Відповідь: "Інші" діти а як на мене аналогічно, тільки тут психологічно неприйнятна поведінка. І мама на таке має реагувати. Принаймні вчити дитину елементарної вихованості. Малюки на такі зауваження реагують нормально. Бо просто є речі, про які як мінімум просто негарно питати-говорити. Розумна мама дитині знайде як пояснити. І це не має робити чужа тітка. А з тими у кого інтелект на рівні дитини, то щось пояснювати - це собі ж дорожче. Простіше мило усміхнутись і максимально коротко відповісти. власне це я і мала на увазі. Проблема не конкретно в мені чи моїй дитині (я тут собі чудово даю раду і для мене нема проблеми: є в дитини невеликий недолік, над яким ми працюємо. Тобто проста констатація факту для мене, моєї сім"ї, родичів, друзів, знайомих, близьких А кому не подобається: "до побачення"), проблема дуже широка,власне проблема несприйняття суспільством ось таких "інших"
Відповідь: "Інші" діти Бачила колись дівчину з вадами ніг. Їй років десь біля 25. Коли вперше її побачила, вона йщла з маленькою дитинкою за ручку. Доня по дитячій дурості і не розумінню почала перекривлювати її ходу. Добре що та дівчина того не побачила. Мені стало так соромно, що сльози покотились. Пояснила, так не можна, бо в тьоті хворі ніжки. І дитина зрозуміла. Тепер навіть подає дідусю паличку. Каже:"Візьми паличку, щоб в тебе не боліли ніжки, і ти міг ходити"
Відповідь: "Інші" діти Бачите, як все просто!)) Чому неприйнятна- дитина сказала те, що думала, не агресуючи. Якщо ви про це написали то все ж таки воно вас зачепило, бо за свою дитину болить, це зрозуміло.
Відповідь: "Інші" діти Я про це і говорю, що якщо мама дитині пояснить, то дитина все розуміє, то для неї стає нормою поведінки і всі питання знімаються. І то має робити мама. Навчити дитину адекватно сприймати те, що відбувається навколо, включаючи і людей із вадам. І це не так вже й складно у випадку адекватної мами. ---------- Додано в 00:46 ---------- Попередній допис був написаний в 00:44 ---------- А хіба прийнятна? Колі діти бавляться в піску і кидаються ним, то в них теж агресія не завжди проявляється, часом вони просто бавляться. Але ж ніхто не каже, що так має бути.
Відповідь: "Інші" діти Юстинка моя носить пластинку з п"яти років, а зараз ще й брекети. То часами, також діти з неї підсміхувалися, а один хлопчик запитав, чому у неї залізні зуби. Але, ми їй чітко пояснили, щоб вона на усі розмови не зважала, явище це тимчасове, а у майбутньому її чекає голівудська посмішка . Розумію, як крається серце, коли ображають твою дитину, але ставтесь до усього простіше і не зважайте на недоречні зауваження. Повірте, це , наразі,такі дрібниці . З часом, ваш хлопчик сам собі буде давати раду, з нетактовними ( не хочу писати дурними) запитаннями.
Відповідь: "Інші" діти Малось на увазі бездіяльність мам загалом. Коли і як вчити дітей як не на звичайних життєвих ситуаціях. Так, дитина не кепкувала, не дражнилась, а просто сказала. І мама має пояснити, чому саме так не можна робити. В даній конкретній ситуації
Відповідь: "Інші" діти Я давно перестала сподіватись від інших людей чудових властивостей типу- розуміння, толерантності, вихованості, адекватності. Те, що в них цього нема- це їх проблеми. Якщо зустрічається людина з такими якостями -дякую Богу. Так що зовсім мене не зачіпає якесь ( тим більше словесне), неприйнятне для мене, відношення.
