Відповідь: Сім'я чи робота? Це цілком реально. Тепер я це розумію. З плином часу змінюються погляди та пріорітети: коли мені було 25 я вважала себе незамінним працівником, який немає часу на декрети і сидіння вдома. Коли у 27 пішла " в декрет" мені здавалося, що через три роки - це буде "кінець світу"- повна втрата професійнийх якостей ( бо спеціальнсть така, що потрібна регулярна практика) і повна деградація серед кастрюль- памперсів. Вийшла на роботу через чотири роки і пропрацювавши після цього ще три роки зрозуміла, що якраз на цьому робочому місці деградую. Зараз мені 34 роки і не так давно я ...звільнилася. Звичайно, що повністю на чоловіковій шиї не сиджу ( хоча і в такому розкладі є свої плюси - одна людина приймає остаточні рішення і за них відповідає. Можна побути трішки "дитиною"). Знайшла для себе підробіток вдома. І свої та й дитячі потреби, хоч у цьому разі і не всі повністю, але все-таки маю змогу цим "покривати". На "шпильки" у чоловіка не прошу. І зараз зовсім не вважаю, що вдома деградую. Принаймні наразі.І чомусь зовсім не переживаю, що мені "вже за 30",і ще трішки і можна буде про роботу і не мріяти. Тому що " коли людина чогось прагне, їй намагається допомогти увесь світ". Щоправда, чоловік уже натякає, що "пора б мені у люди йти, а не вдома бути" . На що наразі відповідаю, що "падаждьот". Хоча головою і розумію, що зайві матеріальні надходження в сучасних реаліях для сімейного бюджету були б зовсім не зайвими ( вибачайте за тавтологію).Але наразі для мене пріорітетною є сім я. І я розумію, що з такою настановою,абсолютно відданий для компанії працівник за таку зарплату, яка наразі є реально,з мене буде нікудишній.
Відповідь: Сім'я чи робота? Я почуваюся саме зацофаною, попри те, що змученою. Просто маю характер такий паскудний. Мені потрібні зміни, щось нове, чого я ще не знаю, інакше починаю нудитися. Вже так було на кількох роботах. Швидко навчилася нового, що треба було, швидко робила всі завдання, а тоді починала нудитися, коли не з'являлося чогось нового, аби можна було знову вчитися, аби були нові виклики. Наш кадровик за голову часом хапався, коли я приходила з питанням, чи є якась робота. :xaxa: Під тим оглядом, робота перекладача є для мене ідеальною. Завжди щось нове й цікаве. У мене забаганок забагато. Сімейний бюджет не витримав би такої наруги, а так я маю певні рамки, які стараюся не переступати. Саме для мене це працює, допомагає не переборщити, хоча в то важко повірити. :xaxa:
Відповідь: Сім'я чи робота? як про мене сказано (ми певно не даремно народжені через день) чоловік не підганяє на робрту але й не тримає в хаті (знає, що як буде тримати, то не втримає) зрештою мені не така й вже огидна роль домогосподині (хоча коли мені було двадцять, то я рвала і метала з того приводу) але все ж хочеться щось купувати собі чи дітям, мамі чи тому ж мужу і не "звітувати" потім скільки воно коштує...
Відповідь: Сім'я чи робота? А я чоловіка на роботу виганяю. Він раніше опирався проти аж такої пресії з мого боку, але вже звик, навіть іншим розповідає про те, що от Ліля на роботу не хоче. І мені дійсно просто набридло заробляти на сімейний бюджет, та й кар'єра мене аж настільки не цікавить. Те, що я люблю, можна й удома робити. Бути вдома я обожнюю! Он нарешті відійшла після операції, то стільки всього встигаю, що аж сама дивуюся. За півдня, що з малим вдома, і поприбираю, і поперу, що треба. Як заберу Дарка зі школи, то їсти приготую, з Дарком позаймаюся. І то з висаджуванням, ГВ. Ще й на себе час маю, і на рукоділля своє... Коротше, працюю на те, аби муж і сам не хотів мене на роботу відпускати. :xaxa: Так що для мене наразі відповідь на питання звучить: сім'я, а робота не втече.
Відповідь: Сім'я чи робота? а я навпаки. ну не люблю побут і все. а він любить, і головне - виходить в нього набагато краще. дійшло до того, що діти питають, хто зупу варив. Якщо мама - то перше пробують, а як тато, то зразу сідають вплітати за оба вуха Відповідно зараз нам зручніше, коли я працюю, а він бере роботу, якщо я не загружена чи час залишається вільний. ну але фріланс - то така штука, що дозволяє гнучкість.
