Евтаназія чи безнадія? Ваші думки

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Вбити живу людину я би не могла.
Але от як подумаю, що колись сама можу бути для когось таким тягарем, то не хочеться...
Певно дійсно краще не вбивати, а просто не лікувати і робити останні дні найбезболіснішими. А якщо це на довгі роки, то краще про притулок подумати.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

можете.

та будь ласка... але багато агресії в ваших дописах.. тому і така реакція.

згідна з Зорянівонькою

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Коли констатується (медичним консиліумом) смерть мозку, тоді відключення від апаратів не є евтаназією.

Та бабуся не тягар, а шанс. Шанс наблизити собі небо. Милосердя, співчуття та турбота про таких людей має бути викарбувана в нашій християнській свідомості. Зрештою, ми люди, а не тварини.

 

Може й "дивно таке чути", але у житті люблячих людей трапляється різне.
Ок, допоможу Адріясі ще раз

на свою голову

, спробую розкрити тему.

Застереження: читання допису далі може Вас засмутити. Сильно. Подумайте добре, чи оно Вам треба.

Мама моя розповідала про бабусю: "пішла", коли відчула себе тягарем; заснула і не прокинулася.
Я слабо то розумів, доки не сталося аналогічне з моєю мамою.
Тяжка багаторічна інвалідність, милиці. Останні роки на вулицю потрапляла лише у візку. Останній рік - памперси, ліжко і комп'ютер (громадську роботу не полишала до самого кінця). Провела звітно-виборчу конференцію, щоб передати "кермо". За тиждень лягла у шпиталь "на обстеження". Зробили основні дослідження (аналізи/рентгени), прокапали троха ліків.
Лікар запросила мене у кабінет: "рак. Будемо повідомляти?"
Мама відпустила мене-сиділку додому перепочити і ...
Я встиг лише поспати годину, прокинутися раптово, і почути телефонне "уже немає, приходьте зранку".

Таке буває.
Не всі хочуть жити далі, мучитися і ділити-множити страждання із ближніми своїми.

А за дітей питання "to be or not to be" вирішують люблячі (не сумнівайтеся) батьки. Більше нікому. І діватися від того питання нікуди, жодна віра не заглушить. Воно висить...

Чи правильно "рвати жили" і продовжувати муки своїй дитині?
Адже дитина, Божою владою, стоїть обома ногами "на тому Світі". А там, кажуть люди, ангеликам добре.
Якщо думкам у голові батьків під реанімацією залишається хоч трохи місця, то і ця думка туди може потрапити. Повірте.

Але є ще й "м'яка евтаназія", з якою усе набагато болючіше і триваліше. Коли батьки роками носять у руках та серці "таймер".

2-місячна Оленка тиждень була в ауті. До життя її повернули. Не дали померти.
Але аут залишився. На все життя.
Бо реалії життя з інвалідом викидають в аут. І життя багатьох (не всіх, але...) інвалідів - життя в ауті.
Для Оленки, для нас. І, що найболючіше, для Оленчиного брата Данила, нічого, крім ауту НЕ ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ. Шансів на зцілення і достойне життя нема.

Іруська після 2-х інсультів уже "увімкнула швидкий фініш".
Скільки мені відпущено часу і сил - ніхто не знає. То на кому висітиме Оленка? Йому воно за яку кару?

Інвалідський притулок у нашій країні - м'яка (відносно) евтаназія: психотропи і смерть від них

От і виникає вічне питання "Що робити?"
Ні, мова не стоїть про відключення реанімаційного пристрою і крапка.

Навіть навпаки, у нашому випадку кожна реанімація (а Оленці її ЩОМІСЯЧНІ відвідини приписані класичною медициною) вкорочує вік.
Ідіотизм, але варіантів у нас 2:
1. Реанімація і повний комплекс препаратів, від яких на 2-й або 3-й день отямиться дитина
2. Перетерпіти 20-40 хв. судомного нападу, і за пару годин усе пройде

Є ще третій і четвертий варіанти:
3. Смерть у реанімації з "чистим сумлінням" (?) "ми зробили усе можливе для порятунку"
4. Смерть поза реанімацією, з усіма прикрими наслідками "батьки-убивці", але найбільш реалістичний, хоч від нас то не залежатиме

Останні 2 варіанти можна не брати до уваги в питанні "чи варто?", бо вже незворотні, відбудуться 1 раз.
А питання "лікування"(повільної евтаназії) висить постійно, поки живемо.
З одного боку, "лікування" швидше завершить муки, але є вбивством, гріхом. З іншого - підтримка здоров'я і тривалості життя в муках (і теж є гріхом проти Данила).

Хтось візьме на себе сміливість вказати вірну відповідь?
Хтось зі знайомих назве мене нелюблячим батьком?

Тому не поспішайте з вердиктом про евтаназію. Різно буває.
Я точно знаю.

А коли "ділянки мозку"? (риторичне)

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

"Віджирає" - то мене вразило.

