Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та я ж не заперечую любові до дитини. Я також свою люблю, навіть дуже, і звичайно оберігаю від небезпеки, від травм, від певних дій старших діток. Але навіть якщо вона плаче через те що коліно вдарила, я ніколи на цьому увагу не зосереджую, ну вдарилась, ні заживе, ну не страшно. Звичайно що пожалію, як вже плаче, але при цьому кіпішу не піднімаю і дитина спокійно на це все реагує відповідно. звичайно ситуації бувають різні, і діти різні і по різному реагують на середовище оточуюче, але як тоді Ромчик з дітками бавиться? Діти ж не завди перепрошують перед тим як підійти погратись чи доторкнутись до нього? а мені видається що такі вистави влаштовують ті діти які мають вдячних глядачів і слухачів. Бо наодинці я щось не зустрічала щоб діти самі до себе істерили. Зато вони це професійно роблять коли хтось біля них є з рідних та близьких.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? та й я не роблю, просто поглажу, ну цьомну і все, він далі біжить...Та й не бачила якщо чесно щоб якась мамаша робила кіпіш з того... В нас з тим зараз якраз і проблема, різка зміна в поведінці з ровесниками. Він їх остерігається. Наприклад: лізе на гірку сам і зїжджає з неї без проблем, поки нема нікого з діток, якщо хтось ще починає бавитись на гірці, він звідти втікає... далі, гасає по вулиці на машині як навіжений, якщо хтось починає їздити біля нього з хлопців, то воліє просто сидіти на машині і спостерігати, участі в спільній грі не бере... попри то все тягнеться до них і йому хочеться бути з ними, але водночас боїться щоб хтось не зачепив його. Таких проблем з старшими на рік-два-три-чотири роки дітками немає. Не боїться, не втікає, нормально бавиться. До слова, боїться голосних звуків, ігор на батарейках, навіть заводну божу корівку, машинку яка стриже, гітару іграшкову яка голосно репетує... я можу то змінити хіба підтримуючи і будучи поруч. ---------- Додано в 20:38 ---------- Попередній допис був написаний в 20:37 ---------- Наша бабуся вже взагалі як гуляє з ним старається до дітей не йти, щоб не провокувати криків. Я то розумію що то не вихід, та й він рветься, тож мусять терпіти нашу сирену час від часу.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? кхм, якби ти бачила як я реагую на збиті коліна навіть на розквашений ніс в мене тактика така - я жалію, цілую, обіймаю, але говорю - треба бути обережним, бігати акуратно, ранка не страшна (попредньо перевірю звичайно), тому поплач і йди далі бавитись я про взагалі плач говорю, не лише впав/вдарився деколи шось не виходить, дитина втомлена, змучена бавленням, починається каприз/істерика; голодна/душно/погода не така то все дискомфорт а як вона пояснить шо її мучить? поки мале отаке - деколи ніяк тоді плаче, і якшо шикати і не давати виходу емоції/переживанню, то воно всьо перейде в невроз в сірзів якраз про всякі істерики добре написано
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? так, але це всеодно теорія і як кожну теорію її треба фільтрувати для свого конкретного випадку, хоч загалом мені їх теорії подобаються, бо от з цим згідна щодо кожного випадку
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну не зовсім в людей 8 дітей, якби хтось питався і я помітила шо сашка швидше заспокоюється, коли його НЕ просити не плакати
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Чому не вихід? Як раз вихід. Для цього віку. Це аналогічно, як мама в певних випадках щоб не допустити істерику, відволікає увагу. Звичайно, в 10 років - це не метод , а в Вашому віці, нормально, ІМХО.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? І в мене так з старшим було, ніколи переполохано не бігла. Він тепер, як впаде, то каже: "ні, я не дуже вдарився". Ну, а коли бачу, що сильно вдарився, то, звичайно пожалію. Коли був маленький, то якщо взяв, щось заборонене чи чуже, яке треба було віддавати, то без проблем віддавав, або в крайньому випадку легко було замінити чимсь іншим. Молодший спочатку влаштовував істерики: дай йому телефон і все. Я кілька разів істерики пропустила крізь вуха. Він зробив правильні висновки: не допомагає і поки проблем нема. А я бачила: дівчинка впала, але розплакалась лише після того, коли мама з "воплями" прибігла. Частенько з ними гуляємо і так завжди. Крім того, як хоче самокат чи коляску, то про це чує весь район і мама біжить додому, бо дитина хоче ВЖЕ ---------- Додано в 22:43 ---------- Попередній допис був написаний в 22:42 ---------- Дуже помічне
