Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Господи, візьми до себе дитячу душу.
Я коли про таке чую, то щось в мені обривається. В мене старшому стільки ж. Бідні батьки.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Недавно просила молитви за дівчинку Настю, яка народилась дуже хворою і без жодних шансів на одужання. Нещодавно мама знову про ту дитину розказувала і мені просто мову віднімає, коли таке чую. Дитя саме не ковтає, постійно з зондом. На днях їло захлиснулось і має плевмонію. Положили в лікарню і не відомо чи буде кого виписувати. Виявляється та мама лежала цілу вагітність на підтримці, бо в дитини було кисневе голодання. Мозок не розвинувся. І так то страшно усвідомлювати, що може бути таке горе. А тим батькам, хорошим людям, які так чекали то дитя? Дитині вже 5 місяців, а воно ніяке, не реагує ні на кого, Хоча батьки купили їй все рожеве, ніби таке необхідне, кличуть по імені, усміхаються... А шансів немає. Знаю що таких випадків багато, але воно якось, здається далеко там в когось невідомого, а тут зовсім поруч така біда. Дійсно серце розривається...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

сьогодні ще в 12 годині я була найщасливіша вагітна на 9 тижні... і не хотіла ні з ким ділитися своїм щастям принаймі до 12 тижня...зараз я пуста чи як ....бо в 12 год. почалася мазанина і в 3год. удз показало завмершу вагітність вже десь 2 тижні...в 5год. чистка,а зараз 8 год. я вдома і не знаю з чого починати склеювати свій зруйнований світ і розірване серце...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Друга така звістка за сьогодні... Не можу підібрати слів аби висловити свій сум
Тримайтесь!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

І справді прочитаєш таку фразу і навіть не знаєш що казати і як розрадити.

Дуже шкода, і дуже прикро що так сталось

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Щиро співчуваю. Хай зцілює вас любов і тепло всіх хто з вами співпереживає.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Прийміть мої співчуття,Я вас дуже розумію,Я таке пережила в 2005.та ще тиждень ходила з тим плодом,мені не вірилося,я певно об"їздила всі УЗД,я засинала і прокидалася заплакана.Повірте потрібно час,тільки він загоїть ваші рани.Всього вам найкращого

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Щиро співчуваю!!!
Але вірю,що Бог добрий і обов"язково подарує вам ще здоровеньких діток. Дуже скоро! І ви вірте!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Щиро співчуваю, і знаю що жінка може дуже швидко встати з колін, якщо в неї є заради кого жити. У моєї подруги теж була така ситуація і вона мені ще в лікарні сказала дуже мудрі слова, цитую "....я не маю права впадати у відчай, бо мене дома чекає дитина і чоловік, тому я вириваю цей листок зі свого життя і продовжую боротися.....".

