Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Кожна мама має тонко-тонесенько відчувати свою дитину. Але і дитина, і чуття у кожного різне, тому щось радити комусь або приміряти якісь теорії на себе не маю відваги. Також кожна мама має зробити свої помилки у вихованні своєї дитини. Ну бо не вірю, що хтось з нас десь колись не поступив так, про що потім шкодував або поступив би по іншому за інших обставин. Не виходить кожного разу довго пояснювати, а скажеш: ні, не можна, і рука часом свербить по попі дати, і безпідставні нюні не завжи хочеться втішати. Зрештою, і ти маєш свій настрій, і маєш тата, і маєш роботу, і маєш купу проблєм. Головне, не переборщувати з тим чи іншим. А рамки дозволеності і недозволеності у кожного свої. І всі ми хочемо виховати щасливих і гармонійно розвинутих дітей.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? О!!! Згадала, як були випадки зі старшим сином. Було йому 3.5 роки, але він був досить серьозною дитиною, рано почав розмірковувати/говорити/аналізувати, тобто, спілкуватись з ним можна було, як з дорослим... Але дитина, все ж таки. Так от, сталось в нас невеличке ЧП, і мені терміново потрібно було поїхати з ним в центр. Часу мало, а малий бавився вішаком для одягу - прив'язав мотузку до нього, накрутив там щось ( вішак такий, як на сукню/сорочку в шафу). Я вже вдягнула сина, а він вперся - треба ще той вішак на нього "вдягнути", тобто, повісити на тій мотузці на шию Часу нема, пояснення не діть, довелось вийти з дитиною, на шиї якої бовтався той величезний вішак на мотузці Дорогою спокійно пояснила, що не дуже це гарно, що люди так не ходять, тому малий спокійно вже зняв його. А якби вдома не дозволила, скоріш за все, всю дорогу була б істерика. Те саме, коли весною він не хотів знімати зимову шапку - поки не вийшли майже в футболці і зимовій шапці, поки не стало так спекотно - до того істерив вдома, щоб вдягали. А от в молодшого істерик стосовно одягу взагалі не було ніколи, йому навіть пообався процес вдягання. Хіба зараз хоче вибирати собі одяг, якій йому подобається. Іноді дуже кумедно виглядає
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? я кажу - бери, але нести будеш сам несе мені шкода?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а я так кажу, у випадку, коли бачу, що малий впав, але не сильно вдарився, чи трошки дряпнувся, але вже починає кривитися. Звичайно, якшо щось серйозніше, то і пожаліти можна, і поцілувати, і пригорнути. В мене є знайома, сину 6 років, то він сам за себе постояти не може перед ровесниками (та навіть меншими дітьми), з будь-якого приводу біжить до мами. Характер-характером, але і виховання тут грає не останню роль. Був випадок, коли малий вдарився до стола головою, але поки мама не підбігла і не почала вицільовувати його голову, все було нормально, ніяких плачів-істерик, зате після... То для чого (і від чого) в такому випадку заспокоювати дитину? Не думаю, що з таких дітей виростають як тут писали "справжні мужчини", бо дитина змалечку привикає, що за будь-якої подряпинки/невдачі мама завжди поруч, пожаліє, поплаче за компанію. Але дитина-то стає дорослішою, мама не завжди буде поруч. І не кажіть, що така дитина в один прекрасний день прокинеться, і стане зовсім іншою. У всьому має бути певна межа.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ми говоримо про різні речі я коли бачу царапину, то просто кажу - нічого страшного, треба бути обережним просто ота настанова - не плач, ти ж мужик - для малої дитини (власне до років 6-7 десь) просто пусті слова
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Якщо точніше, то я кажу: не плач, ти ж великий хлопчик. Не думаю, що то просто пусті слова, бо все-таки діє, відразу переключається увага на щось інше. А останнім часом вже і не реагує на такі дрібниці.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені здається, що як раз справжній мужик може собі дозволити плакати. Але щоб виховати хлопця справжнім чоловіком потрібне відповідне виховання і приклад дорослого.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Мені теж здається, що справжній мужчина -це не той, який буде мати глибоко заховані комплекси (показувати ж не можна, мама казала, шо я мужик!), буде сумніватись в собі (якщо мама не завжди підтримує, то дитина шукає проблему в собі, виростає з заниженою самооцінкою). Справжній мужчина передусім впевнений в собі. А таким він виросте тільки якщо буде відчувати кожну хвилину, що його люблять таким, яким він є і що якщо треба, то мама завжди поряд, вона підтримає. Не про сюсюкання мова. А просто ота фраза "не плач, ти ж мужик" означає "не знаю, чого ти плачеш і краще тобі цього не робити, бо я знати і не хочу", ІМНО.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? У 8-9 також. У такому віці вони мріють бути підлітками, а не чоловіками. Не знаю, скільки вашому, але в певному моменті можете почути, що "не хочу бути великим, мені добре маленьким". Не треба казати дитині "не плач". Плакати можна і треба, але на то має бути причина. Я питаю в свого, чи знає, чого плаче. Знає - розказує й ми разом вирішуємо проблему чи говоримо про неї. Не знає - сам розуміє, що плач не має сенсу й припиняє.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ооо, в нас теж таке було з тим бранням ) було їй років 5 отже їдемо до Львова від бабусі -починає пакувати торби ну все підряд якісь журнали, біблії, одяг і головне шо то навіть не її а бабусине. Переполовинили... приїхали до Львова. Не встигла роздітись вже витягає кульки, рюкзаки і пакує то шо буде брати до бабусі а головне що поїдемо невідомо коли..... я якийсь час то терпіла потім теж кажу неси сама. шото було...... ну значить зібрала цілий великий рюкзак, ми вийшли на зупинку і вона вирішила нагнутись ...от він її переважив і потягнув до землі. Гепнулась в саму калюжу, в салатовій куртці, вся мокра і брудна ) але головне шо й встати не може... з хвилину я дала їй можливість поборсатись, далі зняла торбу з плечей і з того часу почало попускати ).