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? чуть поясню... Буває що мала плаче, щось там дійсно сталось, вона не просто кричить а реально плаче, сльози-соплі, схлипування. І якщо навіть заспокоюється то ще довго потім може схлипувати. То одне, і в таких випадках я пожалію, поцілую, поглажу і т.д. одним словом заспокою дитину . Але таке в нас трапляється ну дууууже рідко. Ну востаннє в нас таке було на пасху. Але якщо розглядати в моєї малої власне початок істерики - то це не сльози, не плач, а просто вимагаючий крик, вереск, вигинання, неслухняність, перестає реагувати на слова, прохання, вмовляння. І я знаю що в нашому випадку це просто вимога отримати щось ( істерики в нас починаються виключно по цьому приводу) ну і припиняються вони на корню, щоб не повадно було. В нас немає істерик з приводу інших діточок, голоду, спраги, поганої погоди чи настрою. Дитина абсолютно безпроблемна в цьому плані. Є лише через певні її бажання які з певних причин не можуть бути задоволені. Ну і зрештою, в кожної дитини є індивідуальні особливості. і методи впливу на неї. В нас вони отакі.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Так в тому то і справа, що майбутній А поки що дитина, яка різниця - болить однаково, що хлопчика, що дівчинку. Навпаки, неможна в цьом наголошувати - не плач, ти ж мужчина, а то він виросте якійсь ображений на жінок Повірте, потім всеееее змінюється, пояснювати хлопчику, що він мужчина не потрібно, він і так це все знає. Хіба вчити чоловічим вчинкам.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну, може мамам хлопчиків видніше Моєму брату в дитинстві завжди казали що треба бути сильним, мужнім, сміливим, вміти перетерпіти коли боляче, вміти себе захистити, не бігти до мами жалітись а вірішувати непорозуміння з друзями самостійно і т.д. Ображений на жінок не виріс. А мала колись одноклассника, він від проколу пальця на аналіз крові в обморок падав, проте був мамою зацілований, засюсюканий, і взагалі не хлопець а нюня якась був. Зрештою, все добре в міру. Я за те щоб з маленької царапини не робити вигляд що там рвана рана. Щоб маленькому капризу не давати розійтись на шалену істерику. Щоб дитина знала що в разі чогось серйозного мама завжди поряд, і втой же час щоб дитина з мухи щоразу не робила слона коли їй то забажається.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? З тим згідна, хоч для дівчаток це теж непогано, а от цого щось не дуже розумію...для чого?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? ну напевно для того щоб коли подорослішав не ревів через те що палець защемив наприклад. Я не знаю як дитина віднесеться до того що наприклад до 7 років йому дозволяли плакати досхочу, а потім скажуть ти вже мужчина - не плач. Я собі уявляю що це має з дитинства потрошки прививатись. Ну а може я дурниці кажу, і суджу по своїй дитині, яка сам по собі незначний біль терпить і виду навіть не подає. В дитинстві навіть переживала чи вона взагалі біль відчуває, бо стільки разів було як мала вдарялась і ніякої реакції. І тому мені незвично і якось дивно чого через ледь здерту шкіру кричати так ніи ногу відірвало.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ні, вони до того самі доходять якось якщо, звичайно, нормальне середовище навколо, без гіперопіки, коли є друзі, а не тільки бабці ( на хлопців дуже великий вплив мають стосунки з друзями, ніхто з нюнєю дружити не буде...) Якось так...Тому, на мо думку, хлопцям їх "мужність" краще прививати вчинками, мені здається, що це важливіще, вони можуть до цього самі не дорости, особливо, якщо не мають прикладу.