Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

шантаж тим, шо хтось піде в садок, а дитина - ні
нашо?
ну най не їсть
в мене он сашка тож не їсть

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

То з опери дитина дитині рознь. Моє коли не їсть починає бути сонливим, синяки під очима і таке інше. Внутрішніх жителів нема (регулярно перевіряємо), просто ну такий апетит у людини. Я для прикладу також цілий день у горнятку чаю прожити можу і абсолютно ніякого бажання напхатися нема (але в мене не організм який росте). Але то дитина і я от така мама шо поки вітаміни (особливо чорниця) хочу то хоч якось у неї запхати (про то тут вже гурму раз писали). А в цьому варіанті ситуації у мене всі методи хороші. І я роблю так що їсти вона починає добровільно, бо ніколи не забуду дитячих кошмарів: Поки не поїш нікуди не підеш, Коли не зіш висиплю на голову, будеш з тою тарілкою цілий день/до ранку сидіти і т.д. Я коли бачу що дитина ну геть вже не буде того їдзєня то не наполягаю... накормлю собі іграшок і давольна

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

і з опери мама мамі рознь
і підхід до дитини підходу до дитини рознь
ІМХО
не вважаю за норму, коли дитина не їсть взагалі, бо це ненорма

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А хто тут писав, що тягає свою дитину з 8 міс., яка ще "не дозріла"? Ви щось перепутали. Ніхто ж не тягне дитину насильно!

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ви праві, з ДП нікого не бачила. Але бачила на майданчиках та в поліклініці, як мами водять таких маленьких діток (так, 8-9 місяців). А та дитинка несеться головою вперед, не дивиться, чи є якісь перепони, не розраховує на свої сили. Ніжки підгинаються, тулуб нахиляється в бік, а її все одно ведуть, підтримують. Але ж дитина "хоче", тому батьки їй це дають. Я рахую, що ці ознаки навпевненого ходіння свідчать про те, що дитина не готова ходити самостійно. Отже, батьки в певному сенсі заставляють її ходити. Заставляють з точки зору фізичного розвитку, так як розумом дитина хоче ходити, бо її цього навчили завчасно.
Ну і, додам, що я ніколи нікому не роблю зауважень та не лізу у життя. У кожного свої діти і свої думки стосовно процесу виховання і розвитку. А дискусію хтось прочитає, замислиться, чи правильно він робить, і чи можна організувати процес навчання ходінню краще та простіше.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А тренування, щоденні невпевнені кроки, падіння, ходіння усюди куди ножки несуть, без цього хтось навчився ходити? А може та мама яка привела дитину в поліклініку живе в однокімнатній квартирі гуртожитку, і там яблуку нема де впасти, то де тій дитині тренуватися, якщо нема де? Процес ходіння починається з народження, коли дитина чеберяє ніжками, тренує м'язи ніг, вчиться контролювати своє тіло. Потім дитина пробує піднімати своє тіло вище, центр ваги зміщується.
Вчиться сідати, повзати. Кожна дитина так чи інакше тренувалася, лазила, вставала на ніжки, вчилася тримати рівновагу, і тіло хитається коли дитина стоїть біля опори певний час. Все природно. Коли котенята, телята чи цуценята пробують ходити, їх також заносить, тіло хитається, а "розум" хоче йти вперед, то певно мама кішка погана, вона стимулювала якось те котеня, зашвидко випхала з нори? Приблизно до 1,5 років дитиною керують переважно інстинкти, а ЦНС продовжує формуватися, тому говорити про випередження розумовим розвитком фізичного не треба. В мене двоє. Двоє лазили вдосталь, бо в нас багато місця, ходили попри стіни і ноги тряслися і розходилися в різні сторони, падали коли втомлювалися і лізли далі, а потім потрохи пускалися. Приємно було коли наставляєш ручки і дитинка йде то тебе. Тут нема нічого, що б суперечило природі. старший почав ходити рівно в рік, а менший в 10 міс. Старшого можна сказати "розум кликав" вперед і він просився водити його. І ми водили, поки бачили що це тренування. Менший ріс так, що ніхто не мав часу його дуже водити чи ходити з ним, а він і не хотів, лазив, топтав попри диван "сам" і пішов в 10 міс. Без жодних зайвих стимулів. Може та дитина котра просить, щоб її водили відчуває потребу в додаткових тренуваннях, а та яка сама йде є впевненішою у фізичному розвитку? Я не знаю, але кожна дитина росте в певних умовах, і оті терміни про які йдеться залежать також від них. Де тут насилля, пришвидшений розвиток, стимул, умови? Нічого поганого в тому, що людина істота соціальна нема. І тема зовсім про інше. Тема про те як мама реагує на ту вимогу дитини "потренуватися" чи дає їй можливість "пізнати", "дослідити" чи... А в кожного своє "чи".

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас питанн з ходінням за ручку вирішилось само собою. Я останній тиждень мінімалізувала усі водіння за ручку, бавила малого, сідала, щоб чопав наколо мене за палець. І от сьогодні в годині 3, сиділи ми в кімнаті, малий стояв попри диван. Побачив в коридорі кішку і яяяяк припустив за нею, не пішов, а саме погнав, що зловила його вже в кухні. І все... Вже не повзаєм І за ручку не ходим, а гоним. Тому маю нову "забавку", бігати за малим по коридору і хоч трохи підстраховаввати, бо там кахель і керамічні підвищення... Спокій тепер мені вже тільки сниться)