Відповідь: "Інші" діти Мене теж не зачіпає. Але дуже зачіпає відношення до таких людей в принципі, не до моєї дитини конкретно (бо проблеми нема як такої), але до тих діток, які в силу фізичних вад стають жертвами насмішок, мене зачіпає те, як почувають себе ті мами, які вже бояться із дитиною підійти в сторону дитячого майданчика, аби вберегти себе і дитину від зайвих надокучливих, часом і мовчазних запитань. Бо це ненормально, ми не в Середньовіччі живемо. Так, ситуація із моєю дитиною мене наштовхнула на ці роздуми, але конкретно в мене комплексів нема (шукайте, не шукайте - їх нема). І якщо принаймні хоч хтось би задумався і прийняв до уваги, чи розказав своїй дитині то це було б дуже добре.
Відповідь: "Інші" діти а моя дитина так часом себе поводить. В неї такі ігри. І було говорено про це, і пояснювано не раз, і сварюсь, і наказую.... толку ніякого. Час від часу як не штовхне так піском посипе. І я це посянюю наразі тим що вона ще повністю не розуміє що так робити не можна. Чи через те що бажання це зробити більше за ті тормоза які її мають стримувати. І вона повнстю ще не усвідомлює що це категорично неприйнятна поведінка. Але поступово ситуація покрашується, вона починає мене чути, реагувати на прохання, можна вже якось вплинути на поведінку ( дорослішає, сподіваюсь що розумнішає )
Відповідь: "Інші" діти Дуже розумію, що ви хочете пояснити. Але ,( ІМХО) в першу чергу психологічний розбір ситуації і психологічна допомога потрібна батькам таких дітей, а не навколишнім. Хоч вірте, хоч ні, не бачила такого,щоб аж так насміхались і знущались над "іншими". Ніяк і ніколи не вбережете, до них потрібно намагатись бути готовими. Поки українські "інші" сидять по хатам, бо не мають можливості до провадження нормального життя фізично, до тих пір проблема буде. Тай по тому теж буде... Хоча зараз видно покращення в цій ситуації, ширше розкриваються теми про неповносправних ...
Відповідь: "Інші" діти Ой, як я Вас розумію. Сама хотіла створювати таку тему. У маршрутку зайдеш "Ой а чого таке мале (а ми з 1,5 рочку в окулярах) і в окулярах?" "А нашо такій малій дитині окуляри?" А ви знаєте що то шкодить Вашій дитині?" ... і ше ціла купа таких от безглуздостей "на тему". Раніше відповідала, щось пояснювала... майже опрадовувалася, а потім мені то надоїло і я то просто ігнорую ( тепер мала сама відповідає). Як моя дитина в окулярах значить точка зору лікарів була для мене, як мами, до такої степені прийнятною, що я погодилась на свою дитину напялити окуляри і най весь світ то не цікавить. Коли на дитячому майданчику складається ситуація у якій я вбачаю загрозу виникнення комплексів у своєї дитини (а саме до них приводить небавлення інших діток через наявність окуляр), то або стараюся пояснити якось чому моя дитина в окулярах чужій дитині, або нагло кажу батькам тої дитини навчити свою дитину жити у суспільстві де є різні діти і адекватно сприймати таку просту річ як допоміжні засоби для покращення у даному випадку зору. Я знаю, що я у мене нема жодного права вчити чужих дітей, а тим більше робити якісь зауваги дорослим людям, але (це вже більше до теми про рагулізм) я вважаю якщо не рагулями то меганекультурними тих осіб які вважають себе ліпшими за інших тільки тому, що вони не в окулярах, чи тому що вони не у брекетах, чи тому... тому і тому... також. Найбільшою цінністю у людини є те якою людиною вона є незалежно від кольору шкіри, шрамів, зовнішніх вад чи брекетів з окулярами. Це те, що колись бабуся пояснила мені, і те, що я намагаюсь донести до своєї донечки. У дитинстві мені довелося пройти "сім кіл пекла", бо була не такою, не шаблон, не формат ( не тільки через окуляри, а й через писання віршів, малювання, скульптуру і інші захоплення). Я