Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

А класно говорити отак здалеку, що зробили дурницю, бо рятували "будь-якою" ціною, "прикриваючи реальність гарними словами". А як вибір стає реальним, а не "щоб я зробила якби...". Не продовжуватиму недоречних дискусій, просто борони Боже від того щоб хоч хтось з нас постав перед таким вибором в реальності.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Що саме? Отця з церкви закликати, чи дохтура з реанімації?
Знову ж...
Лікар ставить питання перед родиною вмираючої людини конкретне гамлетівське питання! Ставить руба! І "серце/мораль/обставини" починають суперечку:
серце: не можна втратити сьогодні близьку людину!
мораль: продовжити страждання людині - морально? а "не продовжити?
обставини: в кого візьмеш "10 штук", на 10 денних доз?

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Допис у "Вирок:перервати вагітність" я писала про себе, свої відчуття, а тут я пишу про іншиї людей, які самі не раді що прийняли рішення про порятунок.
Я проголосувала у цій тему про те, що і серед інвалідів бувають генії, бо знаю і такі випадки, але у даній конкретній сім*ї про яку я писала нема надії на геніальність, нема навіть надії, на те, що дитя маму мамою назве. Це нестерпно боляче, щодня це розуміти, з цим жити, це бачити. Я спілкувалася з цими людьми. Я наразі надаю матері тої дитини психологічну допомогу, бо людина реально з*їжає з катушок через цю ситуацію (за освітою я психолог). І я бачу, як люди самі себе заганяють. Бо відмовитись від такої дитини їм не дають моральні норми і християнське виховання. Це все дуже складно. І зараз матір тої дитини питає "Нашо я тоді сказала рятувати? Я ж могла/можу народити ше" Це цитата людини, яка усвідомила шо відмурдувала десять років свого життя. На жаль безнадійно. Під час пологів було завдано вади несумісні з подальшим нормальним розвитком дитини. Про те що цим лікарям руки слід повиламувати в інший бік - то не теперішня тема.
Я дотримуюсь тої думки, що ми приходимо на цей світ не заради мук чи покути, не заради продовження роду чи безмірних веселощів. Мені почасти здається що нам життя дане власне для того аби жити. Кожен живе по своєму, але всі з нас прагнуть жити ліпше і аби ліпше жили наші діти. Мати цієї дитини каже шо вона втратила десять років свого життя, каже тому що у ній померла надія і завітала у гості реальність.
Не гнівайтесь на мене, що пишу так як пишу. Я не намагаюся писати "щоб ліпше звучало підберу но інше слово", ні, я пишу так, щоб виникло бажання задуматися.
Я вже писала що рятувала Яну, бо мала безмірну віру, що все буде добре і ту ж віру маю зараз. Я впевнена у тому, що десь трохи і тому то дає дитині силу боротися з усім.
Повертаючись до теми.
Але якщо задуматися, що живе дитя про яке писала, доти доки ним опікуються батьки. А що потім?

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Це ви вже точно написали про себе.. Після оптимістичного допису "вірте, моліться бо Бозя добрий" (в згаданій вище темі) вкотре переконуюся, що психологам притаманна деяка плутаність думок. Мабуть, від постійних роздумів. Не можна ставитися до Бога, як дворічне дитя: "вчора я любила тата, бо дав мені цюцю, а сьогодні не люблю, бо дав по попі". Поважаю або послідовність, або принаймні не таку "вопиющую" гостроту висловлювань, якщо ви все ж вважаєте себе толерантною людиною або самі не маєте визначеної позиції щодо конкретного питання..

 

Як людина украй толерантна

:xaxa:

визнаю особисте Право на ставлення до Бога.
От обговорення поведінки конкретних форумлян лежить поза Правом нашого Форуму...

Але в цій темі є конкретний заголовок, обмеження "безнадійні".

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Я розумію про що каже Адріася, але є одне "але". Церква вчить людину бути щасливою. І не відкидає стану щастя, а навпаки вчить бути всюди і завжди щасливими безумовно, прийняти реальність і бути щасливими тут і зараз. Це вище блаженство. І кожна людина сама з себе робить мученицю, бо ніхто не забороняє людині бути щасливою. Ми самі заковуємо себе в певні рамки і не можемо вийти за межі. Достатньо просто сильної ВІРИ, віри в те, що все буде добре і найкращим чином, бо така Воля Божа. Якщо ті люди знесилені і зневірені, то їм варто походити до церкви, і там шукати зміцнення своєї віри, а не шукати шляхів шкодувати себе, бо тим самим сумніви ту людину ще більше обезсилюватимуть. В таких ситуаціях сумніватися вже не можна, вони сумнівалися 10 років тому, і зараз сумніватися означає зрадити себе тодішніх.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

