Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я ще бачу, що дуже багато залежить від мого і дитини настрою. Бо часом спокійно внятно довго пояснюю, що квіточок болить, як по них ходити, а Юн гірко плаче. А, буває, я не в дусі, і гавкну: ну ж прошу, не ходи, бо шкода тої краси, а та регоче і далі товчеться тими бідними квітами. Або на днях, прийшла і босі ноги в білих босоніжках в чорному смердючому болоті. Дівчатка великі його перескакували, а їй не вдалося. Стала на порозі, пауза і давай в захльоб сміятися. І я собі з нею.
Тобто за звичай я зі всіх сил стараюся на її вимоги реагувати спокійно, пояснювати і не кричати, бо знаю, що скоро воно таки мине... Але часом, як дуже нечемна, можу за руку заволокти до хати без пояснень. Ну і нова наша фішка: не плач, поясни нормально, бо я через плач не розумію, що ти хочеш мені сказати. Перестає, заспокоюється, каже, що хотіла, а далі вже легше.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А в нас прікол з тими плачами. Загалом істерик як таких, в нас немає і не було. Але от розплачеться по якійсь причині, а потім вже забуває про причину а плаче бо очка мокрі. Йде до мене, заливається... "Гья моооо" - глазки мокрі... вже повитираю. Ніби вже йде бавитись, потім знов згадує що були мокрі і знов в сльози )))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Наші тепер вже традиційні сльози:
- "Я не хочу в тому ходити! Одягни мені то-то!" - і яка різниця, що зараз літо і в чоботах не тре ходити
- "Я не маю чим бавитись!" - і дарма, що в хаті нема де кроку ступити, не натикнувшись на її іграшки;
- "Юстя, то моє!" - ну то наше тепер вже звичне, відколи Юстя почала цікавитись іграшками.

Таких причин на день -надцять Мою веселу і безтурботну дитину хтось підмінив :shutup:

Але найбільша біда - мити голову - ні, розчесати волосся - ні, зачесатись/заплести якісь косички/хвостики - ні. В результаті сама не знаю, мо то її просто підстригти... Після миття голови - плачі півгодини-годину, довге схлипування, аж тілом всім трясеться :confused:

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я як згадаю так вздрогну, в нас був такий прикол, дитина покакала на горщик, я пішла виливати це в туалет, вже якраз перевернула і тут починається, що вона хотіла на свій "продукт" подивитися і починалася така істерика шо мама дарагая. І так було дуже довго. З часом я звикла , що перед тим як винести це в туалет , треба ознайомити власницю із її фекаліями. Дякувати Богу це вже позаду.

100%

Ну і в нас так, тобто істерики як такі ще десь мають місце, але вже не такі часті і не такі гострі як раніше.

І моя дитина раніше щось схоже говорила, виплачеться, а потім каже "Мам а чого я плачу?"

О, і в нас з тим біда, я все чекаю коли то мине, але в нас єдина відмінність вона не плаче , а просто кричить несамовито, жодної сльози немає. Витягую з вани і вже посміхається. Чесатися не любить заплітатися теж, я кажу то ходи в салон підстрижемо тебе , ні, не хоче.

А ще я помітила, що наші істерики розпочинаються десь на весні, і восени зменшуються, зима для нас зовсім не проблемна. Не знаю може то якось пов"язано, з наступанням д/н , можливо тоді якийсь пік ....ну якось так є.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а в нас здається то починається, я деколи фонарію від безпідставних істерик Ромка, ну чесно, сам не знає чого репетує...То шо надалі буде погіршуватись і триватиме до трьох років? Йой...

