Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

дійсно ведмежа послуга
дитина плаче, бо їй цікаво стояти і ходити, але вона ше не може. вона починає вимагати її водити. але організм (кістки, суглоби і зв*язки) ше не доганають за мозком той процес. і їм не дуже добре. дитина падає, швидко втомлюється, нервується, плаче, але далі хоче йти, бо легше за мамину руку тримаючись ВЖЕ йти, ніж помалу по пару метрів довше вздовж дивану
тут вже сумнівною є ота підтримка - чи вона виправдана?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

хіба? Треба також розрізняти ходіння за руку як процес пізнавання світу з мамою і ходіння за руку як процес навчання ходінню. Тримання за руку це куди більше приємніше дитині ніж ходіння попід стінку. Рука це не просто опора - це впевненість дитини, спокій, психологічний комфорт і безпека, це відчуття підтримки.

дитина народжується і росте під впливом тої чи іншої культури в оточенні людей. І потреба в увазі тих людей є настільки великою, що вже з самого раннього віку діти плачуть просто так, щоб покликати маму і впевнитися що вона поряд. Ви такого не відчували? А в слінгу дитину для чого ми носимо, хіба не для того комфорту і безпеки дитини яку ми хочемо їй дати?
Якщо дати волю природі і витягнути дитину з під "впливу" культури, позбавити її підтримки та уваги то виросте хто?

---------- Додано в 16:46 ---------- Попередній допис був написаний в 16:37 ----------

дорослий на те й є дорослим, щоб побачити де дитина може йти сама і де їй цікаво і легко, а де вона втомилася і варто переключити увагу дитини на щось інше, показати що можна цікаво бавитися і на килимку і за столиком.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мені теж. Я взагалі противник отого водження за руку, коли дитина ще не ходить самостійно. Нашо? Тому ніколи не водила свого малого за ручку, коли ще сам не ходив і не садила підпираючи подушками, коли ще сам не сидів.

---------- Додано в 17:48 ---------- Попередній допис був написаний в 17:47 ----------

От власне.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

тут йде мова про дитину яка вже пробує сама ходити.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та я добре розумію про що йде мова.
Між словами пробує ходити і ходить сам є велика різниця.

Писи Чому офтоплю, бо допис(и) не в тему.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

і якшо отак без кінця і зупинки мама мусить рачки ходити за дитиною?? я ше розумію, коли то пару секунд, але якшо дитина вимагає шоб її постійно водили, бо інакше плач/крик/сльози
і навіть якшо мама не акцентує уваги і відволікає дитину на шось інше, знайдеться добре бабця/тітка/тато, які беруть за обі ручки і вйо водити по хаті/вулиці

власне в тему, бо причина їх - допис, що дитина плаче і вимагає, шоб її водили за руки

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

не треба бути максималістами. Кожна мама/тато має розуміти, що дитина сама по собі не росте, вона народилася в певній сім'ї і хоче бути її повноправним членом, хоче уваги, більше аніж кілька секунд в день, потребує турботи і вимагає любові. Бо при підході сама навчиться/сама виросте плач і сльози неминучі. Звичайно виросте, але якою буде та дитина і стосунки батьків з нею в майбутньому?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ні, софіє, не треба бути категоричними в крайнощах
ніхто не сперечається, шо

але

буду сперечатись. чомусь сашка не плакав, і багатьох дітей, котрі самі вчились і починали ходити - також не було плачів
таке враження шо ті мами, котрі не водять дітей за руку під час навчання ходити самостійно, то якісь віпери, і залишають дитину саму на себе
скільки дітей бачила - тільки починають їх водити за руки - пропадає бажання ходити самому, пробувати, повзати
можна провести, допомогти - ніхто не сперечається. але короткий час, шоб не було звички, шо як тільки захоче дитина - мама буде водити за руки

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та не про увагу і любов ідеться, а про те як правильніше поводити себе з дитиною.
Чи то виходить, що ті мами, які не водять дитину за ручки цього не роблять через власну лінь.

Нормальні і хороші будуть стосунки. З чого ж їм бути поганими? В чому причина?

---------- Додано в 18:23 ---------- Попередній допис був написаний в 18:19 ----------

Я зауважила, може помиляюсь, але здається що ті дітки, батьки яких увесь час водять за ручки, коли вони тільки хочуть ходити, ідуть самостійно трохи пізніше, ніж ті, яких мало водять. Як кажуть бояться впуститися самі.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я пригадую, що теж багато водила свою доцю за ручки - вона хотіла ходити. Це ж природно - хто ж їй допоможе, як не мама? Не треба боятися допомагати своїй дитині - вона ще занадто мала, щоб використовувати інших. Я вважаю, дитина хоче ходити, а не щоб її водили. Трохи допомоги - і піде сама. Скільки там того водіння - місяць-два. Дитина повинна відчувати підтримку і любов батьків - завжди і не тільки на словах. Мені здається, любові багато не буває. Хоча, звичайно, вона не має бути сліпою. Ну, на те в нас і голови на плечах - щоб не переборщити часом.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Від уваги і любові до дитини великою мірою залежить і поведінка батьків з нею. І тут йдеться власне про увагу якої потребує дитина.