"Безнадійні", виявляється, також поняття, яке надається до розтягення.. Для когось це ситуація, коли життєві функції тривалий час підтримують виключно апарати, і шансів на їх відновлення немає. Для когось - постійні реанімації, примусове повернення до життя людини, яка могла б давно померти, і не мучитися стільки. Для інших і бабця з Альцгаймером - безнадійна (бо це ж не лікується, а клопоту аж забагато) чому б не застосувати евтаназію? Або рак в останній стадії, коли довго в муках чекаєш кінця.. Або дитина-інвалід, яка живе виключно завдяки опіці батьків і не здатна жити самостійно... Лежачі хворі без шансів на видужання, які також завдають багато клопоту.. Психічно хворі - також часто безнадійна ситуація.. Де та визначена межа безнадійності, і чи варто у всіх випадках говорити про евтаназію?

Людина вірила, що з Божою допомогою витримає. Не витримує... Не у всіх "морального стрижня" вистачає на 10 років страждань наодинці з хворою дитиною.. Таким батькам часто бракує і моральної, і матеріальної підтримки родичів і суспільства, тому слова тієї жінки можна зрозуміти.
Наведу схожий приклад: в сім"ї троє дітей. На щастя, з фінансами все ОК (все-таки це дуже важливий фактор). Молодший син в 5-річному віці потрапив під машину і після того випадку лежить, ходить в памперс, втратив зір, говорить лише кілька слів. Зараз йому 30. Батьки з ним добре намучилися, і особливо мама - згорьована жінка, шкода дивитися. Але всі підтримують одне одного і страшенно люблять того хлопця (хоча мене, як людину сторонню, побачене шокувало). І питання евтаназії для них ніколи не поставало. То, може, все впирається в питання фінансів і відносин у сім"ї?

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Ну...
У цю гілку приносять, скажімо, згадки про геніальних успішних ДЦП-шників. Про щасливе життя після клінічної смерті...
Це в межах?

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Не судіть строго, але я в де-якій мірі за... Чула про один випадок, коли жінка дізналася про смертельну хворобу, викинулась з 9-го поверху, знаючи, що чекає її та її близьких...
Я не знаю, чи погодилася б я на це стосовно моїх рідних, але була би за, щоб це застосували стосовно мене! Для мене саме страшне - лишитися тягарем для дітей! Бути безпомічною, безпорадною бабцею, яка не те що не може в туалет сама сходити, а навіть пояснити, що вона щось хоче...

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Я також не наважилася б на евтаназію рідних. І сама не викидалася б з вікна. Духу б забракло свідомо робити такі речі.. Але, якби вже була в безпомічному (а краще би в несвідомому) стані, то

обома руками.
Правда, маю підозри, що переконання членів моєї сім"ї таки продовжили б мої (та їх) страждання або моє перебування в "овочевому" стані..

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

На сьогоднішній день така ситуація була би і в мене... Але вірю, що до моєї старості це вже буде законно і мої діти будуть більш адекватними і об'єктивними, ніж сучасне населення... А взагалі, напишу заповіт! Хай це буде моєю останньою волею!