Відповідь: Сім'я чи робота? Як то файно, коли чоловік готує! Треба буде своїх хлопців того навчити якось. У нас кухня - моє царство! А побуту стараюся не зауважувати. Тим більше, що люблю, аби було так, як я хочу. Кілько там тої роботи? Та й ідеально чисто не мусить бути, інакше не буде помітно моєї роботи. :xaxa: Запустила якийсь кут на день-два, потому прибрала - і вже помітно й подякують.
Відповідь: Сім'я чи робота? Я чомусь почуваюся вдома так наче в мене зв"язані руки, що може я б щось більше змогла зробити на тій же роботі, а вдома кожен день по колу одне й те саме, Деколи вже просто не витачає часу щось вчити чи просто відпочити. Гроші на себе майже не витрачаю, а як часом щось і купую, то потім совість гризе. Були б кошти робила б дома затишок і дітей на гуртки водила. Часто думаю як краще, але одної відповіді немає. Попереду школа чекає (хоч то за кілька років) і думаю про те хто ж забиратиме малих зі школи. З свекрухою я вже не можу жити. хіба наймати людину, або 3-й декрет.
Відповідь: Сім'я чи робота? ну на моїй роботі не дуже знудишся, постійно щось нове. Нова версія програми, що три місяці. А мій сам навчився, і йому це дуже сподобалось. Якось я не хотіла нічого готувати, і мій каже - то може я поїду куплю ковбаски і зараз засмажу дітям на ґрилю, а ти може салатку нам зробиш? То так і зробили, він все купив а я лишень покраяла і додала сметани. Вечеря була готова. Он і я цього хочу! Воно і файно і важко, але якщо є задоволення від того що робиш, то кількість годин якось не рахуєш. Не те що я не люблю свою роботу, і розумію що робота з людьми це завжди складно, бо зануд довкола достатньо, але всетаки відчуття піднесення від того що то твоє, і твій креатив тобі дає на повсякденний хліб. Це відчуття не перекриє ніц. В нас таки в тому навпаки. Тато такого росолу як мама зварити не вміє. Діти кажуть, аби він зуп не варив а он мяско засмажити на ґрилю, чи салатку зробити - то це татові довіряють.
Відповідь: Сім'я чи робота? або я це оцінила, бо якраз у самої дитина пішла до школи. І забрати- привести , нагодувати, приглянути і т. п. немає кому.
Відповідь: Сім'я чи робота? Чому дивна? Виходить, дискутувати про космос можуть лише ті, що там були або збираються?
Відповідь: Сім'я чи робота? всі в реаліях теорія від практики відрізняється, тому означає для мене особисто, що це чисто роздуми не тему, так би мовити так...філософія. тому і дивно.
Відповідь: Сім'я чи робота? о, тоді цікаво було б почути Вашу думку пізніше як правило, міняється каже дуууууууууууже емансипована дівчина, заробляю на себе з 21 року (до того плюс мінус 2 роки з перемінним успіхом), окрім того часами отримувала батьківсько-родинну підтримку і не вважала ніколи це "підзвітними коштами" і чесно кажучи в голову мені б не прийшло, на запитання мами, куди я щось потратила, подумати, що я "звітуюсь". То певне залежить від відносин у сім'ї.
Відповідь: Сім'я чи робота? Але про певне відношення таке формулювання теж свідчить. Якщо гроші заробив мій чоловік, а не я, це не означає, що вони не є нашими спільними. Це ж за що мав мій чоловік жити, якщо останні роки заробляла саме я? Важко було б на таких засадах будувати сім'ю.
Відповідь: Сім'я чи робота? Що ж, тоді зобов"язуюся Вам написати, якщо оте "пізніше" зі всіма витікаючими настане Не думаю. То швидше мої особисті поняття про своє і чуже. ---------- Додано в 21:45 ---------- Попередній допис був написаний в 21:38 ---------- Ну так у Вашій сім"ї все було за обопільною згодою, хіба ні? Особисто мені некомфортно жити за гроші, які я не заробила, навіть якщо людині і в голову не прийшло б мені потім це пригадувати. Ну от такий глюк. Можливо, тому мене так і лякає думка про сім"ю.
Відповідь: Сім'я чи робота? Якщо людина вам рідна, частина вас самої, то воно інакше сприймається. Менше з тим, то не тема цієї гілки. Про гроші в нас інша є. А що будете робити, якщо на роботу не буде можливості ходити? Збиратимете гроші, аби було за що жити протягом безробіття?
Відповідь: Сім'я чи робота? Комплекс, який вам хтось вбив в голову. Мені також багато чого говорили і штовхали мене на дії які мені були не надто приємні, але казали що так треба аби де бува не впасти в залежність. Але коли я в неї, онту «залежність» таки впала, на думку коє-кого, то тільки той коє-хто і залишився нещасливий. Виявилось що мені з тою «залежністю» навіть дуже добре, бо сім’я це не Я і примкнувші до мене шипілівці. Сім’я - це МИ!