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А моя доця з 9-10міс. почала проявляти своє "хочу і дуже хочу" через плач і істерику...Розумію,що то певно всі дітки так поводяться...Але нам вже майже рік і місяць,а істерика і плач стали дедалі гіршими! Я, чесно кажучи,не можу зрозуміти-це норма чи вже звертатись до лікаря? Намагаюсь її роз`яснювати:що можна,а що ні,але результату немає...Чи це прояв такого характеру?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

у нас так було певний час, я почала питати що саме вона хоче або не хоче взяти/зробити, у 9-10 міс., часом у рочок дитина не може словами пояснити мамі, що їй хочеться і тому починає верещати, типу від її крику у мами станеться "просвєтлєніє", мама зрозуміє що до чого і те зробить... нам простіше, Марго зрозуміла, що якщо вона чогось хоче, то має сказати, а не верещати (пардон, але я вкрай негативно сприймаю вереск), ну і легше, бо мала з року досить чітко говорить і формулює свої бажання.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

моя донечка ніби теж досить багато чого вміє "сказати" і пояснити що хоче...Але оте "хочу!!!" яке заборонене вона ще не розуміє,навіть якщо сто раз на день роз"яснювати !? Я тепер розумію,що то певно такий період,який треба терпеливо перечекати...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ой дівчата!!! я ж то думала то тільки мій синуля такий істерик, а то виявляється майже у всіх так...у нас криза 3 років в повному розквіті, мені аж страшно деколи....часом ловлю себе на тому що постійно на підвищених тонах з ним спілкуюсь...чоловік вже звертає увагу...а малому як горохом до стіни...чуть що не так--відразу істерика...може так по пів години ходити і вити...на деякі випадки маю лік...як тільки починає завивати відразу строго кажу: ану перестань, ти ж дорослий хлопчик, а не плакса....помагає..а деколи взагалі нічого не діє...головне чоловіка слухає...якось був випадок...поїхали в магазин, хлопці лишились в машині, малий як завжди в істерику...я пішла, приходжу і питаю ну як він: чоловік каже: позавивав трохи а потім каже: я вже чемний...і будь мудрий з тими кіндерами...а ще дуже велику роль відіграють бабці-дідусі...ото вже розбещують....

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ми живемо окремо, але коли дома якась бабця, то до мене дитина з якимись там хочу печенько, хочу істи ще і ще, хочу по стелі бігати не звертається (ну коли знає, що уже досить). Але коли дома завиває, то прошу заспокоїтьсь і пояснити, що хоче, а найкраще помагає пониження тону, тоді дитина починає прислухатись, що там мама тихенько говорить. (Але то тре дуже за собою слідкувати, бо інколи аж хочеться зі всіх сил прокричатись). А ще в мене дуже самостійна і любить ходити сама, а може ще й втікати від мене. Декілька раз я заховалась, то вона вертається на то місце де бачила мене востаннє і починає розлядатись. То на деякий час помагає, але потім знову за своє.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас період "не хочу" і "не буду". То пройде? І то з таким задоволенням і інтонаціями "Мама, не буду", у відповідь майже на кожне запитання.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Пройде-пройде, в нас вже то пройшло, тепер почалось я тебе не люблю...терпіння..терпіння, повиє, покапризує, проходить їй, тоді підходить вибачається.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В нас той період був на кілька місяців пізніше. І співпав з відлученням від грудей, моїм токсикозом і постійною присутністю мої мами. Наш бідолаха не міг зрозуміти що відбувається, постійно істерив і страшенно боявся, що його заберуть від мами. Вже сусіди почали цікавитись, що сталось з нашою дитиною бо до того ніколи не чули його плачів. Це тривало майже два місяці. Зараз все вже налагодилось.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мій Стас-нитік ще той але сподіваюсь,що пройде,свекруха каже,що таким був її синочок..Та на відміну від неї,я наказую,бо щось не хочеться,щоб виріс ще один егоїст

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А в нас ще вродь не криза, але я просто шизію....
На прогулянці, якщо щось не по його, то може просто напросто лягти прямо в болото, награно кричачи, і скоса поглядаючи, чи не біжу я його піднімати...Після 5-10 хвилин того ору, як бачить, що я не реагую, відволікається на щось і забуває, чого оре...Така ситуація закінчується двома варіантами: крик переходить в істерику і мені таки доводиться його брати і жаліти, другий - забув, встав, побіг далі по справам весь такий красівний і в болоті.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ой, а я згадала класний спосіб заспокоєння істерики...коли малий починає завивати, то я не кажу щоб мовчав, а навпаки, заохочую....видаю десь такий монолог: хочеш плакати? добре, чудово!! але чого так тихо?? а можеш голосніше??? о, я придумала, давай вийдемо надвір, ти залізеш на гірку і будеш плакати щоб тебе всі сусіди чули, щоб Саша великий (старший друг) тебе почув, а завтра всі будуть дивуватись хто ж то так голосно викрикає.....ну і далі в тому роді....ви не повірите, але воно дійсно працює...я сама дивуюсь....Сашко моментально замовкає і спочатку прислухається, а потім каже що не хоче кричати..тут певно спрацьовує з0вичка постійно заперечувати мені)) спробуйте, може, і вам допоможе той спосіб)))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мабуть). Якщо я починаю запмтання з "чи будеш... ?" то в більшості випадків отримаю відповідь "не буду". Хіба б вона чогось дуже хотіла, тоді погодиться. Намагаюсь будувати запитання по іншому, або ставити перед фактом. Ну але то не завжди допомагає. Для Софійки оте "не буду" і "не хочу", як гра. І заодно очевидно вивчає межі.
Коли для мене питання не принципове, то йду їй на поступки. Але коли питання важливе, тоді обходжу її небажання. Тому в нас оте нехочу-небуду-недам в позитивному руслі. Але то поки нема когось збоку, бо тоді починається гра на публіку