже не ходить, хіба дома і то інколи), то біжить з такою шаленною швидкістю, що майже увесь час спотикається і падає, бо під ноги не дивиться зовсім, але це його аж ніяк не страшить, спокійненько встає і далі летить. Люди так інколи страхаються і дивуються, мов "ой, впав, ой, і не плаче"))
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? 100 балів В мене теж малий в 2 роки вздумав мені лягати на асфальт,я його не била,не кричала (навіщо робити безкоштовний цирк перехожим) я просто піднімала його і несла додому зціпивши зуби,а в дома сказала що за кожен такий фокус ми будем йти додому!Це було літо і він не хотів сидіти в дома,кричав дико,бився і т.д.Але подіяло за кілька раз.Тільки розмова (або ігнор ) діє в таких випадках але не крик і биття
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? О, завтра і я спробую собі так, подивимось що з того вийде.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? То правда не з першого разу,потрібна систематизованість,щоб він усвідомив що лягти на вулиці дорівнює йти додому .О, а скоро снігу буде багато і він точно не захоче йти до хати раніше
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? І у нас так було, зато зараз коли кажу будемо дорогу переходити ручку зразу дає і ще дуже слідкує чи машин нема і коли світлофор є то чи на зелене переходимо
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Дівчата, в кого може було така ситуація: Мала зайшлась в істериці, без явного повода але щось в общєм не так. І тут починає задавати мені плачучи питання, я їй відповідаю, і вона так ніби не чує відповіді, знов і знов мене запитує те сами. Що це? Їй моя відповідь не важливо а важливо повторювати? Чому? це неуважність, чи нервове. Бо мене особисто такі запитання під час істерики по 100 разів доводять до ручки просто. І я можу хоч 20 разів їй у відповідь одне те саме сказати, вона на 21 знов запитає те ж саме. Просто сьогодні така ситуація повторилась щойно, і я не знайшла нічого кращого як залишити її саму проревітись і заспокоїтись, але вона заспокоївшись і далі намагалась поставити це питання. А питання прості "де тато" нариклад. І сама знає що він ан роботі і коли він буде, і все рівно " де тато, де тато, де тато" Чи от заладила сьогоді "де моя бабуля". Чи то вона тими питаннями передає те що скучила за ними. Короче під час таких от істерик з сотнею однакових питань в мене враженя що хтось з нас кришею їде...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я думаю, що то вона хоче в когось захисту (тата, бабусі)і відвертає вашу увагу своїми питаннями. Ну наприклад мій малий коли нечемний не дуже хоче слухати мої настанови і повчання, забирається в другу кімнату і гримає дверима. Або як сварю, що так робити не можна, каже хочу бабу, де баба Оя. Кажу на роботі, а він в ще більший плач (в нас дідо з бабою внука дуже пестять і жаліють). Як мені важко, коли в дома два фронти!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ми з Грицьком домовились, що я його не чую коли він плаче, прошу заспокоїтись і повторити запитання-прохання. Деколи важко, але він розуміє, що якщо він хоче від мене чогось добитись - то в першу чергу потрібно заспокоїтись. А з спокійною дитиною вже легше домовитись, пояснити і т.д.