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та простіше згодитись і дати право вибору, ніж переконувати в чомусь дитина дуже правильні робить висновки потім і домолятись можна спокійно бо поки не спробує - не буде знати сашка колись так з габаритними іграшками їздив на доставку (мені треба було) а в мене руки зайняті (сумки і тд) і нічо, поносив, постогнав шо тяжко тепер якшо бере, то малееееееееньку машинку
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? До моєї Софії так не доходить-їй важко,то запросто залишає їграшку будь-де і їде собі дальше,перед тим ше добряче пониє,а потім ше опісля,тому про те шо брати-не брати на прогулянку вирішую в основному я,вона вже і звикла,бо перепитує чи можна взяти те чи інше і не сперечається.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? О, а я маю через чоловіка халепу. Пару разів поводив малого по хаті за ручку, а я не встежила... Тепер маю "концерти", бо малий сам ходити не хоче, хоче за ручку... Він вже і сам може, але побоюється, і тому до мене, за руку хапати, повзе чи топає обережно. Я пробую не дати, забавити, пояснити - хватає на 5 хв, а далі тягне за руку і істерика( І що то робити тепер?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? в вашому віці дитина хоче підтримки і допомоги, тому нічого дивного в тому нема. Коли поруч рідна людина яка допоможе - безпечніше і легше, тому й просить. А вам залежить в тому аби дитина ходила тільки сама? Це просто якось дико звучить: дитина хоче навчитися ходити йде до мами по допомогу, а мама відштовхує дитину. Я не розумію ваших мотивів...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так, я зара не можу згинатися, потягнула сильно спину пару днів тому. Мої мотиви - щоб дитина вчилась ходити сама і падати сама, а не гонила за ручку і летіла головою вперед при тому, бо страхують. Ну і про спину писала, найближчі кілька тижнів нагинатис мені дуже тяжко... Та і зрештою іншу роботу ніхто не відміняв, а дитина вже не хоче бавитися сама, а тільки за ручку, і врезультаті ми так і ходимо по колу годинами. А їсти то треба зробити, а трохи прибрати. А чоловік на роботі, я сама вдома.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? підтримка і допомога і водіння постійне за ручки - то дві великі різниці
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? От якраз уся справа у тому "ЯКЩО ТРЕБА". Якщо дитина легенько вдарилася, то треба бігти з криками до дитини: ой ти мій бідний, ой дай я тебе пожалію, ой як ти сильно вдарився? Це все залежить як ту фразу сказати і в якій ситуації. Звичайно, якщо дитина впала і сильно розгаратала собі коліно/руку/голову, то ця фраза, можливо, і буде мати таке значення. Про що власне і мова. Можливо, трохи згодом, років у 5-7. Зараз він аж розквітає від того, що його називають дорослим, що може допомагати татові чи мамі по дому.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну взагалі-то ніхто не пише про мінімальне падіння чи удар незначний мова зовсім про інше
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? так, але коли дитина лише вчиться ходити, вона має розуміти що поряд підтримка і допомога яка їй так необхідна. Ситуація 1: ви вчите дитину плавати - кинули посеред озера а самі сіли на березі і спостерігаєте. Навчиться плавати? Ситуація 2: вчите дитину їздити на ровері: впустили зашвидко - дитина паде і більше не хоче + травма. Задовго тримали/підтримували - звикне і сама так і не навчиться. Треба відчувати, бо це справді ДВІ ВЕЛИКІ РІЗНИЦІ Це звичайно вагома причина, але маленька дитина того не зрозуміє. Співчуваю вам.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? вчаться ходити спочатку вздовж забора. потім помалу відпускаються. не бачу аналогій до плавання. а якшо отак *допомагати*, то будуть і падіння і тривале звикання до відчуття рівноваги. а ше якшо у взутті з твердою підошвою і задниками - радості мало не водила свою дитину за руки, сам вчився ходити і пішов після року. але проблем з підтримкою не має ІМНО власне то сірзівський підхід =- помогти сидіти/ходити. саме він мені не дуже імпонує бо сидіння і ходіння - то природні стани людини. і навчання ним - етап становленння людини загалом, в який не варто втручатись а плавання і їзда на велосипеді - то забава, захоплення, хоббі.
