Розлучилась, розійшлась... що далі?

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Я трошки не розумію , що ви вносите в поняття " Незалежними особистостями" . Це в матеріальному плані чи в плані " ти гуляєш на право я на ліво" ? Я не залежу від свого чоловіка матеріально , але питання в тому що ми не можемо порозумітися в моральному плані

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Мені здається, що нема гіршого ніж сваритись при дитині Для чого травмувати дитячу психіку і закладати таку модель сім"ї? Невже не можна вийти кудись і обговорити свої проблеми так, щоб дитина не чула?

Аналогічно. От і я не розумію...
Ну там на побутовому рівні коли лінь чоловікові їхати на шувар, чи прибрати в підвалі..але то не вартує ніяких нервів, в кінці-кінців піде і прибере, а на базар я на таксі поїду і всі задоволені. А які приводи для сварок ще можуть бути?

В якому сенсі? У вас різні моральні цінності?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

ось дивіться яка ситуація:
жили довго і щасливо, він собі ні у чому не відмовляв, мав все
аж от раптом, 9-й місяць вагітності, пішла в декрет, гроші не заробляю, дипозити познімала на пологи, аж раптом - чоловік пропав..

......

з грошима..

........

і зі всією валютою з кредиток...

........

що робити?

?????????????

ми то вже пережили......Важко!

!!!!!!!!!!!!!!!!

зараз судимось...

.......................

єдине по-батькові нагадує про нього..........і все.....,а , ще кредити, які не дають ніяк забути..

........

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

У нас з чоловіком теж не все буває гладко, але ми якось говорим, стараємось порозумітися. З часу одруженя я зрозуміла одне: не важливо нічого, окрім бажання почути людину і зробити висновки, і не гарячкувати. Раніше я могла накричати на чоловіка за розкидане насіння, але він доступно пару разів пояснив, що не варто так, я подумала, зрозуміла, і тепер коли хочу покричати виходжу, потім приходжу і виявляється кричати вже не хочеться) Направду мало безвихідних ситуацій. Головне не боятися сказати і знайти оптимальне рішення. Хоча звучить просто, але на практиці дуже складно...
Я якось мала нагоду спілкуватися з психологом сімейним, були на відпочинку, то вона мені на стільки речей очі відкрила. Більшість ситуацій, де я думала неправий чоловік - були спровоковані мною, і неправа була я.
Тут коли є якась проблема в родині, варто копати і копати, варто шукати де корінь, де причина, коли знайдеться причина, то все швидко зникне. Якщо чоловік мовчить і каже, що все влаштовує, можливо в нього десь глибоко сидить образа, чи він боїться сказати справжню суть конфлікту. Головне не складати рук, а діяти методично. Хіба чоловік чи жінка дійсно недоросли до того, щоб проблеми вирішувати, можливо "Я" ще гіпертрофоване і не хоче чути нічого про "МИ".

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ви мене вибачте, але тут навіть язик не повертається назвати чоловіком. Це ж яким треба бути негідником, щоб так вчинити??? Терпіння Вам!
Один випадок трохи схожий я знаю. Познайомилась дівчина з хлопцем, зустрічалися, потім готувалися до весілля. Він взяв гроші на обручки, на ресторан, на музику і т.д. і ... з кінцями. Спочатку вона думала, що його пограбували і вбили. Пішла в міліцію, а там їй показали альбом з фотографіями шахраїв, і він серед них. Його так і не знайшли, а їй вже за 40, заміж так і не вийшла.
Може не доречно, але згадала таку історію.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Мені здається, що якраз побувши кілька днів окремо, можна зважити всі за і проти, зрозуміти чого хочеш, а заодно й відпочити

---------- Додано в 17:49 ---------- Попередній допис був написаний в 17:43 ----------

В більшості випадках чоловікові байдуже, що дитина слухає і дивиться, каже "нехай зразу звикає до складного життя", з чим я не згідна.