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Іринко, я знаю по собі що це таке, але тримайтеся, ми всі з вами. В вас є заради кого жити, ви потрібні своїм найдорожчим людям , повірте, Бог подарує вам ще багато здоровиx карапузів.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Якось пробую сьогодні настрій собі створити. Пробую, але все ж, не вдається.
Гірко до болю на серці і в думках
Рівно рік тому, о 7 годині ранку не стало мого Вчителя, натхненника(обговорювали теми творів моєї прози, вірші. Подавав свої ідеї. Зацікавлював. Змушував дивитися на речі з іншого боку.), співрозмовника(я складна людина - зі мною важко знайти підхід, але він намагався мене зрозуміти і радив, як розвиватися. Допомагав психологічно розібратися в собі.), колись навіть маленької шкільної закоханності(Серце колись билось і руки тремтіли, як говорив. В горлі пересохало і хотілося тільки його бачити і говорити). Він був вчителем фізики в школі...
Помер, коли йому було 39 років. Відмовила друга нирка. Першу видалили раніше.
...Подзвонила мама і сказала, що вчитель твій улюбленний помер. Я не повірила. Кажу - переплутала ти мамо, мабуть!!! А потім плакала навзрид... в чоловіка на плечі. Я була вагітна на четвертому місяці вагітності. Та чоловік заспокоював, щоб не плакала, бо дитинці погано. На похорон мені заборонили ходити. Який дощ ішов тоді, як із відра... Вагітна. А я так хотіла, Господи, як я хотіла побачити його, з ним попрощатися востаннє. Мабуть, що не попрощалася він мені снився, що його відпустили трохи і він зі мною говорив... Часто снився. Про що говорили не памятаю. Коли оце місяців 10 , як його не стало - приснився він мені світліший. І більше не сниться... відпустила чи що? А я сумую за ним. Не пройшло і дня, як я його згадувала. Коли говорю то згадую, а от вчитель казав так. Як гірко, як боляче...
Було недавно. Діти поснули. Чоловік щось дивився по компютеру.Говорили і я згадувала Вчителя, а мені так гірко...я плакала , лежачи на коврі. Так погано стало, як згадала все , що з цією лоюдиною мене повязувало. Та я ото чоловіку душу виливаю. Легше стає. Він заспокоює.
Так мало вчителю дано було прожити. Чому не більше?(((
Перед смертю я його бачила за два тижні. Такого веселого, ми ще з ним побились об заклад на велику шоколадку на питання в 10 років наперед. Щоб подивитись хто правий.
Він трохи, схуд, кинув палити. Казав, що пролікувався і все добре. Я питала разів пять чи правду він каже, що все добре? Запевняв, що так. Потім мені теж сказали, що йому повинні були якісь дорогущі ліки привезти, ніхто і не думав, що так буде. Лишилася в нього жінка молода вдовою і син без батька в 15 років. Я дружила і з його дружиною(в гості до них ходила), бо вона колись була моєю вчителькою і класним керівником, але рік я не можу їй подзвонити і сказати... Що, що я можу їй сказати? Які слова потрібні в такій ситуації? Якщо мені гірко, а їй як же тяжко! Ніяких не можу підібрати досі. Хочу подзвонити. І не можу. Була ось недавно зібралась. Взяв трубку його син, а жінки Вчителя не було вдома. Другий раз я не відважилась...
Я просила ще пять хвилин порозмовляти під час останньї зустрічі. Чогось так просила, як відчувала. І нема... І уже не буде, не побачу... І не порозмовляю.
Вже за 12 годину дня, а мені їжа не лізе в горло. І погано...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Незнала куди написати.
Сьогодні вирішила зайти до хазяйки, користуючись моментом, бо була в Полтаві, до хазяйки квартири, в якої жила. Пішла з таким гарним, піднесеним настроєм, що побачу таку хорошу і приємну людину. Згадую...
Говориш з нею і тепло світло на душі робиться. Вона могла дати раду, щиро раділа, якщо у мене була якась приємна подія, а якщо погане - радила. Душевна така, мудра. Готувала і завше пригощала навіть, як людина зайде так мельком . Гостинна така. Діти великі, а все, як малі були... Бо платила за газ, за світло...Казала, що і заповнювати не вміють оті книжечки. Не зможуть без неї. Думала, що купити щоб прожити за всіх. Знаєте, як кажуть, що хата тримається на господині. Був такий випадок: її два дні не було - відїхала в гості і у ванній щось поламалось, і холодильник поламався. І ще якась біда...
Серцем я навіть до неї прикипіла за час навчання. Вона, нажаль стала рідніша за той рік, ніж моя рідна баба по батьковій лінії, якої нестало трохи більше року тому... Я не ходила на могилу рідної баби - не було можливості. І чесно кажучи, бажання. Бо навіть поговорити не могла, як з внучкою. А тільки говорила, що мати направляє проти неї з батьком, що такі сякі. Усі ото і розмови. А хазяйка могла поговорити і порадити... Хоч я чужа. Інколи чужа людина стає ближчою чим люди по крові. І відноситься краще. Чогось.
І от думаю я то все. Думаю, як зрадіє несподіванці. Купила фруктики. Несу. Спішу. Ввійшла в двір. Вітаюся до дочки хазяйки. Кажу: "А де тьотя ? Нема. Вмерла. Кажуть. 24 липня буде два роки, як нема. Це я за три дні до роковин зайшла. А в мене серце впало. НЕ хотіла я такого.
Розказали, як живуть. А двір то не такий живий без неї. Як кажуть видно, що господаря нестало. І я не перебільшую.
І тільки син який пив тоді...Хазяйка вирішувала проблеми дітей, лікувала, влізала в борги, дуже переживала і не витягла з залежності сина. Сама пішла... Так він і стояв пяний біля калитки, як мені наснився сьогодні перед поїздкою. А хазяйки, як і в сні нема. Вмерла від саркоми матки.
Важко на душі та серці...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дуже важко на душі... І хоч серце розривається навпіл пишу...
Подзвонила вчора мама і повідомила про страшну біду. Мій дядько разом зі своєю дружиною задушилися чадним газом. Десятирічний хлопчик залишився сиротою. Така смерть раптова- це щось страшне!!! Жила людина здорова щаслива, мала сімейний бізнес, великий будинок і тут вмить, вдолі хвилини її не стає... Важко усвідомити... просто важко...
Вони жили в Ялті, хоча обоє з Західної України. На кухні щось сталося, якась поломка газу. Дружина готувала їсти, впала, дядько прийшов, побачив і хотів набрати швидку. Набрав і так з телефоном і впав біля неї. Їх знайшов син. Щастя, що хоч дитина швидко вибігла з кухні і покликала людей, та вони були вже мертві.
Доречі, ми з чоловіком і малим в цей час якраз мали бути там, бо збирались до дядька в гості і заодно відпочити в кінці липня. Страшно подумати, щоб могло тоді бути. Можливо Бог вберіг нас від трагедії і в силу обставин нам не вийшло поїхати, хоч дядько нас дуже чекав...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