А загалом, абсолютно підтримую Занудку:

Навіть якщо наближення болить.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

цілком згідна з Зорянівонькою, вбити живу людину, в якому б стані вона не була ніколи б не змогла.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Я теж не змогла вбити людину. Але я розумію людей які задумуються над цим питанням... Добре говорити в кого в житті все добре, а коли дійсно є хвора дитинка чи близька людина, так це дуже важко. Щодень бачити як твоє дитя мучиться, а ти нічим не можеш зарадити. Зрозуміло чому виникають такі питання, бо думаєш як було б краще, і краще не для тебе(того хто доглядатиме, турбуватиметься), а для того хворенького дитятка. І це не на день чи місяць, а на роки... Доки живе НАДІЯ тоді ще можна якось жити, а коли уже її немає?
Один Священник мені казав, що хворі дітки нам Господь посилає, щоб врятувати душу батьків. Бо часто ми забуваєм за буденими справами, зароблянням грошей за Бога, а от коли стається якась біда ми біжимо і просимо Божої Ласки. Тому треба молитися і віддати свою дитинку Богові, а він краще знає за нас, що для неї краще. І вірити в чудо. Бог посилає те що просимо, треба вміти просити.

 

"Думати про притулок" безумовно краще, ніж вбити.

Є на форумі знайомі з реаліями притулку?

Тобто? Розшифруйте, зробіть ласку.

Гм-м-м...
Пішов у іншу гілку шукати фахівця...

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Віддати маю на увазі сприймати все як Бог дає, довірити її Богові. Дякувати за це терпіння що він дає.

 

біда в тому, що Бог не виписує супровідних документів "відправник/отримувач". Не завжди розбереш, чи то від Бога.
Я Оленку коли лікарям перший раз дав, то сподівався, що під халатами крила, а під ковпаками - німб.
Практично виявилося, що ховали під лікарським ковпаком роги
І хрестик носять. Червоний...
О! Тепер пойняв, чому змій у них на емблемі!

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Значить така була воля Божа, може це жорстоко звучить. Життя дуже несправедливе і жорстоке, але є декілька отих щасливих моментів заради яких хочеться жити(в декого їх дуже мало). Треба молитись і вірити. Може я багато говорю за Бога, але коли є віра так легше, так можна знайти відповіді на запитання.

Трохи не в тему...Та хочу розказати за Священника який лікує молитвою( лікує віра в Божу Ласку і молитва). Править він на Сихові,за тим базарчиком що на Іскрі, щосуботи 9.30 та неділі 11 год. Радила б відвіддати Службу.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

На цю тему легко писати-говорити коли людина не зіштовхувалась з такою проблемою, згадувати про духовність, випробування, моральність і т.д. Но коли реально це все пережити то починаєш думати по іншому. В моїй сім'ї виникла така ситуація в далекому 98році. Мою бабцю (мамину маму) розбив інсульт, паралізувало повністю праву частину, а ліва була наполовину чутлива. Коли швидка на виклик приїхала через 3 години, а лікарі тільки руками розвели мол нічим допомогти не можемо, хіба в лікарню забрати. Моя мама не віддала, а організувала домашнє лікування. Найшли тоді приватного лікаря, який за візит брав 10$ (шаленні гроші на той час), він обіцяв повне одужання. Але вже тоді він прекрасно бачив, що нічого не допоможе, но гроші тянув по повній. Ви не знаєте (на щастя) що це таке паралізована людина. Яка в туалет ходить під себе, а памперсів в ті час не було, після кожного разу треба помити, постіль поміняти, а вода мало того, що по графіку так ще й гарячої не було. Що значить постійні прийоми ліків, весь час знаходитися біля людини. Це фізично і морально дуже важко, нормально не спати ні в день ні в ночі. Коли мама зрозуміла, що покращення не буде, то вони просто відмовилися від лікування, хоча для неї це було дуже важко. Але всі свідомо розуміли, що для хворої людини, яка не може ні рухатися ні говорити, ні їсти, відмова від підтримки життєдіяльності буде єдиним кращим виходом. Бо скільки вона так могла протягнути в стані "овоча" невідомо. А це, повірте, дуже важко і бачити і доглядати, постійні масажі, щоб не було пролежнів, далі описувати не буду бо підуть неприємні речі. А про фізичну і моральну втому оточуючих взагалі мовчу, були і істерики і зриви, при такому житті нормальна, здорова людина може реально з'їхати з розуму. В дядька був рак, так в останні дні почалися такі болі, що навіть легкі наркотичні обезболюючі засоби не допомагали. Рідні також боролися, робили все, щоб хоч трошки допомогти. Але коли зрозуміли, що кінець буде бо вже органи перестали виконувати свої функції, нічого не міг їсти/пити, то перестали капати крапельниці для підтримки організму (хоча їм було важко від того відмовитися), а тільки кололи наркотичні речовини. Тому це надзвичайно складне запитання і до такого рішення також не так просто прийти і осуджувати не можна.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