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Моя бабуся пережила інсульт, коли мамі було 19 років, якийсь час за нею доглядав дідусь, але і він помер, коли мамі виповнилося 24 роки, після чого бабуся поступово перейшла до того самого стану "овоча": спочатку заговорювалася, потім перестала контролювати свої потреби, потім - ходити, впізнавала тільки маму, та й то не завжди. Померла у віці за 80 (мамі на той час минуло 50, з татом життя не склалося, нерви - до нічого, ні нормальної роботи, ні друзів). Але бачили б ви, як мама до останнього робила все, щоб бабця ще хоч трошки прожила! Вже навіть в останні дні, коли було зрозуміло, що надходить кінець, не знала, якими вітамінками, якими ліками її нагодувати, тільки щоб ще не вмирала... (Хоча я не знаю, як би повелася, якби не дай Боже, трапила у таку ситуацію, мабуть, зі шкіри вилазила, щоб заробити на належний догляд, але все-таки не хоронила себе заживо, як це зробила моя мама: навіть мене, 2-річну, віддала другій бабусі)
А знову у маминої двоюрідної сестри, яка живе у Польщі, дівчинка з дцп - наслідок лікарської помилки, ще є одна на 2 роки старша (зараз вони вже дорослі), як були маленькими, то тій старшій часто залишали молодшу, ніби тягар для дитини, але одного разу якась сусідка заговорила, що може варто було би віддати ту калічку до інтернату, то старша мало не з кулаками кинулася на "доброзичливу" тітоньку, а потім ще дуже довго билася в істериці, щоб сестричку не віддавали (їм тоді було 8 і 6 років), потім ще через роки згадувала цей випадок і обурювалася. Важко їм всім, звичайно, але якась у них така атмосфера любові, та й з татом тим дітям пощастило: він повністю забезпечував родину, до того ж ще такий цікавий дядько - маленький, живенький і балакучий, постійно в русі, постійно десь з жінкою і дітьми возиться; а ще дуже підтримують родичі, всі люблять ту бідну Едитку. Зараз старша вийшла заміж, молодшій вже 32 роки - так досі і залишається на рівні 2-річної дитини, хіба що у якийсь момент зрозуміла, що не така, як інші діти, стала така тиха і сумна, а ще мають третю - тій вже також років 18, копія татуся, шило. Якось вони всі сприймають свій тягар, як належне, мабуть, справді пощастило одним з одними.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Не знаю, чи варто відразу відносити до категорії "неадекватних і необ"єктивних" тих, хто не наважується обірвати життя рідній людині, бо вважає це гріхом. І не хотіла б, щоб мої діти приймали це рішення і брали гріх собі на душу. Краще справді написати заповіт, і висловити свою останню волю при настанні подібного випадку.
Хоча самовбивство - також гріх. Але принаймні коли людина, якій бракує сил, віри, терпіння, і яка не хоче мучити близьких вирішує піти з життя, це ТІЛЬКИ її рішення. Таку евтаназію я можу зрозуміти, про що писала в одному з попередніх дописів.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

так! тільки її! і тльки її гріх!

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

А спокутувати кому? Тільки їй?

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

не хочу нікого образити, застосувавши ці терміни!
Просто я теж бачила, як моя свекруха пильнувала свою паралізовану 89-ти річну матір, яка промучалась 6 років, і "прожила" їх в стані овоча! І я дуже добре пам'ятаю, як я колись ненароком зайшла до кімнати, а свекруха стояла навколішках перед образом і в сльозах молилася про легку смерть матері!
Ось тоді я вперше і подумала про свій такий можливий кінець, про своїх дітей і їх таку участь і про можливість евтаназії....

---------- Додано в 11:41 ---------- Попередній допис був написаний в 11:40 ----------

Так! Кожен відповість за своє сам...

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Пішов переглядати відповідну гілку...

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Хоча при бажанні можна звинувачувати лікарів (які не всемогутні) та нашу корумповану систему медицини загалом, дітей та інших родичів, що дозволили таке зробити (яких ніхто не питав), інших людей та їх байдужість (як причину фінансових проблем). Світ жорстокий. Але коли постає питання

відповідь, на мою думку, однозначна - так. Важать не обставини, в яких ми живемо, діємо і вмираємо, а конкретні рішення. Чиє рішення - того й відповідальність. Людина, яка остаточно його прийняла, ні в кого не питатиме дозволу. Можна плакати, сперечатися, впадати в істерику. Все одно вона піде так, як вважатиме за потрібне.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

До речі, про "овочів". Хтозна, що вони насправді відчувають: мамин дядько за два тижні до смерті почав марити, вночі вибігав з дому, десь пробирався у різні закутки, раз чи два його приводили міліціонери, здається, перестав навіть маму впізнавати, в останній день свого життя раптово прийшов до тями. Розказав, що розумів і відчував все, але був як уві сні. Отаке...

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Якщо людина сама при здоровому глузді прийняла рішення піти з життя і сама виконала це - згодна - це тільки її рішення і гріх, за який вона відповість. Але коли йдеться про те, щоб "чужими руками жар загрібати" - я не погоджуюся. Якщо , наприклад, помираючи, ваша бабуся скаже вбити сусідку, то ви це виконаєте, бо воля вмираючого - закон? Ні, бо розумієте, що це гріх перед Богом і порушення закону держави, за який потрібно буде відповідати. То чому, коли бабаця попросить вбити її - це не гріх, а ЇЇ особисте рішення. Але ж ТИ береш у цьому участь! І ТОБІ відповідати за те, що ТИ зробила. Тут на бабцю не спреш. Можливо не прийдеться відповідати перед законом держави, але перед Богом і власним сумлінням...