---------- Додано в 17:51 ---------- Попередній допис був написаний в 17:49 ----------

Ревність та ще й без причини. Собі ж позволяє забагато, напевне тому й до мене прискіпується. Навіть в сторону гляну і вже привід для сварки. Щось запитаю- почую у відповідь крик, бо в нього настрою нема говорити.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Що далі? Я збираюсь розлучитися. А далі..... Заспокоюсь, навчусь жити без заспокійливого. В мене є кілька нереалізованих планів. Хочу побувати в деяких містах, піти на мовні курси, поїхати відпочити.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Найкращий спосіб забути пережите й почати все спочатку.
Заздрю вам і тішусь, що ви такі сильні до рішучих вчинків.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Venezianka, прочитала Вашу історію і хочу сказати, що Ви сильна жінка і я захоплююсь Вами. Тому що, як видно з цієї та й інших гілок форуму, багато жінок стикається з такими складними ситуаціями в стосунках. Але далеко не кожна знаходить в собі сили, щоб зробити рішучий крок.
Знаєте, я не беруся щось радити конкретно вам, Venezianka, бо не знаю Вашої ситуації у повному обсязі, але скажу про свій досвід.
Моя сім’я також на межі. Фактично, сім’єю цю послідовність скандалів, нервів та моїх сліз назвати вже важко. Але нашій сім’ї вже п’ять років, і ще близько шести років ми зустрічалися.
Єдине, про що я зараз дуже шкодую в своєму житті – це про те, що не пішла від нього ще перед одруженням. Бо прояви агресії, деспотизму, егоїзму і неповаги можна було розгледіти ще тоді.
Ніколи не забуду, як десь за кілька днів до весілля я з нареченим і його мамою поверталися з церкви, а він почав показувати якісь коники, викрикати – і я в той момент так злякалася. Це був не перший такий прояв його характеру, але саме тоді я чітко усвідомила, що не буду щаслива з ним в сімейному житті, що якщо при підготовці до весілля він таке витворяє, то що буде потім? Пам’ятаю, як почала плакати, просто заливалася слізьми, ніяк не могла стриматися. Мені було соромно, бо мої сльози бачили люди - маленьке містечко, всі всіх знають, але сльози текли, наче з відра. Його мама, як мені здалося, в той момент перейнялася лише тим, що нас побачать її знайомі, і швиденько спровадила нас в якийсь провулок, де немає людей.
Я розуміла тоді все, бо завжди була розумною дівчинкою, але серце... Моє дурненьке, ще юне дівоче серце було засліплене коханням. Мені ще досі сняться ті мої сльози, думаю, тоді я навіть серцем відчула, що треба втікати.
Але тоді я не могла уявити свого життя без нього, не розуміла, як після таких тривалих стосунків, з коханням в серці, почну нове життя з кимось іншим, думала, що залишуся сама...
Дурна була, надіялася, що якимось дивним чином все зміниться на краще, надіялась на чудо. Кохала його дуже, і з його боку, як це не дивно звучить, ще були прояви кохання. Я впевнена, що тоді він мене кохав. Просто характер у нього жахливий, і людина він не така хороша, як я колись вважала.
Так от, пройшло п’ять років подружнього життя. Проявів кохання з його боку – нуль. З мого, відповідно, також. Зараз вже немає бурхливих примирень, обіймів, слів кохання на противагу сваркам і образам. Залишилися лише біль, розчарування, образи, скандали і сльози. Він – тиран і деспот, обзиває мене, як йому заманеться, кричить і, як виявилося, здатний підняти на мене руку. Я вже глибоко обросла синдромом жертви, він зламав мій стержень, я стала дуже нервовою і слабодухою. Мені вже під тридцять. Зараз я розумію, що тепер, розлучившись, маю вже всі шанси назавжди залишитися сама. І дуже шкодую, що не зробила цей рішучий крок набагато раніше...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

:khomyak::khomyak::cesored:
Вам ще лише 20 з чимось!! шанси залишитись самому є у всіх! навіть у 12-річних дівчат! як я зрозуміла, дітей у вас ще немає. тоді кому потрібна така сім*я? ба, навіть якщо б діти були - вони батьків щасливими хочуть бачити!