на собі відчула всю цю жорстокість і як тільки зможу намагатимусь вберегти від того своє дитя. Я добре знаю що таке "чотиріглаза", але не менш добре знаю як з тим жити без комплексів і проблем. Маю надію, що Яні мені вдасться пояснити той факт, що цей світ на жаль не без рагулів. Mariasia, не маю права ніц Вам радити, але з свого досвіду скажу, що ні Ви, ні я не можемо змінити ставлення до наших діток. Тому для себе я вирішила просто підготувати свою дитину до такого ставлення ( а воно буде, на жаль, я не думаю що з часів мого дитинства щось дуже змінилося). Не завше я буду поряд і зможу захистити доцю, зрештою дитина має вирости самостійною і з вмінням за себе постояти, тому вже зараз коли десь щось не так, я пояснюю Яні то. Нещодавно мала у мене запиталася "Мам, а чому я ношу окуляри?" пояснила. Тепер коли хтось щось каже то мала сама розказує, що у неї поганий зір і таким чином вона лікує свої оченята і що з Божою поміччю окуляри їй допоможуть. Така горда була коли вона це розповідала цікавій варварі у маршрутці. Все буде добре і ми з Вами певні в одну групу у Левеня ходитимемо
Відповідь: "Інші" діти Я хочу сказати, що не варто так болісно реагувати на цікавість інших дітей щодо вашого чада...звичайно, ситуація не дуже приємна, але це все ж таки діти, вони просто не розуміють...так, батьки мали б пояснювати їм, але погодьтесь, ідучи надвір ви не попереджаєте дитину мовляв якщо будуть діти в окулярах, з родимими плямами, хворі чи ще якісь, то ти не повинен дивуватись чи питати...а для діток запитати таке це так само як спитати а звідки в тебе така лялька??? мій синок (3 роки) теж ходить в окулярах, і теж спочатку дітки питали в мене а чого він носить окуляри? я сама відповідала що в нього хворі очка і він так їх лікує...проблем не було...а щодо дорослих...тут просто кажу що раз він носить окуляри, то так треба....і ніяких пояснень, а тим більше виправдань...просто треба запам*ятати: мудрий не спитає, а на слова дурнів не варто реагувати...
Відповідь: "Інші" діти Перечитала всю тему, бо стало цікаво про яких таких "інших" дітей йдеться? Дуже здивована, що стільки запитань до дітей просто в окулярах! Моїй дитині навіть в голову б не прийшло спитати в когогось чого та дитина в окулярах? а щоб не бавитись чи ображати... ЧОМУ? Правда, одного разу був трошки не приємний випадок, коли їхав у візочку хлопчик, не пам"ятаю, чи з ДЦП, чи з вадами розвитку, такий десь років 7-8. То доця каже так голосно:"Мам, дивись який великий і на візочку". Мені стало не зручно, я пояснила, що дитина хвора, а хворі і на візочках можуть бути навіть дорослі, ні в якому разі не можна з того сміятися. Вона зрозуміла, надіюсь запам"ятала. На жаль, діти дійсно прямолінійно це все говорять, а щодо батьків, то що тут скажеш...
Відповідь: "Інші" діти Mariasia, мені дана тема знайома з дитинства до сліз. Я мала таку ж проблему, як ваш синочок, до 10 років, коли за допомогою операції все стало на свої місця. До операції я відчувала себе якоюсь второсортною, не такою як треба. Обзивання дуже травмували мою дитячу психіку. І все змінилось за один день - у мене з"явилось багато нових друзів, я почула, що я красуня і розумниця і т. д. Я не можу передати як змінився світ навколо мене і на скільки піднялась моя самооцінка. Моя порада одна - інших ви не поміняєте і сина від інших не вбережете. Якщо не вилікуєте чи не переростете до 6-7 років, то вирішіть цю проблему хірургічно. Я і окуляри носила, і щось там капали, і возили мене до всяких масажистів-цілителів. В моєму випадку це не допомогло. Не тягніть того, що після 6-7 років може залишитись двоїння після операції Будьте мужньою і терплячою. Слава Богу ми живемо в 21 столітті, коли це для лікарів легковирішувана проблема.