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? О! В мене такі ж сумніви деколи виникають... один раз порізав пальчик ТАК кров юшила.... Я власне того моменту, як порізав не бачила, а побачила лише тоді коли зауважила, що малий ходить в коридорі і щось там за ним капає. Як побачила що в нього всі ручки в крові, все до чого він торкався в крові, личко, ротик, вся кофтинка... то в мене чуть "атак серця" не стався... я звичайно не верещала і не причитала, бо малий не плакав і навіть не показував вигляду що щось болить і щось не так. Я його одразу ж розділа, помила, щоб визначити звідки кров. вияснила, що палець порвзав... покапала перекись, кров не припиняється, приклала бинтик, малий руку вириває і рветься бавитись. Мусіла пластирем бактерицидним заклеювати. Ранка була невелича, але глибоченька і він весь час тою рукою, то в рот, то за все хапає, тому кров немогла звернутись і присохнути. Як заклеїла пальчик і стала відмивати кровіщу (кімната виглядала, як в фільмах жахів.... кругом покапано кров"ю, всі ручки в шафі, комоді і т.д. в крові, наша постіль по периметру в кровавих плямах....) я ще такого не бачила! Сама в шоці, а малому не показую, щоб своєю поведінкою дитину не настрашити. Відмила все... схопила його на руки ношу..... циці пропоную... (нічого з собою зробити не можу), а він виривається і не розуміє, що то мама вчепилась коли він собі гарно так бавиться. Спочатку переживала за той пальчик, а потім стала переживати, що може він болю не вічуває... але ж були випадки, що впаде чи чимось прищепить ті рученята і плаче.... Тай заспокоїлась. Просто був сам, порізався, не так сильно боліло, відволікся на щось цікавіше, ніхто з боку на істерив з приводу його рани (добре що самі з ним були) то він і не зрозумів що сталося. Але мені реально було не пособі, як то все побачила...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Не хочеться цитувати дописи, тому просто напишу кілька думок. Дуже важливо називати дитячі емоції. Якщо називати, тоді дитина швидше заспокоїться, як тут і писали вище. Іноді лише того їм і бракує: щоби мама-тато прийняли їхні емоції, назвали й не заперечували та не переконували в тому, що тих емоцій нема. Дуже люблю одну книжку, завдяки якій навчилася, як краще порозумітися із Дарком, який власне на слова дуже реагує. Там прикладовим є один діялог: - чого ти плачеш? - іграшка зламалася. - ну, то нічого, іншу купимо (можна й інші варіянти, які першими спадають на думку) А насправді дитина потребує іншого. Я власне то навчилася робити з Дарком і в нас істерики майже зникли. Найкращою є відповідь на зразок: тобі сумно, бо зламалася іграшка? І далі дати дитині говорити самій. Хоча навчитися не вирішувати проблему, а називати її, досить важко. Ще дуже типовим є: "палець порізав? ну, та нічого, воно вже не болить", а дитині треба навпаки назвати відчуття болю. Мені подобається, як тут дітям кажуть оцінити біль за шкалою від одного до десяти. Дуже класно діє також. І трагедій нема, бо дитина бачить, що мамі-татові важливо, що дитина переживає. Щодо вирощування "мужика", то я особисто проти накладання на дитину тягарів, яких вона не знає. Що значить "ти мужик" для дитини? Нічого! Як на мене, хлопець, чоловік має право на емоції, і на сльози також. І якщо хлопчикові в дитячому віці не казати, що "він мужик", то це не значить, що він автоматично тим "мужиком" не стане. Стане, тому хлопчикові можна, а навіть дозволити бути просто дитиною, не накладаючи на дитячу голову дорослих стереотипів. Ну, а реакція на кров у кожного індивідуальна. Є чоловіки, з якими не пацькалися-цяцькалися, які є дуже сильними й мужніми, а вигляду крові не можуть витримати.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? +100! Якщо я Юлі скажу "то нічого, заживе", вона може тільки сильніше розплакатись, не від болю вже, а від образи, що її не розуміють, що мама хоче відмахнутись від неї і не пробує себе поставити на її місце. Вона хоче почути, що я розумію її біль, що вона не просто так плаче, що це дійсно неприємно. І все, проблема вичерпана. Хоча рівень "плаксивості" від травм залежить від зайнятості дитини. Якщо ми самі вдома і якась травма, то ше довго ходить і розглядає свої "буби", показує Лесі. А якщо ми надворі, вона бігає з подружками, з розгону падає - я собі вже думаю, шо певно встане вся в крові (асфальт, як не як), а вона встає, може чуть плакне, я подивлюсь чи все нормально (синяк тільки) і біжить далі бавитись. Але потім вдома (де нема подружок) знову то все розглядає і любить слухати, яка вона бідна вся побита (я то все на жарт переводжу, шоб не дуже себе жаліла, бо це тільки нагнітає сумний настрій) - коротче я собі вже знаю, шо на мою дитину добре діє, але всі діти різні
