Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Марусю, я вже 4 роки сама лізу. Вірите, трохи набридло. Хочеться, щоб мужик активність проявляв
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Вірю, бо знаю що це таке. Але я он не чекаю на його активність в плані обнімання і повсякденних поцілунків. А інтим можна і не ініціювати. Я бажаю вашому, і не тільки вашому, мужу потенції до останніх днів але чи ж він не задумувався ніколи над тим що потенція може в один день перестати бути такою сильною. Чи може він просто хоче вхопити замолоду все аби на старості мати що згадати? Доречі кажуть що таке бурне життя це недобре. Діто-творящий орган повинен відпочивати щоб вироблялись сильні і здорові плавунчики.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. тіки то й каже))))що через мене скоро стане клієнтом уролога чи ще когось. ---------- Додано в 16:16 ---------- Попередній допис був написаний в 16:14 ---------- каже мені: уявляю, що з тобою буде як тобі буде 40-50 років (в плані туво), і як він бідний мучитись буде чи доживе (бо гублю його здоровя). Я йому кажу: вперед, на поіскі. Не мучся
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. я своєму теж кажу: знайди собі машинку для "цього діла" і експлуатуй як тіко можеш і хочеш. може тоді даси мені трохи спокою
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Богданко, мається наувазі в інтимному плані. Забуду, як ноги розводити))))) КАжу йому: приставай, буде кожен день. А ні, то чекайй коли буду мати час
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. я зрозуміла і без такого вульгарного пояснення, але звідки воно у твоїй сім'ї є, знаєш тільки ти і я напевно дурна, але своє інтимне життя я б не обговорювала тут, ще й сподіваючись шось з того взяти, бо "пагавіріть" я можу з товаришками, а віртуал і реал то троха різні речі, і звідки ж тобі хтось має сказати, чого у твого чоловіка такі думки
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. вибач, за вульгар. А взяти думаю, щось дієве чого не зрозуміла за 31 рік. Що можливо допоможе.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Так влаштовано, що у чоловіків пік активності припадає на певні роки.. в які деякі з них особливо активно і деякі -грубо "вимагають свого" (якщо не вміють стримувати себе і розуміти, що не всі так влаштовані як вони і не можна бути егоїстом). А у жінок їх пік активності починається саме тоді, коли чоловікам "вже не хо'" і тоді жінка чує "облиш мене у спокої" - бо тоді вже жінки "пристають" більше і саме їм не вистачає часом тепцю зрозуміти, що не всі влаштовані так як вони.. Знаю випадок коли чоловік замолоду "не давав проходу" дружині, але коли її стало за 40 - поступово взагалі перестав з нею жити інтимним життям, бо його пік минув, та й чи то в нього філософія помінялася, чи охололи стосунки хоч жили вони разом до самої смерті дружини (передчасної, через інсульт, бо поїхали із столиці в село щоб дітям лишити квартиру, чоловік все будував і будував нові споруди, а дружина на городі, з коровами - ну і так.. тепер вдівець), чи хтозна чому - але.. виходить, жінка так все життя і промучилася з тим інтимом.. спочатку - бо було забагато, а потім коли хотілося її - бо не мала нічого. не знаю наскільки поширені такі от егоїзми, бо рідко коли інтимні подробиці стають відомими комусь, таке не афішують.. але моя думка, що так не може бути щоб егоїзм і нечулість до партнера "вилізали" тільки в інтимі. Ну не може такого бути. Людина співчутлива - співчутлива і розуміюча у всіх сферах. Егоїстична - егоїстична скрізь. Інша річ, що коли можна терпіти побутовий егоїзм, то сексуальний - важко. І що часом стан інтимного життя відбиває скриті емоційні проблеми не сексуального характеру, які існують в парі. Думаю, єдиний вихід при неспівпадінні темпераментів (якщо справа тільки в цьому) - провести межу комфортності і не примушувати себе переступати через неї, залишаючись при цьому люблячою, спокійною і впевненою... хоча це певно неможливо важко. Знаю по собі як важко витримати потім роздратування і злість, обзивання фригідною чи ще якісь грубощі, не закомплексувати.. вже краще іноді поступитися і стеріпти хвилини, щоб тільки психологічно не доїдав ніхто днями, але потім лишається образа, відчуття згвалтованості або "ляльки для забави", відчуження.. не знаю чи можна той "піковий" час кілька років перетерпіти, чи все потім налагоджується... може комусь вдалося, хтось мав такий досвід. У мене аж таких проблем з темпераментами не було, хіба наприкінці, коли я вже фактично прийняла рішення що мені набагато легше буде жити самій і грати собі у свої ворота, дитини, друзів, родини, батьків -із взаємною підтримкою, ніж постійно грати в одні ворота без віддачі, але мама дуже мене просила зачекати поки вона закінчить лікування.. тому жила далі але "на автоматі", аби день до вечора, морально "мертва", а це теж відчувалося напевне - звідти і ще більше роздратування без "дози" ніжності і любові, турботи і уваги до якої так звикається як до сходу сонця.. Але приблизно можу собі уявити як це може бути. Важка ситуація..
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. ...а мені мабуть "тут" було б легше виговоритись, аніж з товаришками...
