Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Ніхто не свариться і агрессії не проявляє. Всі дуже прив'язані один до одного. Мама з дітьми майже круглодобово. Малий ще й на ГВ досі. Спить з батьками. Найменшого лишають на бабусю час від часу на пару годин - він тоді з бабусею не свариться і не б'ється. Б'ється тільки коли мама вдома. Зі старшими дітьми агресивний часто, не залежно від наявності дома мами.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Гелено,вибачте,а Вас саму по книжках виховували? Мене наприклад кнутом і пряником,коли нормальні слова не доходили брали ремінь,тоді доходило і повірте виросла нормальною. По Ваших лінках(на яких хтось дисертаціїї захистив,ще й не відкриваються) та дописах хай дитина вилізе на голову,але і на голові можна говорити з дитиною.Ну Ви мене зрозуміли.Наше покоління виховували без розумної літератури і виросло толкове,а от що буде з теперішнім,яке виховують без: Стояние в углу, отсылание в свою комнату, тайм-ауты, дисциплинарный стульчик, считаю до трёх, если ты сейчас не прекратишь, я отдам тебя цыганке, придёт бабай и тебя заберёт, игнорирование, не буду с тобой разговаривать, пока не попросишь прощения, я не подойду к тебе, пока ты не успокоишься, если ты наделаешь в штанишки, я всем об этом расскажу и т.п. Чесно,аж рознервувалась,бо вже такі всі святі і не винні,що аж не правдоподібно!!!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою а чого ж "наше" таке толкове не може виховати "теперішнє"? Раз в нас такий правильний досвід "кнута з пряником"? не до вас особисто так люблю коли в темах про виховання дітей і в розповідях про пологи раціоналізують свій негативний досвід. Нащо раціоналізуєте, визнайте, що [саме] було погано і рухайтесь вперед до кращого і буде всім щастя.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Я думаю, що все має бути в міру,тобто коли не доходять слова то можна і чимось налякати, є ж діти до яких поки не крикнеш не дійде. Дитина бє маму, дітей, а я маю дивитись їй в очі і казати так не можна синочок? А якщо сказано-пересказано? Я не кажу,що правильний на всі 100,но то це й досвід та ще й з пряником. Багато моїх подруг,та й я до вагітності казали, що тільки розмовами будуть виховувати діток,повірте,що все помінялось,є моменти, що ніякі діалоги не допомагають,на жаль!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Я теж постійно себе налаштовую, що не буду сварити, але не витримую. Ну вміє малий дістати, вже не слухає зовсім. Чоловік каже, що розбалувала, треба починати фізично наказувати чи в куток ставити. Бо слова і прохання залишаються без найменшої реакції, ігноруються. Впертий страшно. Тут без наказування не обійдеться, порадьте як не травмуючи наказувати. От випадок. Коли бавиться - мусить витягнути всі(принаймні багато) іграшок і поскладати на купу. Потім прошу прибрати - не хочу. Раз впала в нерви, поскладала в сміттєвий мішок і викинула. Після того деякий час шанував. Зараз каже - викидай. Або просимо його в хаті не стрибати, не бігати, не гупати, бо сусіди знизу скаржаться, так він назло то робить. Ну просили 1000000 разів, пояснювали...
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою То чиста правда! Дитина всеодно знайде інший спосіб аби взяти собі ту річ яку їй відібрали, а образа-прірва на маму/тата залишається. Дякую, я зрозуміла. Мене мама від себе завжди відштовхувала своєю поведінкою, і як результат я часто роблю саботаж. І так само в відносинах з чоловіком, за розрив я плачу саботажем домашньої роботи. Просто її не виконую і вже! Хоч через те будуть сварки і ще більше, але це такий мій спротив внутрішній. Не мала я прив’язаності до мами, а тільки постійно була відштовхнута. Саботаж мій друг!