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? і що? це не причина вважати усе, що вони написали ідеалом для втілення. Моя особиста думка. Моя цьоця має 9!!!! дітей. Ідеальнішої сім'ї я направду в житті не зустрічала. Усім своїм дітям температуру збиває холодними укладами, а її рідна сестра має одну дитину і та дитина (вихована абсолютно не інакше) при 38,5 дає вже судоми. Це підтверджує тільки один факт! Кожна дитина особистість і має свій темперамент, свій характер, потребує того і того, а не бо по тій-то теорії воно так-то. Це я до того, що в кожному життєвому випадку слід лікувати не хворобу, а хворого, і підхід до ВСІХ-ВСІХ-ВСІХ дітей жодна теорія не охопить, бо це всього-на-всього теорія. Сірзів я читала ще вагітною, після них ще хіба читала життя без підгузників. Все решта все дивлюсь по своїй дитині і вчусь разом з нею інтуїтивно впізнавати потрібний їй і до неї підхід. Моїй Софії було 9 місяців чи десь так приблизно і я сперечалась з Занудою на рахунок "дати кляпса". Так от, моя думка кардинально з ростом Со помінялась. І я не можу сказати, що я даю їй просто так верещати, бо вона взагалі нічого не хоче на себе абсолютно безпричинно одягати/взувати... а в неділю перед виходом до церкви, то навіть мого спокійного як удав і свого абажаючого її тата довела так, що я собі і не уявляла, що він їй колись дасть того "кляпса". І ніхто мене не переконає, що всі стерики мають якесь "підгрунтя чи причину для усування", бо є такий вік дитини, коли вона випробовує свою силу і владу, так би мовити. Софія сама заспокоїтись, коли до неї"приступає не буду одягатись" не вміє і її відволікти може "кляпса" або зимна вода. Всі решта "плаче" питаю чому, часом, бо впала, або бо хоче спати, але ж ти мені зараз скажеш (то я до наторелли) не клади, а вона може ж і не хотіти лягати спати і хотіти в той же час спати, то як бути? не класти? і то саме з цицькуванням будь-де і коли - я це не вважаю нормальним і гарним. Природно це до року - півтора, далі це має мати своє виховання теж. Звичайно, кожен вирішує для себе, але мені особисто не цілком подобається 3-річна дитина, котра стоїть в Щекспірі коло мами і мама вивалила в прямому розумінні вивалила свою цицьку дитині в писк, так аби всім показать. Шо показати??? кому? і не вважаю дикістю те, що їй зробили зауваження. Можна було вийти і дати цицьку, а не робити цирк і посміховище по центру зали в ресторані. Чи як? Мені не подобається так і так і це наші правила. ВСЕДОЗВОЛЕНІСТЬ породжує розбещеність. А виховувати дитину треба і в розумінні, що не все бажане вона може отримати теж, і це ж треба змалку. От правильно абсолютно сказано але разом з тим дозволяти істеризуватись теж не можна, бо теж перейде в невроз, отак і вважаю тому, що набагато корисніше мені особисто почитати чийсь живий досвід, наприклад твій, бо я знаю тебе і твою дитину чи Лілін, хоч вживу не знайома, чи запитати свою товаришку.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? дял мене мала дитина не рік-півтора. а довше (чогось) ну не можу шоразу випраляти всіх - саша, ти вже великий!!! при тому шо він сам каже - нє, я менький він ше відчуває себе маленьким у нас з вами різностатеві діти (я про богданку і ніколь). дівчатка швидше в тому плані дорослішають і жіночі істерики *на вимогу* У ДЕЯКИХ проявляються вже в *нєжном возрастє* по малому ж бачу, який то плач. і реагую відповідно і на всякі падіння в мене різна реакція, то вже на рівні інтуїції є градація репету/крику. коли можна навіть не вставати з лавки в парку)) а просто словами заспокоїти, а коли треба тихенько підійти (не бігти) і перевірити чи голова ше тримається та і на загал я завжди кажу - всі діти різні. я пишу про свій досвід і про те, як я роблю зі своєю дитиною. хоча є деякі нюанси, які варто використати більшості мам. тут маю на увазі тих, шо бачу з вікна деколи. котрі лупажать дитинча, бо воно цілий день по базарі за мамашою ходить, змучилось і нудить. а його по плечах б*ють і кричать ЗАТКНИСЬ!!!