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. якщо ти вирішила, що хочеш цю сім'ю, з її ВСІМ, то не борись, не шукай, прийми, що є, адаптуй по-трохи те, що тебе злостить так, щоб воно тебе не злостило, більше посміхайся сама собі навіть просто так, навіть просто в дзеркало, і просто приймай все таке як воно є, адаптовуй його так,щоб тобі було комфортно, з власного досвіду своєї мами точно знаю, що якщо захотіти гори звернути можна, лиш треба вміти не опускати руки. Ти вибрала долю собі сама ---------- Додано в 17:26 ---------- Попередній допис був написаний в 17:24 ---------- я це написала як приклад, я взагалі ні з ким стосовно своєї сім'ї не раджусь, але люди є різні, і потреби у них різні якщо Вам спілкування тут допомагає, файно
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Взагалі я думаю, що спільну мову тре знаходити до одруження, якщо точніше- до того, як ближче познайомитись з чоловіком. Якщо спільної мови немає, то які стосунки взагалі можуть бути? А в разі передчасної погибелі спільної мови на ранніх стадіях стосунків можна їх спробувати реанімувати ( зі штучним диханням), та не те що можна, а треба, надзвичайно треба. Тільки постаратись, не лінуватись, заставити трудитись в першу чергу себе, бо як себе не можете заставити, то як його спонукаєте змінитись?
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. я спробую щось зробити, але не сьогодні. Сьогодні я спала тіки 4 години, змучена, мушу спочатку виспатись!)))
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Доречі я онтак поступилась кілька раз. Після другого разу він сказав що йому так не подобається і так робити більше не буде, бо нема морального задоволення. А чисто фізичне без морального пусте.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. аякже , як його там, подружній обов"язок? Дивно таке читати, що тут на останніх кількох сторінках описано. Якщо ви не хочете свого чоловіка, то проблема не в ньому, а у вас, імхо.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. напевне якщо у побутi жiнка маэ допомогу, якщо маэ вдосталь нiжностi, тепла i розумiння , вiдчуваэ себе коханою то яка б змучена не була подружнi "oбов"язки" не здаються чимось навязливим а навпаки .
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Не знаю, мабуть пожалію, що то все на форумі пишу, бо я не звикла ділитись особистим, тим більше, якщо це можуть прочитати знайомі люди... ну але пишу... Історія із собакою насправді має глибше коріння. Після того всього я намагалась поговорити з чоловіком, вибачалася, сказала, що зробила дурницю. Але здається він таки вирішив своє. Сказав, що я власниця, а він при цьому лишень гість і так все життя йому не хочеться жити. І насправді я його дуже розумію, бо сама це усвідомлюю - квартира моя, машина моя і я за неї виплачую, утримую сімю переважно теж я. Розумію, що така ситуація на нього дуже тисне, і я таки працюю над собою, щоб не виказувати йому свої "власницькі" емоції. Коли ми робили ремонт, більшість радились і робили так як він пропонував, машину вибирали теж разом і теж переважно на його смак. Я дійсно стараюся не показувати, що більше заробляю і коли він не працював довший час намагалася його підтримувати морально (бо то для кожного чоловіка тяжко). Коли розбив машину, я нічого не сказала і дуже сильно намагалася стриматися (ой тяжко то мені далося тоді) - але інколи за деякий час злітало таки з язика, на жаль, що ти машину розбив, а я за то платитиму. Але на разі виходить, що погано над собою працювала, якщо він це відчуває, і направду не знаю, як то так себе навчити, що нема твоє-моє, а є наше за будь-яких життєвих обставин. Каже, що за 7 років, що ми разом, ніц не змінилося - яка ти була, така є. Я дуже сподіваюся, що мине трохи часу і все у нас налагодиться, та на разі якесь суцільне болото.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Енігма, от я особисто не бачу вашої вини. Єдине, що ви, можливо, щось не договорюєте. Але то таке... З останнього допису я би причепилась до того, що ви не змінились - якщо ви і так намагаєтеся не давити своїм більшим матеріальним внеском , то як, цікаво, ви мали би змінитися? Почати менше заробляти? І цікаво, а за ці 7 років ваш чоловік намагався заробляти більше, знайти кращу роботу? А про розбиту машину - мій чоловік побив машину, яку мені подарував, яку він же і ремонтував (я наразі сімейний бюджет тільки тринькаю), я і то попиляла легенько))))) Знову, моя думка - в цій ситуації ви маєте повне право висловити своє незадоволення, тим паче так м*яко, як ви це зробили.
Відповідь: Сімейні стосунки....з роками.. Просто розумієте, в мене не завжди виходить не показувати, що оце все моє. До того ж, для жінки то нормально жити в хаті чоловіка і їздити на машині, купленій ним. А навпаки...не працює в нас навпаки, бо не чується мужчиною. І може то не моя вина, що маю хорошу роботу і можу купити машину і маю батьків, які подарували хату, але моя вина - не вміти то придушити так, щоб кохана людина не почувалася гістем на мому святі життя. І те, що я вигнала його з хати, виглядало власне так - то моя хата і я собі коли хочу, тоді тебе вижену, хоча насправді це не те, що я тоді хотіла і мала на увазі (правильно дівчата писали).