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Конкуренція А як братики-сестрички до дитини ставляться? Багато що залежить в яких ситуація виникають такі прояви агресії. Припускаю, це просто вікове - переросте, за умови, що близькі проявлять терпіння і не відштовхуватимуть дитину від себе через агресію (так вона може тільки збільшитися). Ласка, увага, терпіння - і агресія з часом зникне. Подібне притягує подібне Як реагувати: З власного досвіду. В нас малий раніше ніколи не бився, а останні 2-3 міс. коли злиться, а я в той момент йому щось кажу (спокійно, але кажу ), то він може мене (чи тата) вдарити, а тоді лізе під стіл і там сидить 5-10 хв., поки не перезлиться. Йому зараз 3,5 роки. Коли був менший, то завжди плакав в мене на плечі, а я його заспокоювала. А тепер лізе під стіл спочатку. Я проговорюю ситуацію (що я розумію, чого він злиться, але маму бити не можна) і кажу йому: "вилазь, я тебе обніму", а він: "не буду! не хочу!". Я тоді кажу: "добре, як хочеш. Я тут буду чекати, недалеко, прийдеш до мене коли сам захочеш". Ну і він вилазить через кілька хвилин, обнімаємося, цілуємося та й все - конфлікт вичерпано. Злився так останній раз, коли робота-трансформера перекладав в машинку і щось не вийшло відразу. Велика трагедія була на 3 хв., але пересидів під столом і все минулося, машинка склалася Тут ще мушу налогосити на тому, що наша дитина яскраво виражений холерик - йому важче контролювати свої емоції, ніж спокійнішим від природи дітям. Ну, і він мав всі появи гіперактивності до 3 років (тепер мені здається, що переріс і дуже тішуся). Тобто, з його темпераментом не дивно, що він злиться як щось в нього не виходить чи щось йому заважає. Я до того всього спокійно ставлюся, бо знаю, що переросте.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Я свою не б’ю. Бійка породжує бійку. Я це перейшла. Саме пояснюю і говорю. Вимотує, нераз прикрикну, бо справді часами сили не вистарчає до тих розбійників, але то ж діти. Вони дуже скоро виростуть і вже не буде того солодкого віку коли тобі щось веселе і смішне скаже, а буде той вік коли буде пискувати. І навіть тоді не можна бити, а треба пояснювати. Мене не били але страшили що виб’ють. Краще вже б мені щось пояснили, а ніж по-хаті за мною з капцем бігали. Ну була я неуклюжа дитина і що мене треба було затовкти і переробити на свій лад? Не вийшло. Я і надалі така сама. І донечку таку маю - солоденьку, гарнюню, як писанка, а незґрабна шо НУ! Постійно мені щось приробить. І що? Маю її затовкти? Просто приділяю їй більше уваги ніж іншим дітям, і вже. ---------- Додано в 14:02 ---------- Попередній допис був написаний в 13:56 ---------- Ха...ха... мені це малеча (4 роки) зробила в неділю в церкві. Вона хотіла йти до Причастя сама а не зі мною за руку, як результат люди на неї не зважали, пішли перед неї і поки вона з’орієнтувалась священник вже розвернувся і пішов. Я пішла вперед а вона на мене образилась і не хотіла йти, ну то я їй кажу - добре, я іду в лавку! Прийдеш! Малеча пішла і сіла в іншу лавку, не коло мене. І тоді ходила і заглядала. І вона б до мене прийшла, якби не втрутились наші добрі жіночки з допомогою. Як результат мусіла малечу взяти і забрати з церкви. А он якби не помагали, то дитина б сама прийшла як і приходила вже неодноразово.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Я ніякі не застосовую. Працюю над стосунками, виправляю свої помилки. Вчуся підтримути дисципліну без сили. Іншим теж так раджу
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою По ідеї, все починається з легкого підвищення тону. Потому тон треба час від часу підвищувати ще більше, аж поки не дійде до крику. Те саме з биттям. Все починається з легкого пляцкання по дупі... Це я не теоретизую й не філософствую. Я вже колись писала, що з Дарком хотіла би робити менше помилок, але минулого не повернути, тому працюємо зараз. І, як вже й писала, у нас відсутність покарань працює безвідмовно. Ми просто розмовляємо, бо що таке стан у дитини, коли вона каже на покарання чи погрозу "мені все одно", знаємо не з книжок. Перевиховувати довелося в першу чергу саме себе, а не дитину. Залякувань ніколи в житті не любила, тому моя дитина не має поняття, хто такі цигани, бабай, баба яга тощо. А от із покараннями пробували, але я інтуїтивно від них відійшла. Не подобається мені авторитет, здобутий через дитячий страх. І дитина змінилася. Правда, проблема в нас лишилася поза домом, у школі. Удома дитина шовкова, а в школі поводиться жахливо. В той же час із вихователями на боротьбі проблеми нема також.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою І дитина вас завжди слухає? Робить все що просите? Ніколи ніяких істерик? Чи вилазить на голову?