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? о то ти добре сказала і ти ж зрозумій мене - в мене нема такого, шо я хочу одягнути те і те, я ж їй пропоную, не хоче, я її питаю, Софійка, шо будем одягати, і коли починається втікання по хаті, бо вона піде голенька, а я спішу на якусь зустріч, то я в носі мала, шо моя дитина, котра рано отримала на вимогу свою цицьку, потім 15 чи 20 хв мультику маші чи феї чи мікімауса, з котрою я вже встигла шось помалювати і разом шось зварити, має в носі мої потреби. таке я присікаю, бо може бути тільки гірше, якщо не звертати увагу хоча я теж вважаю, що вона ще мала, попри теж маю думку, що характер формується вже і потакати у всьому - користі не буде ---------- Додано в 09:12 ---------- Попередній допис був написаний в 09:06 ---------- тобто якщо вона починає нити, бо втомилась йти, а ми не маєм з собою кишені/велосипедика/візка/тата то я беру на руки, але моя дитина і дитина Ніколь - то різні вагові категорії, тому знову ж таки,от моя кума не може носити свою 1,7 дитину, тільки на короткі дистанції, у неї було не мало операцій і це негативно впливає на стан її здоров'я, вона довго його носила, тепер більше возить, бо так, це ще мала дитина, тому нормально, що не хоче кілометри ходити, я не все хочу. Все з дитячими істериками є відносним поняттям. Корисно послухати-почитати, а дійсно по факту приглядатись до своєї дитини і на рівні відчуття реагувати так, щоб плач не переростав в істерику. ---------- Додано в 09:59 ---------- Попередній допис був написаний в 09:12 ---------- а ще можу розказати історію п'ятниці, бо я не сподівалась такої поведінки від Софії Ми були в магазині, приїхали з дому на Смаль- Стоцького ровером, по розгромленій Коновальця, все як хотіла Софія. По дорозі всі гойдалки були зайняті, на Алтайських, в кінці Героїв Упа... то шо я зроблю, зжену дітей?, Софія нетерпляча, чекає 4 хв і пішли далі. В магазині я мала трохи справ, няня ще була у відпустці, відповідно дитина зі мною. В нашому магазині є для Софії ціла коробка - помалювати, забавки, я завжди маю з собою чудо-наклейки. Не встигала додому на обід, то пішла з Со в Алямінут, взяла їй дитячу картопельку (в них є дитяче меню) - таку з оченятами, ротиком, носиком, вибирала Софія (там є кілька дитячих варіантів меню). Софія поколупала - і відсунула. Все. Я їй кажу, не хочеш - не їж. Почала нити. Так, жара, так, вже може втомилась в магазині за півгодини, хоча навряд!!!! це просто вже такий характер. Почала думати шо ж то вона хоче, о, на качельки. Я кажу, добре, трішки з'їж бульбочки і підемо, ні - то не підемо, бо то твоя третя примха, ти сама захотіла їсти і ти хотіла бульки, я все зробила як ти хотіла, тепер мама хоче, що ти трошечки зїла, тоді забираємо велосипедик і йдемо. І тут почався крик на весь Алямінут, "ХОЧУУУУУУУУУУУУУУ". Взяла на руки, викликала таксі, поїхала додому, лишила велосипед в магазині, прийшла додому, думала вона спати хоче, дала цицьку, посмоктала і сіла. "НА КАЧЕЛЬКИИИИИИИИИИИИИИИИ" "ХОЦЄЄЄЄЄЄЄЄЄ"..... перша дня, пік, я її лишила в спокої, взагалі перестала реагувати і вона само-заспокоїлась через хвилин 15-20. Жаліти в такому випадку для Софії то нема гіршого, говорити - вона не чує. І будь мудрий. Сподіваюсь, переросте, хоча, по багатьох ситуаціях бачу, що моя дитина дуже вимоглива до своїх бажань, що не є злим, але на разі не все так добре.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? абсолютно нормально) пройде мені в тому плані легше) я беру, шо надумала і вдягаю. але і за сашкою треба поповзати по хаті колись штани вдягались (у вашому віці, до речі) тільки догори ногами. сашу затискала колінами вниз головою і натягувала труси/легінси/штани, бо він не хотів одягати їх а оскільки вверх ногами не дуже зручно то за парканадцять разів перестав ті приколи видавати