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

А що Вас тримає біля нього? тільки страх залишитись одною? А яким Ви бачите майбутнє з цим чоловіком?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Знаєте, я завжди казала: можна пробачити все - і зраду, і виплеск злості, і поганий настрій...Але коли чоловік піднімає на жінку руку!!! Оце вже ні! На мене лише раз підняли руку -і саме це стало вирішальною краплею в моїй чаші терпіння. Саме після цього, після довгих вагань і психологічної боротьби я подала на розлучення. Для мене чоловік, який піднімає руку на жінку -це вже не чоловік, навіть не мужчина, це скоріше воно, особа невизначеного роду...І мені було б противно лягати спати з таким чоловіком щовечора.

Що за брєд! (вибачте, не хочу Вас образити), але не може такого бути!!!! Ви ж жінка!!!!! Ви можете все!!! Абсолютно все!!!!! Нема жертви, нема!!! Я впевнена, що Ви цікава і життєрадісна жінка, яка чомусь навіяла собі, що вона жертва! Виходьте з того стану! Довкола так багато всього цікавого і вартого уваги!!!!! А те, що біля Вас абсолютно не вартує ніяких жертв!

мені вже під тридцять Звучить так, ніби мені вже під 80! А зараз ви не сама??? Подумайте, чи присутність чоловіка-деспота можна розцінювати як свою другу половинку? Як порятунок від самотності??? Мені здається, що саме зараз Ви залишаєтесь сама, поруч з ним, але сама! Сама зі своїми думками, болями і переживаннями! Оце сама! Скажу Вам на своєму прикладі, що я з чоловіком почувалась більш самотньою, ніж зараз без нього!Я в поза тридцять лишилась,як Ви кажете, сама, але! Але я абсолютно не почуваю себе самотньою!!!! У мене є друзі, по вулицях ходять люди, на роботі Вас оточують люди.. І я впевнена, що можна знайти людину, з якою Вам буде цікаво для початку спілкуватись, а потім...як життя складеться. Знаєте, скоріше всього, ваша чаша терпіння ще має місце і тому Ви залишаєтесь поруч із чоловіком. А ось вже коли впаде остання крапля - ось тоді Ви з легкістю перетворитесь з жертви на хижака! Єдине, що бажаю -це перетворитись на доброго хижака, на таку собі милу кішечку, яка потім випустить пазурчики і боляче зможе відповісти своєму кривднику.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Знаєте, MADLENKA, це саме в точку! Бо я дійсно зараз найсамотніша з усіх самотніх жінок світу! Дуже дякую за щирі слова підтримки! Розумію, що Ви з власного досвіду знаєте, про що говорите. Рада за Вас, що Ви вирвалися зі свого непростого минулого!