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Не згідна! Діти в такому віці вже контролюють свої емоції дуже добре. вони просто дуже хороші психологи і знають де, з ким і як себе можна поводити! Ми з малим, як поїхали до родичів, то моя тітка, дозволяла йому робити все!!! що він хотів (от він вже відірвався),як тільки я з"являлась на горизонті, зразу ставав чемним. А тітка йому дозволяа з першого дня все що забажає брати, робити (дуже рідко бачить його, бо далеко живе) і він знав, що вона його не насварить. Балувала, як тільки могла. Так само і в моєї мами дитина-золота, а у свекрухи-вітер. То я з свекрухою часто маю бесіди на тему балування!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Дитина не завжди слухає, навпки часто не слухає, бо: 1) дитина; 2) я зробила деякі помилки і сама собі винна. Зараз я змінюю трохи свій підхід, змінюю себе, а дитина змінюється через те, що я змінююся. І бачу, що слухається все більше, і більше, хоча я тепер стала ще мягшою мамою, ніж була Аналогічно.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою я теж вже менше кричу, сварю. Просто говорю з ним, пояснюю, навожу приклади, що якщо ти дорослий (він доказує постійно, що дорослий) то поводся так і так. Але всерівно трохи агресії має. От з істериками - як то розуміти, треба ігнорувати істерику, а не дитину??? Та мій як заведеться то на 2 дві години, ні ласками ні словами нічим не береться. Від елементарної фігні "виє" - чому муха на нього сіла)))))))))))))смішно, але мене вже тіпає від тих плачів!!!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою Я, аби повпливати на себе, взяла на розмову Дарка й пообіцяла йому, що ніколи-ніколи не буду його бити, ані кричати на нього. Подіяло. Тримаюся обіцянки. Правда, із чоловіком маємо різні методи виховання, на жаль. Хоча, він уже починає помічати різницю. Мені не треба кричати, аби Дарко щось зробив із першого разу. Я просто прошу й він робить. Але і я роблю те, що просить, тоді, коли він просить. А вистачить на нього крикнути (не мені), як у нього це провокує страшну агресію й він перестає слухати. Аби "розрулити" ті напади, потрібно говорити 20-30 хвилин із ним. Коротше, простіше не кричати й не сварити. Я стараюся обняти, притулити й водночас говорити з ним, називати емоції. Іноді доводиться називати емоції навздогад, бо не завжди відома причина, а він через сльози не завжди може пояснити, що сталося.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою мій буває не дає себе навіть погладити, навіть метод "переключи увагу" не діє. Потом питаю...чого ти так розривався? каже: я хотів, щоб ти мені сльози витерла? кажу чого ж не казав, мама ж не догадається, якщо ти не підскажеш! Мені трохи легше бо з ним можна домовитись при великій потребі!
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою В мого істерик довгих нема. Але періодично пробує "поплакати" спеціально, то на таке я кажу, щоб прийшов до мене коли заспокоїться. Мене нервує що він ігнорує прохання, якби взагалі не чув.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою А вам часом не видається, що ми можемо вимагати від своїх дітей того, що вони ще в своєму певному віці зробити фізично не можуть/не вміють/не розуміють? Не доросли ще, одним словом. Не можуть на якомусь етапі свого розвитку бути такими мудрими і слухняними, як ми. Я в сусідній гілці писала, що кожна з нас має виховати свою дитину і має зробити свої помилки. Головне, вчасно тормознутися і не нашкодити. Категорично ніяких покарань, ніяких залякувань. Від такої поведінки ми самі багато втрачаємо. І втрачаємо найцінніше - довіру своїх дітей, повагу своїх дітей. Стандартно наш день виглядає так. До 6-ох вечора ми з дитиною вдвох, вечір - татів, у вихідні я є для пробудження, засинання, годування, решту - тато, раз в тиждень є баба. Зі мною дозволено все, з татом майже все, з бабою все і ще трохи. Наша дочка теж б"ється, плюється, демонстративно не реагує на прохання, на заборону реагує в зворотньому напрямку. Часом, коли є баба, я їй не потрібна, відштовхує мене, коли злиться на тата, тоді мама сама класна. Всяко буває і мене часом, як і всіх, теліпає, я ж цього не приховую. Я можу сказати голосно, я можу крикнути. І все, і так забагато. Знаю чудово, що це все таке тимчасове, таке не варте наших нервів, але моментами не стримуюся. І завжди згадую свою прабабцю, яка на мої проблеми з першим грудним молоком, казала, що все так швидко минає, не встигну оком змигнути, а вона вже собі сама холодильник відкриє і візьме, що їй треба. Все, вже відкриває. Так само і з решту всім. Терпіння нам, терпіння і ще раз терпіння. То все во благо.
Відповідь: У мами біля серця - як у Бога за пазухою ну знаю одну дитину, яка любила ніж хапати де тіки бачила і кидати , не важливо мама поруч чи стіл. В сімї такого нема (ідеальна сімя), мама була вшоці. Дитина то переросла нарешті. Вони просили, що не можна так, вимагали не кидати(а як інакше), потім просто діставала дитина за то. А що їм треба було робити???