Причина в характері, який у дитини сформується під впливом того чи іншого ставлення батьків до неї.

угу. А ті що в ходунках починають ходять, частіше падають і спотикаються

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

і в цьому ж дописі

якесь масло масляне...
А я не водила, Мійка пішла попри стінку в 7 місяців і сама в 10 місяців і коли бабця приходила, то все хотіла її водити, ну бо всі ж так роблять, то моя кицюнька кричала НІ. Але ж то недостатньо послухати дитину, то тре її до сліз доводити, бо то якось виглядало не правильно, що дитина сама попри стінку іде, а потім, о катастрофа, по підлозі без килиму повзає!

то як не водити дитина більше істерить чи менше? Чи маму не дуже любить?.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я мала на увазі, що водіння - це лише засіб для досягнення мети. Як тільки дитина подолає страх (а Ви їй в цьому допомагаєте), вона починає ходити сама - і проблема вирішена. Діти не підступні і якщо і використовують нас, то підсвідомо, інстинктивно - тобто, це закладено природою, інстинкт. А істерики - це проблема батьків. Значить, щось неправильно роблять.
Ніхто ж не каже - водити чи ні. Треба прислухатися до дитини. Ну і добре, що Ваша дочка не хотіла, щоб її водили. Бо у мене спина таки боліла.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

якщо дитина ХОЧЕ підтримки, а мама її ВІДШТОВХУЄ, залишає без підтримки і не лише в ситуації ходіння/водіння а в інших, бо дитина має вміти сама чи дитина доросла, або сусідські діти давно вже так роблять самі, то в дитини сформується стійке ставлення до мами як до "сожителя" і не більше. Звичайно, якщо ситуація разова і у мами вагома причина, то нічого страшного не станеться. Йшлося про те, що кожна мама має відчувати свою дитину, її потреби і можливості. Якщо мама відчуває, що дитина може САМА то все нормально. Але якщо дитина просить про допомогу, бо ще не може, але дуже хоче, то варто прислухатися до потреби дитини, чи ігнорувати, щоб не дати маніпулювати собою?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я тоді сідала на підлогу (бо бабусі, коли збирались обі, то все хотіли поводити) і пропонувала тримаючись за мене ходити довкола.
варіантів є багато, а не 2 - мама водить за руки і мама відштовхує дитину
можна знайти різні ігри, коли будуть і мама, і дитина спокійні і підтримка і сліз/істерик не буде

то власне мотив до водіння багатьма мамами дітей за руки - бо холодно, брудно, плитка, жуки, асфальт, і т.д. і т.п

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Здається...Я водила дитину за руку. Не цілими днями, звичайно, (та й не думаю, що хтось водив чи збирається водити весь день), але бувало... Дитина пішла рівно в 10 міс. Пізно?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

про що і йдеться.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я не впевнена, що дитина сама може хотіти ходити самостійно, якщо вона фізично на це неспроможна. В дітей є добре розвинутий інстинкт самозбереження, який не дозволить це зробити. А інстинкт пізнання стимулює до фізичного розвитку. Тому дитина потребує не ходіння за ручки з батьками, а багатократного повторення вправ встати попри пору, зробити крок, сісти, поповзти, знову встати пори опору, зробити крок вже самостійно, знову сісти і т.д. Мама не стоїть осторонь дитини, вона її підбадьорює, хвалить, якщо щось виходить, і створює умови для розвитку. Або, що краще, просто не заважає природному перебігу. Якщо мама дуже-дуже хоче, щоб дитина швидше пішла сама, можна якийсь тренажер зробити. Прикладом, поставити стільчики через кожні півметру. Дитина, якщо сама цього захоче (!), зможе зробити крок-два самостійно. А мама створила сприятливі умови, а не тягнула дитину, яка фізично не дозріла до цього.

Так як я вважаю, що природа краще продумала, коли конкретній дитині треба навчитись сідати, повзти та ходити, тому категорично забороняла бабусям і насильно садити дитину, і водити її за ручки. Аліса зробила самостійний перший крок у 1 рік та 1 день. Що поганого в тому, що я її насильно не водила за ручки з 8 і вона через це не пішла у 10? Нічого. Чим вона гірше за тих діток, кого водили і хто пішов у 10? Нічим.