а Ромкові патли в зуби лізуть, а до голови доторкнутись нізя, волосся рухати нікому не можна, ні гребінцем, ні рукою, ні тим паче ножницями.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

У нас схожа ситуація, али у нас волосся дуже тверде і тому коли стає довгим так і росте торчки тому ми його в перукарню, а там дівчата вже знають нас, голову потримають підстрижуть, правда крику там - мама дорогая, але в дома того крику на пів дня і тут мені ніхто так голову не потримає, а там 5хв крику і мені на місяць спокою, то коли кажу ідем до перукаря він каже - ні, а коли до лікаря каже так

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В мене сьогодні сталося те, чого я завжди боялася. Купували ми з Артемом мінералку в кіоску і він побачив на вітрині паперовий автобус, напевно з цукерками всередині.Ну і причепився з тим автобусом до мене. Я його взяла за руку і спробувала відволікти. А дитина ніяк... Люди добрі, він закатав таку істерику, що я була просто шокована. Чіплявся руками за кіоск, впирався ногами, а ревів як!!! Ледве його насильно звідти відволокла і то вся дорога додому була з плачем....

І що робити? Як реагувати???? Чесно кажучи, той автобус коштував лише 2 грн, але я з собою мала лише здачу 1,60 грн, тому не змогла б купити. А з другого боку - один раз куплю, а потім це буде як правило.....Я розгубилась абсолютно.

П.С. Завжди звертала увагу на таких дітей в магазинах, казала, що невиховані діти, батьки розцяцькали. А тепер маю такого самого....

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

саша мій доооовго з антошки виходив з такими співами
бодай якусь завалящу машинку, але він її хотів
пройшло
не зразу звичайно, але хоч можна домовитись - ми йдемо тільки на гірку/підстригтись/купити сочок, я не буду нічого купувати іншого
через раз помагає
кажу - я тебе розумію, але ти маєш вдома таку ж машинку, прийдемо - будеш бавитись
і йду
а він підниває
раніше вив як бєлуга))) то ше видовище

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Щодо прохань купити - якщо я можу і погоджуюсь купити - то купую, без вмовлянь, ну тіпа як хочеш - давай купим.
Якщо купувати не збираюсь - то не купую взагалі.
Мала може звичайно і розревітись, але що толку. В нас жодного разу не було щоб ми десь довго йшли і постійно плакали і на нас люди обератались. Я свідомо просто її таку ревущу нікуди не веду. Відвожу в сторону від предмету цікавості і просто наказую припинити, замовчати, витерти сльози і поки вона не припинить ми нікуди не йдемо ( ну і мій тон явно не сюсі-пусі, і сумнівів не викликає). Хоче постояти поплакати - прошу дуже. Йти зі мною поруч тільки без сліз.
І в нас взагалі з такими істериками на рівному місці розмова коротка. Може тому їх в нас і немає.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в мене тон тоже не сюсі-пусі
але я не наказую припинити плакати. дитині треба кудись емоцію вилити. задавляти не можна
ну плаче, ну най йде плачучи. мені не заважає. а якшо комусь заважає - най не дивляться
я і на інших дітей дивлюсь, коли плачуть, а мама не реагує, просто спокійно говорить - то зараз сльози перейдуть

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а моя має періоди ну як купиш шось одне... наприклад сумочку, все дивиться на інші сумочки і якись період купувала б лишень сумочки. То ми з нею говорили на ту тему шо як тільки будуть такі заноси я буду її трохи спам"ятовувати )

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

моя Настя теж в плачі впадає інколи.
Нарахунок магазинів - то треба домовлятись "до" по що конкретно ми йдемо, тоді лекше. Якщо щось таки її до плачу доведе і вона бачить, що впринципі мені все одно, то крізь гірки сльози не заспокоїться, поки я не скажу, що все одно люблю її і не посміхнусь "милою" посмішкою, і то буде вішатись, плачучи видавлювати з себе, що дуже мене любить. а як вже все нормально, але сльози ще душать і я кажу, ну досить, і прошу її кудись піти чи щось зробити, то вона так серйозно і зосереджено:"Зараз, мамочка, заспокоюсь, і піду"

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Златик теж таке видає або каже "Мамочка, я трошки поплачу і до тебе прийду" і йде в іншу кімнату

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

правильно. треба ж виплакатись. так не люблю, коли наші баби починають - саша, досить плакати, перестань зараз же

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

угу...ну ти ж майбутній мужчина
пробувала пояснити що то ж дитина...безполєзно...кажуть - я б не терпіла ті нюні. ню-ню.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

правильно, але діти плачуть по ірзних причинах.
Є діти які плачуть від неможливості щось отримати і плачуть від неможливості щось змінити. А Юлька не поступиться ну ніколи напевно, і її плач це не що інше як вимога, і сльозами вона намагається добитись того що хоче. І я не хочу давати їй думати що істерикою вона це добьється. Тому прошу припинити і розмова закінчена.
Бо інакше буде йти, ревіти, думати що ще от пореве і маму дотисне, а не дотисне, і немає чого ревіти бо толку ніякого не буде. То для чого ті нюні дозволяти розпускати?