Відповідь: "Інші" діти Як на мене, то не кожну проблему можна вирішити хірургічно. Не знаю чи на жаль, чи на щастя, але так є. І діти живуть з цими проблемами роками, терплячи насмішки та знущання. Приклад. В знайомих доня мала рак і після серйозної хімії їй вилізло все волосся і не відросло! Взагалі! Дитині зараз 12 років, постійно в хусточці, бо від перуки відмовилась. І діти то все знають. Та з нею в класі ніхто не спілкується крім однієї дівчинки з дуже християнської родини. Хоча тій дівчинці нічого не бракує, але вона також терпить образи, бо вона товаришує з "лисою". Стан дівчинки настільки нестабільний, що оперувати її не можна. Скільки доведеться терпіти такі насмішки невідомо. Сумно від того!
Відповідь: "Інші" діти Ой, близька мені ця тема... В дитинстві теж була "іншою". Надзвичайно високою, як на свій вік (що в 7, що в 15 років), сутулою, ходила ступнями до середини (не пам"ятаю, як це називається). І зуби мала величезні. До того ж, батьки мною займалися, багато читали, розповідали, радилися зі мною у багатьох "дорослих" справах, тож в результаті моє мислення на 3-4 роки передувало мисленню моїх ровесників, що викликало повне їх нерозуміння. Мене терпіти не могли ані в садочках (3-х), ані в школі. Діти такі, їм важко щось пояснити. Проте з віком все виправилось, навчили мене батьки рівно сидіти, красиво ходити, рости я перестала в 10 класі (і досі ріст мій 1,79), я доглядаю за собою і зараз мало хто впізнає в мені ту витягнуту, худющу, залякану малу. Зараз інші в мені бачать розкішну жінку. Але мамам я скажу, що все залежить від самоповаги. Ви знаходитеся в конкретній ситуації і не можете переробити своє оточення, тільки пристосуватися до нього самій і свою дитину пристосувати також. Ваші діти виростуть великими "дядями і тьотями", з почуттям власної гідності, а ті, хто їх гнобили, так і далі залишаться не дуже вихованими простаками з дещо обмеженим кругозором. Раджу лише набратися терпіння. Скажу зі свого досвіду, що, починаючи десь років з 20-22 ваші діти повністю становляться як особистості, бо життя їх так поставить.
Відповідь: "Інші" діти Сьогодні. Йду по вулиці, назустріч бабця з дівчинкою 4-5 років, дівчинка в дуже милій шапочці. я зараз дитині шапку шукаю, то й звертаю увагу на інші симпатичні шапчини. Шапка дійсно гарнюща була, то й я посміхнулась, може видалось, що не зовсім щиро, але ...Аж потім зауважила , що дитина в окулярах- після слів бабці: "Не гарно сміятись з дитини в якої окуляри".Вірніше, вона не так сказала, це я вже перефразовую. Хм. :confused:
Відповідь: "Інші" діти От і я натрапила на цю тему...думала може про дітей-індіго чи що, а тут просто окуляри..Ну не знаю. Мій старший малий з діагнозом астигматизм носив окуляри в 1 і 2 класах і чесно ні разу не було якихось проблем з дразнилками і надмірною цікавістю. В дівчат популярністю користувався навіть в окулярах і ботаніком ніколи не був.Зараз коли йому 18 і зір виправився то часом просто вдягає стильненькі окуляри з прозорим склом, бо так йому хочеться Я погоджуюсь з думкою, що мудрий не зверне уваги, а на дурнів реагувати не варто.
Відповідь: "Інші" діти Я якось в третьому класі після басейну перехворіла на запалення нирок і поправилась. Не сильно, жир не звисав, але стала такою "набитою" дитиною, також багато від дітей наслухалася, але думаю, тут більше була вина моєї занадто критичної мами, яка постійно розказувала, що форму мені треба носити пряму, щоб виглядати худішою (це мені 9-10 років було!), і ніс у мене не такий ("от виростеш, можна буде зробити пластику"), і характер не той, і ще там щось не так, і взагалі та дівчинка гарна, і та, і та, і всі, тільки не я. В результаті так мене в школі і сприймали, перейшло все в інституті, коли я прийшла в інший колектив і трохи переросла свої комплекси, така тоді була щаслива, що навіть схудла (зараз би так!), потім зустріла свого майбутнього чоловіка, який взагалі був у захваті від мого "качконоса".