Я й сама до кінця не усвідомлюю, що мене тримає. Напевно , мої почуття були надзвичайно сильними. Можливо, якісь залишки почуттів, попри все, ще залишились. Так, це звучить дивно, бо бувають моменти, коли я його ненавиджу за свою зламану долю, коли він мені огидний, бридкий. Але трапляються миті, коли я розумію, що він – рідна мені людина. Я знаю, що зараз на мене посиплеться шквал заперечень, що це все маячня, що таке неможливо. Виявляється, в реальному житті все можливо. Просто я закохалася в нього в юному віці, будучи дуже чуттєвою натурою. Я поклала на жертовник кохання все, віддалася йому повністю, до дна. От тепер від мене нічого і не залишилося – лише тінь.
Чому боюся від нього піти? Ще рік назад в наших стосунках була присутня видимість сім’ї. Коли ми не сварилися, все було ніби як в людей. Я мала про кого піклуватися, для кого створювати затишок в помешканні, кому розповісти зрідка, як пройшов день. Я отримувала невеличку порцію ласки і тепла від коханого чоловіка. Думаю, ці відчуття потрібні кожній жінці. А ще – я дуже хочу дитинку. Коли бачу на вулиці гарненького малюка – на очі навертаються сльози. Бо розумію, що дитинці потрібна нормальна сім’я, якої в мене, на жаль, немає. Знаєте, часом я навіть думаю, що потрібно таки дати життя дитинці - і мати для кого жити. Знаю, що чоловік любитиме дитинку, але знаю також, що скандали і сварки не припиняться. От і розриваюся між своїми думками. А коли піду від нього, буду сама – то прийдеться чітко усвідомити, що дитинки в мене не буде. І вже не залишиться ніяких «якщо», «а може». І я боюся цього. Так, я слабка...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Не думайте так, бо навіть в 40 - життя тільки починається!
Ще можна було б зрозуміти вашу терплячість, якби у вас були діти і ви жили за його рахунок і в його хаті. Я думаю Вам просто шкода цих 5 років, що ви прожили з ним. А може навіть боїтеся сказати йому, що хочете розлучитися. Хто-зна як він відреагує. Моя подружка вчора боялася йти додому, бо там чоловік п"яний, а вони одружені 1,5 місяця. А що буде далі?
Мій на випробувальному терміні. Він знає, що в нас нічого спільного, розлучать за місяць без проблем і навіть без його згоди.
Ой, дівчата! Тут можна писати й писати.
я тільки не розумію одного. Чому деяким тупим і недалеким дівулям щастить з чоловіками більше, ніж розумним і добрим жінкам???
Може я не права, то вибачайте.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Знаєте, в моєму оточенні більшість таких прикладів - дівчата досить сильно програють мені в зовнішності, і недалекі, і не надто обтяжені розумом, і капризні - а чоловіків мають дуже добрих. І одружилися також в досить молодому віці, тобто також вибирали в основному серцем, а не холодним розумом. Як то кажуть, не народися красивою, а народися щасливою. Тут можна додати: також не народися ні розумною, ні доброю... Зі своїх спостережень зробила висновки, що це можна пояснити хіба тим, що такі дівчата не надто перебирають кавалерами і звертають увагу на простеньких, "не видних" хлопців, на тих, кому ці дівчата можуть сподобатися. А я ж, наприклад, навіть не дивилася в юності на таких кавалерів, а закохалася в "видного" хлопця, цікавого, особливого, з яким ми були під стать одне одному. Це тепер до мене вже прийшло розуміння, що чоловіка не за тими критеріями обирають, але пізно...

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ну Ви так пишете ніби Вам під 50! Не можна так! А будете так рахувати, то дійсно життя пролетить і будете в 60 у "розбитого корита" плакати "яка я дурна була в 30", що не знайшла в собі сили змінити життя.....

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Мені скоро 27. Ну то й що? Хочу дитину, але нехай це буде навіть в 35, але щоб життя було нормальним. Не хочу, щоб моя дитина бачила сім"ю: мама-істеричка/тато-недоумок.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

І мати дитину зі скаліченою психікою? Готично.

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Я пішла від чоловіка рік тому, зараз мені тридцять і в мене п'ятирічний син. Була замі жня за гарним, розумним, харизматичним, молодим мужчиною, який забезпечував сім'ю та багато часу проводив з дитиною, відводив та забирав з дитячого садочку, займався закупкою продуктів, не зловживав алкоголем, не ходив з друзями "на пиво"
але

Та зважилась на такий крок, бо не хочу до старості жити в постійних нервах, бути постійно емоційно подавленою особою, засинати в сльозах, не хочу щоб моя дитина росла в нездоровій атмосфері скандалів і принижень мене та насміхань з моїх батьків. Для мене було важливим те, що хочу ще дітей, але не від цієї людини і якщо не тепер то років через п'ять- десять я б вже не наважилась на такий крок.
Перших два місяці було дуже спокійно, наступних півроку дуууже тяжко та самотньо, перебуала в жахливій депресії, схудла до 42кг, починала шкодувати що пішла...
Зараз біля мене набагато кращий мужчина, не знаю чи буде в нас майбутнє, але зараз я щаслива, та і увагою інших чоловіків не обділена.
А такого

навіть не думаю, хоч знаю що такий варіант можливий.

якщо знаєте що не зміниться на краще, то чого чекаєте?

 

Відповідь: Розлучилась, розійшлась... що далі?

Ви наважились, а я ще вагаюсь. Хоч мій всього цього не робить!!! А навпаки...