---------- Додано в 18:14 ---------- Попередній допис був написаний в 18:07 ----------

ну і я в обїщєм то тоже так вважаю.
Скільки разів спостерігала картину хлопчик впав, ногу чуть поцарапав а сльзи відрами, і все обнімають, цілують, жаліють... ка дитина від того всьог ще більше... на публіку...
В нас сльози за розбиті коліна тоді коли вже там дійсно рана і кров валить. А як впаде, трохи поцарапається , то навіть особливої уваги не звераю, ну впала, ну нічого, стряхнула бруд і далі побігла. І я не кидаюсь цілувати колінка бо десь їх обтерла. Не хочеш падати бігай обережніше, а як вже впала - ну то сама винна бо під ноги не дивишся.
Ну і я не ізверг, я тоже пожалію, повитираю сльози, обніму і поцілую, але не тоді коли мала намагається розвести театр одного актора...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я б сказала, що в тому плані всі діти різні і мають різні потреби. Моя Юля просто потребує, щоб її пожаліли - поцілували, поспівчували і т.д. При любому падінні плаче і чекає співчуття, причому ті ранки розглядає по прау раз на день, ділиться зі мною своїми думками на тему швидко гоїться чи не швидко, буде шрам, чи не буде...І я кожного разу мушу поспівчувати, як то недобре і яка вона бідненька. І все, їй того тільки й треба і всі щасливі. А Леся - ото дійсно плаче вже коли сильно вдариться, а так набагато самостійніша за Юлю. І не тому, що вона друга дитина, вони просто різні дуже характерами.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

погоджуюсь, напевно частково це залежить і від характера. Юлька в нас сама по собі дуже самостійна, активна, я би сказала дещо незалежна дівчика. Я просто змалечку не розсюсюківала над нею коли та падала, а робила вигляд що нічого не сталось як вона падала, не бігла піднімати, не охала-ахала над кожною царапиною. То і дитина це сприймає як нічого страшного.
Бабусі наші навпаки якісь перестрашені, тільки б за ручку притримували, підстаховувалил, кожний синячок цілували. То дитина до них і біжить при нагоді пожалітись. Але оскільки бабусі не часті в нас гості, то дитина до такого і не звикша, і відповідно і не вимагає постійно жалості до своїх синяків, ссадине і т.д.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ну по-перше діти і вправду різні, яка різниця - хлопчик/дівчинка. Різний емоційний стан на даний момент, різний больовий поріг, різний характер, різні потреби.
Я теж раніше думала, що щоб виріс мужик, потрібно його закаляти змалку. Але не можу я не обняти свою дитину, якщо вона забила ніжку, капризи не ігнорую, а шукаю компроміс або причину ведедулів, і в цілому зараз відношусь до Ромка як до дитини яку люблю, а не як до мужика. Він має бути хоч в одному впевненим, що в складних ситуаціях (а саме такими для нього є оті дрібниці через які він бучу піднімає) йому є на кого розраховувати.

---------- Додано в 19:03 ---------- Попередній допис був написаний в 18:58 ----------

Навіть як Ромік зробив перші кроки я не бігала за ним, як сьогодні пам"ятаю подив навколишніх, що впаде і заб"ється, я завжди відповідала, зате він навчився падати правильно...
Але після цієї зими він став інакшим. Не знаю чому. Він став плаксивим, боязким, стидливим. То не є через бабусь і т.д, то емоційний стан дитини. До нього не має права ніхто підійти без підготовки. Він скандалить якщо хтось з ровесників ненароком зачепить. Я списую на нервове виснаження під час алергічних проблем, сподіваюсь переросте і заспокоється. Але не допомагати і не жаліти його я не можу...люблю...