Додам, що перший крок на вулиці Аліса зробила у віці 1 рік та 3 місяці. При цьому по квартирі вона вже швиденько топала, майже не шпорталась і не падала. Вона просто не знала, що по вулиці можна ходити пішки, тому що я їй цього не показала. І тому сиділа собі у возику з бабусями або у мене в слінгу. При тому я її не обмежувала в ходінні по квартирі, по кафе та по торговим центрам. Цілком реально, що максимум у 1,4 вона б сама стала вимагати ходіння по вулиці. А якби цей період припав на теплі місяці, я би взагалі не парилась, а кожен день випускала її повзати і вчитись ходити попри лавочки, дерева, стіни і бордюри. Так що, повторюсь, дитина сама не може знати, що вона хоче ходити за ручку, якщо хтось з батьків перший їй цього не покаже. І тому мені здається, що це батьки, а не дитина, хочуть ходити за нею за ручку. Знову ж таки, це стосується теми "як важко бути мамою". Не так вже й важко, якщо не йти наперекір природі.

А за ручку Аліса тепер ходить для свого задоволення. І нам це подобається.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

З року Яня знає таке слово як "Сам" (не "сама", а саме "сам" і так воно є по нині). Особливо за руку вона не ходила і у ходунках була, але якихось наслідків я не бачила. І ставала вона "сам" тримаючись за сервант і так біля нього собі тупцювала туди-сюди поки не пустила і зробила паро кроків до стільця, біля якого потім довго ходила колами і назад до серванту (от тільки стільчик постійно на крок-два дальше відсувався мамою). Самостійно ходити і бігати почала у рік і два місяці (так щоб не падати і абсолютно не потребувати опори). А коли вже дуже просилася на руки від втоми то я просто не могла відмовити, а за руцю любить і зараз ходити, але то вже радше дитині просто приємно.
Основними нашими істериками є:
1) ніц не буде їсти, хоч ти мамо ся застрель. Пробувала чекати на відчуття голоду і дитина дві доби прожила на фрешах і воді. А коли показую нормальну їжу то плач, крик і під одіяло. І так завжди... БУЛО! Тепер я саджаю за стіл усі іграшки які можна відмити і починаю "годувати" їх. Хвалю їх, які вони чемні, що їдять, кажу шо великими виростуть, що у садочок підуть і все у такому напрямку. На дитину почало діяти. Хоч трохи чогось та "за компанію" з*їдає.
2) істерика на тему "купи слона". Все що є у інших дітей вже і зараз мусить бути куплене для неї, навіть якщо для цього слід облишити гру, зібрати манелі і почвалати у магазин. Зрозуміло що скуповувати всі іграшки беззмістовно, доводиться довго і тримаючи себе у руках пояснювати дитині що ця річ їй на постійне користування зайва, бо у неї є щось аналогічне (завше хочеться нову машинку, або щось у тому дусі). Дуже допомагає контакт "очі в очі". І зрештою якщо це якась іграшка на майданчику її можна виміняти на щось з нашого і трохи потішитися. Гірше коли якась дитина йде з повітряною кулькою, а в малої на них свій бдзік. Тому навчилася у сумці мати мало не десять штук (різних кольорів), щоб уникати істерик. Щоправда тепер вже просто дістаю з сумки і кажу "як хочеш мати таку як у дівчинки/хлопчика, то надувай" і для серця корисно і я маю спокій.
3) мультики і коп*ютерозалежність. То було шось страшне. Зранку пролуплялися очі і казалося щоб включити мультик, з його назвою і переповіддю сюжету. Троха часу ми навіть під мультики снідали (бо інакше було ніяк). Потім я вирішила то все діло обмежити. Мультики? Добре, але глянь на годинник коли ця стрілочка буде тут то комп змучиться і захоче відпочивати. А якщо комп змучиться і ми не дамо йому відпочити то він зламається і мультиків не буде НІКОЛИ (!) Домовилися? Ок. То дитина іноді сама прибігає і просить комп поставити відпочивати. Але ми того довго йшли і годинами про то говорили.
4) і те чого я ще не подолала це істерики на тему походів у Аквапарк і Вулик. Маю надію, що почнеться садочок і такої критичної щоденної потреби у цих закладах не буде. Бо подекуди дійсно складно пояснити чому ми не можемо туди піти. Дитина просто відмовляється розуміти. Тому у певні дні у Аквапарку у нас почали плавати рибки та акули, а діткам з ними плавати не можна. А ось з Вуликом складніше... хоч і бджілки прилітають і іграшки нові приносять і просто ремонти і іноді зачинено і т.д. Яна просить іти дивитися, аби перевірити чи дійсно там все так як мама розповідає. Тому я ще у стадії вигадування якоїсь розповіді, або альтернативи.