І мені дуже важко на душі....вчора цілий день ходила і тільки думала про одне і теж.
Вчора розказала мені моя клієнтка (вона працює в райвідділі). десь біля 9.00 зранку їм надійшов виклик. Вона туди поїхала, а там хлопчик семирічний помер. Мама нікого до нього не підпускає, всіх виганяє з хати, кричить диким криком, що дитина просто спить, він не помер.....Моя знайома вийшла і розплакалася від такої картини. Казала, що в йього кімнаті на вішачку висіла шкільна форма, на столі лежали зошити, щоденник, рюкзак.....дитина 1 вересня мала йти в перший клас, а 3 серпня в нього день народження.....
З мамою їй так і не вдалося поговорити, але тато розказав, що коли проходили медогляд перед школою не виявили якоїсь прививки (вона мені не сказала, бо своїх дітей немає і в тому не розбирається). В поліклініці сказали, щоб обов'язково цю прививку зробили. За деякий час після првивки в дитини почалися дивні приступи.....таких приступів було 4 .....5 він не пережив.
Так мені боляче на душі за цього хлопчика, що просто жах. Вчора заснути не могла....сьогодні зранку проснулася і міцно-міцно притулила свого хлопчика до себе.....серце просто роздерається на маленькі кусочки.........

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Мені так само цей випадок з голови цілий день не йде - ще зранку прочитала в "Спільній молитві" допис Шоколадки про це... Ревіла півранку, страшно навіть уявити, як зараз мамі хлопчика, просто пекло... І ніхто за це не відповість, ні ті, хто на прививки направили, ні ті, хто зробив, ні ті, хто вигадав їх робити в обов"язковому порядку...

---------- Додано в 16:41 ---------- Попередній допис був написаний в 16:25 ----------

Не знайшла жодної згадки в пресі про це... Замовчують, чи я просто зле шукала?

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Пережили парастас та тяжкий похорон...
Добре що в них залишилась ще меньшенька дочка 2 рочки для якої треба жити. Шкода дитини, яка все це пережила в мами на руках, не сходила з рук, дивилась на братика і сміялась йому, несвідомо кричала йому "тань Отік" (встань Ростик), як тяжко на все це дивитись і страшенно боляче... Ростику тепер на небі дуже добре, оскільки він вже в раю, а от як батькам жити з цим горем...
Мама каже, що дочка навіть бавитись сама не може, не вміє, бо завжди були разом... мені просто бракує слів, одні сльози...
До речі, від чого помер так і не відомо, цю таємницю забрав зі собою, тільки одні припущення, або все скрили від батьків без лишнього розголосу.
Ростик і решта однолітків, які всі разом бавились напередодні страшної ночі, гуляли до пізна, нічого не підозрюючи, зараз відчули втрату, що разом вже до школи не підуть, не побавляться, не... Діти все розпитували (скривала від своєї дитини правду до останнього, щоб не було так боляче як мені, а вона все знала), цікавились, де поховають, як йому буде, і чи Ростик зараз став Ангеликом, і це діти 4-6 рочків, кумок в горлі, більше не буду, пам'ять про нього вічно жива...
..Спочивай з Богом Ангелик-Ростик, нехай земля тобі буде пухом...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Теж постійно думаю про цього хлопчика, щось важкий цей рік. Всяке таке стається. От пару днів назад померла наша масажистка з 5-ї поліклініки на Виговського - Мілявська Олена Петрівна. За пару днів їй би було 45 років. Я як почула, повірити не хтіла. Навіть мала бажання подзвонити на її номер. Така вона мені близька стала за ті 4 курси масажу, що до нас приходила. Малому кривошею вимасажувала, ніжки. Жінка-спортсменка, розумна, красива дуже, висока. Має сина одного, внучку. Чоловік другий, жили в громадянському і батько старенький. Мала геморой, лікувалась екстрасенсами, бабками. Нічого не дало. Відкрилась кровотеча, в лікарні сказали 4 стадія рак кишки. За пару тижнів пішла...((((один старенький батько її виходжував і все...Не знаю чи чоловік навіть на похороні був..Як бачу жінок її типу на вулиці, плакати хочеться... До того ж померла моя вчителька математики 55 р - рак.!!! Плюс сусідці (43 р) по жіночому зробили операцію - онкологія...Що то робиться???? Я якось дуже боляче стала сприймати такі новини, тяжко на душі...Спочивайте з миром...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Важко на душі... 19 років тому тато потрапив в лікарню. Пробувши там кілька тижнів, додому не повернувся... Серпень важкий для мене місяць на спогади. Тай говорити про ЦЕ мені важко...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

то правда.. в чоловіковій родині за березень-квітень було три похорони, рак... в моїй родині померла жінка 55 років, рак... в мами на роботі помер дядько 54 роки, від спеки.. якийсь такий рік сумний.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Читаю і згадую сестричку свою .10 років тому пломерла моя рідна сестричка в 27 років.Теж від цієї страшної хвороби...