А знаєте, ще кілька років тому я б не повірила, якби хто сказав, що я так говоритиму.
Деякі речі проникають непомітно.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Тобто ви не припускаєте, що така позиція може бути підкріплена досвідом і прикладом? Звісно, що я в першу чергу пишу, як християнка, так мене вчить моя Церква, але крім того наша родина має сумний досвід: мої батьки опікувалися спершу мамою моєї мами, а потім мамою мого тата. І весь ваш допис, із незначними змінами, описує нашу ситуацію. І так двічі. І то в ті часи коли вода по графіку і ніяких памперсів, і ніяких родичів - всі мали важливіші справи ніж догляд за хворою мамою. Я на власні очі спостерігала відданість, жертовність, любов, терплячість і надію на Боже милосердя. Це були виснажливі роки, але я думаю, що людське життя є варте таких зусиль. І то не гола теорія.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Колись мала нагоду побувати в багатьох інтернатах Львівської області. В тому числі були і інтернати для хворих дітей. Багато писати не буду, скажу лише, що після відвідин деяких мені снилися погані сни і декілька ночей мене будила мама, бо я плакала.
На жаль, всі рішення не можна поділити на правильні і неправильні. Ніхто не хоче, щоб їхні рідні мучилися, терпіли біль, але водночас кожен хоче, щоб наші рідні жили довго. Чомусь не завжди виходить так, як ми хочемо.
Рідний брат моєї бабці (останній з багатодітної сім"ї) після інсульту потребував догляду. Поки була ще сестра, то доглядала. Після її смерті дідуся трохи доглядали, а потім віддали в притулок. Він помер менше, ніж за місяць. І таких випадків знаю не один. Можливо, притулок це також своєрідна евтаназія

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Так і є. Жити там неможливо. Ні морально не витримують того люди, ні фізично. А з діагнозом - заколюють дуже швидко.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Ще два місяці тому я б у відповідь на цю тему написала також про те що ніхто не має права забирати в людини життя окрім Бога. Я осуджувала закордонних лікарів та закони, що дозволяють вбивство хворої людини. Але не дай Бог комусь бачити муки найріднішої хворої людини, якій нічим не можеш допомогти. Коли не беруть навіть найсильніші наркотичні знеболюючі. Коли людина не може ні сидіти, ні лежати, не говорячи вже про встати. І що 3-4 хвилини з страшними муками сідає та лягає. Не їсть не п"є та не спить три тижні. Напевно нема нічого важчого в житті людини, яка погоджується на евтаназію людини, бо любить її

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Як ярозумію, йдеться про відмову родичів реанімувати хворого? Тоді це вже не евтаназія, а просто вбивство. І медики в першу чергу мали б переконати в необхідності реанімації, а то й просто не питати дозволу зберегти людині життя, а робити свою справу. Скільки людей продовжують жити повноцінним життям, наприклад, після клінічної смерті!
Правда, коли йдеться про часті, постійні реанімації, і шансів на покращення немає, знову повертаємося до питання - чи не краще закінчити ці безперервні страждання? У кожної людини, передусім у самого хворого, є своя межа терпіння. Або свої міркування, продиктовані любов"ю до близьких. І це треба зрозуміти. Але не вирішувати питання евтаназії за неї, якщо є шанси повернути її до життя.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Моя бабуся шість років тому мала інсульт, думки про те, щоб спокійно дати їй померти чи просто не лікувати навіть не виникало. Можливо багато хто осудить. Але, це моя бабуся і мама моєї матері. Чи не лікували б ви дорогу людину? Так, вона лежить, фактично не рухається, всі необхідні речі біля неї робимо ми, бо людина банально не може біля себе нічого зробити. І до того ж ви собі навіть не уявляєте, як ця людина хоче жити. Часом її бажання жити аж лякає. Однак, чи можна свідомо вбити чи не дати шансу людині, яка неймовірно хоче ще трохи побути на цім світі. Так, нам важко, дуже важко, бо постіні шарпання і прохання, такі прості для звичайно людини, типу подати ложечку чи підняти хустинку, починають за такий термін просто вимордовувати, ліки, які підтримують її обходяться нам дуже дорого. Але я б ніколи не відмовилась від лікування своєї бабусі, бо це людина яка мене виховала, яка була поруч, яка тішила мене. Якби їй не дати тих ліків, які вона приймає, вона б померла за два тижні. Але я хочу, щоб вона була з нами, попри всі труднощі.

 

Відповідь: Евтаназія чи безнадія? Ваші думки.

Є такий вислів: Бог дає нам стільки страждань, скільки ми можемо витерпіти.

Читаю тему і так і не можу зробити для себе якийсь єдиний висновок. Коли мова йде за чужу людину, то ніби евтаназія - це полегшення її страждань. Але, як уявлю, що це може бути хтось з моїх рідних, то не погодилась би. Не дай Бог стати колись перед таким вибором.